Сприйняття і розуміння у спілкуванні

• Зміст та ефективність міжособистісного сприй­няття • Типові схеми формування першого вра­ження • Особливості сприйняття за постійного спі­лкування • Механізми сприйняття у спілкуванні

• Самоподача у спілкуванні • Імідж

Ключові слова:

• соціальна перцепція; • сприйняття; • «ефект послідовності»;

• «ефект ореолу»; • ідентифікація; • «перцептуальний за­хист»; • соціальна дистанція; • рефлексія; • помилка приваб­ливості; • соціальний статус; • емпатія; • помилка нерівності;

• експресія обличчя; • стереотипія; • «ефект поблажливості»;

• набутий імідж; • проекція; • помилка «помилкової згоди»;

• проекційний імідж; • самоподача; • помилка «ілюзорних коре­ляцій»; • сензитивність; • диспозиція; • помилка «ставлення до нас»; • атракція; • атитюд; • проектування; • імідж;

• самопрезентація; • «фундаментальна помилка атрибуції».

Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття

Внутрішній механізм контакту між людьми — інтелек­туальне й емоційне переживання. Перше виникає під час актив­ної спільної діяльності і є можливим в тому випадку, коли парт­нери поважають один одного, щиро обмінюються враженнями, досвідом, спільно вирішують складне завдання. Друге пережи­вання викликає сама особистість учасника спілкування; зацікав­леність людиною, її активністю, предметом спілкування по неви­димих каналах передається партнеру, викликаючи бажання, щоб контакт тривав, розширити сферу спілкування.

У процесі спілкування повинно бути присутнім взаєморозу­міння між учасниками цього процесу. Саме взаєморозуміння мо­же бути витлумачене по-різному: як розуміння цілей, мотивів,

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

настанов партнера по взаємодії, чи як не тільки розуміння, але і прийняття, поділ цих цілей, мотивів, настанов, що дозволяє не просто погоджувати, але й співвідносити їх.

Взаємодія неможлива без взаєморозуміння. При цьому дуже важливо, як сприймається партнер по спілкуванню, тобто мова йде про особливості міжособистісної перцепції — про пізнання людини людиною. На основі зовнішньої сторони поведінки лю­ди, за словами відомого психолога С. Л. Рубінштейна, ніби «чи­тають» іншу людину, розшифровують значення її зовнішніх да­них. У ході пізнання одночасно здійснюється і емоційна оцінка, і спроба зрозуміти вчинки співрозмовника, і засновані на цьому стратегії зміни його поведінки, і побудова своєї власної.

Таким чином, маються на увазі специфічні риси сприйняття.^співрозмовника, до яких відносяться фізичні й поведінкові харак­теристики, такі як формування уявлення про його наміри, думки, здібності, емоції, настанови.

Під час взаємодії людей велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, іншими словами, процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов'язкова скла­дова спілкування й умовно може бути названий перцептивною стороною спілкування.

Соціальна перцепція — це взагалі процес сприйняття так зва­них соціальних об'єктів, під якими маються на увазі люди, соціа­льні групи, великі соціальні спільноти.

Тому сприйняття людини людиною відноситься до галузі со­ціальної перцепції, але не вичерпує її. Якщо уявити собі процес соціальної перцепції в повному обсязі, то постає дуже складна і розгалужена схема. Вона містить різні варіанти не тільки об'єкта, але і суб'єкта сприйняття (тобто індивіда, групи).

Тож у нашому випадку правильніше говорити не взагалі про соціальну перцепцію, а про міжособистісну перцепцію, чи між-особистісне сприйняття (чи, як варіант, про сприйняття людини людиною). Саме ці процеси безпосередньо включені у спілку­вання в тому його значенні, у якому ми його розглядаємо.

Крім того, сприйняття в соціально-психологічному плані має деякі специфічні риси. Зокрема, ряд феноменів, що мають місце у формуванні уявлень один про одного у партнерів по спілкуван­ню, не вкладаються в рамки традиційного опису перцептивного процесу, тому що відбувається не тільки формування образу — сприйняття, але і розуміння, пізнання іншої людини. У цьому плані перцептивна функція спілкування не зводиться тільки до сприйняття, а містить ряд інших когнітивних процесів: розумові

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

операції, пам'ять, а також емоції. Прагнучи пізнати, зрозуміти іншу людину, суб'єкт спілкування прагне скласти уявлення про її думки, наміри, здібності, переживання, настанови, а також про ті відноси­ни, що пов'язують їх як партнерів. У цей процес включаються та­кож властивості особистості суб'єкта спілкування: його минулий досвід, цілі спілкування, настанови, у зв'язку з чим образ, що фор­мується, проходить певну селекцію (дослідження А. А. Бодалєва).

