^9

ший аванс, що виявляється в неусвідомленій довірливості. Нега­тивна настанова призводить до сприймання переважно негатив­них якостей іншої людини, що виражається в недовірливості, пі­дозрілості.

Оптимальною є адекватна настанова на те, що в кожної люди­ни є як позитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалан­совані і як оцінюються самою людиною.

Наявність настанов можна розглядати як неусвідомлювану схи­льність сприймати й оцінювати якості інших людей. Ці настанови лежать в основі типових перекручувань уявлення про іншу людину.

Одяг людини теж впливає на сприйняття її, не даремно існує прислів'я «по одежі стрічають, а по уму випроводжають». У «оде­жу» включається загальне зовнішнє враження від людини. А далі ми вже придивляємося до особистісних якостей. І отут у хід, як правило, йдуть сформовані соціальні стереотипи, настанови й ета­лони сприйняття, життєві уявлення, що сформовані в кожної лю­дини, і, звичайно, рівень психологічної культури в галузі уміння сприймати й оцінювати іншого.

Негативним фактором педагогічного спілкування є упередже­не ставлення, що зустрічається часом у педагога до старшоклас­ника чи студента. Упередженість неприпустима у педагогічному спілкуванні. Вона виникає внаслідок особливої психологічної на­станови викладача, у якій часто винен він сам.

Причинами такої настанови можуть бути:

1. Помилкові стереотипи, що відносяться до сприйняття лю­дини за зовнішніми даними. Цей — в окулярах, виходить, розум­ний, цей — спортивний на вигляд, виходить, не розумний і т. ін. Настанова на зовнішність заощаджує педагогічні зусилля, які по­в'язані з пізнанням учнів, але часто вводять в оману, що, зреш­тою, виливається в педагогічні прорахунки.

2. Приписування переваг чи недоліків людині, виходячи тіль­ки з її соціального статусу. У цьому випадку учень чи студент виявляються не в кращому становищі: їхній соціальний статус нижче статусу викладача.

3. Суб'єктивізм, штампи, трафарети, попередня інформація, яку педагог отримує про студента (чи іншого педагога). Під їх впливом педагог стає на помилковий шлях педагогічного спілку­вання чи виявляється взагалі поза ним. Необхідно перевіряти всю інформацію і переоцінювати попередні настанови, щоб по-справ­жньому пізнати людину, її плюси та мінуси і будувати спілку­вання з опорою на плюси, усвідомлюючи, що кожна людина в чомусь краща за інших, у тому числі краща за тебе самого.

Розділ 2. Прикладні аспекти комунікації

У ряді досліджень описані фактори, які знижують точність міжособистісного пізнання й оцінювання. До цих факторів відно­сяться ефекти ореолу, первинності, новизни, стереотипізації, кау­зальної атрибуції й ін. Врахування суб'єктивних помилок сприй­няття й оцінки людьми один одного в практичній діяльності керівників, педагогів, для яких точність пізнання людей має осо­бливе значення, украй необхідне для забезпечення взаєморозу­міння і погоджених дій в організації спільної трудової, навчаль­ної чи будь-якої іншої діяльності.

Прикладом соціального стереотипу є уявлення про те, що професор — неуважний, короткозорий і не пристосований до по­всякденного життя; студент — завжди дотепний, рухливий і не готовий до іспиту. Велике чоло, на нашу думку, характеризує ро­зумну людину, квадратне підборіддя — вольову, повнота — ознака людини добродушної і т. ін. Зустрічаючи нову людину, ми відразу відносимо її до певної категорії і будуємо свою поведінку у відповідності зі сформованими стереотипами. Однак стереотип­ність сприйняття несе у собі серйозні помилки. Формування по­милкового іміджу може призвести до неправильної взаємодії і, як результат, — до виникнення проблем у спілкуванні і конфліктів. Особливо важливим є адекватне сприйняття у педагогічному спілкуванні, тому що ті, хто спілкуються, перебувають в нерів­ному становищі, з одного боку, і, з іншого боку, педагогічне спілкування виконує багато розвиваючих і виховних функцій. Тому помилки тут дуже дорого обходяться.

