Механізми сприйняття у спілкуванні

Для того, щоб уміння розуміти людину, котрі глибоко приховані у багатьох, почали виявлятися у спілкуванні, необхід­ними є не тільки і не стільки знання і досвід, скільки щось інше — особливе ставлення до партнера, особлива спрямованість на нього.

Таким чином, які б досвідчені та навчені життям і збагачені знаннями ми не були, для того, щоб зрозуміти людину, потрібно цього хотіти, хотіти зрозуміти, про що вона думає, від чого пере­живає, її погляд і напрям думок.

Усім відомі ситуації, коли сприйняття і розуміння у спілку­ванні були ясними, легкими, наповненими. Це відносини з дру­зями, близькими. У таких ситуаціях нам дуже хочеться зрозуміти іншого, не скривдити його, не зробити щось не так і т. ін. Це по­мітно навіть зовні. До такого спілкування кожна людина підхо­дить у всеозброєнні засобів і способів сприйняття й розуміння іншої людини.

Механізмом цього типу сприйняття і розуміння інших є емпатія.

Емпатія заснована на умінні (яке визначається прагненням) поставити себе на місце іншого, глянути на все його очима, від­чути його стан і позицію та врахувати їх у своїй поведінці.

Емпатія — це спосіб розуміння без осмислення, коли емоцій­не розуміння та сприйняття почуттів, позиції іншого відразу ж приводить до відповідних власних дій.

Емпатією ми усі володіємо з дитинства. Однак з віком цей ме­ханізм усе рідше і рідше включається в дію. У нас немає часу, та й не хочеться розуміти кожного, з ким ми спілкуємося, — у нас маса власних проблем. Немає бажання розуміти позицію іншої людини, головне — донести власну. І взагалі, немає вже тієї спрямованості на розуміння, що була колись.

Тому поступово ми втрачаємо свою унікальну чутливість до іншої людини, втрачаємо разом з нею здатність розуміти її і заміняємо від­сутнє розуміння ерзац-розумінням — усе тими ж стереотипами.

Дійсно, якщо в ситуації першого враження стереотипізація виправдана необхідністю швидкого орієнтування за головними (отже, за соціальними) напрямами, то в ситуаціях міжособистіс-ного спілкування стереотипізація може призводити тільки до по­милкового розуміння, створюючи лише вигляд розуміння.

Стереотипізація й емпатія — зовсім різні механізми соціаль­ної перцепції.

Перший властивий міжгруповому спілкуванню (частковим випадком якого є формування першого враження); другий вклю-

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

чається в міжособистісне спілкування, тобто в таке спілкування, де можливо (правда, у крайніх випадках) зневажити соціальними характеристиками людей і на перший план висунути їхні психо­логічні властивості.

Як у міжгруповому спілкуванні непридатне розуміння, засно­ване на психологічних відносинах, так і в міжособистісному спі­лкуванні стереотипи або блокують розуміння, або переводять це спілкування на міжгруповий рівень, що також не сприяє психо­логічному розумінню.

Розуміння партнера досягається в емпатії, що припускає вели­ку чутливість, сензитивність до станів партнера.

Існують спеціальні методи навчання, у яких ставиться задача підвищити чутливість людей до переживань один одного. Це різ­ні форми психологічного принципу спілкування — тренінг сен-зитивності.

Однак треба пам'ятати, що емпатія — це не тільки і не стільки техніка, скільки певна позиція стосовно партнера — зацікавлена, довірча, відкрита.

За відсутності цієї позиції всякий технічний прийом буде ма­лоефективним, наявність довіри «автоматично» припускає краще розуміння.

Тому в тих випадках, коли ми хочемо краще зрозуміти парт­нера, «відчути» його, важливо вміти настроїти себе на відповід­ний лад — довіри, терпимості, відкритості.

І тут іноді допомагає прийом, який можна назвати підстроюван­ням, який часто інтуїтивно застосовують багато людей, намагаю­чись зрозуміти стан іншої людини. Полягає він у тому, що потрібно спробувати максимально близько підстроїтися до партнера через наслідування його зовнішнього поводження — зайняти подібну йо­му позу, прийняти його темп мовлення і т. ін., тобто ніби «заразити­ся» його станом із усіма наслідками, що звідси випливають.

Практично усе, що відбувається в сприйнятті людини люди­ною, можна розглядати як атрибуцію рис, якостей, оцінок чи ста­нів. Однак це не буде правомірно, бо хоч і грубо, але все-таки можна визначити ситуації, у яких приписування причин діям ін­шого і своїм діям виглядає більш органічно, ніж у решти.

