Відмінність між товарами і послугами

При товарах мова йде про матеріальні, в певній мірі “відчутні”, результати виробничого процесу виготовлення продукції. Їхня величезна множина (від ручок до будинків) знайома кожному. Послуги навпаки є нематеріальними, в певній мірі “невідчутними”, результатами виробництва продукції підприємством. Тут ми має­мо також велику кількість прикладів від послуг перукаря до консультацій підпри­ємства (консалтингові послуги).

Якщо порівнювати матеріальні блага (товари) і послуги, то помітні чіткі відмінності:

- на відміну від більшості матеріальних благ послуги, як правило, не здатні зберігатись на складі, отже послуги споживаються в момент їх отримання чи виготовлення. В той час, як у матеріальних благ між виготовленням і спожи­ванням майже завжди проходить певний час;

- через неможливість складування і часто обмежені транспортні можливості послуг досягається те, що на відміну від товарів тут не відіграють значної ролі торгові ланки між виробником і споживачем;

- в епоху промислового масового виробництва значна кількість товарів (мате­ріальних благ) стандартизована. Послуги ж навпаки – часто більш індивіду­алізовані.

Проте відмінності між виготовлення матеріальних благ і послуг не завжди бувають чіткі і прості. Наприклад, коли кравець виготовляє із матеріалу клієнта костюм, то що він здійснює: надає послугу чи виробляє товар?

Види послуг

В світовій практиці виділяють наступні види послуг:

1) підготовка будівельних ділянок (вибір будівельної ділянки, знесення буді­вель, землерийні роботи і т.д.);

2) основні будівельні роботи;

3) будівельні роботи завершального циклу;

4) будівництво будівель і споруд під ключ;

5) технічне обслуговування і ремонт легкових автомобілів і мотоциклів;

6) послуги готелів і ресторанів;

7) послуги транспорту, складське господарство і зв’язок;

8) готельне господарство і туризм;

9) фінансове посередництво і пов’язані з ним допоміжні послуги (послуги з грошового посередництва, фінансового лізингу, страхування, послуги, по­в’язані з діяльністю фондових бірж);

10) послуги з оренди

11) послуги з використання обчислювальної техніки (встановлення, реаліза­ція програмного забезпечення, обробка і створення баз даних і т.д.);

12) науково-дослідницькі розробки;

13) правові послуги, дослідження ринку і аналогічні послуги;

14) управління виробництвом (консультативні послуги з питань управління виробництвом в різних галузях економіки);

15) інженерні послуги (проектно-конструкторські роботи для різних галузей промисловості і в архітектурі);

16) реклама, інші комерційні послуги (послуги з перекладу, редакційно-видавничі послуги, тиражування кінофільмів);

17) поліграфічні послуги;

18) монтаж машин і обладнання;

19) ремонт металевих виробів, машин і обладнання;

20) патенти, ліцензії, ноу-хау;

21) послуги в галузі освіти;

22) послуги в галузі охорони здоров’я;

23) послуги в сфері відпочинку, культури, спорту.

1.4. Форми і методи регулювання товарного ринку

Ринкова економіка – це специфічна соціально-економічна система. Як і будь-яка система вона має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї системи – на товарному ринку. Ефективність функціонування ринкового механізму досягається через відповідне регулювання. Регулювання ринку здійснюється у двох формах. Перша – внутрі­ш­ній механізм саморегулювання. Сюди належить попит, пропозиція і ціна, які регулюються відповідними економічними законами. Друга, не менш важлива форма – зовнішня. Мова йде про регулювання зі сторони держави, що є харак­терною особливістю ринкової економіки ХХ століття.

Метою державного регулювання ринку є забезпечення економічної без­пеки держави і захисту прав споживачів. Державне регулювання здійснюється шляхом видання законів, інших нормативних актів, які стосуються обов’язків, прав, свобод і законних інтересів суб’єктів підприємництва. Таким чином, регу­лювання здійснюється за допомогою системи норм і заходів, що регламентують поведінку господарюючих суб’єктів з використанням як адміністративних методів впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські проценти, пільги, санкції і т.д.).

Основні функції державного регулювання полягають у наступному:

1. Підтримка пропорційності виробництва і споживання, антициклічне ре­гулювання.

2. Підтримка і розвиток конкуренції, антимонополістичні заходи.

3. Перерозподіл і вирівнювання доходів соціальний захист малозабезпечених шарів суспільства.

Таким чином, до інструментів, або методів, державного регулювання відносяться:

- податково-бюджетна система (фіскальна);

- цінове регулювання;

- кредитно-грошове регулювання;

- зовнішньоекономічне регулювання (імпортно-експортне мито, ліцензії, квоти).

