Зразковий комплекс вправ респіраторної гімнастики

3.2. Звукова гімнастика при реабілітації хворих на пневмонію

Різновидом РГ є так звана звукова гімнастика (ЗГ), яка полягає в застосуванні спеціальних вправ, пов’язаних з вимовлянням звуків і їх поєднанням в визначеному наборі і суворо визначеним способом, – вимовляння з обов’язковим виконанням двох вправ: «закритого стону» – ммм і «очисного видиху» – пфф. При вимовлянні звуків вібрація голосових складок передається на легені, трахею, бронхи і від них на грудну клітину. Ця вібрація діє розслаблюючим чином на спазмовані бронхи і бронхіоли.

Дзвінкі приголосні (б, д, г, в, з) артикулюються за участю голосових складок, які напружені і вібрують, звукові вправи з їх застосуванням діють подібно вібро – масажу. Аналогічним чином діють і так звані сонати (м, н, л, р). За силою повітряного струменя, що розвивається при артикуляції, приголосні діляться на 3 групи; найбільша сила потрібна при артикуляції приголосних – п, т, к, ф, с, а значить і найбільша напруга м’язів грудної клітини і діафрагми. Порівняльно менша напруга потрібна для артикуляції вищезгаданих дзвінких приголосних, найменша сила повітряного струменя наголошується при артикуляції згаданих нами сонат. Оскільки для вимовляння різних приголосних потрібна різна сила повітряного струменя, їх різні комбінації використовуються в ЗГ для тренування дихальної мускулатури і, в першу чергу, діафрагми, що здійснює активний вдих.

Для ЗГ характерні наступні особливості дихання: вдих через ніс (1 – 2 с), пауза (1 с), активний видих через рот (2 – 4 с), пауза (4 – 6 с). Видих повинен бути вдвічі більший вдиху. На початку занять цього числа не буває, і пропорція вдиху до видиху складає 1: 1. Мета занять – нормалізувати ці пропорції як 1: 2. Всі звукові вправи потрібно виконувати поволі, спокійно, без якої – небудь напруги, в суворій відповідності до фізичного стану хворого; вправи повинні викликати у нього відчуття полегшення і задоволення, а не стомлення. Вдих повинен бути плавним, безшумним, рівномірним і достатньо глибоким: його здійснюють через ніс для очищення, зігрівання і зволоження вдихуваного повітря. При повільному, спокійному вдиху і подальшій паузі після вдиху відбувається обмін газів в альвеолах і повне змішування вдихуваного повітря з альвеолярним. В порівнянні з частим диханням цього не відбувається. Після невеликої паузи повільний видих через рот. Після видиху також слідує пауза, але триваліша. Річ у тому, що в певний момент видиху відбувається здавлення бронхів і перекриття їх просвіту. Це компенсаторна реакція, вона направлена на те, що б не допустити зменшення функціональної залишкової ємкості, інакше не минути глибоких розладів газообміну. При спокійному видиху у міру зменшення об’єму легенів діафрагма розслабляється і піднімається вгору, при цьому грудна клітина плавно опускається. При повільному, спокійному видиху надмірно сильного стиснення альвеол не відбувається, що полегшує видих з них повітря. Глибший вдих можливий тільки при активній роботі дихальних м’язів, для тренування їх в звукові вправи слід включати приголосні (п, т, к, ф, с), що вимагають найбільшої сили при артикуляції (вимовлянні). Систематичне і методично правильне виконання прийомів ЗГ приводить до рівномірної ритмічної роботи всього дихального апарату.

У всіх звукових вправах (ЗВ) кожен звук повинен вимовлятися суворо певним чином, тільки вправи, що проводяться в цьому випадку, дадуть очікуваний лікувальний ефект. Освоєння ЗВ повинно здійснюватися під керівництвом досвідченого в методиці ЗГ методиста ЛФК. Залежно від цілей і завдань, які ставляться при призначенні ЗГ, звуки слід вимовляти по – різному: голосно або тихо (пошепки), коротко або протяжно (хвилеподібно) – короткою або довгою «хвилею», енергійно, збудливим або м’яко, ніжно, заспокійливим чином («колисковий наспів»). Всі вказівки про вимовляння кожного звуку хворий повинен виконувати уважно і точно, інакше ЗВ не дадуть бажаного результату, а в деяких випадках можуть принести шкоду хворому.