Імідж педагога

«Визначення ситуації» — одне з найважливіших у со­ціальній психології понять. Кожна людина, яка опинилася в новій для неї обстановці, намагається усвідомити, що відбувається, і прийняти рішення: яка з наявних у її репертуарі ролей повинна тут бути задіяна. Терміном «фрейм» (буквально — «рамка») по­значається вироблений у культурі спосіб, що застосовують інди­віди, щоб упорядкувати своє бачення світу. У неоднозначних си­туаціях педагог повинен «задавати фрейм» учням, щоб їхня поведінка «ввійшла у рамки». «Часто те, що намагається зробити комунікатор, — це не повідомити аудиторії деяку інформацію, але представити їй деяку драму». {Goffman E. Frame analysis: An essay on the organization of experience. Cambridge, 1974. P. 508.)

'. Взаємодія і сприйняття у педагогічному спілкуванні

331

Тільки недосвідчений педагог може показати вихованцям, що він переживає насправді і який він є. Майстру важливо, яким його бачать оточуючі. Його задача — самопрезентація. Він повинен представити себе, свій характер, свій ситуативний стан так, аби викликати необ­хідну поведінку учнів. У душі він може зворушуватися від витівки учня — але він «кипить» від обурення, він бушує, нав'язуючи учневі додаткову роль того, хто розкаюється і просить пробачення. Він від­стоює створений ним образ, обурюючись і непримиренно пересліду­ючи тих, хто поводиться з ним невідповідно цьому образу.

Ситуації педагогічного життя несхожі одна на іншу. Щоразу педагог повинен твердо знати, яким він хоче постати перед учня­ми. «Він може хотіти, щоб вони зрозуміли його значущість, чи подумали, що він високої думки про них, чи зрозуміли, що він насправді думає про них, чи залишилися здивовані. Він може хо­тіти забезпечити гармонію, щоб взаємодія тривала довго, чи по­шити в дурні, відсторонитися, знітити, ввести в оману, протиста­вити себе чи образити їх» (Goffman E. The presentation of self in everyday life. — N.Y., 1959. P. 3).

У залежності від цілей обирається техніка самопрезентації. «Вирішальне значення полягає в тому, буде це переконливо чи непереконливо» (там само, с 253).

Щоб створити свій образ адекватно ситуації, мало мати фанта­зію і творчу уяву. Головний елемент соціальної ситуації — інші люди. Звідси необхідність «прочитувати» їхню поведінку, заува­жувати найтонші нюанси думок і почуттів. Відомо, що в романі Л. М. Толстого «Війна і мир» дається опис вісімдесятьох п'яти різних виразів очей, дев'яносто семи відтінків усмішки. Бажання і здатність точно сприймати стан іншої людини позначаються те­рміном «сензитивність».

Як було відзначено вище, «самоподача» у міжособистісному спілкуванні — це свого роду підказка співрозмовнику даних про себе, що дозволяє полегшити процес спілкування, встановлення контакту, взаєморозуміння. Тим більша роль «самоподачі» у нав­чальному, лекційному спілкуванні. В літературі з ораторської майстерності зустрічаються дві протилежні думку. Відповідно до однієї з них робота лектора й актора має дуже багато спільного. Відповідно до іншої лектор не повинен і не може бути актором.