Питання для самоперевірки та контролюза засвоєнням знань до розділу 1

1. Розкрийте сутність поняття “ринок”.

2. Охарактеризуйте типи ринкових систем.

3. Опишіть існуючі класифікації ринків.

4. Які ви знаєте особливості товарного ринку?

5. Що ви знаєте про ринок споживчих товарів?

6. У чому полягають відмінності між товарами і послугами?

7. Дайте характеристику ринків товарів виробничого призначення.

8. Охарактеризуйте сутність послуг.

9. Які основні види послуг виділяють на світовій практиці?

10. Форми і методи регулювання товарного ринку.

РОЗДІЛ 2. ІНФРАСТРУКТУРА ТОВАРНОГО РИНКУ: СУТНІСТЬ,
СКЛАД ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

2.1. Сутність інфраструктури товарного ринку

Функціонування товарного ринку передбачає постійний рух товарів і пос­луг. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто товарному ринку необхідна відповідна інфраструктура.

Слово “інфраструктура” означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Саме слово „інфраструктура” з’явилось в економічній літературі в 40-х роках нашого століття і мало той же зміст, що і у військовій справі, звідки воно походить. А там під цим терміном розуміли комплекс тилових структур, які забез­печують дію збройних сил: склади, військові матеріали, аеродроми, бази тощо. Стосовно до ринкової системи – це сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування і поєднання в єдине ціле ринкових відносин. Таким чином, ринкова інфраструктура – це загальна основа безпо­се­реднього здійснення обмінних процесів, фізичне місце контактування, взаємодії ринкових контрагентів, операторів ринку, тобто покупців і продавців.

Інфраструктура ринку товарів і послуг – це організаційні, матеріальні і технічні засоби, за допомогою яких товари просуваються від місця безпо­сере­днього виробництва до місця реалізації, нагромаджуються, зберігаються і продаються. Це також прийняті схеми і структура товаропросування, мате­рі­ально-технічна база гуртової торгівлі, мережа роздрібних торгових підприємств, торговельно-технологічне обладнання, засоби організації і обліку товаропро­сува­ння, система торговельних та післяторговельних послуг.

Функції

Сучасна інфраструктура товарного ринку сформувалась в результаті його тривалої еволюції. Проявом суті і специфічного призначення інфраструктури товарного ринку виступають її функції.

Основними функціями інфраструктури товарного ринку є:

- товаропросування продукції від первинного виробника до кінцевого споживача;

- генерування ринкових цін як цін реального попиту і пропозиції;

- полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів;

- сприяння організаційному оформленню ринкових відносин.

За умов адміністративно-командної системи інфраструктура виконувала пасивну механічну функцію просування продукції від первинного виробника до кінцевого споживача. При цьому одним із її обов’язків було ще й суворе дотри­мання так званої дискримінації цін, тобто технічно правильне застосування в розрахунках директивно встановлених гуртових (державних заготівельних) та роздрібних цін.

Ринкова інфраструктура фізично забезпечує обмінні процеси і має своєю функцією не застосування встановлених за методом обмінних процесів цін, а виявлення, генерацію ринкових цін як цін реального попиту та реальної пропозиції. Інфраструктуру цілком правомірно можна розглядати, як генератор не лише цін, а й самих конкурентних відносин, тобто системоутворчого елемента ринкової системи.

З огляду на фундаментальний характер функцій ринкової інфраструктури слід підходити і до її фізичних елементів.

2.2. Елементи інфраструктури товарного ринку
і їх характеристика

Основними елементами товарної інфраструктури в сучасній ринковій еко­номіці є:

- біржі;

- аукціони;

- ярмарки;

- торгові доми;

- мережа гуртової торгівлі;

- мережа роздрібної торгівлі.

Іноді в літературі вживають вислів: основна форма ринкової інфраструк­тури по суті відповідає елементам.

Інфраструктура виступає як механізм функціонування товарного ринку. Вона заповнює величезний економічний простір від виробника до споживача. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на пос­тачання, просуває товарні поставки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуго­вування економічної системи. Тому ефективність функціонування товарного ринку в першу чергу, залежить від комплексності і ефективності його інфрастру­ктури. Елементи інфраструктури не нав’язуються ззовні, а породжуються потребами ринку, для виконання певних функцій.

