Омоніми

Омоніми – (гр. homos – однаковий, onyma – ім’я) – слова, що мають однаковий звуковий склад, але є різними за значенням.

Омоніми треба відрізняти від багатозначних слів. Омоніми чітко відмежовані один від одного за семантичною структурою і співвідношенням систем своїх форм. Переносні значення багатозначного слова пов’язані з його первинним значенням. Тобто між значеннями полісемантичного слова існують зв’язки. Усі вони об’єднані спільним поняттям. Значення ж омонімів не пов’язані між собою.

Критерії, враховуючи які, можна розрізняти омоніми та багатозначні слова: підстановка відповідних синонімів, підбір споріднених слів, особливості морфологічних ознак, синтаксичні зв’язки з іншими словами.

Визначення меж багатозначності та омонімії – проблемне питання в лексикографії. Так, Словник української мови (11т.) подає слово корінь як багатозначне, натомість етимологічний словник трактує корінь¹ (частина дерева) і корінь² (математичний) як омоніми. Тому існує два протилежні погляди про омоніми:

1) омоніми – це слова різні за походженням, які в процесі розвитку мови не мали і не мають нічого спільного; 2) омоніми – це слова, що виникли внаслідок розщеплення значень багатозначного слова.

Мовознавці виділяють такі типи омонімів:

·​ фразеологічні (однозвучні сталі вислови): пустити півня (підпалити щось – зірватися на високій ноті);

·​ лексичні (слова з однаковим звучанням, але різні за значенням): кулон ¹ (прикраса) – кулон ² (одиниця виміру електрики).

Омоніми з’являються в мові унаслідок:

1)​ розщеплення значень багатозначного слова: дисципліна (порядок) і (галузь наук. знання) виникли на основі багатозначного лат. слова disciplina (учення, розпорядок); епоха (великий проміжок часу) і (геол. термін: час, що відповідає певному етапові розвитку землі);

2)​ збіг звукового складу двох чи більше українських слів: біль (фізичне страждання), (білі нитки, пряжа), (хвороба хрестоцвітих);

3)​ збігу звучання слова рідної мови і засвоєного з іншої мови: тур (укр. тварина), (фр. один оберт по колу в танці); око (укр. орган зору), (араб. міра);

4)​ збіг звукового складу двох чи більше запозичених слів: лот (фр. жереб, виграш), (гол. прилад для вимірювання глибини моря, ріки), (нім. неметрична одиниця маси (ваги)); метр (фр. одиниця довжини), (гр. віршовий розмір), (фр. учитель);

5)​ збіг звучання внаслідок переходу із однієї частини мови в іншу: черговий, вчений (іменник / прикметник), вздовж (прислівник / прийменник), гляди (дієслово / вигук);

6)​ збіг звучання в процесі словотворення: винний (< вина / вино), річний (< рік / ріка), АСУ (Асоціація стоматологів України / Автоматизовані системи управління);

7)​ випадкового збігу звучання форм різних слів: за в’яз – зав’яз, не з граба – незграба.

Учені стверджують, що в мові є і омоантоніми (омоніми, що мають протилежне значення). Наприклад: прослухати «щось уважно вислухати» і «пропустити щось крізь вуха, тобто, навпаки, не слухати»; позичати «брати в борг» і «давати в борг»; сходити «на гору» і «з гори».

Розрізняють повні (абсолютні) омоніми і неповні (часткові).

Повні омоніми бувають в межах однієї частини мови, їх звуковий склад тотожний в усіх граматичних формах: двір (господарська ділянка), (монарх і його оточення); схожість (абстр. імен. до схожий), (с.г. здатність до проростання).

Неповні омоніми це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах: терміну «проміжок часу» – терміна «чітко окреслене поняття якоїсь галузі чи науки»; грамота (одн.) «уміння читати і писати» – грамота (одн. / мн.) «документ».

Різновидами неповних омонімів є:

Омоформи – слова з однаковим звучання у певній граматичній формі (найчастіше це різні частини мови): віз (імен. / дієсл. мин. ч.), мрій (наказ. дієсл. / імен. множ.), три (числ. / наказ дієсл.), їм (дієсл. / займ. вони), повз (дієсл. / приймен.). (Досягнення чужих умів за власне видати умів; Почуваючи відразу, жабу вуж ковтнув відразу; Три рази три - дірка буде; Думи мої, думи, Квіти, мої діти. Виростав вас, доглядав вас. де ж мені вас діти?)

Омофони – слова з однаковою вимовою, але з різним написанням: кленок (зменш. клен) – клинок (зброя), греби – гриби, мене – мине, Роман – роман, Мороз – мороз.

Омографи (омограми) – слова з однаковим написанням, але з різною вимовою (різний наголос): хáос (у міфології – безмежний простір, стихія) – хаóс (безладдя), вúрок (рішення суду) – вирóк (зменш. вир), дорóга (шлях) – дорогá (прикм), мáла (дієсл. мин.ч.) – малá (прикм.).

Омофони і омографи можуть переплітатися у мові: Сидить козак по тім боці. Грає синє море. – Чи знає Ярема, чи знає, чи чує, Побачимо потім.

Міжмовні омоніми – це слова, що мають однаковий звуковий комплекс, але відмінне значення. Це явище властиве навіть не близькоспорідненим мовам: рот (нім. червоний), (укр. уста), сік (англ. шукати), (укр. напій).

Стилістична роль омонімів полягає у створенні за їх участю дотепів та каламбурів, побудованих на грі слів (гумористичному чи комічному використанні різних значень того самого слова чи слів, схожих або однакових за звучанням): Був холодний місяць лютий, Лис ходив голодний, лютий. Бридкого бруду із холодних душ не змиє навіть і холодний душ. Не всяк високих досяга кар’єр, хто зразу рветься з місця у кар’єр.