Розділ 2. Прикладні аспекти комунікації

У мовленнєвому спілкуванні велике значення мають такі вира­зні властивості мови, як інтонація, голосність, темп, логічні наго­лоси, паузи. Усе це служить додатковою інформацією, що вира­жає ставлення до співрозмовника і до переданого повідомлення.

Невербальна комунікація — це виразні рухи (міміка і панто­міміка), жести (наприклад, уклін, поворот до чи співрозмовника, чи від нього й ін.), використання предметів (наприклад, даруван­ня жінці букета квітів). Людьми вироблені також системи спеціа­льних знаків-символів: знаки керування рухом транспорту, фо-рменний одяг, нагороди й ін. Засоби невербальної комунікації значно розширюють можливості спілкування: вони виразні та ла­конічні. Як формальні виробничі колективи, так і неформальні групи прагнуть знайти адекватну символіку для позначення роду -своєї діяльності, соціального статусу, місця дислокації і т. п. У неформальних групах буває прийнята символіка, зрозуміла тіль­ки для посвячених: татуювання, покрій одягу, зачіска тощо.

У процесі онтогенезу, в умовах виховання і навчання, а потім у професійному розвитку кожна людина опановує певну систему вербальної і невербальної комунікації.

З комунікативною функцією спілкування взаємопов'язана ін­терактивна функція, що має свою специфіку. В умовах групової діяльності її учасникам важливо не тільки обмінюватись інфор­мацією, але й організовувати спільну діяльність, у яку кожен член групи робить свій особливий внесок. У той же час тут від­бувається й «обмін діями», планування спільної діяльності. За цього планування, як відзначає Б. Ф. Ломов, можлива така регу­ляція дій одного індивіда «планами, що дозріли в думках іншо­го», коли діяльність стає насправді колективною, і носієм її буде виступати вже не окремий індивід, а група (див.: Ломов Б. Ф. Особенности познавательных процессов в условиях общения // Психология, 1980. № 5. С. 23—40). Саме цей процес становить сутність інтерактивної сторони спілкування,

У процесі групової діяльності люди вступають у нескінченну кіль­кість різних взаємодій, тому існують численні спроби побудови їхніх класифікацій. Найпоширенішою є дихотомічна класифікація, що по­діляє всі можливі взаємодії на два види: кооперацію і конкуренцію.

Кооперація позначає такі види взаємодії, котрі сприяють ор­ганізації спільної діяльності, Тут психологічний механізм діяль­ності спирається на взаємодопомогу людей, на їхнє співробітництво.

Усередині кооперації може виникнути змагання як взаємодія, що не носить антагоністичного характеру і навіть містить елемент взаємодопомоги.

Date: 2015-07-24; view: 336; Нарушение авторских прав