Біржі

Під біржею розуміють найбільш розвинуту форму гуртового ринку, харак­терними рисами якого є:

1) здійснення торгівлі замінними товарами по стандартах і зразках, що дає можливість в момент купівлі-продажу реалізувати не сам товар, а контракт на його постачання;

2) регулярність торгівлі і проведення її на основі строго визначених правил;

3) формування цін на основі вільного встановлення співвідношення між попитом і пропозицією;

4) вільний вибір для продавців і покупців контрагентів по угоді;

5) стандартизація контрактів і мінімальних партій.

Головною метою товарних бірж є проведення вільних торгів, продаж і укла­дання контрактів і господарських угод із закупівлі і продажу товарів по ринкових цінах, які складаються під впливом попиту і пропозиції.

Біржа створюється для організації гуртового ринку, на якому торгівля здійс­нюється по встановлених біржею правилах у формі відкритих публічних торгів, які проводяться в наперед визначеному місці і в певний час.

Велике функціональне значення біржа має як регулятор цін. І хоча, через біржі проходить відносно обмежена частина світового товарообороту, але вона достатня, щоб визначити співвідношення попиту і пропозиції на певні товари і вважати біржові ціни (біржові котування) індикаторами світових цін.

Для товарних бірж промислово розвинутих держав характерна біржова торгівля стандартизованими товарами масового, виробничого і невиробничого споживання, які дозволяють вести торги партіями однорідних, так званих біржо­вих товарів (зерно, цукор, бавовна, кава, вовна, метали, нафта, нафтопродукти, будматеріали та ін.).

Сучасна ефективно функціонуюча біржа – це складний механізм, інформа­ційно насичений, місткий по техніці, з підбором високопрофесійних спеціалістів. В багатьох розвинутих державах функціонує тільки одна біржа (Швеція, Швейцарія, Голландія), в Англії – 5 бірж, США – 11 фондових і 30 товарних. Для оптимального функціонування біржової торгівлі число бірж повинно бути мініма­льним.

В Україні також вже створено декілька бірж. Серед них Українська універ­сальна товарна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Львівсь­ка товарно-фондова біржа та інші.

Аукціони

Однією з організаційних форм інфраструктури товарного ринку є аукціонна торгівля. Аукціон – спосіб продажу товарів, які володіють індивідуальними властивостями, з публічного торгу в наперед визначений час і призначеному місці. Аукціонна торгівля – вид ринкової торгівлі, при якому продавець, бажаючи отримати максимальний прибуток, використовує пряму конкуренцію декількох покупців, які є присутні при продажу. При цьому продавець призначає стартову ціну товару, яка збільшується в ході аукціону до свого граничного рівня, виходячи із платоспроможності присутніх при продажу покупців. Цей вид торгівлі використовується переважно для збуту порівняно обмеженого переліку товарів: хутра, предметів антикваріату, художніх виробів і т.д.

Є два способи проведення аукціонів:

1) аукціон на підвищення цін;

2) аукціон на зниження цін.

На першому товар купує той, хто дає найвищу ціну. На другому – спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується. Купує товар той, хто першим зупинить зниження ціни.

Залежно від порядку організації аукціони бувають примусові, які проводя­ться державними організаціями з метою продажу конфіскованих, заставлених і не викуплених в термін товарів, і т.п., і добровільні, які проводяться за ініціати­вою власників товарів або майна, з метою найбільш вигідного їх продажу.

Для проведення аукціонів існують спеціальні фірми, які працюють голов­ним чином на комісійних засадах. Аукціони організовують також брокерські фірми і асоціації. Аукціони можуть проводитись і підприємствами, для яких торги не є основним видом діяльності, однак в статуті передбачене право на їх проведення. До цієї організаційної форми відносяться аукціони, які проводяться біржами, са­лонами художників, музеями, постійно діючими виставками, торговими організа­ціями, підприємствами та ін.

Аукціони є комерційними організаціями, які володіють відповідними примі­щеннями, обладнанням і кваліфікованим персоналом. Для прийняття товару на аукціон продавці повинні оформити так звану пропозицію по висуненню товару на аукціон. В пропозиції вказуються повна назва товару, його короткий опис, характеристика споживчих властивостей і якості, дані про кількість екземплярів, а також відомості про власника. Наступна експертна оцінка дозволяє встановити стартову ціну. В деяких випадках продавець і працівники аукціонного комітету можуть домовитися про “резервну ціну”, нижче якої товар не може бути про­даний. Всі умови аукціонного продажу товару фіксуються в аукціонній угоді, яка підписується зацікавленими сторонами.

Прийняті від продавців товари сортуються залежно від якості по лотах (стандартна партія або одиниця товару) і від кожної партії відбирається зразок. Кожному лоту присвоюється номер, по якому він буде продаватись з аукціону. Після здійснення сортування аукціон випускає каталог із вказівкою номерів лотів і розповсюджує його можливим покупцям з додатком правил аукціонного торгу.

