Особливості архітектури козацької доби

Гуманістичні ідеї, які приходили в Україну, визвольна війна 1648–1654 рр. робили економічні, політичні та культурні зв’язки з країнами Західної Європи досить стабільними. Звідти йдуть передові ідеї, найвищі культурні досягнення.

Оживає інтерес до своєї минувшини, виводиться твердження, що коза-

ки успадкували кращі риси свого народу. Й. Борецький говорив, що

“козаки — это же то племя славного народа русского..., что воевало

греческое царство морем Черным и суходолом, они с того же поколе-

ния воинов, которые за Олега, монарха русского, воевали Грецию, Ма-

кедонию, Илирик. Се ж их предки разом с Владимиром крестились в

веру христианскую”.

Ці впливи торкнулися всіх ланок життя суспільства і особливо по-

значилися на культурному розвиткові України.

В архітектурі середини ХVІ ст. відбуваються суттєві зміни. Зни-

кають оборонні риси, будівлі перетворюються на звичайні житлові па-

лаци. Це характерно не лише для зовнішніх форм. Змінюється комп-

лекс у цілому: замки у Бережанах, Острозі, Кам’янці-Подільському та

ін. Збагачення феодалів дає їм можливість споруджувати палаци з про-

сторими дворами для лицарських турнірів, розкішними залами для

прийому гостей і влаштування балів. З цією метою запрошуються іно-

земні спеціалісти.

Із прийняттям Магдебурзького права в Україні почалася регулярна

забудова міст за європейськими зразками: у центрі, на площі, зводить-

ся ратуша, а вся міська територія розбивається на прямокутні кварта-

ли. Землі обмаль, тому будинки по фасаду вузькі, у два-три поверхи,

тягнуться до середини кварталу, на першому поверсі розташовуються

службові або торгові приміщення, на другому — житло.

Місцеві майстри виробили власний напрямок в архітектурі. Цей

період залишив по собі пам’ятники великої мистецької і культурної вар-

тості (забудова Площі Ринок у Львові та ін.).

У Центральній Україні — свої особливості. Для Подніпров’я харак-

терна нерегулярна забудова, раніше прокладені вулиці не перепланову-

вались, а будинки зводилися на садибі за смаком господаря. Тому міста

мали живописний вигляд. Житло заможного господаря будувалося тра-

диційно — хата на дві половини. Яскравий приклад — будинок Ли-

зогуба в Чернігові.

У культовій архітектурі розвиваються дві течії: продовжують зводи-

тись дерев’яні церкви, що характерно для лісових районів Карпат та

лісостепової зони, а також розвивається кам’яне мурування. У містах

храм тягнеться вгору через брак місця (храми Львова, Ужгорода

та ін.). У сільській місцевості храми компактні, чудово вписуються в

навколишнє середовище. Це церква Михайла в с. Білостоці, усипаль-

ниця Богдана Хмельницького у с. Суботові, де він був похований

1657 р., церква Миколи Притиска в Києві та ін.

Посилюється інтерес до минувшини. Відновлюються стародавні

храми. Так, П. Могила відбудовує храм Спаса на Берестові. Спроби

наблизити образи святих до своїх співвітчизників стають нормальним

явищем.

Розвиток цивільного будівництва вводить у мистецький обіг скульп-

туру, почасти декоративну та надгробки; портретні риси в ній нівелю-

ються. У скульптурних студіях робляться спроби вивчити натуру і йти

за законами анатомії. У релігійній скульптурі намічаються ознаки побу-

тового жанру.

Ця епоха в українському мистецтві засвоїла гуманістичні ідеї як влас-

не надбання. Людина стає провідною темою мистецтва, а реалізм —

головною якістю.

НАРОДНІ ДУМИ Й ПІСНІ ПРО ВИЗВОЛЬНУ ВІЙНУ

Соціальні потрясіння активізують творчий процес. Історія культури

знає багато таких сплесків, один з них припадає на період визвольної війни 1648–1654 рр.

Особливо популярними цього часу були лицарські пісні-думи, де

оспівується звитяга козацьких ватажків та козаків-запорожців. Багато

дум пов’язано із сільською тематикою, адже селяни були основним

резервом поповнення козацтва.

Образ Б. Хмельницького є центральним у багатьох думах: як він у

захмелілого Барабаша забрав грамоту Владислава ІV із правами на

привілеї козаків, про походи і перемоги, про зрадливу вдачу турків, про

смерть Богдана. По цих та інших думах можна з певною вірогідністю

скласти уявлення про настрій козацтва в часи найбільшої його актив-

ності. Більшість дум веде оповідь про конкретні події та історичних осіб.

