Етiологiя та патогенез ЦД

На сьогоднi ЦД 1типу вiдносять до мультифакторiальних (багатофакторних) захворювань, що виникає при поєднаннi спадкової схильностi та несприятливих (провокуючих) факторiв зовнiшнього середовища. Таке поєднання запускає складний багатоетапний автоiмунний процес, наслiдком якого є руйнування β-клiтин i розвиток абсолютної iнсулiнової недостатностi. Пiсля руйнування 80-90% β-клiтин настає клiнiчна манiфестацiя. Швидкiсть руйнування острiвцiв буває рiзною, i навiть передбачають, що субклiнiчна стадiя не завжди прогресує до манiфестацiї захворювання.

Роль генетичної схильностi в розвитку ЦД 1типу досить висока. За результатами популяцiйно-генетичних дослiджень на долю генетичних факторiв припадає бiльше 60%.Дослiдження, проведенi у хворих на цукровий дiабет та їх родичiв, показали, що генетична схильнiсть до ЦД 1 типу пов'язана з певними гаплотипами HLA-системи та їх асоцiацiями. Визначена закономiрнiсть їх успадкування. HLA-система (Human Leucocyte Antigen) виконує в органiзмi ряд функцiй, важливiшими з яких є генетичний контроль iмунної вiдповiдi та пiдтримання нормального гомеостазу. Крiм локусiв головного комплексу гiстосумiсностi, що розмiщується на короткому плечi 6-ої хромосоми, виявлена дiлянка гена iнсулiну (INS), яка знаходиться на короткому плечi 11-ої хромосоми. Iснують також iншi генетичнi маркери ЦД 1типу на рiзних хромосомах.

Серед факторiв, що спричинюють розвиток ЦД 1 типу, слiд вiдзначити ураження пiдшлункової залози (панкреатит, кiста, пухлина, травма тощо).

При пiдвищенiй iнактивацiї iнсулiну внаслiдок гiперпродукцiї його антагонiстiв (гормональних та метаболiчних), а також при порушеннi процесу перетворення зв`язаного iнсулiну на вiльний може виникати вторинна вiдносна недостатнiсть гормону. З часом до вiдносної приєднується абсолютна iнсулiнова недостатнiсть.

Розвиток цукрового дiабету у дiтей може бути обумовлений впливом одночасно кiлькох факторiв, особливо протягом тривалого часу.

Цукровий дiабет 1 типу в ранньому вiцi може розвиватися у дiтей, мати яких хворiли на цукровий дiабет i пiд час вагiтностi зменшували дозу iнсулiну або вiдмiняли його. Це створювало значне навантаження на iнсулярний апарат плода та обумовлювало його раннє виснаження. Тим бiльше, що у таких дiтей з найбiльшою вiрогiднiстю мала мiсце спадкова схильнiсть до цукрового дiабету.

Незалежно вiд iнiцiюючих факторiв та початкових механiзмiв деструкцiї b-клiтин на подальших стадiях процесу їх кiлькiсть зменшується майже до повного зникнення i розвивається абсолютна iнсулiнова недостатнiсть.

Патогенез ЦД 1 типу роздiляють на 6 стадiй (G.Eisenbarth, 1986):

I стадiя – генетична схильнiсть, обумовлена наявнiстю певних гаплотипiв генiв HLA-системи.

II стадiя – iнiцiацiя iмунних процесiв, з початком розвитку активного автоiмунного iнсулiту.

III стадiя – активний аутоiмунний процес. Секрецiя iнсулiну нормальна. Клiнiчних проявiв немає, але високий ризик (65 – 75%) розвитку ЦД в найближчi 5 рокiв.

IV стадiя – на фонi виражених iмунних порушень виявляється зниження першої фази секрецiї iнсулiну у вiдповiдь на внутрiшньовенне введення глюкози. Рiвень глiкемiї залишається нормальним (латентний ЦД, порушення толерантностi до вуглеводiв).

V стадiя – клiнiчна манiфестацiя (зруйнованi 80-90% b-клiтин).

VI стадiя – повна деструкцiя b-клiтин i абсолютна iнсулiнова недостатнiсть.

Така стадiйнiсть ЦД 1типу буває не завжди, наприклад, у дiтей з вродженою аплазiєю чи гiпоплазiєю пiдшлункової залози II i ПI стадiї вiдсутнi, а у частини дiтей з дiабетом MODY виявляють гiперплазiю В-клiтин.