Обидві думки досить поверхові і тому хибні. Якщо лектор на трибуні буде грати так, як актор на сцені, це виглядатиме просто фальшиво. Специфіка театрального спілкування відрізняється від специфіки педагогічного. Між лектором і аудиторією немає, і не може бути, тієї тимчасової «домовленості» про рольове виконан-

332

Розділ 2. Прикладні аспекти комунікації

ня, що, умовно кажучи, існує між актором і глядачами. Лектор приходить в аудиторію, і вона вступає з ним у контакт тільки як з лектором. Тому було б дивним очікувати, щоб лектор цілком розкривав перед аудиторією свою особистість. Однак він дійсно повинен бути особистістю, і це обов'язково має відчуватися під час спілкування зі слухачами. У процесі виступу лектор одні осо­бливості своєї особистості ніби затушовує, інші, навпаки, підкре­слює, виносить на публіку. Досвідчений лектор завжди грає роль самого себе, подає себе аудиторії в потрібному ракурсі, найбільш придатному для встановлення і підтримки контакту з аудиторією. У нього є свій особливий, вироблений ним стиль спілкування з аудиторією, свій спосіб «самоподачі».

Велике інформаційне навантаження несе зовнішній вигляд пе­дагога. Професійні вимоги до педагога: він повинен ідеально ви­глядати, триматися впевнено і мати почуття гумору.

Зовнішній вигляд викладача повинен бути естетично вираз­ним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємна і надмірна увага до неї.

І зачіска, і костюм, і прикраси в одязі педагога завжди пови­нні бути підпорядковані вирішенню педагогічної задачі — ефе­ктивному впливу на формування особистості того, кого на­вчають. У використанні косметики, підборі одягу й аксесуарів викладач повинен завжди дотримуватись почуття міри і розумін­ня ситуації. Естетична виразність педагога виявляється й у тому, наскільки привітний в нього вираз обличчя, у зібраності, стрима­ності рухів, у поставі і ході. Навіть у тому, як викладач заходить до аудиторії, як дивиться, як вітається, як відсуває стілець, як ру­хається по аудиторії — у всіх цих «дріб'язках» виявляється осо­бистість педагога і його вплив на учнів.

Цікаві дані опитувань про ознаки, за якими у студентів скла­дається перше враження про викладача:

1. Зовнішні дані (манера триматися, як ввійшов в аудиторію, чи представився студентам, виразність обличчя, жестикуляція) — 37,2 % опитаних назвали цю ознаку.

2. Особливості першої лекції (мовлення, емоційність, уміння ви­кладати матеріал, відразу переходити до справи) — 34 % опитаних.

3. Ставлення до студентів (вимогливість, уміння стежити за поведінкою студентів, контакт зі студентами, увага до них) — 17% опитаних.

4- Ерудиція, що виявляється, інтелект — 8,5 % опитаних на­звали цю ознаку.

(Див.: Практическая психология для преподавателей, с. 20.)

Глава 3. Взаємодія і сприйняття у педагогічному спілкуванні 333

Мрією кожного викладача є зацікавлена його лекцією уважна аудиторія, що не нудьгує, не виражає нетерпіння і не займається сторонніми справами, тільки імітуючи процес слухання. На жаль, будь-який викладач може пригадати випадок, коли студенти від­верто займаються власними справами, розмовляють, іноді навіть переміщуються по аудиторії; коли будь-які спроби навести порядок і залучити слухачів до справи виявляються неефективними. Повна відсутність контакту з аудиторією можлива навіть за ідеальної дис­ципліни, і тоді теж треба замислитися про причини невдачі.

Однією з перших і найголовніших задач, що постають перед викладачем в аудиторії, є утвердження себе як авторитетного джерела інформації. Авторитет відразу забезпечить йому довіру аудиторії й інтерес до тієї інформації, що він збирається запропо­нувати. Авторитет може бути результатом тривалої роботи з ауди­торією і залучення її на свій бік за допомогою різних педагогічних прийомів. У такому випадку говорять про інерційні механізми ав­торитетності і необхідність якогось контрольного часу, протягом якого ці механізми «можуть бути розкручені».

Існує, однак, цілий ряд стереотипних джерел авторитетності. Се­ред них основне місце займає приналежність до авторитетної соціа­льної групи. Джерелами авторитетності можуть бути більш високий соціальний статус, вік, приналежність до авторитетної професійної сфери й ін. Настанови й упередження проти того, хто говорить, мо­жуть відразу ж працювати на негатив типу «Що гарного він може сказати?» чи «Молодий ще, щоб виступати з лекціями».

