Досвід ЄС

Починаючи з 20-х рр. минулого століття уряди європейських країн ініціювали наукові дослідження стосовно опису та прогнозування економічних циклів на основі статистичних рядів, що спонукало у подальшому окремі країни до розширення функцій урядових статистичних установ або до створення нових інститутів для здійснення аналізу економічного стану держави. В сучасних умовах довгострокове макроекономічне прогнозування потребує надійності прогнозів бюджетних витрат та пов’язаних з ними податково-бюджетних цільових показників, які б у сукупності забезпечили розробку достовірних та надійних прогнозів майбутніх обсягів ресурсів загальнодержавного сектору економіки. Стосовно вибору універсального та найбільш ефективного методу макроекономічного прогнозування, то ще тривають багаточисельні дискусії. Тому кожна країна використовує різні методи та моделі прогнозування, залежно від домінуючих наукових підходів та усталеної практики бюджетування.

В останні роки країни ЄС перейшли до розробки щорічного бюджету на основі стратегічного довгострокового прогнозування. Спільним для усіх підходів щодо розробки довгострокового бюджетування є включення прогнозних оцінок доходів і витрат на декілька років вперед після поточного року, при цьому практика формування бюджетної стратегії суттєво розрізняється у кожній країні. Оскільки підходи до складання перспективного бюджету залежать від різних політичних завдань і конкретних бюджетних інститутів, то немає сенсу намагатися встановити найбільш оптимальний єдиний підхід для Європи.

З метою стимулювання довгострокових досліджень у бюджетне законодавство країн ЄС були запроваджені спеціальні положення (процедурні правила) щодо обов’язковості включення у щорічні доповіді про конвергенцію і стабільність окремих глав стосовно якості у бюджетуванні та стійкості державних фінансів, а також про необхідність повідомлення громадськості та проведення дебатів з таких питань у парламентах. Окремі країни передбачили додаткові законодавчі вимоги до національних урядів, зокрема у Бельгії з 2001 р. уряд повинен надавати щорічний меморандум з проблем старіння населення; у Швеції запроваджено обов’язкове представлення доповіді про очікувані довгострокові наслідки у сфері державних фінансів в результаті реалізації запропонованих урядових пропозицій.

Всі країни-учасниці Єврозони повинні дотримуватися закладених у Маастрихтському договорі та пов’язаного з ним “Пакту стабільності та розвитку” (ПСР) фіскальних параметрів для сектору загального державного управління. Зокрема, встановлених верхніх обмежень для щорічного дефіциту бюджету на рівні 3% ВВП і загального боргу до 60% ВВП. Відповідно до ПСР держава повинна реалізовувати принцип збалансованості бюджету і розробляти щорічні програми для забезпечення стабільності та зростання економіки, що сприяють виконанню визначених цільових показників.

Критичне становище державних фінансів змусило уряди багатьох країн світу, в тому числі й європейських, запровадити нові бюджетні правила так званого “наступного покоління” для боротьби з фінансовою кризою, які враховують фази економічного циклу, тобто підйоми і спади економічного розвитку. Бюджетні правила – це довгострокові обмеження для основних бюджетних агрегатів у вигляді кількісних лімітів дефіцитів, боргу, витрат або доходів. За даними Департаменту з питань бюджету МВФ на кінець 2012 року понад 75 країн застосовували правила на рівні країни або наднаціональні бюджетні правила, у порівнянні лише з п’ятьма у 1990 році. На думку експертів, нові бюджетні правила спроможні допомогти стримати надмірне збільшення державних витрат і, тим самим, забезпечити бюджетну збалансованість та боргову стійкість держави. Додатково окремі країни запроваджують інші інституціональні механізми, такі як бюджетні ради, які займаються моніторингом фіскальної політики та акцентують увагу громадськості щодо її тенденцій та наслідків.

Date: 2016-02-19; view: 345; Нарушение авторских прав