Специфічний підхід до проблеми міжособистісної перцепції пов'язаний зі школою «трансактної психології» (Кентріл, Кіркпат-рік). Тут мова йде про те, що будь-яка перцепція є активною вза­ємодією (трансакцією) між тим, хто сприймає, і тим, кого сприй­мають. При цьому підкреслюється роль очікувань, бажань, намі­рів як специфічних детермінант перцептуальної ситуації.

Соціальна перцепція — процес з активним зворотним зв'яз­ком, що неодмінно включає в себе розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприйняття, несе інформаційне наванта­ження і відіграє регулюючу роль у процесах взаємодії, допомагає формувати лінію поведінки стосовно людини, яку сприймають.

Даючи узагальнене визначення феномену міжособистісного сприйняття, можна сказати, що сприйняття іншої людини є про­цес, у якому відбувається відображення її зовнішніх ознак, спів­віднесення їх з особистісними властивостями індивіда, якого сприймають, і здійснення на цій основі розуміння його внутріш­нього світу і поведінки.

Оскільки людина завжди вступає в спілкування як особис­тість, тому вона сприймається іншою людиною — партнером по спілкуванню — також як особистість. На основі зовнішньої сто­рони поведінки ми ніби «читаємо» іншу людину, розшифровуємо значення її зовнішніх даних. Враження, що виникають при цьо­му, грають важливу регулятивну роль у процесі спілкування, по-перше, тому, що, пізнаючи іншого, формується і сам індивід, що пізнає. По-друге, тому, що від міри точності «прочитання» іншої людини залежить успіх організації з нею погоджених дій.

Уявлення про іншу людину тісно пов'язано з рівнем власної самосвідомості. Зв'язок цей двоякий: з одного боку, багатство уявлень людини про саму себе визначає і багатство уявлень про іншу людину; з іншого боку, чим більш повно розкривається ін­ша людина (у великій кількості більш глибоких характеристик), тим повнішим стає й уявлення людини про саму себе.

Однак треба знати, що уявлення про себе через уявлення про іншого формується обов'язково за умови, що цей «інший» даний не абстрактно, а в рамках досить широкої соціальної діяльності, у

180 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

яку включена взаємодія з ним. Індивід «співвідносить» себе з ін­шими не взагалі, а, насамперед, переломлюючи це співвіднесення в розробці спільних рішень.

У ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється кілька процесів: і емоційна оцінка її, і спроба зрозуміти сенс її вчинків, і побудова стратегії своєї власної поведінки.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів.

Процес спілкування містить, як мінімум, двох людей, і кожен з них є активним суб'єктом. Кожний зіставляє себе з іншим, вра­ховуючи не тільки мотиви, потреби й настанови іншого, але і те, як цей інший розуміє власні мотиви, потреби й настанови. Кожен з учасників, оцінюючи іншого, прагне побудувати певну систему -«' інтерпретації поведінки, зокрема її причин. У звичайному житті люди, як правило, не знають дійсних причин поведінки іншої людини чи знають їх недостатньо. Тоді в умовах дефіциту інфо­рмації вони починають приписувати один одному причини пове­дінки або на основі подібності поведінки особи, яку сприймають, з якимось іншим зразком, або на основі аналізу власних мотивів, що мали місце в аналогічній ситуації.

Таким чином, людина усвідомлює себе через іншу людину за допомогою певних механізмів міжособистісної перцепції, до яких належать:

1) пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція);

2) пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія);

3) прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузаль­на атрибуція).

Ідентифікація — це спосіб пізнання іншої людини, за якого припущення про її внутрішній стан будується на основі спроб по­ставити себе на місце партнера по спілкуванню. Це неусвідомле-ний процес ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком.

Особистісна ідентифікація — природний процес формування особистості. Вона надзвичайно важлива для нормального інтелек­туального і фізичного розвитку людини, є найпростішим механі­змом засвоєння міжособистісного досвіду взаємодії, є основою набуття досвіду в будь-якій сфері життя, а без такого досвіду не­можлива активна адаптація до навколишнього середовища.

Емпатія — це емоційне співпереживання іншому. Це розу­міння іншої людини без допомоги слів, не спираючись на мис­лення, а за допомогою відчуттів, почуттів, емоцій і наступного усвідомлення їх, прояв емоційної чуйності. Емпатія заснована на

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

умінні правильно уявити собі, що відбувається в душі іншої лю­дини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ.

Емпатія є афективним «розумінням». Емоційна її природа ви­являється саме в тому, що ситуація іншої людини, наприклад, партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається».

Механізм емпатії у певних рисах подібний до механізма іден­тифікації: і там, і тут є присутнім уміння поставити себе на місце іншого, глянути на речі його поглядом.

Однак подивитись на речі чиїмось очима не обов'язково озна­чає ототожнити себе з цією людиною. Якщо я ототожнюю себе з кимось, це означає, що я будую свою поведінку так, як будує її цей «інший». Якщо ж я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (ставлюся до неї співчутливо), але свою власну можу будувати зовсім по-іншому.