Викладач, що вперше входить в аудиторію, може для поси­лення авторитетності скористатися прийомами самореклами, щоб підкреслити важливі професійні особливості, що збільшать дові­ру аудиторії. Можна, наприклад, повідомити про свої виступи і публікації, особливо закордонні, послатися на співробітництво з відомими для даної аудиторії людьми. До речі, найчастіше само­реклама починається з вибору одягу, зачіски, сумки чи портфеля, тобто зі створення власного іміджу зовнішніми «даними». У кни­зі Дж. Маллоя «Одежда для успеха» перелічуються деталі зовніш­нього вигляду, що повідомляють оточуючим про вашу компетент­ність, діловитість, вимогливість до себе і оточуючих (темний, на­віть чорний одяг, масивний портфель, строга зачіска, мінімум макіяжу). До речі, цілий ряд досліджень свідчить про те, що коли хтось хоче зробити кар'єру, він повинен одягатися так, як вима­гає соціальний стан, до якого він прагне. Ця думка добре відби­вається в російському прислів'ї «Зустрічають по одежі...». Іноді в спробах здобути прихильність аудиторії викладач свідомо одяга-

334

Розділ 2. Прикладні аспекти комунікації

ється для неї, щоб не ламати її стереотипи сприйняття. Напри­клад, викладач, що бажає підкреслити свою молодість і демокра­тичність, вибирає одяг зі студентського «репертуару»: джинсо­вий костюм, модний шкіряний ремінь і ін. Повну байдужність до одягу, і зовнішності взагалі, теж можна інтерпретувати як само­рекламу: мене не цікавить зовнішня форма, я вище цього.

Якщо самореклама «за одягом» з якихось причин не реалізо­вана, то саморекламу своєю поведінкою виключити взагалі не­можливо. Особливо велику і виразну інформацію дають неверба-льні засоби поведінки, усе, що називається мовою рухів тіла.

Насамперед, треба вибрати правильну дистанцію між собою й аудиторією, для викладача ця відстань дорівнює від 1,2 до 3 мет­рів і більше (так звані соціальна і суспільна зони). Заняття зони менше 1,2 метра буде означати вторгнення в особисту, інтимну і навіть понадінтимну зону й обов'язково викличе здивування, дис­комфорт і навіть протест з боку слухачів, особливо якщо пору­шувати ці границі систематично і безцеремонно. Втім іноді мож­на порушити границі для демонстрації свого дружнього ставле­ння і бажання більш тісного довірчого спілкування. Але все-таки краще тримати дистанцію. Треба також подбати про положення корпусу тіла стосовно тих, хто слухає. Оптимальна позиція — обличчям до аудиторії, найгірша — спиною (на жаль, нерідкі ви­падки, коли викладач, особливо недосвідчений, повертається до дошки і продовжує пояснювати матеріал). Бічна позиція з косими поглядами на аудиторію частіше усього викликає почуття відсут­ності й небажання близьких довірчих відносин.

Елементами самореклами можуть бути і такі невербальні за­соби, як поза, постава, хода, жести. Правильна постава створює відчуття впевненості, спокою і високої самооцінки. Досить упев­неною має бути й хода: усе говорить про зібраність і діловитість. До речі, навіть граючи роль упевненої ділової людини, ви відчує­те себе такою.

