Податкова система та податкова політика держави

2.1. Поняття податкової політики і основні критерії її проведення

Податкова система і податкова політика, що залежить від суб'єктивних намірів державних структур, відносяться до понять надбудови.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встанов­лення, правового регламентування та організації стягнення пода­тків і платежів. Вона реалізується через систему податків, подат­кових ставок і пільг. Метою податкової політики є формування державного бюджету за одночасного стимулювання ділової акти­вності підприємців.

Податки в руках одних є засобом стабілізації та економічного прогресу, в інших— процесом саморуйнування. Ось чому, про­водячи податкову політику, враховують п'ять основних критері­їв, які забезпечують оптимальний вплив податкової політики на інтереси платників податків і держави:

— фіскальної достатності;

— економічної ефективності;

— соціальної справедливості;

— стабільності;

— гнучкості.

Критерії фіскальної достатності зводяться до того, що, прово­дячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є бажаною для інтересів держави, що виходять з її соціально-економічної доктрини.

1. Досліджується пропорційна залежність між величиною по­даткових надходжень і рівнем оподаткування:

у = А₁ * Т

у — величина податкових надходжень; А₁ — коефіцієнт залежності; Т — норма оподаткування.

Графік залежності норми оподаткування і величини податко­вих надходжень

2. Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через прямий вплив податків на величину чистого доходу, прибутку даного суб'єкта. Ця залежність виглядає так:

де У_п — величина чистого прибутку;

А₂ — коефіцієнт залежності прибутку від продажу.

Графічно це можна зобразити так:

3. Суть критерію справедливості доцільно розглядати у двох аспектах:

1) скорочення реальних доходів громадян— платників подат­ків внаслідок сплати податків;

2) повернення частки номінальних доходів, що перерозподі­ляються за допомогою податків через бюджет у вигляді фінансо­ваних державою суспільних благ і трансфертних платежів (наці­ональна безпека, правопорядок, охорона здоров'я і освіта).

Перший аспект відображається так:

РД = НД-А₃*То

РД — реальні доходи;

НД — номінальні доходи;

А_з — коефіцієнт залежності обсягу реальних доходів платни­ків податків від рівня оподаткування;

То — рівень оподаткування.

Як бачимо, рівень оподаткування має обернений вплив на ве­личину реальних доходів: чим вищий рівень оподаткування у дер­жаві, тим нижчі реальні доходи громадян.

Другий аспект відображається так:

СБ — суспільні блага; Т — норма оподаткування;

А_н — рівень залежності обсягу суспільних благ від норми оподаткування.

Між величиною рівня оподаткування і розміром СБ існує пев­на параболічна залежність: із збільшенням рівня оподаткування збільшується розмір фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів. Але збільшення це не прямолінійне, адже темпи росту СБ відстають від темпів росту норми оподат­кування.

В реальному економічному житті необхідним є оптимальне поєднання всіх перерахованих критеріїв. Це досягається за допо­могою розв'язання системи рівнянь:

Розв'язком даної системи рівнянь буде графік:

ПН — податкові надходження;

Т₁, Т₂ — норма оподаткування залежно від вибору критерію.

Для окремих держав можливі різні варіанти поєднання пер­ших трьох критеріїв. Все залежить від обраних коефіцієнтів за­лежності Аі (і = 1... 4), основою для встановлення яких є соціаль­но-економічна доктрина держави.

Важливе місце в проведенні податкової політики відводиться критерію стабільності, який передбачає незмінність правового регламентування справляння податків протягом певного подат­кового періоду. При існуванні цього критерію досягаються два позитивні аспекти:

1) суб'єкти господарювання мають можливість правильно врахувати вплив податків на результати кінцевої діяльності;

2) покращується робота як податкоплатників, так і органів державної податкової адміністрації. Постійно догматичною по­даткова політика не може бути. Відбуваються зміни в економіч­них процесах, тому вона повинна своєчасно реагувати на них. У цьому полягає зміст критерію гнучкості. Але зміни мають від­буватися на зламі податкових періодів (один рік закінчується — інший починається). Єдність критеріїв забезпечує оптимальну ді­євість податкової політики.

2.2. Наукові основи побудови оптимальної податкової системи

За економічним змістом податкова система є сукупністю встановлених у державі податків і платежів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Ширше тра­ктується система оподаткування. Це сукупність податків і пла­тежів, а також принципів, методів та засобів справляння і конт­ролю за їх надходженням до централізованих фондів.

