Сутність та види податків

1.1. Історія становлення системи оподаткування

З давніх часів існував контроль за наповненням казни у будь-якій державі. Так, у Стародавньому Римі основними податками, які справлялися у натуральній формі, були поземельний податок, податки на живий інвентар, фруктові дерева, виноградники та нерухомість. При обчисленні податку на живий інвентар врахо­вувалися худоба, якою володів землевласник, а також раби. Се­ред перших грошових податків, які існували в податковій системі Риму в II ст. н. є, слід відзначити «трибут», який встановлювався для всіх вільних громадян. Причиною його введення вважається розширення товарних відносин та наявність надлишків сільсько­господарської продукції.

До прийняття християнства в Київській Русі (до IX ст.) основ­ним податком була данина, яка сплачувалася натуральній формі і мала назву «полюддя» (від словосполучення «ходіння по лю­дях»), її збирали князь та його дружина, щороку об'їжджаючи двори. Причому розмір данини не регламентувався і залежав від милості князя. За таких обставин після вбивства князя Ігоря кня­гиня Ольга запроваджує «погости» (центральні адміністративні місця для громад, де збирали данину), «уроки» та «устави» — розміри та зміст зборів. Це була перша реформа податкової сис­теми, завдяки якій вдалося впорядкувати надходження данини. Після запровадження онуком княгині Ольги — князем Володи­миром Святославовичем християнства (IX—XIII ст.) данина по­чала сплачуватися у грошовій формі (у вигляді гривні). При цьо­му селяни платили ще й натуральний оброк. Іншим видом податку тих часів було «поплужне», тобто податок з кожного плуга. Поплужне спрямовувалося на військові витрати, утриман­ня князівського двору.

У період Литовської доби (XIV—XV ст.) суттєвих змін у сис­темі податків не відбулося. Селяни повинні були сплачувати натуральний оброк, данину у натуральній формі, з'явилися відробітки на панщині та інші податки. Після 1569 року (після унії Лит­ви з Польщею) на українських землях запроваджується польська податкова система, при якій селяни («холопи»), які зобов'язані були платити своїм панам (шляхті) панщину, натуральну данину, грошові податі та відбувати трудові повинності (відробітки на панщині), які складали від трьох до шести днів на тиждень.

Після приєднання українських земель до Росії основним пода­тком стає «подимне», або подвірний податок, який сплачувався кожним селянським двором. Ним обкладалися однаковою мірою двору, де проживало, наприклад, 20 і більше душ, і двори, що складалися з двох—трьох осіб. Це викликало невдоволення насе­лення і навіть повстання. Тому за правління Петра І в Російській імперії замість подвірної системи оподаткування було введене подушне, коли обкладалися податтю не двір, а душі. Тому цей податок отримав назву «поголовщина», або подушна подать. Ставка податку в розмірі 70 копійок з людини була незмінною і справлялася впродовж 70 років. В Україні цей податок проісну­вав до 1887 року.

Після жовтневої революції 1917 року основними податками стають контрибуції на заможні верстви населення на місцевому рівні, надзвичайні податки у вигляді революційного податку (як­що зарплата або пенсія перевищували 1500—3000 рублів) та фіс­кальна монополія. У період Непу (1921—1924 рр.) податки ста­ють не тільки засобом тиску на заможні верстви суспільства, а й основним джерелом фінансування радянської системи. Замість контрибуцій та надзвичайних податків вводяться: акцизи на вина, сірники, спирт, тютюнові вироби, сіль, цукор, горілчані вироби та інші товари підвищеного попиту; промисловий податок, який сплачували підприємства всіх форм власності; прибутково-майновий податок з городян (з доходом більше 75 крб. на місяць) та єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі з се­лян. Проте централізація коштів і відсутність будь-якої самостій­ності позбавляли підприємства ініціативи і поступово втягували країну у фінансову кризу.

