Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії

У козацьку добу Україна посідала чільне місце серед держав Східної Європи. Чигирин став центром, куди приїздили для політичних і ділових контактів посли Молдавії, Швеції, Валахії, Польщі, Туреччини. Велися переговори з Францією, Англією. Це була не тільки гетьманська, а й політична столиця України.

Проте починаючи із середини ХVІІ ст. Москва намагається зніве-

лювати, підкорити Україну, асимілювати її так, щоб навіть слово

“Україна” зникло. Обмежувалася суверенність, а невдовзі й автономія.

Метою політики Московської держави було підкорити український

народ духовно, позбавити його наукового й освітнього потенціалу. Мос-

ковії потрібні були кадри — від учителя до вченого, а в тогочасній Росії

таких навчальних закладів практично не було, єдиним джерелом нау-

кових кадрів, близьких за вірою і мовою, була Україна. Ще до переяс-

лавських угод Московія зверталася по інтелектуальну допомогу до Киє-

ва, але нестабільна політична ситуація не давала змоги виконати про-

хання. Після возз’єднання з Україною до Москви поїхало багато вчених,

учителів, фахівців з різних галузей знань.

При дворі царя Олексія Михайловича українські культура та освіта

були дуже популярними. Випускники Києво-Могилянської академії

Симеон Полоцький, учитель царських дітей, Єпіфаній Славенецький,

Феодосій Сафонович та інші активно впливали на становлення мос-

ковської культури: зароджуються театр, хоровий спів, література, а за

царя Федора, вихованця С. Полоцького, при дворі стало загальною

модою все українське — від одягу до столу.

Істотний вплив справляла й українська церква: будуються храми в

українському стилі, а розписують їх майстри з України, поширюється

українське бароко, багатоголосні співи привезли із собою українські

співаки. Боярин Ртищев та школи, керовані ним, запрошують учителів

з Києва. Надходять з України і книги — “Требник” та “Лифос”

П. Могили, твори І. Галятовського, М. Смотрицького, І. Гізеля та ін.

“Руно орошенное” Д. Туптала витримало 8 видань. До Москви випи-

сували багато шевців, кравців, садівників. Туди перебирались учені,

письменники, педагоги, ченці. Граматика М. Смотрицького та “Істо-

рія” І. Гізеля були обов’язковими підручниками в московських школах.

За словами А. Архангельського, “кияни, незважаючи на упереджен-

ня супроти них в Москві, з другої половини ХVІІ ст. були госпо-

дарями становища в московській Русі. Найкращі, найвидатніші

її діячі”.

Після Полтавської битви становище Російської імперії зміцнилося і

водночас посилився тиск на Україну. Петро І ще активніше використо-

вував потенціал української культури для Росії. Так, Стефан Яворсь-

кий став митрополитом Рязанським, Феофан Прокопович — заступ-

ником президента святійшого Синоду. У Синоді й навчальних закладах

усіх рівнів було багато українців. Майже всі єпископські кафедри були

за ними, що сприяло поширенню освіти. Так, Гаврило Бужинський був

префектом слов’яно-греко-російської академії, Сільвестр Головаць-

кий — ректором Казанської колегії, Варлаам Ієницький заснував семі-

нарії в Суздалі, Пскові, Коломні, Астрахані; Вельямін Пуцек-Григо-

рович та Іларіон Рогалевський — Казанську духовну академію та ін.

В окремих єпархіях українці працювали як місіонери. І. Кульчицький,

єпископ Іркутський, заснував школи для монголів, І. Нерунович навер-

тав у православ’я тунгусів, Ф. Лещинський виконував місію серед кам-

чадалів та калмиків. Російський Синод, ураховуючи їхній досвід, у

1742 р. звернувся до Київської академії з проханням узагальнити мето-

дики проповідей християнства серед калмиків.

Українці мали великий авторитет як педагоги. Після заснування

нових шкіл Синод наказав відрядити до Московії учителів, аргументу-

ючи це тим, що “у Києво-Печерському монастирі мешкають мужі,

здатні до вивчення філософії, риторики та піїтики”. Вони запроваджу-

вали свої методи навчання, мову, підручники. Характерно, що О. Су-

мароков скаржився на педагогів-українців, які зіпсували російську мову,

оскільки всі школи були укомплектовані ними.

Посланці Києва сприяли поширенню у Москві силабічної поезії,

драматичної літератури і самого театру. Росіяни ознайомилися з дра-

матичним доробком С. Полоцького, Д. Туптала, Ф. Прокоповича,

Л. Горки, С. Ляскоронського; були засновані театри в Казані, То-

больську, Новгороді та інших містах.

Оскільки вихідці з України вільно володіли грецькою, латинською,

німецькою, французькою, польською, італійською, турецькою мовами,

вони працювали в різних установах, в усіх закордонних посольствах —

у Лондоні, Парижі, Пекіні, Лейпцигу, Варшаві.

Українські вчені заклали підвалини російської науки: економіст

А. Рубановський, агроном Є. Десницький, орієнталіст С. Тодоровсь-

кий та ін. Звичайним явищем було те, що вихідці з інших країн у Росії

ставали національною гордістю. Так, українець В. Капніст став “ро-

сійським” поетом, українці М. Березовський, Д. Бортнянський та

А. Ведель — творцями “російської” музики, Боровиковські батько і син

стали гордістю “російського мистецтва” та ін.

Отже, освітні, мистецькі, наукові впливи України на формування і

розвиток російської культури незаперечні.

Date: 2015-07-22; view: 377; Нарушение авторских прав