Стає ясно, що соціальна перцепція не обмежується припису­ванням якостей, рис і станів (з'ясуванням «яка» людина), вона обов'язково повинна включати і розуміння причин поведінки (відповіді на питання «чому?», «з якої причини?», «навіщо?» і т. ін.).

У процесі соціальної взаємодії людина сприймає іншу разом з її діями і «крізь» дії. Від адекватності розуміння дій і їхніх при-

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

чин багато в чому залежить побудова взаємодії з іншою люди­ною й успішність спільної діяльності. Існує цілий напрям дослі­дження процесів і результатів — каузальна атрибуція (припису­вання причин) поведінки.

Ряд досліджень показує, що необхідність у каузальній атрибу­ції в соціальній перцепції має місце в тих ситуаціях, у яких вини­кають несподівані перешкоди, труднощі на шляху соціальної вза­ємодії чи спільної діяльності.

Це можуть бути найрізноманітніші ситуації: 1) тертя в подру­жньому житті, викликані різним розумінням якихось проблем; 2) виявлення неузгодженості між очікуваною і реальною поведін­кою людини за необхідності вирішувати питання про лінію пове­дінки в невизначених відносинах з іншими; 3) у ситуаціях конф-v* ліктів (зіткнень інтересів людей). До пошуку причин своєї і чужої поведінки (а отже, до приписування причин) люди звертаються також для пояснення іншим свого погляду на ситуацію, на мету спільної діяльності і прийнятні способи взаємодії.

Причиново-наслідкові пояснення виявляються ніби спільною, усім зрозумілою мовою, яку застосовують для регуляції взаємо­дії, спілкування людей, спільної діяльності.

За виникнення труднощів, конфліктів, зіткнень інтересів чи поглядів на проблему або ситуацію люди звертаються до кауза­льної атрибуції своєї чи чужої поведінки і намагаються таким чином вплинути на подальші події.

При цьому, чим більші утруднення зустрічаються нам під час взає­модії, тим більш серйозно ми підходимо до пошуку причин цих утру­днень, і тим ретельніше цей пошук буде здійснюватися, тобто тим більше він буде нагадувати ті теоретичні моделі, що були розглянуті.

Таким чином, каузальна атрибуція — це механізм соціальної перцепції в ситуаціях соціальної взаємодії у спільній діяльності.

Що стосується «помилок» атрибуції, то, ймовірно, «помилками» вони є тільки стосовно ідеальних моделей приписування причин.

За реальної атрибуції ці «неправильності» є просто відобра­женням тих особливостей бачення ситуацій взаємодії і цілей дія­льності, що являють собою предмет атрибуції.

Адже, як уже відзначалося, приписування причин відбуваєть­ся не заради себе самого, навіть не заради абстрактної потреби в розумінні світу, а заради поліпшення спілкування, формування спільного з партнером погляду на світ.

Тому природно, що цілі спільної діяльності, умови взаємодії, думки,партнерів знаходять своє відображення в атрибуціях і мо­жуть підкоряти їх собі.

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

Іноді різниця в приписуванні причин може бути дуже великою. Однак якщо цілі діяльності спільні й однаково прийняті партнера­ми, тим самим задане спільне для них сприйняття контексту взає­модії і її умов, то в такому випадку приписування причин поведін­ки буде більш близьким до ситуації, до розуміння партнера і, таким чином, виявиться правильним (у рамках ситуації").

Знання закономірностей і «помилок» каузальної атрибуції до­помагає зробити її більш ефективним знаряддям для налагоджен­ня взаємодії.

Розуміння ролі перспективи спостереження в атрибуції також є дуже важливим. Що означають звичні слова: «Якби ти був на моєму місці, ти б думав (робив, сприймав) інакше»? Вони саме й означають наявне в кожного приховане знання про те, що з різ­них кутів зору все виглядає по-різному.

У цьому плані дуже важливо усвідомити свій стиль атрибуції, наявний у будь-якому спілкуванні. Хто ви — «ситуаціоніст», що намагається усе завжди виводити з обставин, чи суб'єктивіст, що пояснює усе зусиллями і бажаннями людини?

Досвід психологів, що займаються «атрибутивною психотера­пією», показує, що в багатьох ситуаціях усвідомлення і зміна стилю приписування причин сприяють збільшенню успішності спілкування.