Незважаючи на різноманітність податкових систем у різних країнах світу, існують принципи, які забезпечують загальнонау-кові основи побудови податкової системи:

1) принцип вигоди та адміністративної зручності;

2) принцип платоспроможності;

3) принцип визначальної бази.

Принцип вигоди та адміністративної зручності полягає у тому, що втрати внаслідок сплати податків мають бути сумірни­ми з тими вигодами, які платники отримують за рахунок фінан­сованих із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності у тому, що податкова система має бути максимально зручною для податкоплатників і держави з точки зору організації податкової роботи.

З принципу вигоди випливає, що державна діяльність у формі забезпечення державою суспільних благ має певну ціну, яка на­буває форми податків. Ці податкові ціни отримали назву ціни по Ліндалю. Рівновага при обміні «податки—блага» виникає у разі, якщо податкові затрати на одиницю фінансованих державою су­спільних благ здійснюються з граничною корисністю для кожно­го податкоплатника. Оптимальною є система, яка забезпечує не менше 80 % граничної корисності.

Принцип платоспроможності декларує, що податковий тягар (величина податкових зобов'язань) має бути чітко визначений

відповідно до платоспроможності податкоплатника (розміру до­ходів, обсягів споживання, майнового стану). З цим принципом пов'язані горизонтальні на вертикальні рівності в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податків з однаковою платоспроможністю та податковою базою за доходом чи майном сплачують однакові суми протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається у разі, якщо платники подат­ків з різною платоспроможністю сплачують різні за обсягом су­ми, що диференціюються згідно з певними етичними принципа­ми соціальної справедливості.

Ця рівність можлива за умови використання прогресивних ставок в оподаткуванні. Даний принцип вимірюється та оціню­ється за допомогою діаграми Лоренца та коефіцієнта Джіні. Діаг­рама Лоренца дозволяє провести своєрідну паралель між подат­ковими надходженнями до бюджету держави та сумарною кількістю платників податків. Ідеально бажаною є ситуація, коли певна кількість платників (наприклад 20 %), сплачують до бю­джету відповідно двадцятивідсотковий обсяг податкових надхо­джень (на рисунку це пряма лінія). Дійсний розподіл доходів і податкових зобов'язань, який існує на даний час у тій чи іншій державі, відображає крива лінія.

ПН — податкові надходження;

ПП — платники податків.

Коефіцієнт Джіні визначає ступінь нерівномірності розпо­ділу доходів і податкових зобов'язань шляхом вирахування відношення між кривою Лоренца, яка відображає дійсний розподіл доходів і податкових зобов'язань, та ідеально рівномір­ним бажаним розподілом:

де КД — коефіцієнт Джіні; S_A — площа A; S_B — площа В.

Очевидно, що чим більше крива Лоренца нахиляється донизу, тобто чим більше вона ввігнута, тим значнішою є нерівномір­ність розподілу доходів і податкових зобов'язань, одним із фак­торів якого є оподаткування.

Принцип зизначальної бази означає, що податкова система в країні повинна формуватися не хаотично, а згідно з певною соці­ально-економічною доктриною. Кількісним виміром є прогнозна величина видатків бюджету. У бюджетному плануванні, і зокре­ма плануванні податкових надходжень, повинна бути чітка по­слідовність:

Пр. Б → Пл. Д → Пл. В,

де Пр. Б — прогнозований обсяг зведеного бюджету; Пл. Д — запланований обсяг доходів; Пл. В — плановий обсяг видатків.

Слід визнати, що не завжди підвищення норми оподаткування у країні приводить до збільшення обсягу податкових надходжень до державної казни. Для аналізу оптимальної норми оподатку­вання вченими часто використовується теорія відомого амери­канського економіста Лаффера. За допомогою кривої Лаффера, що є основою цієї теорії, доведено: якщо висота податкових ста­вок сягає певного критичного рівня (То), подальше підвищення норми оподаткування спричиняє не збільшення, а навпаки — зменшення податкових надходжень.

ПН — податкові надходження; Т — ставка податку, або норма оподаткування; То — оптимальна норма оподаткування.

