Досвід США

Вважається, що саме Дж. Кейнс заклав початок економічному прогнозуванню та програмуванню у США під час світової кризи на початку 30-х рр. XX ст. Перші плани на макроекономічному рівні охоплювали фінансово-бюджетну та грошово-кредитну політику та виражалися у складанні національних бюджетів, які враховували доходи країні в цілому (доходи державного та приватного секторів).

У післявоєнні роки уряди країн розширили сферу застосування планування на макроекономічному рівні та почали його використовувати не лише як інструмент державного антикризового регулювання економіки, а також як інструмент регулювання процесів розподілу національного продукту. Однак вже у 50-і рр. XX ст. більшість країн відмовилася від практики складання національних державних планів у формі бюджетів. Нові підходи до бюджетного планування, які фактично заклали основу сучасної системи бюджетного прогнозування, були детально розроблені на початку 1960-х рр. у США, у результаті реалізації серії реформ у бюджетному процесі під загальною назвою “Планування – програмування – бюджетування” або “бюджетування на базі здійснюваних програм” (program budgeting).

У 1970-і рр. уряд США відмовився від використання методу планування бюджету “від досягнутого”, коли основні показники бюджету визначалися на основі індексування тенденцій попередніх років з подальшою їх екстраполяцією у майбутнє. У цей період набув популярності метод “бюджетування з нуля” (“zero-based budgeting”), який передбачав проведення щорічної оцінки відповідності бюджетних програм, що здійснювалися у попередньому році, встановленим пріоритетам соціально-економічного розвитку країни та визначеним лімітам фінансових ресурсів, для включення їх до наступного бюджету. Однак вже у 1981 р. адміністрація Рейгана припинила застосування на практиці цього методу через його значну трудомісткість та низьку ступінь впливу на ухвалення управлінських рішень унаслідок постійного конфлікту інтересів на стадії затвердження бюджету.

На початку 1990-х рр. Уряд США запровадив новий метод планування бюджету “бюджетування, орієнтованого на результат” (performance-based budgeting) з метою узгодження прийняття бюджетних рішень з результативністю бюджетних витрат. Головною проблемою цього методу стала складність розробки показників та критеріїв вимірювання результатів реалізації бюджетних програм. Функція розробки основних макроекономічних прогнозів уряду покладена на трьох суб’єктів державної (федеративної) влади, а саме: Раду економічних консультантів, Раду управляючих федеральною резервною системою та Адміністративно-бюджетне управління.

Особливого значення у стратегічному плануванні розвитку національної економіки набуває аналіз ринкових, конкурентних, технологічних, економічних, міжнародних, інституціональних та політичних чинників. Перевага надається методам економічного аналізу та прогнозування, що базуються на використанні значних масивів статистичних даних, накопичених за тривалий період часу та у розрізі різноманітних макропоказників. Необхідність інтегрування в єдину модель значного обсягу різноманітних даних та їх прогнозних трендів вимагає залучення до процесу збору та попереднього аналізу інформації великої кількості фахівців. Отриману інформацію накопичують та обробляють за допомогою імітаційної моделі, яка дозволяє отримувати багатоваріантні розрахунки на основі використання різних наборів сценарних умов.

З 1999 р. міністерства та відомства в рамках бюджетних запитів представляють в АБУ також і свої плани щорічної результативності (annual performance plans), які з 2005 р. були замінені на бюджети, орієнтовані на результат (performance budgets). Організація-виконавець (головний розпорядник бюджетних коштів) представляє проект свого бюджету в АБУ щорічно у вересні та в Конгрес – у лютому наступного року. Проект бюджету повинен містити всю інформацію, необхідну для обґрунтування бюджетного запита організації на наступний фінансовий рік, включаючи також дані про досягнуті та плановані результати. З березня 2000 р. федеральні органи також представляють у Конгрес щорічні звіти про ефективність здійснюваних ними програм. Ці звіти містять, зокрема, порівняння досягнутих по окремих програмам щорічних результатів із запланованими, опис зроблених заходів, якщо намічені цільові показники не були досягнуті в строк.

З метою формування та реалізації політики державного регулювання економіки та соціальної сфери, у тому числі через механізм стратегічного планування, у США створена відповідна правова база та діє система підготовки кваліфікованих кадрів, зокрема, у Гарвардському університеті, а також налагоджена система інформаційного забезпечення діяльності державних установ у галузі індикативного планування та прогнозування.