І. Франко провів цікаве дослідження: порівняв тексти дум із свідчен-

нями літописців — події викладено тотожно. Симптоматично, що не-

має жодної думи або пісні, яка б зафіксувала історичний акт укладення

союзу України з Москвою. Напевно, ця політична акція не була попу-

лярною в народі, відчувалися її гіркі наслідки.

Боротьба з національними і релігійними утисками — провідна тема

багатьох народних дум і пісень. Вони в яскравих фарбах ведуть оповідь

про грабунки польської шляхти та євреїв-орендарів, про зусилля козаків

у боротьбі із цим лихом. Наприклад, з думи про Корсунську битву ми

дізнаємось, як козаки полонили гетьмана Потоцького і продали в по-

лон татарам, як від народного гніву втікали євреї-орендарі, як попа

Якубу повісили на дубі та ін.

Справжньою перлиною народної поетичної творчості стали не-

вільницькі думи й пісні. У них звучить туга за батьківщиною, мрія про

волю, жадоба боротьби з поневолювачами.

У 60–70-ті роки ХVII ст. кількість пісень збільшується, але ху-

дожній рівень їх не перевершує твори невільницького циклу. Щоправ-

да, розширюється жанровий діапазон, з’являються іронічні та гуморис-

тичні пісні. Але гумор, як правило, то гіркий, то злий, бо в ньому про-

ступає гіркота самого життя.

Із занепадом козацької єдності з’являється новий персонаж — ко-

зак-нетяга. Замість романтики й героїчних подвигів цей злидар надає

перевагу шинку, пропиває останні копійки. Про соціальне розмежуван-

ня виразно розповідає дума про Ганджу Андибера. Допоки на ньому

були шапка-бирка, “вітром підбита”, драні чоботи, “дуки-срібляники”,

Войтенко, Золотаренко та Довгополенко, представники аристократії, і

господарка шинку не звертали на нього уваги. Коли ж після переодяг-

нення дуки збагнули, що під видом козака-нетяги перед ними Фесько

Ганджа Андибер, гетьман Запорозький, їх ставлення до нього різко

змінилося. Немає значення, чи історична особа Ганджа, важливо те, що

в думі відбилося соціальне розмежування в козацькому середовищі.

Нові пісні створюються в нових історичних умовах, в іншому сере-

довищі. Жанр думи майже зникає. Знищення гетьманщини 1764 р.

пройшло непомітним в усній народній творчості, але знищення Запо-

розької Січі 1775 р. Катериною ІІ викликало обурення й жаль і в на-

роді, і в його піснях. Життя козацької доби закінчилося з набуттям ко-

зацькою старшиною статусу дворян.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА МАЗЕПИ

Іван Мазепа (1644–1709) — один з видатних і найсуперечливіших політичних діячів України. Сфера його суспільних інтересів досить широка, але ми торкнемося тільки просвітницької і культурницької діяльності. Він здобув високу освіту: спочатку в Києво-

Могилянській колегії, а потім у колегії єзуїтів у Варшаві. Вступивши

на службу до польського короля, багато подорожував по Західній

Європі, набуваючи досвіду управління державою.

І. Мазепа зробив спробу утвердити самостійність України політич-

ними засобами, але хисткість його позицій, орієнтація на Московщину,

Польщу, Швецію, Туреччину не мали підтримки з-поміж козацької

старшини. Ігнорування громадської думки призвело до повної поразки,

втрати навіть тих досягнень, які змогли зберегти наступники Б. Хмель-

ницького.

Протягом 21-річного гетьманування І. Мазепа став одним із найба-

гатших феодалів Європи. Більшу частину своїх особистих прибутків він

віддає на розвиток просвітницьких, культурних та релігійних закладів.

Ревний покровитель православ’я, він будує по всій Гетьманщині цілу

низку чудових храмів у стилі козацького, або, як його часом називають,

“мазепинського” бароко. Багато сил, часу, коштів він віддав Києво-

Могилянській академії: наділив маєтками, звів головний корпус, довів

кількість студентів до 2 тисяч.

І. Мазепа заснував багато шкіл і друкарень для того, щоб “українська

молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами осві-

ти”. Він сприяв перетворенню Чернігівської колегії на вищу школу-ліцей.

Гетьман листувався з багатьма вченими, яких запрошував до спів-

праці. Саме під його впливом козацька старшина посилає своїх синів на

навчання до закордонних університетів, що зумовило формування зго-

дом власного кадрового потенціалу.

ПЕРШІ ШКІЛЬНІ ПІДРУЧНИКИ

Перший шкільний підручник українською мовою — “Буквар” І. Федорова, виданий у Львові 15 лютого 1574 р. Ця дата знаменна у культурному розвитку України й варта шанування: український народ

одержав першу нормативну граматику.

Цей підручник навіть для того часу був незвичайний. У ньому роз-

роблено струнку систему засвоєння граматики церковнослов’янської, а

якщо бути зовсім точним, словеноруської мови.