В тому й іншому випадках у наявності буде «взяття до уваги» поведінки іншої людини, але результат наших спільних дій буде рі­зним: одна справа — зрозуміти партнера по спілкуванню, ставши на його позицію, діючи з неї; інша справа — зрозуміти його, взявши до уваги його погляд, навіть співчуваючи йому, але діючи по-своєму.

Механізм емпатії включає два етапи. Спочатку особистість, спираючись на виразні рухи, міміку партнера, ніби «вживається» в нього. Знання про те, що він переживає, досягається постанов­кою себе на його місце. Потім, на другому етапі, здійснюється аналіз переживань партнера. Якщо другого етапу немає, емпатія неповна. Тоді спостерігається «зараження» чужим станом, але не відбувається ясного усвідомлення переживань співрозмовника.

Атракція (залучення) — являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. У даному випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи більш глибокого інтимно-особистісного ставлення.

Атракцію можна розглядати як особливий вид соціальної на­станови на іншу людину, у якій переважає емоційний компонент (Гозман, 1987), коли цей «інший» оцінюється переважно в кате­горіях, властивих афективним оцінкам.

Рефлексія — це механізм самопізнання у процесі спілкуван­ня, в основі якого лежить здатність людини уявляти, як її сприй­має партнер по спілкуванню.

Це вже не просто знання чи розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркаль­них відображень один одного.

182 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

Особистість, що опанувала рефлексію, багаторазово програє подумки власну тактику поведінки і поведінки партнера по спіл­куванню, легко змінює характер своїх дій у разі потреби.

Складний процес рефлексії включає, як мінімум, шість пози­цій, які показують взаємне відображення осіб, що вступили у спіл­кування: сама особистість, яка вона є в дійсності; як ця особис­тість сприймається партнером; як вона бачить сама себе і став­лення до цих трьох позицій іншого партнера.

Каузальна атрибуція — механізм інтерпретації вчинків і по­чуттів іншої людини (прагнення до з'ясування причин поведінки L» суб'єкта).

Центральними проблемами в галузі соціальної перцепції є:

• вікові, статеві, професійні особливості соціальної перцепції;

• умови і фактори, що впливають на точність й адекватність оцінки однією людиною іншої;

• закономірності формування першого враження;

• вплив на ці процеси минулого досвіду, характеру взаємин, самооцінки й особистісних властивостей взаємодіючих людей.

Усі дослідження в галузі міжособистісної перцепції можна роз­ділити на два великих класи: 1) вивчення змісту міжособистісної перцепції (характеристики суб'єкта й об'єкта сприйняття, їхніх властивостей і ін.); 2) вивчення самого процесу міжособистісної перцепції (аналіз її механізмів, ефектів, що супроводжують її).

Зміст міжособистісного сприйняття залежить від характерис­тик як суб'єкта, так і об'єкта сприйняття тому, що будь-яке таке сприйняття в той же час є і певною взаємодією двох учасників цього процесу, причому взаємодією, що має дві сторони: оціню­вання один одного і зміна якихось характеристик один одного за­вдяки самому факту своєї присутності.

У першому випадку взаємодію можна констатувати, бо кожен з учасників, оцінюючи іншого, прагне побудувати певну систему інтерпретації його поведінки, зокрема причин її.

Інтерпретація поведінки іншої людини може грунтуватися на знан­ні причин цієї поведінки, і тоді — це завдання наукової психології.

Але в повсякденному житті люди здебільшого не знають дійс­них причин поведінки іншої людини чи знають їх недостатньо. Тоді, в умовах дефіциту інформації, вони починають приписува­ти один одному як причини поведінки, так іноді і зразки поведін­ки чи якісь більш загальні характеристики.

Приписування здійснюється або на основі подібності поведін­ки людини, яка сприймається, з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта сприйняття, або на основі ана-

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

лізу власних мотивів, що мали місце в аналогічній ситуації (у цьо­му випадку може діяти і механізм ідентифікації). Виникає ціла система способів такого приписування (атрибуція).

Особлива галузь соціальної психології, що дістала назву «до­слідження каузальної атрибуції», аналізує саме ці процеси.

Важливим є питання про роль настанови в процесі сприйняття людини людиною. Особливо значна ця роль у формуванні пер­шого враження про незнайому людину.

Настанова на сприйняття рис, аналогічних власним, особливо виявляється в характеристиці інтересів іншої людини. Система цінностей людини, загальна спрямованість особистості завжди відбиваються в її настановах і відносинах.

Добре відомі експерименти А. А. Бодалєва, у яких виявлялася роль настанови в цьому випадку. В одному з експериментів двом групам студентів була показана фотографія тієї самої людини. По­передньо першій групі повідомили, що людина на пред'явленій фотографії є закоренілим злочинцем, а другій групі про ту ж лю­дину було сказано, що вона — великий вчений. Після цього кож­ній групі запропонували скласти словесний портрет людини на фото. У першому випадку були отримані відповідні характеристи­ки: глибоко посаджені очі свідчили про затаєну злість, підборіддя, що видається вперед — про рішучість «йти до кінця» у злочині і т. ін. Відповідно в другій групі ті ж «глибоко посаджені очі» гово­рили про глибину думки, а підборіддя — про силу волі у подолан­ні труднощів на шляху пізнання і т. ін.