Самоподача у спілкуванні

У сучасному житті часто трапляються ситуації, що ви­магають уміння цілеспрямовано формувати враження про себе. Ці уміння можуть бути складовою професійних умінь, що забез­печують успішність діяльності. Політик, викладач, дипломат, про­дюсер — ці і цілий ряд інших діючих осіб і ситуацій об'єднує пе­ріодично повторювана дія — презентація.

Будь-яка презентація містить й самопрезентацію, коли в обме­жених умовах часу і простору необхідно пред'явити спеціально організовану, продуману, структуровану, коротку інформацію про себе таким чином, аби досягти заздалегідь поставлених цілей.

Серед цих цілей на одному з перших місць постає бажання прихилити до себе і сформувати сприятливе уявлення про себе. Мотивація може бути багатошаровою і різнорівневою, усвідом­леною і неусвідомленою: від спонукання до контакту і розвитку відносин, формування іміджу до здобуття термінового практич­ного результату.

202 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

Самопрезентація — процес, який розгортається в заздалегідь визначених рамках. Соціально-психологічні параметри ситуації включають рольову взаємодію, що припускає певні правила й обмеження. Змістовні характеристики самопрезентації включа­ють уявлення про те, яка саме інформація про себе пред'являєть­ся, які перетворення з нею відбуваються на підставі аналізу від­повідних реакцій, наскільки успішно здійснюється процес само­регуляції й самоорганізації, якою є частка вербального і неверба­льного компонента на різних стадіях самопред'явлення.

Важливим аспектом також є віддалені наслідки самопрезента­ції у вигляді коректування образу «Я» й удосконалення тактики самопред'явлення, уміння подати себе.

Серед властивостей особистості і комплексів умінь, що спри­яють успішності самопрезентації в різних ситуаціях й обстави­нах, треба назвати соціальний інтелект, Его-компетентність, при­родну чарівність, здатність до мобілізації і переключення, мані-пулятивні уміння; гальмуючими факторами є нездатність до са­морозкриття, зажатість, сором'язливість, комплекси та недоліки у комунікативних уміннях і навичках.

В. Н. Куніциною запропоноване наступне визначення: само­презентація — короткочасний, специфічно мотивований і орга­нізований процес пред'явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці.

У спілкуванні беруть участь, як мінімум, дві людини, і кож­на з них може активно впливати на сприйняття партнера. Парт­нер у спілкуванні — це не пасивний об'єкт сприйняття, а жива людина, що має свої цілі, своє уявлення про характер взаємодії, і головне — здатна рішучим чином вплинути на те, як її поба­чать інші.

Саме ця здатність «втручання» живого об'єкта сприйняття у процес формування свого образу в співрозмовника і називається самоподачею. По суті, самоподача, самопред'явлення полягає в управлінні увагою партнера.

Кожний може управляти увагою партнера в спілкуванні. Управління увагою може здійснюватися мимоволі і неусвідомле-но з тим самим успіхом, що-й усвідомлено.

Самоподача є засобом управління увагою інших, але не його метою. Звичайно під час взаємодії людина, вільно чи мимоволі, очікує, що той чи інший «акцент», який вона зробила у самопо-дачі, викличе не тільки і не стільки увагу до неї, скільки приведе до потрібної інтерпретації певних параметрів, необхідних для за­вершення бажаного образу.

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

Основою для самопред'явлення є наше інтуїтивне знання про основні способи соціального сприйняття: типові схеми форму­вання першого враження, емоційне розуміння, закономірності каузальної атрибуції.

Самоподача полягає в умінні (у більшості випадків неусвідо-мленому) направити сприйняття партнера визначеним шляхом. Це може бути нав'язування того чи іншого стереотипного уяв­лення, що повинно задати потім специфічний «ореол» ставлення партнера, зафарбувати його в потрібний колір; або управління партнером у тісному міжособистісному спілкуванні, що сприяє більш повному і точною взаєморозумінню. Можливо, це повід­омлення інформації, що повинна викликати ті причини і мотиви, які здаються нам відповідними дійсності або просто вигідними.

Управління сприйняттям партнера відбувається за допомогою залучення уваги до тих особливостей свого зовнішнього вигляду, своєї поведінки чи уявлення про ситуацію, що «запускають» від­повідні механізми соціального сприйняття.

У формуванні першого враження чи в інших ситуаціях між-групового спілкування — це ті знаки, що пов'язані з певною схе­мою сприйняття; у міжособистісному спілкуванні — це акценту­вання на певних моментах у спілкуванні; в інших ситуаціях — «підсвічування» каузальних схем.