1.2. Соціально-економічна сутність податків

Податки — це система обов'язкових платежів, які сплачують­ся юридичними та фізичними особами до централізованого фон­ду фінансових ресурсів держави. З точки зору економічної теорії— це частина фінансових відносин, пов'язана з процесом пе­рерозподілу частини вартості ВВП, і формування фонду грошо­вих коштів держави, необхідних для утримання державних стру­ктур і фінансування суспільних благ.

Умови виникнення податків: 1) утворення держави; 2) суспіль­ний поділ праці та формування товарно-грошових відносин.

Існує 3 види обов'язкових платежів: 1) плата; 2) відрахування; 3) податки.

Основною особливістю плати як обов'язкового платежу є на­явність конкретного еквівалентного обміну (плата за воду). Справляння її обумовлено існуванням державної власності на ре­сурси чи послуги.

Відрахування— передбачає цільове призначення коштів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки характеризуються такими ознаками:

1) відсутністю конкретного еквівалентного обміну;

2) відсутністю цільового призначення;

3) є тільки атрибутом держави.

Податки мають не тільки економічний, а й соціальний харак­тер. Вони є своєрідною ціною за суспільні блага і трансфертні платежі, які отримують громадяни країни (ціни по Ліндалю).

1.3. Функції податків

Функції тієї чи іншої категорії показують прояв сутності дано­го поняття в динаміці та русі. Податки виконують два основні функції: фіскальну та розподільно-регулювальну.

Фіскальна — забезпечує мобілізацію коштів у розпорядження держави, формування централізованих фінансових ресурсів як фінансової основи виконання державою покладених на неї функ­цій. З боку фіскальної достатності до податків висуваються такі вимоги:

а) обов'язковість сплати незалежно від форми власності (якщо не передбачені пільги);

б) рівномірність надходження за територіями;

в) рівнонапруженість та стабільність надходження до бюджету. Існування розподільно-регулювальної функції пов'язано з

тим, що податки безпосередньо впливають на вартісний розподіл пропорцій ВВП. Вона реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб'єктів господарювання. Тому необхідно оптимально поєднувати інтереси платників податків та держави.

Виконання податками регулюючої функції є достатньо склад­ним процесом, який залежить від правильного вирішення таких питань.

1. Визначення об'єкта оподаткування. Згідно з чинним за­конодавством оподатковується прибуток, вартість майна, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (при сплаті податків на землю, транспор­тні засоби, прибуток та майно); собівартість (відрахування до ці­льових державних фондів, сплата місцевих податків і зборів); ча­стина виручки від реалізації продукції (сплата A3, ПДВ, мита).

3. Встановлення розміру ставок податків та методики їх розрахунку. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки можуть бути пропор­ційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), про­гресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Встановлення термінів сплати податків. Для різних пода­тків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру по­датків і джерел сплати.

5. Надання податкових пільг.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податко­вого законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні са­нкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоє­часне подання необхідних документів, форм звітності до органів податкової адміністрації; несплата в установлений термін подат­ків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку.

1.4. Класифікація податків

Хоча в державі існує певна кількість податків, всі їх можна об'єднати у групи.

а) За економічним змістом на:

1) доходи;

2) споживання;

3) майно.

Податки на доходи — це група податків, податковою базою яких є наявність доходу чи прибутку. Ця група забезпечує оподаткування доходів в процесі їх отримання (податок з прибутку, податок з доходів фізичних осіб).

Податки на споживання — це група обов'язкових платежів, що безпосередньо оподатковують процеси споживання. Розмір їх закладений в ціну товару (ПДВ).

Податки на майно передбачають справляння обов'язкових платежів, податковою базою яких є майно і майновий стан плат­ника податку (податки на землю, нерухомість, капітал, з власни­ків транспортних засобів).

б) За формою взаємовідносин платника податків та дер­жави:

1) прямі;

2) непрямі.

Прямі податки, сплата яких безпосередньо пов'язана з податкоплатником і податковою базою, причому платник та його носій співпадають (податок з прибутку).

