Особливості реформаційного руху в Україні

Друга половина ХVІ — початок XVII ст. — час пробудження та відродження національної самосвідомості українського народу, високого громадянського змісту й патріотичного спрямування всіх культурних зачинань.

Ці процеси були тісно пов’язані з політичними і культурними рухами в

Європі, які дістали назву Відродження.

Ренесанс утвердив гуманізм, основними постулатами якого були вста-

новлення справедливого суспільного ладу та пошанування людини як

особистості. Понад усе ставилися людське щастя, високий рівень осві-

ченості, свобода, закоханість у мистецтво. Феодальна ідеологія з її ас-

кетизмом стала анахронізмом. Гуманістичні ідеї в Україну приносила

національна інтелігенція, що навчалась у західноєвропейських універси-

тетах і поверталася на батьківщину. Це С. Оріховський, Мартин з

Журавиці, П. Русин, Ю. Дрогобич, С. Кльонович та ін.

Але гуманізм в Україні був позбавлений соціальної спрямованості,

економічної підтримки, як в Італії, тому не міг відігравати вирішальної

ролі в культурному житті. Адже одним з нагальних завдань була бо-

ротьба за визволення з-під іноземного панування, проти примусового

покатоличення та спольщення. Цьому завданню в Україні більшою

мірою відповідали ідеї Реформації.

Реформація — одна з течій антифеодального руху, головний зміст

якого полягав у обмеженні економічної та духовної влади церкви в на-

ціональному самоствердженні народу. На українському грунті вона мала

певні особливості, найголовнішими з яких були відродження національ-

ної культури; формування ідеології протистояння експансії соціальному

та національному поневоленню; боротьба за світський характер су-

спільного життя; вивільнення науки з-під влади церкви; упровадження

в письменство та освіту національної мови; релігійна толерантність, ос-

віченість народних мас.