Порушення ритму

Шлуночкові екстрасистоличнийі і короткі пароксизми шлуночкової тахікардії, які добре переносяться, спеціального лікування не вимагають.

Для лікування триваліших пароксизмів, здатних спричиняти зниження АТ і серцеву недостатність, препаратом вибору є лідокаїн. Першим заходом для усунення шлуночкової тахікардії з вираженим порушенням гемодинаміки (гіпотонія, набряк легенів) або стенокардією, так само як і фібриляції шлуночків, є нанесення електричного розряду.

Зменшення частоти фібриляції шлуночків можна досягти при ширшому використанні бета-блокаторів. Особливо показано внутрішньовенне введення бета-блокаторів, як вважають, за наявності тахікардії у відсутність серцевої недостатності, відносної гіпертензії або болю, що не проходить після введення наркотичних анальгетиків.

Профілактичне вживання лідокаїну не рекомендується (зменшуючи ймовірність фібриляції шлуночків, препарат підвищує ризик розвитку асистолії, так що в цілому| відмічена тенденція до збільшення числа померлих).

Вживання антіаритмічних препаратів для запобігання реперфузійним аритміям при проведенні тромболітичної терапії також не рекомендується.

Пароксизми миготливої аритмії в гострому періоді інфаркту міокарду часто пов'язані з важким ураженням лівого шлуночку і серцевою недостатністю. При добрій переносимості і відсутності тахисистолії від спеціального лікування можна утриматися, оскільки синусовий ритм часто відновлюється самостійно. Для відновлення ритму при поганій переносимості аритмії може застосовуватися електрична кардіоверсія. Для відновлення синусового ритму може бути ефективний амиодарон. Подібний підхід поширюється і на інші суправентрикулярні тахіаритмії.

Для лікування синусової брадикардії, що супроводиться гіпотонією, в перші години інфаркту міокарду досить внутрішньовенного введення атропіну. Пізніше в подібній ситуації може бути потрібною тимчасова електрокардіостимуляція (ЕКС). Брадикардія, що не супроводжується погіршенням стану хворого, лікування не вимагає.

При атріовентрикулярній блокаді I ступеня лікування не потрібне. При атріовентрикулярній блокаді II ступеня 1-го типу за наявності гіпотонії або серцевої недостатності рекомендують оцінити ефективність атропіну, при невдачі – починати ЕКС. У разі атріовентрикулярної блокади II ступеня 2-го типу або повній поперечній блокаді необхідна установка ендокардіального електроду, причому ЕКС доцільно починати, коли брадикардія є причиною гіпотонії або серцевої недостатності.