Загальновживана і територіально-діалектна лексика. Типи діалектів

За належністю до певного стилю (чи стилів) мови, сферою і частотністю вжи​вання, емоційним забарвленням (чи його відсутністю) лексику української мови ділимо на: загальновживану, діалектну, професійно-виробничу, науково-терміноло​гічну, офіційно-ділову, специфічно-побутову, емоційну.

Загальновживана (нейтральна, міжстильова) лексика – це ядро основного словникового складу мови. Загальновживані слова зрозумілі для більшості людей, які вживають їх незалежно від професії, освіти, місця проживання. Це назви речей, рос​лин, явищ природи і довкілля, якостей, ознак, дій тощо: будинок, дитина, дерево, грушка, сніг, вітер, писати, говорити, білий, жовтий, відпочивати, читати, дивитися, слухати. До цієї групи належать також прислівники, числівники, займенники, сполуч​ники, прийменники. Загальновживана лексика постійно поповнюється в мові.

Діалектизми (гр. dialektos – розмова, говір, наріччя) – це слова або стійкі словосполуки, що не входять до лексичної системи літературної мови, а є елементом лексики певного говору або діалекту.

Розрізняють три основні діалекти: північний, південно-західний, південно-східний (виник як наслідок взаємодії первісних південно-західних і південно-схід​них говорів), кожен з яких має свою територію поширення, фонетичні, лексичні, морфологічні, словотвірні особливості. Основою літературної мови є південно-східний діалект (мовлення Т. Шевченка), хоча проникнення слів з одного діалекту в інший було постійним.

Типи діалектизмів:

• лексичні – слова, що передають поняття, для вираження яких у загальнона​родній мові є інші назви. Наприклад, у південно-західному говорі: бараболя, крумплі (це картопля), хопта (бур'ян), вивірка (білка), маржинка (худоба), небіж (племін​ник); південно-східному: калачики (кукурудза), жалива (кропива); північному: ко- росліп (пролісок), конопляник (горобець), к(ік) (прийменник до);

• етнографічні – слова, що не мають відповідників в інших говорах чи літера​турній мові, бо поняття, які вони називають, характерні лише для певної території. Наприклад, у південно-західному говорі: сардак (зимовий одяг з домашнього сук​на), черес (широкий шкіряний пояс), бануш (кукурудзяний куліш); південно-східно​му: керсетка (жіночий одяг без рукавів), витяжки (чоботи, халява й передки яких викраяні з суцільного шматка шкіри), потапці (їжа з накришеного хліба); північному: кошуля (вишита сорочка), жур (їжа з вівсяного борошна, води та олії);

• семантичні (це підвид лексичних діалектизмів) – загальновживані слова, що в певному говорі мають відмінне значення. Наприклад, у говорах Закарпаття і в деяких інших південно-західних, крім загальновживаних значень, берег означає гора, схил гори, врода – урожай, квас – мінеральна вода, рубати – пиляти, різа​ти, у поліських говорах північного наріччя базар – це майдан, печера – нора, худо​ба – господарство.

Діалектизми також є: 1) фонетичні: єден (один), кісто (тісто), гівка (дівка), колокні (коноплі); 2) словотвірні: велет (велетень), дшіник (димар), поранок (ранок), дружитися (одружитися); 3) морфологічні: баче, просе, їсиш, дасиш, меї, свеї; 4) фразеологічні: ні долів – ні берегом – ні водов; 4) синтаксичні: дивитися без вікно.