Таким чином, необхідно з'ясувати питання про роль характе­ристик того, хто сприймає, в процесі міжособистісного сприй­няття: які саме характеристики тут мають значення, за яких об­ставин вони виявляються і т. ін. Важливо також вивчити характе­ристики об'єкта сприйняття. Як з'ясовано, від них також значною мірою залежить успіх чи неуспіх міжособистісної перцепції.

Індивідуальні психологічні особливості різних людей є різни­ми, зокрема й у плані більшого чи меншого «розкриття» себе для сприйняття іншими людьми. На рівні здорового глузду ці розхо­дження фіксуються досить чітко («він — потайний», «він — собі на умі» і т. ін.). Однак ці розуміння здорового глузду мало чим можуть зарадити встановленню причин цього явища, а отже, і побудові прогнозу успішності міжособистісного сприйняття.

Щоб забезпечити таке прогнозування ситуації міжособистіс­ного сприйняття, необхідно взяти до уваги і другу частину дослі­джень, яка пов'язана з виявленням різних «ефектів», що виника­ють під час сприйняття людьми один одного.

184 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

«Ефект ореолу» (галоефект) означає вплив загального вражен­ня про іншу людину на сприйняття й оцінку часткових властивос­тей його особистості. Якщо загальне враження про людину сприят­ливе, її позитивні якості переоцінюються, а негативні або при­меншуються, або так чи інакше виправдуються. І навпаки: якщо загальне враження про людину негативне, то навіть шляхетні її вчинки не помічаються чи витлумачуються як своєкорисливі.

Експериментальними дослідженнями було встановлено, що ефект ореолу найбільш явно виявляється тоді, коли той, що сприймає, має мінімальну інформацію про об'єкт сприйняття, а також коли судження стосуються моральних якостей.

«Ефект послідовності» полягає в тому, що на судження про людину найбільше впливає (за суперечливої інформації) та інфо­рмація, що пред'явлена у першу чергу, а якщо справа стосується знайомої людини, — остання інформація про неї. Іноді, відповід­но, виділяють «ефект попередження» й «ефект новизни».

Значний вплив на сприйняття іншої людини здійснює само­оцінка того, хто сприймає. Кожна людина співвідносить інфо­рмацію про іншу людину з уявленнями про саму себе, причому неусвідомлено прагне зберегти сформовану про себе думку. Якщо ж цю думку пробують похитнути, то виникає тривожний стан, і сприйняття змінюється так, аби запобігти усвідомленню загрозливих сигналів. Ці неусвідомлені процеси позначаються як «перцептуальний захист». Якщо, наприклад, ставлення до людини в колективі не відповідає її завищеному уявленню про себе, вона може дуже неадекватно сприймати оточуючих і їхні вчинки.

Терміном «проекція» позначають неусвідомлювану тенден­цію сприймати власні небажані, що суперечать уявленню про се­бе, стани і якості, як якості іншої людини, переносити, «проекту­вати» їх на іншого (сам не зробив, тому що погано пояснили). Дослідження показали, що є люди, недостатньо гнучкі і пластич­ні у своїй психічній діяльності, не здатні, зокрема, пристосувати­ся до вимог реальності, яка змінюється. Якщо людина внутріш­ньо не впевнена у собі і важко зберігає прийнятне уявлення про себе, вона протидіє усьому, що могло б порушити рівновагу, і несвідомо прагне принизити іншого, щоб у власних очах зда­ватися вищою.

Навпаки, «ефект поблажливості» — щедра, зайва доброзич­ливість у сприйнятті й оцінюванні іншої людини — найчастіше спостерігається в тих, хто має рясну емоційну підтримку з боку інших людей і не піддається тривогам.

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

У більш широкому плані всі ці ефекти можна розглядати як прояв особливого процесу, що супроводжує сприйняття людини людиною, а саме — явища стереотипізації.

Стереотип — це деякий стійкий образ будь-якого явища чи людини, який використовують як певне «скорочення» у разі вза­ємодії з цим явищем.

Стереотипи спілкування, що виникають, зокрема, у пізнанні людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфіч­ний зміст.

Як правило, стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення робити висновки на ба­зі обмеженої інформації.

Дуже часто стереотип виникає щодо групової приналежності людини, наприклад, приналежності її до якоїсь професії. Тоді яс­краво виражені професійні риси зустрінутих у минулому представ­ників цієї професії розглядаються як риси, що властиві всім пред­ставникам цієї професії («усі вчительки — повчальниці», «усі бух­галтери — педанти» і т. ін.). Тут виявляється тенденція «витягати зміст» з попереднього досвіду, доходити висновків за подібністю з цим попереднім досвідом, не бентежачись його обмеженістю.