Непрямі податки, сплата яких пов'язана з ціноутворюючими механізмами і платник податку не завжди є його носієм (A3, ПДВ, мито).

в) За рівнем запровадження:

1) загальнодержавні;

2) місцеві.

Загальнодержавні податки — це обов'язкові платежі, які за­тверджуються і запроваджуються найвищими органами влади і їх справляння є обов'язковим на всій території країни.

Місцеві податки — це такі обов'язкові платежі, які прийма­ються і запроваджуються місцевими органами влади базового рі­вня і обов'язковість яких характерна для певної території.

У фіскальній практиці можливі три варіанти запрова­дження місцевих податків:

1) згідно з переліком, який встановлюється найвищими орга­нами влади в державі;

2) як надбавка до загальнодержавних податків і зборів;

3) відповідно до повної автономії рішень місцевих органів влади.

г) За способом зарахування:

1) регулюючі;

2) закріплені.

Регулюючі податки— це обов'язкові платежі, які надходять до декількох рівнів бюджетної системи.

Закріплені податки — це обов'язкові платежі, які надходять тільки до одного рівня бюджетної системи (всі місцеві податки).

д) За методом нарахування:

1) розкладні;

2) окладні (квотарні).

Розкладні податки — це група обов'язкових платежів, які на­кладаються на платників в абсолютних розмірах залежно від пе­вної суми податкових надходжень (тут немає податкової бази).

Окладні податки передбачають справляння обов'язкових пла­тежів за певними ставками — квотами, залежно від наявності по­даткової бази.

1.5. Характеристика елементів податку

Вияснення суті податків нерозривно пов'язане з характерис­тикою понять, які відносять до податкової термінології:

1) об'єкт податку (податкова база);

2) суб'єкт податку (платник і носій);

3) джерело сплати;

4) ставка податку;

5) одиниця оподаткування;

6) податкові пільги;

7) норма оподаткування;

8) інші.

1. Об'єкт податку — це явище чи процес, наявність якого зо­бов'язує сплачувати обов'язкові платежі до централізованого фо­нду грошових коштів держави. В основу розрахунку належної до сплати суми податку покладено величину об'єкту оподаткування чи його розмір.

2. Суб'єкт податку — це та особа, на яку покладено податко­ве зобов'язання перед державою і яка несе на собі тягар по сплаті податку. До суб'єктів відносять платників і носіїв. Платник — особа, яка перераховує суму податкових зобов'язань до бюджету держави, носій — особа, на яку покладається тягар по сплаті по­датку в результаті процесу перекладання податків.

3. Джерело податку — фонд чи дохід, з якого податок спла­чується і проводяться розрахунки з бюджетом.

4. Ставка податку — офіційно встановлений розмір податку, що забезпечує обчислення належної до сплати суми податку. Іс­нує три методи побудови податкових ставок:

1) інтуїтивний— органи державної влади, які запроваджу­ють податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуї­тивно);

2) емпірично-аналітичний — законодавець запроваджує став­ки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;

3) економіко-математичного моделювання — забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспіль­ства).

5. Одиниця оподаткування — своєрідний масштаб вимірю­вання податкової бази, що закладається в основу розрахунку на­лежної до сплати суми податку. Вона виражається в грошовому і абсолютному виразі.

6. Податкові пільги — це використання законних форм зме­ншення податкових зобов'язань перед державою. Існує чотири їх види:

1) повне звільнення платників від оподаткування;

2) повне або часткове звільнення об'єкта оподаткування чи податкової бази та використання неоподаткованого мінімуму;

3) зниження податкових ставок і використання нульової ставки;

4) зменшення належної до сплати суми нарахованого податку.

7. Норма оподаткування — встановлення певного співвід­ношення між сумою податкових надходжень за певний період і податковою базою або іншим показником.

Date: 2015-07-17; view: 471; Нарушение авторских прав