Обов’язковою умовою організації аукціону – є завчасне надання потенцій­ним покупцям можливості ознайомитись з товарами. Всі товари, які заявлені до продажу і внесені в аукціонну відомість, повинні бути попередньо виставлені для огляду. Потенційні покупці повинні мати можливість до аукціону познайомитися з оригіналами товарів, оскільки після продажу товару на аукціоні ніякі претензії до якості не приймаються (крім скритих дефектів).

Торги починаються в наперед визначений день і годину і проводяться заз­вичай в спеціальному аукціонному залі, що має форму амфітеатру. В тих випадках, коли через відсутність інтересу до даного лоту або змови покупців не вдається досягнути запланованого рівня продажної ціни, аукціоніст має право без пояснень зняти лот з торгу і виставити його пізніше знову.

Після закінчення торгів на всі продані лоти оформляються аукціонні угоди і виписуються товарні чеки. На основі оплаченого товарного чеку реєструється продаж товарів в аукціонній відомості для наступного розподілу аукціонної ви­ручки між власником товару і організаторами аукціону.

Порядок розподілу аукціонної виручки передбачається в аукціонній угоді.

В деяких європейських державах використовуються автоматизовані спосо­би проведення торгів. Зміна ціни в сторону підвищення або пониження фіксує­ться покупцями за допомогою електричних кнопок, які відображають ціну на циферблаті. Лот купляє той, хто першим натисне кнопку, яка зупиняє стрілку циферблату. Покупець визначається по заблокованій запаленій лампочці. Автоматизовані системи проведення аукціону дозволяють суттєво пришвидшити процес проведення торгів.

Ярмарки

Ярмарки (з німецької – щорічний торг) – періодичні торги, що їх проводять у певному місці, одна з найбільш ранніх форм торгівлі. Виникли ще за первісно­общинного ладу як форма обміну продуктами праці між окремими племенами. З подальшим розвитком суспільного поділу праці, появою міст, посиленням економічних зв’язків між ними та між містами і сільською місцевістю, а також між окремими країнами, роль ярмарку дедалі зростала. В сучасних розвинутих державах великі ярмарки перетворились на ярмарки-виставки, де торгівля відбувається за зразками і за стандартами. Бувають всесвітні, міжнародні, регі­ональні, національні і місцеві ярмарки. Найбільші і найвідоміші сучасні міжна­родні ярмарки відбуваються в Лейпцігу, Познані, Загребі, Пловдіві, Мілані, Парижі, Ліоні, Торонто, Дамаску.

Торгові доми

Це своєрідні агентські контори, які виконують доручення засновників щодо реалізації продукції та придбання засобів виробництва. Отже, торговий дім – це спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів. Відмінність від товарної біржі – в тому, що на біржі торгують самі учасники або за їх дорученням – брокери. В торговому домі торгову діяльність здійснює сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому може бути досить широкою. Тут можуть здійснюватися операції з внутрішньої, гуртової і роздрібної торгівлі; експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надання замовникам широкого кола комерційних послуг (комерційно-посередницьких, інженерно-консультаційних, транспортно-експедиторських, фрахтових, страхо­вих та ін.). Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські приміщення, транспортні засоби, засоби зв’язку та інформаційні центри. Торгові доми створюються у формі акціонерних товариств, де засновниками можуть виступати промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи, тощо.

Питання для самоперевірки та контролюза засвоєнням знань до розділу 2

1. Розкрийте сукупність інфраструктури товарного ринку.

2. Які функції виконує інфраструктура товарного ринку?

3. Які ви знаєте елементи інфраструктури товарного ринку?

4. Опишіть характерні риси біржової торгівлі.

5. Що ви знаєте про акціонну торгівлю?

6. У чому полягають особливості функціонування торгових домів?

7. Що таке ярмарки?

РОЗДІЛ 3. МАКРООРГАНІЗАЦІЯ ГУРТОВОЇ ТОРГІВЛІ

3.1. Сутність і місце гуртової торгівлі у ринковому процесі

Важливою ланкою, яка забезпечує необхідну інтенсивність і пришвидше­ння процесу товароруху в умовах переходу до ринкових відносин є гуртова торгівля.

Гуртова торгівля включає в себе будь-яку діяльність по продажу товарів тим, хто купує їх з метою перепродажу або виробничого використання, або перерозподілу.