Самостійне і досить значне місце серед невербальних засобів самореклами займають міміка і жестикуляція. Ними можна про­демонструвати своє ставлення до аудиторії й емоційний стан. Найбільша увага приділяється експресії обличчя. У ряді дослі­джень було встановлено, що по ній, головним чином за положен­ням губ і брів, можна дуже добре визначити сім емоційних ста­нів: страх, страждання, гнів, відразу, інтерес, подив і щастя. Утім, за високого самоконтролю лицьова експресія може бути менш інформативною, особливо на лівій стороні обличчя. У будь-якому випадку для викладача важливо не тільки вміти керувати

Глава 3. Взаємодія і сприйняття у педагогічному спілкуванні

лицьовою експресією, але й імітувати певні стани для демон­страції власного ставлення до аудиторії. Обличчя не повинно бу­ти похмурим, пихатим, зарозумілим, презирливим. Бажано нада­ти йому привітний вигляд, зосередженість і діловитість. Погляд при цьому має бути прямим, відкритим, привабливим для довіри і контакту, дуже погане враження на аудиторію справляють очі, що бігають, чи погляд, який увесь час ковзає кудись убік. На слу­хачів в аудиторії треба дивитися прямо, але не пильно, а періоди­чно обводячи поглядом усіх. Було доведено, наприклад, що той слухач, на якого частіше дивиться викладач, оцінює його більш позитивно, ніж той, на кого він взагалі не дивився.

Резюме:

♦ Взаємодія — найважливіша складова педагогічного спілку­вання. У педагогічному процесі вчитель здійснює на учнів не тільки навчальний вплив, він також впливає на них своєю особи­стістю, духовністю, емоційністю, дістаючи від них відповідний відгук, зумовлений їхніми індивідуально-особистісними особли­востями й емоційним станом.

♦ Педагогічний такт — це міра педагогічно доцільного впли­ву педагога на тих, хто вчиться, уміння встановлювати продукти­вний стиль спілкування.

♦ Педагогічний такт визначає тактику педагога.

♦ Вибір тактики пов'язаний з умінням користатися рольови­ми позиціями.

♦ Виділяють три основних стилі поведінки керівників і вчи­телів: авторитарний, демократичний і ліберальний.

♦ Стиль відносин і характер впливів у процесі навчання в су­купності характеризують стиль педагогічного спілкування. Усі варіанти стилів педагогічного спілкування можна віднести до двох типів: діалогічного і монологічного.

♦ У педагогічному спілкуванні широко використовується ма-ніпулятивна поведінка, що стає можливою у результаті виник­нення різноманітних потреб людей.

♦ Маніпулятивну поведінку в процесі навчання демонстру­ють обидві сторони: і ті, хто навчає, і ті, кого навчають.

♦ Маніпуляторство у викладацькій діяльності є своєрідним способом психологічного захисту.

336

Розділ 2. Прикладні аспекти комунікації

♦ Оцінка навчальної діяльності має важливе значення для процесу педагогічного спілкування. Вона є каналом зворотного зв'язку між вчителем і учнем, а також актом взаємодії між ними.

♦ У процесі педагогічного спілкування широко використову­ються психологічні механізми впливу: зараження, навіювання, наслідування і переконання.

♦ У процесі педагогічного спілкування формуються міжосо-бистісні взаємини, які накладають відбиток на соціальні ситуації, що виникають у педагогічній діяльності.

♦ Міжособистісні відносини мають дві сторони: сприйняття і розуміння людьми один одного.

♦ Міра адекватності розуміння викладачами учнів познача­ється на виборі педагогічно доцільних способів впливу.

■** $ Розуміння може бути різної глибини проникнення в сут­ність особистості, індивідуальності іншої людини. Чим вище рі­вень розуміння викладачем учнів, тим ширше і різноманітніше репертуар педагогічних впливів.

♦ Педагогічному спілкуванню притаманні ті самі помилки
сприйняття, що і будь-якому іншому, зумовлені і формуванням
першого враження, і особливостями постійного спілкування, і
каузальною атрибуцією.

Питання для самоперевірки

1. Що таке педагогічний такт?

2. Охарактеризуйте рольові позиції в педагогічному спілкуванні.

3. Які стилі ставлення педагога до тих, хто навчається, ви знаєте?

4. Назвіть і охарактеризуйте стилі педагогічного спілкування.

5. Назвіть характеристики поведінки педагога, що створює розвивальний навчальний клімат.

