Політика Польщі

Польський уряд намагався витравити такі поняття, як “Україна” та „українці, застосовуючи замість них терміни “Східна Малопольща”, “русини”. У 1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах. У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов’язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних меншин. Урядові кола, повернувшись до ідеї однонацiональної польської держави, розгортають репресії проти українцiв, здiйснюють полiтику жорстокої асиміляції.

Польський уряд роздiлив країну на двi території — Польщу А” i Польщу “Б”. До першої входили корiннi польськi землi, до другої - переважно захiдноукраїнські i захiднобiлоруськi. Сприяючи розвитку промисловостi в Польщі “А”, уряд у той же час свідомо гальмував промислове будiвництво в Польщі “Б”. 85% пiдприємств Схiдної Галичини були дрiбнi. На кожному з них працювало менше 20 чоловiк. Господарство краю розвивалося вiдповiдно до iнтересiв польської економіки. Переважали ті галузі, які забезпечували високі доходи без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробна мінеральної сировини.

Визначальну роль в економіці західноукраїнських земель відігравав аграрний сектор. Проте розвиток сільського господарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Аграрні реформи, які були проведені в 1919 році Польщею, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а польським колоністам (в колонізаційний фонд у Східній Галичині, Волині та Поліссі було виділено 445 тис. га землі).

На відміну від співвітчизників у Радянській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.

Date: 2016-01-20; view: 447; Нарушение авторских прав