Стереотипізація у процесі пізнання людьми один одного може привести до двох різних наслідків.

З одного боку, це приводить до певного спрощення процесу пізнання іншої людини; у цьому випадку стереотип не обов'язко­во несе на собі оцінне навантаження: у сприйнятті іншої людини не відбувається «зрушення» у бік його емоційного сприйняття чи неприйняття. Залишається спрощений підхід, що, хоч і не сприяє точності побудови образу іншого, змушує часто заміняти його штампом, але проте в якомусь сенсі необхідний, тому що допо­магає скорочувати процес пізнання.

В другому випадку стереотипізація призводить до виникнення упередження. Якщо судження будується на основі минулого об­меженого досвіду, що був негативним, будь-яке нове сприйняття представника, наприклад, тієї самої групи забарвлюється ворожі­стю. Виникнення таких упереджень може завдати серйозної шко­ди не тільки спілкуванню людей між собою, але і їх взаєминам. Особливо поширеними є етнічні стереотипи, коли на основі об­меженої інформації про окремих представників яких-небудь ет­нічних груп будуються упереджені висновки щодо всієї групи.

Соціальні стереотипи є однією з основ формування першого враження. При цьому явище стереотипізації викликає певну оцін­ку невідомих властивостей і якостей, які не стосуються справи,

186

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

що може призвести до неадекватного спілкування надалі — за ме­жами ситуації першого враження, коли спілкування стане між-особистісним, і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей.

Таким чином, надзвичайно складна природа процесу міжосо-бистісної перцепції змушує з особливою старанністю досліджу­вати в соціальній психології проблему точності сприйняття лю­дини людиною.

На сприйняття і розуміння іншої людини впливає також соці­альна дистанція між людьми.

Поняття соціальної дистанції пов'язане з політичними, еконо­мічними, культурними й іншими розходженнями між соціальни­ми групами, до яких належать взаємодіючі індивіди. Ці розхо­дження, специфічно переломлювані в системі соціальних стерео­типів та засвоєні взаємодіючими індивідами, і створюють відчут­тя дистанції. Чим негативніші стереотипізовані уявлення про групу іншого, чим менш критично індивід користується цими стереотипами, тим сильніше це відчуття.

У своїй крайній формі збільшення соціальної дистанції при­зводить до висновку, що представники іншої групи — не люди. У лекціях з етнопсихології Б. Ф. Поршнєв одного разу стверджу­вав, що в історії людства ніколи не було людожерства. І поясню­вав: істоти, що з'їдаються, ніколи не сприймалися як люди; люди за первісних уявлень — це тільки члени власного племені, влас­ної соціальної групи.

Збільшення соціальної дистанції утруднює сприйняття людини як людини, перешкоджає формуванню кон'юнктивних, об'єдную­чих людей почуттів.

Здатність бачити людину в іншій людині залежить, таким чи­ном, не тільки від індивідуальних якостей, але і від соціальних обставин.

Найпоширенішим способом підтримки і збільшення соціаль­ної дистанції є нав'язування певних соціальних стереотипів (амо­ральні, ледачі, неосвічені люди).

Інший спосіб збільшення соціальної дистанції — просторовий поділ учасників (розселення по різних районах і кварталах).

Розмір соціальної дистанції між людьми зумовлений, кінець-кінцем, соціально-економічним ладом суспільства.

Психологічно, у певних обставинах, існування деякої дистан­ції між людьми функціонально необхідне. Вона потрібна для збереження відносної відповідної взаємозалежності, для виклю­чення сваволі. Однак надмірна дистанція утруднює розуміння

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

вчинків один одного та створює дискомфорт і перешкоди для спільної діяльності.

Особливе коло проблем міжособистісної перцепції виникає в зв'язку з включенням у цей процес специфічних емоційних регу­ляторів. Люди не просто сприймають один одного, а формують один стосовно одного певні відносини. На основі зроблених оці­нок народжується різноманітна гама почуттів — від неприйняття тієї чи іншої людини до симпатії, навіть любові до неї. Галузь до­сліджень, пов'язана зі з'ясуванням механізмів утворення різного емоційного ставлення до людини, яку сприймають, дістала назву дослідження атракції.

Атракція, таким чином — це і процес формування привабли­вості якоїсь людини для того, хто сприймає, і продукт цього про­цесу, тобто деяка якість відносин.

З огляду на те, що атракція досліджується не сама по собі, а в контексті перцептивної сторони спілкування, з одного боку, по­стає питання про механізм формування прихильності чи ворожо­сті у сприйнятті іншої людини; а з іншого боку, про роль цього явища (і процесу, і «продукту» його) у структурі спілкування в цілому, у розвитку його як певної системи, що містить й обмін інформацією, і взаємодію, і встановлення взаєморозуміння.