Зв'язок між нормою оподаткування та податковими надхо­дженнями залежить від податкової бази, тобто об'єкта оподатку­вання. Тому Лаффер досліджував цей зв'язок за допомогою пока­зника еластичності податкової бази, який вимірюється як відношення процентної зміни величини об'єкта оподаткування до процентної зміни норми оподаткування, тобто податкових ста­вок, що застосовуються щодо даного об'єкта (бази) податку:

де Е — еластичність податкової бази; В — вартісний вимір пода­ткової бази (об'єкта оподаткування); Т — норма оподаткування; ΔВ — приріст або процент збільшення податкової бази; ΔT — приріст або процент збільшення норми оподаткування.

2.3. Характеристика системи оподаткування в Україні. Права та відповідальність платників податків

У 1997 році в Україні був прийнятий Закон «Про внесення змін до закону України «Про систему оподаткування». Згідно з законом, в Україні справляється 24 загальнодержавних і 14 міс­цевих податків і зборів (2 + 12).

До загальнодержавних податків належать:

1. Податок на додану вартість (ПДВ).

2. Податок на прибуток підприємств.

3. Податок на доходи фізичних осіб.

4. Акцизний збір.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно.

8. Плата за землю.

9. Рентні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи (за рахунок держави).

13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14. Збір за забруднення навколишнього природного середо­вища.

15. Збір на обов'язкове соціальне страхування.

16. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

20. Єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України.

21. Збір за використання радіочастотного ресурсу України.

22. Збори до фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

23. Збір у вигляді надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

24. Збір за проведення гастрольних заходів. Місцеві податки і збори:

1. Комунальний податок.

2. Податок з реклами.

3. Збір за припаркування автотранспорту.

4. Ринковий збір,

5. Збір на видачу ордера на квартиру.

6. Збір з власників собак.

7. Курортний збір.

8. Збір за участь у бігах на іподромі.

9. Збір за виграш у бігах на іподромі.

10. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

11. Збір за право на використання місцевої символіки.

12. Збір за право на проведення кіно і телезйомок.

13. Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурен­тного розпродажу і лотерей.

14. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

Принципи системи оподаткування:

1) стимулювання підприємницької діяльності;

2) обов'язковість;

3) рівнозначність і пропорційність;

4) рівність;

5) соціальна справедливість;

6) стабільність;

7) економічна обґрунтованість;

8) рівномірність сплати;

9) компетенція;

10) єдиний підхід;

11) доступність.

Реалізація цих принципів виражається двома ознаками: 1) вигід­ність (через структуру державних видатків); 2) можливість сплати.

Права платників податків: а) право на пред'явлення докумен­тів на пільги;

б) право на ознайомлення з актами перевірки чи рішеннями ДПЇ; в) право на оскарження дій службової особи ДПІ.

Відповідальність платників податків: а) за несплату податків (за умови наявності недоїмки по них) застосовуються штрафи, передбачені ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-111 [11]; б) 10 НМДГ— санкція за несвоєчасне надання податкової звітності; в) недоплата суми податку — нараховується ДПІ в ав­томатичному режимі пеня в картках особових рахунків платника за видами податків та платежів.

Призначення системи оподаткування (функції):

1) акумуляція грошових коштів в ланках бюджетної системи;

2) регулювання господарсько-фінансової діяльності платника;

3) визначення форм і методів взаємовідносин платників та держави.

До закономірностей встановлення і розвитку системи оподат­кування відносять: скорочення сум податків, що сплачуються за майно; модернізація та розширення непрямих податків і розши­рення прибуткового оподаткування (в першу чергу із заробітної плати).

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ (ПДВ)

3.1. Універсальний акциз як форма непрямого оподаткування

Непрямі податки (податки на споживання) існують у формі: специфічних та універсальних акцизів. Якщо специфічні акцизи застосовуються до окремих груп товарів (лікеро-горілчані та тю­тюнові вироби, паливно-мастильні матеріали тощо), то універса­льний акциз нараховується на товари, які є об'єктом купівлі-продажу. Одночасно універсальний акциз також має особливості порівняно зі специфічними акцизами, а саме:

• широка база оподаткування;

• можливість використовувати універсальні ставки (незалеж­но від виду товарів);

• податковою базою є валовий оборот у грошовому вираженні.

Універсальний акциз має три види: податок з продажу, пода­ток з обороту та податку на додану вартість. Систематизуємо особливості, переваги та недоліки універсального акцизу у ви­гляді (табл. 1—3).

Таблиця 1