6. Назвіть причини маніпулятивної поведінки в навчальному процесі.

7. Які маніпулятивні прийоми, що використовуються в педа­гогічному спілкуванні, ви знаєте?

8. Охарактеризуйте значення процесу оцінювання в навчанні з погляду комунікативних процесів.

9. Які психологічні способи впливу в педагогічному спілку­ванні ви знаєте? Дайте їхню характеристику.

10. Назвіть фактори, що впливають на ефективність педагогіч­ного навіювання і переконання.

Глава 3. Взаємодія і сприйняття у педагогічному спілкуванні

337

11. Що таке сугестивність? Від чого вона залежить?

12. Що таке конформна поведінка і що впливає на неї?

13. Які фактори впливають на сприйняття в педагогічному спілкуванні?

14. Назвіть і охарактеризуйте типи сприйняття в педагогічно­му спілкуванні.

15. Що впливає на формування іміджу педагога?

Проблемні питання для обговорення

1. Аналіз можливого рольового розподілу тих, що спілкують­ся, у педагогічному процесі (за Е. Берном).

2. Асертивність у педагогічному спілкуванні як альтернатива маніпулятивніи поведінці: можливість, доцільність, реальне ви­користання.

3. Взаємозв'язок і ефективність психологічних прийомів впли­ву в педагогічному спілкуванні.

4. Імідж педагога як фактор мотивації навчальної діяльності.

Завдання для самостійної роботи

1. Підберіть приклади педагогічних ситуацій, що ілюструють використання різних стилів педагогічного спілкування.

2. Обґрунтуйте свою думку з питання доцільності викорис­тання в навчальному процесі маніпулятивних прийомів як учня­ми, так і викладачами.

3. Змоделюйте ситуацію педагогічного спілкування, у якій має місце помилка сприйняття. Проаналізуйте її, розробіть реко­мендації з оптимізації ситуації.

Література

1. Ананьев Б. Г. Психология педагогической оценки: Избр. психол. труды: В 2 т. — М: Педагогика, 1980. — Т. 2.

2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. М.: Прогресс, 1988.

3. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М: МГУ, 1982.

338

Розділ 2. Прикладні аспекти комунікації

4. Кан-Калик В. А. Основы профессионально-педагогического об­щения. — Грозный: Чеч.-Инг. кн. изд-во, 1979.

5. Леонтьев А. А. Педагогическое общение. — М.: Знание, 1979.

6. Леонтьев А. А. Психология общения. — 3-е изд. — М.: Смысл, 1999.

7. Ольшанский В. Б. Психология — практикам: учителям, родителям и руководителям. — М.: Тривола, 1996.

8. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений /Под ред. И. А. Зязюна. — М.: Просвещение, 1989.

9. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. I. А. Зязюна. — К.: Вищашк., 1997.

10. Практическая психология для преподавателей. — М.: Информ.-изд. дом «Филинъ», 1997.

"^П. Психология педагогического общения / Подгот. И. В. Страхов.— Саратов: Саратов, пед. ин-т, 1980.

12. Психология и педагогика: Учеб. пособие / Под ред. А. А. Радугина. — М.: Изд-во ЦЕНТР, 1996.

13. Рахматуллина Ф. М., Курбанова А. Т. Основы педагогического общения: Учеб. пособие. — Казань: Казан, ун-т, 1984.

14. Савенкова Л. О. Комунікативні процеси у навчанні. Елементи те­орії і практики формування комунікативних вмінь: Навч. посібник. — К.:КДЕУ, 1996.

15. Савенкова Л. О. Педагогічне спілкування: Навч. посібник. — К.: КДЕУ, 1997.

16. Шостром И. Анти — Карнеги / Пер. с англ. — Мн.: ООО «Попур­ри», 1996.

17. Якунин В. А. Педагогическая психология: Учеб. пособие: Европ. ин-т экспертов. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А.; Изд-во «Полиус», 1998.

ГЛАВА 4