Включення атракції в процес міжособистісного сприйняття з особливою чіткістю розкриває ту характерну рису людського спілкування, що воно завжди є реалізацією певних відносин (як суспільних, так і міжособистісних). Атракція пов'язана переваж­но саме з цим типом відносин, реалізованих у спілкуванні.

Типові схеми формування першого враження

У працях, присвячених проблемі формування першого враження, основна увага приділяється точності цього враження. А. А. Бодалєв розглядав перше враження як складний психологіч­ний феномен, у якому поєднуються почуттєвий, логічний і емо­ційний компоненти, наявне емоційне ставлення, а також більш-менш усвідомлювані оцінні судження.

Психологічні дослідження формування першого враження до­зволили знайти деякі типові схеми, за якими будується образ ін­шого і в якійсь мірі використовуються всіма людьми.

Побудова образу партнера за цими схемами іноді приводить до так званих ефектів першого враження, чи систематичних

188

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

помилок соціального сприйняття. Знання цих схем дуже багато може дати для розуміння того, як формується перше враження про людину.

Найчастіше застосовується схема сприйняття, що запускаєть­ся у випадку нерівності партнерів у тій чи іншій сфері — соціа­льній (різний соціальний статус), інтелектуальній, нерівності по­зицій у групі (груповий статус) і т. ін.

Помилки нерівності виявляються в тому, що люди схильні си­стематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, що перевершують їх за якимось параметром, істотним для них.

Ця схема починає працювати не за будь-якої, а тільки за дійс­но важливої для людини нерівності. Наприклад, якщо хтось — хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зу­стрівши здорову і сильну людину, він переоцінює її по всіх пара­метрах — вона в його очах одночасно буде і красивою, і розум­ною, і доброю. Якщо ж для нього головне — ерудиція, освіче­ність, то в разі зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеть­ся, проте в разі зустрічі з тим, хто інтелектуально переважає, — помилка буде мати місце.

Отже, можна вважати, що в даному випадку схема сприйняття така: зустрівши людину, що перевершує нас за якимось важливим для нас параметром, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, ніж було б, якби вона була нам рівною. Якщо ж ми маємо справу з лю­диною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її.

Дуже важливо, що перевага фіксується за якимось одним па­раметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами.

Такого роду помилки в спілкуванні пояснюватимемо впливом фактора «переваги».

Не менш важливими і пізнаваними є помилки, пов'язані з «за­гальною естетичною виразністю людини», тобто з тим, подоба­ється нам зовні наш партнер по спілкуванню чи ні.

Помилки полягають в тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш гарною, розум­ною, цікавою і т. ін., тобто знову-таки переоцінювати багато її психологічних характеристик.

Наприклад, в одному з експериментів (Леонтьев А. А. Педаго­гическое общение. М., 1979) учителям були запропоновані для оцінки «особисті справи» учнів. Перед ними була поставлена за­дача визначити рівень інтелекту школяра, ставлення його батьків до школи, його плани відносно подальшої освіти і ставлення до нього однолітків.

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

Секрет експерименту полягав у тому, що усім давалася одна особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії — одна свідомо приваблива, інша свідомо неприваблива.

Виявилося, що «привабливим» дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір вступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше за­ймаються їх вихованням.

Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод екс­пертних оцінок, відібрав фотографії людей красивих, «звичай­них» і некрасивих. Потім він показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і попросив їх висловитися про внутрішній світ кожного з тих, хто був зображений на фото.

Випробувані оцінили чоловіків і жінок, яких експерти віднес­ли до найкрасивіших, як більш впевнених у собі, щасливих і щи­рих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витончених і багат­ших духовно, ніж ті, хто був оцінений експертами як некрасиві, і навіть ніж ті, хто потрапив у категорію «звичайних». Крім того, випробувані чоловіки оцінили красивих жінок як більш турбо­тливих і уважних.

Таким чином, цей тип помилки дуже нагадує попередній: тут теж під впливом одного фактора переоцінюються чи недооціню­ються властивості людини. Тільки тут ми маємо справу з впли­вом фактора «привабливості» — чим більше зовні приваблива для нас людина, тим краща вона у всьому; якщо ж вона неприва­блива, то й інші її якості недооцінюються.

Наступна схема всім добре відома: ті люди, що нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно кращими тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться).

Це прояв дії фактора «ставлення до нас», що приводить до зміни оцінки якостей людей у залежності від знака цього ставлення.

Показовим у цьому плані є результат дослідження Р. Нісбе-та і Т. Вільсона. Студенти протягом півгодини спілкувалися з новим викладачем, що з одними випробуваними поводився до­брозичливо, з іншими відсторонено, підкреслюючи соціальну дистанцію.

Після цього студентів просили оцінити ряд характеристик ви­кладача. Результати були досить однозначні. Оцінки викладача доб­розичливого виявилися значно вищими, ніж оцінки «холодного».

Отже, можна зробити висновок про те, що позитивне ставлен­ня до нас дійсно породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкидання (чи неуважності до них) негативних, і навпаки, — явне негативне ставлення викликає

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і випинати негативні.