Голосні звуки а, е, і, о, у рекомендується поєднувати в певній послідовності – у, о, а, е, і (наприклад – бух, бох, бах, бех, біх). У подальшому це правило наголошуватиметься спеціальним записом, наприклад бух (о, а, е, і).

При складанні комплексу ЗВ, так само як при застосуванні будь-якої методики ЛФК, враховуються вік хворих, ступінь їх підготовки до таких занять, клінічний діагноз захворювання, характер і ступінь тяжкості порушень легеневої вентиляції, характер і ступінь тяжкості перебігу супутніх захворювань. Дуже важливо на початку занять стежити, щоб жодна вправа не викликала неприємних відчуттів; для цього необхідно дотримуватись рекомендацій методиста, який проводить заняття ЗГ. Обов’язковою вимогою ЗГ є виконання дихання по схемі: вдих, пауза, видих, пауза. Всі звуки, окрім м і н, вимовляються через рот. При самостійних заняттях послідовність і характер вимовляння звуків відмічається в спеціальній таблиці домашнього завдання. Для більшої ефективності ЗВ необхідно дотримуватись наступних загальних правил, які обов'язкові при виконанні будь – яких методик ЛФК: 1) заняття слід проводити при нагоді на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні; 2) одяг повинен бути легким, вільним, таким, що не утрудняє рухів шиї, грудної клітини і живота. Одяг з синтетичної тканини і гумове взуття не рекомендуються; 3) проводити заняття слід обов’язково до їди або через 1 – 2 г. після, краще всього вранці.

У перші два дні занять виконуються тільки дві початкові вправи – «очисний видих» пфф і «закритий стогін» ммм. У подальшому на кожному занятті додається по 2 нові вправи. Тривалість занять і число їх в день залежать як від самопочуття хворого, так і від ступеня засвоєння попередніх вправ. По мірі тренування тривалість заняття поступово збільшується до 15 – 20 хв, але не більше 30 хв. При найменших ознаках погіршення стану і стомлення заняття слід перервати на декілька хвилин. Якщо вправи ЗГ, що самостійно проводяться, викликають неприємні відчуття, задишку, утруднення дихання, їх слід негайно припинити, а правильність їх виконання уточнити у методиста ЛФК.

Початкове положення при ЗВ – зазвичай сидячи на стільці без підлокітників. При хорошому самопочутті і достатньому тренуванні – стоячи, при поганому – лежачи з подальшим переходом (у міру поліпшення стану) до в.п. сидячи або стоячи. На початку занять ЗВ виконуються з опорою на спинку стільця, надалі заняття проводяться сидячи на табуреті (без опори). Перед і після кожної ЗВ роблять «очисний видих» пфф (тихо, поволі, спокійно, через губи, складені трубочкою).

За «очисним видихом» пфф рекомендується вимовляти другу обов’язкову вправу ЗГ – «закритий стогін» ммм. Його виконують сидячи, злегка нахилившись вперед, поклавши розкриті кисті рук на коліна, долонями вниз. Ступні ніг при цьому стоять на підлозі або на лавці, підставленій під них. Після спокійного видиху – пфф і паузи в декілька секунд (уявний рахунок 1, 2, 3, 4), сидячи з закритим ротом, роблять вдих і знов витримують паузу, тривалість якої бажана удвічі більше попередньої, після чого на видиху через ніс вимовляють приглушено і хвилеподібно ммм («стогін»). Видихають 2/3 об’єму повітря, решта повітря повинна виходити через ніс без навмисного його виштовхуванню.

По мірі тренування і поліпшення стану, після оволодіння двома вище переліченими вправами, в ЗВ включають приголосний звук р в наступній послідовності: бррух (о, а, е, і), гррух (о, а, е, і) і так далі. Кожне звукосполучення рекомендується закінчувати х і повторювати один раз. Якщо хворий не уміє вимовляти р або його вимовляння викликає у хворого неприємні відчуття, то замість нього включають близькі по дії до нього, але «м’якші» ж і з.

Для тренування вдиху в ЗГ використовуються спеціальні вправи, що підсилюють вдих (табл. 3.3.). Вони виконуються з обов’язковим дотриманням принципів дихання при ЗГ (вдих – пауза – видих – пауза) і «очисному видиху» (пфф) після них.

Таблиця 3.3.

Date: 2016-01-20; view: 485; Нарушение авторских прав