Перша сторінка — це абетка. Розташування літер подано в уста-

леній традиції того часу, але завдяки цьому виданню вона стала тради-

ційною для всіх граматик, які базуються на кирилиці. Згідно з норма-

ми того часу абетка подається також у зворотному порядку і впереміж

з метою кращого засвоєння учнями. Наступний розділ — дво- та три-

літерні сполучення. Це доцільна методика для засвоєння складів.

І. Федоров не обмежується суто букварним матеріалом. Він виділяє

три невеликих розділи так, щоб полегшити підготовку дітей до вивчен-

ня систематичної граматики. У першому розділі подаються зразки

відмінювання різних дієслів у теперішньому часі однини й множини, що

починаються з певної літери алфавіту. Кінець розділу пропонує заува-

ження про форми дієслова “биті” (бути) пасивного стану в різних ча-

сах — минулому, теперішньому, майбутньому.

Чи був аналог цьому “Буквареві”? За свідченням самого І. Федоро-

ва, він користувався книгою Іоанна Дамаскіна “Букви словенскія”. Але

науковці стверджують, що найдавніші списки книги І. Дамаскіна відомі

лише з ХVІ ст. Виходячи з аналізу обох видань можна припустити,

що І. Федоров узяв за основу книгу І. Дамаскіна, грунтовно її переро-

бив, доповнив, отже, виконав досконалішу редакцію.

У другій частині букваря наводяться тексти для читання та заучу-

вання напам’ять. Це традиційна методика навчання в південних і східних

слов’ян. Книжка закінчується сентенціями, де йдеться про користь

навчання, подаються уривки з книги притч Соломонових та звернення

до батьків про значення виховання дітей. Усе обгрунтовується уривка-

ми з послань апостола Павла. Отже, буквар був розрахований і на

дорослих.

Наступний підручник, що за значенням не поступається “Букварю”

І. Федорова, — “Граматика словенська”, укладена Лаврентієм Зи-

занієм і надрукована 1596 р. у Вільно. Автор був високоосвіченою

людиною. Невідомо, де він здобув освіту, можливо, навчався в Ярос-

лавській єзуїтській колегії, згодом викладав у Львівській і Брестській

братських школах, працював у Віленській, ректором якої був його брат

Стефан. “Буквар” І. Федорова вже не задовольняв вимог, що постали

перед суспільством, і Л. Зизаній, спираючись на свій педагогічний

досвід, систематизував церковнослов’янську мову. У підручнику відби-

то риси живої народної мови ХVІІ ст. “Граматика словенська” стала

великим кроком уперед у слов’янській філології.

Із плином часу розвиваються і вдосконалюються уявлення про світ,

систематизуються методики в усіх галузях знань. Наука про мову вхо-

дить у нормативне русло, розвивалася й українська філологія. Потрібен

був підручник, який би узагальнив набутки слов’янських мов, досвід

попередніх граматик і відбивав сучасний стан мовознавства. Цю важку,

але почесну місію взявся виконувати Мелетій Смотрицький. Його

“Граматика” вийшла у світ у 1619 р. Вона знаменувала цілу епоху в

унормуванні слов’янських мов — української, російської, білоруської,

була єдиним підручником в Україні, Росії, Білорусії протягом трива-

лого часу.

М. Смотрицький розпочав свою освіту в Острозькій школі. Після

закінчення її князем К. Острозьким був направлений до Віленської ака-

демії. Потім він слухав лекції у Лейпцизькому, Віттенберзькому та

Нюрнберзькому університетах. Напевно, в одному з них він дістав

ступінь доктора медицини. Приблизно з 1600 р. працював у Віленській

місцевій братській школі, активно виступав як полеміст. За своє воле-

любне слово був підданий репресіям. М. Смотрицький був одним із

перших ректорів Київської братської школи. Після Києва знову

Вільно — місто, де він створив “Граматику”.

“Граматика” М. Смотрицького — один з найвизначніших творів

слов’янського мовознавства. Несприятливі умови, в яких йому довелося

працювати, не позначилися на якості підручника. Шкільництво дістало

гідну подиву капітальну працю; “Граматика” була адресована насампе-

ред викладачам. Вона велика за обсягом, насичена різними приклада-

ми, поясненнями, винятками з правил, вказівками. У передньому слові

автор звертається до вчителів і учнів, говорить про велике значення гра-

матики у вивченні мови, складанні тексту “писания и письма вырозу-

мения”. Не позбавлені доцільності методичні вказівки щодо викладання

мови. Це важливий документ педагогічної і методичної думки ХVІІ ст.

Він наголошує, що вчителі відповідальні за те, щоб діти “часу даремно

не витрачали, поглиблювали свої знання”.