Такі загалом типові схеми формування першого враження. Однак важливо знати не тільки саму схему сприйняття, але також і ті знаки в зовнішності іншої людини чи в ситуації, що запуска­ють в дію сприйняття за цією схемою, тобто важливе значення мають ті «гачки», за які зачіпається та чи інша схема сприйняття — за фактор «переваги», «привабливості» чи «ставлення до нас».

Традиційно в дослідженнях формування першого враження всі три види помилок, описаних вище, охоплюються вже розгля­нутим нами «ефектом ореола».

«Ефект ореола» виявляється в тому, що у формуванні першого враження загальне позитивне враження про людину призводить до переоцінки, а негативне враження — до недооцінки невідомої "" людини.

Дійсно, механізм помилок у всіх трьох випадках схожий, од­нак «джерелом» ореола в кожному випадку є різні причини, що і дозволило виділити три основні помилки — переваги, привабли­вості й ставлення до нас.

Отже, якщо в ситуації спілкування діє хоча б один з розгляну­тих факторів (переваги, привабливості чи ставлення до нас), то людина, швидше за все, застосує одну зі схем сприйняття і, мож­ливо, помилиться в оцінці партнера.

Важливо відзначити, що ці три фактори охоплюють практично всі можливі ситуації спілкування. Чи завжди, таким чином, пер­винне сприйняття людини буде помилковим?

У дійсності питання про точність, правильність соціальної пер­цепції набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

З одного боку, спеціальні дослідження показують, що кожна (чи майже кожна) доросла людина, яка має достатній досвід спіл­кування, цілком здатна точно (у певних межах, звичайно) визна­чити майже всі характеристики партнера — його психологічні риси і соціально-демографічну приналежність (вік, соціальну верст­ву, приблизну професію). Але ця точність буває тільки в зовсім нейтральних ситуаціях, тобто в ситуаціях, з яких штучно усунуті всі можливі взаємодії, спілкування, залежності, стосунки між людьми (а такі ситуації зустрічаються тільки в спеціальних екс­периментах і зовсім відсутні в реальному житті), і єдиною зада­чею випробуваного є точне й повне сприйняття іншої людини.

З іншого боку, дослідження виявляють, що майже завжди в реальних ситуаціях (які ніколи не бувають стерильно нейтраль­ними) наявний той чи інший відсоток помилок.

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

Тож чим менш нейтральні відносини, чим більше люди заці­кавлені з тої чи іншої причини одна в одній, тим більше ймовір­ність помилок. Це відбувається тому, що перед людиною ніколи не постає задача «просто сприйняти» іншого.

Перше враження — це не самоціль (виняток — професійні задачі).

Образ партнера, що створюється під час знайомства, — це ре­гулятор наступної поведінки. Він необхідний для того, щоб пра­вильно, ефективно в даній ситуації побудувати спілкування.

Дійсно, спілкування наше будується істотно різним способом у залежності від того, з ким ми спілкуємося, тобто для кожного ступеня переваги, для кожної категорії партнерів є ніби різні «тех­ніки» спілкування. (Особливо добре це видно на прикладі спілку­вання дорослих з маленькими дітьми.)

Вибір «техніки» спілкування в кожному конкретному випадку визначається характеристиками партнера.

Тому найважливіші в даній ситуації характеристики партне­ра — це ті, які дозволяють віднести його до якоїсь категорії, гру­пи. Саме ці характеристики сприймаються найбільш точно.

У кожній ситуації у фокусі сприйняття виявляються ті ознаки іншої людини, що дозволяють визначити її приналежність до тієї чи іншої групи відповідно до особливостей ситуації і вимоги до побудови подальшої поведінки. А решта рис і особливостей, що не потрапили «у фокус», просто добудовуються за певними схе­мами, і саме тут з'являється ймовірність помилки.

Таким чином, завжди сприйняття когось іншого водночас є правильним і неправильним, воно більш точне відносно головних у даний момент характеристик, за якими ми будуємо поведінку, і менш точне відносно інших.

Розглянемо, наприклад, дію фактора «переваги» у ситуаціях нерівності соціального статусу. Правильна оцінка статусу викли­кає конкретну і найчастіше виправдану в даній ситуації поведін­ку. Але якщо дія даної схеми призводить до адекватної поведінки спілкування, то де починається помилка?

Справа в тому, що «добудовування» образу іншого за схемою «переваги» відбувається за соціальним стереотипом, тобто шля­хом, виробленим якоюсь соціальною групою (професійною, ста­тевою, національною) для спілкування її представників із пред­ставниками інших соціальних груп.