Гуртова торгівля організовує рух товарів по каналах розподілу і таким чином сприяє синхронізації виробництва і споживання товарів. Це означає, що гуртові торгові підприємці допомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним торговельним підприємствам і промисловим споживачам.

Формування ринкової інфраструктури України передбачає необхідність активного розвитку гуртової торгівлі з досягненням наступних цілей:

- створення розвинутої структури каналів товароруху;

- підтримка достатньої інформованості товаровиробників;

- формування резервних джерел фінансового забезпечення процесу товароруху;

- забезпечення економії сукупних затрат обігу.

Гуртова торгівля виконує багато різних функцій. По відношенню до гурто­вих і роздрібних покупців її функції зводяться до:

- оцінки потреби і попиту;

- перетворення виробничого асортименту в торговий;

- нагромадженню і зберіганню товарних запасів;

- доставки товарів;

- кредитуванню;

- інформаційному і консалтинговому обслуговуванню.

Функції гуртової торгівлі по відношенню до постачальників товарів по­лягають в наступному:

- концентрація комерційної діяльності;

- підтримка процесу переходу прав власності на товар;

- інвестиційне забезпечення процесу товароруху;

- мінімізація комерційного ризику;

- маркетингове обслуговування.

В гуртовій торгівлі виділяється три основних напрямки, які визначають її спеціалізацію, а також спеціалізацію товарних ринків:

- торгівля товарами народного споживання;

- торгівля засобами виробництва;

- торгівля сільськогосподарською продукцією.

Останні два види гуртової торгівлі до недавнього часу здійснювались у вигляді мобільного і адресного розподілу продукції через державні централізо­вані структури, такі як: Держпостач, Сільгосптехніка і Міністерство заготівель. Це в значній мірі обмежувало вплив на виробництво, реалізацію і споживання цих товарів таких важелів ринку як попит, пропозиція, конкуренція. Наслідком було зниження якості товарів, що проходили через дані централізовані гуртові структури, невідповідність асортименту попиту, відірваність ціни від дійсних факторів, що її формують. Тому в умовах формування ринкової економіки України першочерговим завданням є створення відповідних організаційних структурних підрозділів, які б дали можливість найбільш ефективно здійснювати проходження через гуртову ланку як засобів виробництва, так і продукції сільсь­кого господарства.

В ринковій економіці гуртову торгівлю здійснюють:

- товаровиробники;

- гуртові комерційні структури (підприємства, що спеціалізуються на обс­луговуванні промислових підприємств; організації, які купують товар для подальшого перепродажу та ін.);

- повноважні представники товаровиробників і гуртових комерційних структур;

- експортери і імпортери продукції;

- посередники.

3.2. Основні форми гуртової торгівлі та їх характеристики

Основними формами здійснення гуртової торгівлі є:

- торгівля на гуртових ринках;

- гуртові торгові центри;

- гуртові склади (бази).

Підхід кожного із гуртових торговців до вибору форми здійснення своєї діяльності різний. Це залежить і від спеціалізації підприємства, і від його специ­фіки (тобто торгівля певними класами, групами, видами товарів), і від фінансо­вого потенціалу, і товарних оборотів, і кон’юнктури ринку на певній території, і від наявності складських і торгових приміщень.

Товаровиробники, зокрема, часто вибирають форму гуртової торгівлі про­дукцією в залежності від кількості, характеру, асортименту продукції. Наприклад, підприємству, яке виробляє один вид продукції (наприклад масло вершкове) і реалізує її партіями, немає потреби обладнувати торгові і демонстраційні зали, оскільки достатньо тільки передати потенційним покупцям або посередникам інформацію про продаж товару. А підприємству, що виготовляє декілька видів продукції (наприклад взуття) доцільно обладнувати демонстраційний зал з пока­зом всіх товарів.

Одні торгівці надають перевагу торговим центрам в яких на стелажах роз­міщують товар підготовлений до продажу із одночасним показом зразка і супро­відною інформацією. Інші підприємства вибирають реалізацію через складські приміщення. Для цього або на території складу, або в іншому місці обладнують демонстраційний зал, в якому встановлюють зразки товарів і де покупці можуть скласти замовлення. Персонал торгівця оформляє відповідні документи і вирі­шує питання виконання замовлення.

Гуртовим ринкам найчастіше віддають перевагу ті підприємства, які спеціа­лізуються на торгівлі продовольчими товарами. Однак, вибір цієї форми зале­жить не тільки від специфіки підприємства, але і від фінансового потенціалу, товарних оборотів, стратегії збуту і т.п.

В даний час починає розповсюджуватись торгівля по каталогах, а також набуває популярності і економічну привабливість електронна торгівля.