Скажімо, представники групи «маленьких» людей завжди по­винні кланятися представникам групи «великих» людей. Як у «ма­леньких», так і у «великих» є уявлення один про одного — сте­реотип. «Маленькі» вважають, що всі «великі» — розумні, осві-

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

чені, але байдужі до ближніх, люблять насолоди, і також дуже люблять, щоб їм кланялися. А «великі» люди — що всі «малень­кі» нерозумні, докучливі, нічого не можуть вирішити самі і вічно чіпляються зі своїми дрібними проблемами, без допомоги вони просто пропадуть, і тому повинні кланятися.

Кожному важливо вчасно визначити, хто в даний момент пе­ред ним — «маленький» чи «великий». (До речі, конкретна лю­дина може виявитися тим і іншим у залежності від того, з ким вона зустрілася, тому в неї можуть бути обидва стереотипи.)

Визначити потрібно швидко, щоб зрозуміти — «кланятися» чи ні. І всі визначають швидко й легко («це видно неозброєним оком») — і роблять потрібні рухи тіла.

Якщо спілкування обмежене (з тих чи інших причин) тільки -Щим міжгруповим рівнем, тоді в цілому необхідно спілкуватися тільки як представники груп (кланятися, наприклад), і ця схема сприйняття завжди приводить до успіху. Найбільш яскравий при­клад — сприйняття один одного солдатами двох воюючих армій. Тут нестереотипне сприйняття навіть шкідливе.

Таким чином, у міжгруповій взаємодії схематичне, стереотип­не сприйняття найчастіше буває виправданим і приводить до по­трібних результатів, оскільки воно в даному випадку правильне.

Ситуації першого знайомства відносяться саме до міжгрупово-го рівня спілкування, оскільки для людей, як соціальних істот, го­ловне — визначення питання про групову приналежність партнера.

Тому можна сказати, що перше враження завжди правильне.

Помилка, однак, в тому, що стереотипізація викликає певну оцінку також невідомих, «не стосовних до справи» властивостей і якостей, а це може призвести до неадекватного спілкування на­далі — за межами ситуації першого враження, коли спілкування стає міжособистісним, і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей.

Особливості сприйняття за постійного спілкування

У постійному спілкуванні дія законів і результатів першого враження триває. Однак постійне спілкування не може задовольнитися тим списком приписаних партнеру рис і власти­востей, що сформувалися в результаті першого враження.

У постійному спілкуванні стає важливим більш глибоке й об'єктивне розуміння партнера — його актуального емоційно-

Глава 6. Сприйняття і розуміння у спілкуванні

193

го стану, динаміки його відносин до нас, сприйняття ним ситу­ації. Тут, очевидно, сприйняття партнера і розуміння його від­буваються на іншій основі, стереотипи мало допомагають, скоріше заважають.

У реальному спілкуванні ми майже завжди приблизно розумі­ємо, що відбувається з нашим партнером. При цьому не настіль­ки важливо, що ми далеко не завжди усвідомлюємо це розуміння, істотним є те, що воно, навіть у прихованому вигляді, є регулято­ром нашої поведінки (наприклад, нам здається, що людина зане­покоєна чи не хоче, аби розмова тривала, відповідно до цього ми намагаємося закінчити бесіду).

Виходить, сприйняття іншої людини у спілкуванні дає нам матеріал для висновків. Інша справа, що ми не знаємо, який це матеріал, що ми, власне, сприйняли, і як це нам удалося.

Спілкуючись з партнером, ми дістаємо велику кількість інфо­рмації про нього, про його стани і переживання, Кожний знає це з власного досвіду. Відомо і те, що здатність адекватного сприй­няття інших у різних людей різна (лікарі, слідчі можуть багато чого сказати про людину, побачивши її вперше).

Однак видатні здібності не можна віднести за рахунок просто професіоналізму і досвіду. Багато людей, проживши життя, так і не набули таких здібностей. Тим же, хто вміє це робити, звичай­но важко пояснити, як це в них виходить. Більше того, маленькі діти (тобто про який досвід тут можна говорити?) дуже тонко і правильно сприймають людей, буквально відчувають їх.

Імовірно, дійсно є здатність, що дозволяє за зовнішніми озна­ками бачити внутрішній зміст. Цією здатністю в більшому чи ме­ншому ступені володіють практично всі люди, але вона може бу­ти значно посилена за наявності життєвого досвіду і знань.

Реальні підстави для розуміння іншої людини за її зовнішніс­тю й елементами поведінки дійсно існують. Це вірогідно встано­влено зараз психологічними дослідженнями, У них показано, що майже всі деталі зовнішнього вигляду людини можуть нести ін­формацію про її емоційні стани, ставлення до оточуючих її лю­дей і до людей взагалі, про її ставлення до себе, про те, як вона почуває себе у спілкуванні в даній ситуації.

Обличчя людини, її жести, міміка, загальний стиль експресив­ної поведінки, хода, манера стояти, сидіти, звичні пози і їхня зміна під час розмови, просторова орієнтація стосовно партнерів, а та­кож різні сполучення цих факторів — усе це має певний соціаль-но-перцептивний зміст і несе інформацію про її внутрішні стани та характеристики.