Критерії ефективності та оптимальності визначення податкового потенціалу

Особливістю структури доходів Зведеного бюджету України є те, що майже 90% його загального обсягу формують три групи доходів, а саме:

– податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості – від 25 до 29 % загальної суми доходів,

– внутрішні податки на товари та послуги – до 40% загальної суми доходів;

– неподаткові надходження – у межах 20% загальної суми доходів.

З одного боку, така уніфікація складу доходів бюджету спрощує процес їх прогнозування та сприяє скороченню витрат на адміністрування податків, а з іншого – робить вразливими державні доходи від чинників, що впливають на формування податкової бази бюджетоутворюючих податків, яка у значній мірі залежить від купівельної спроможності кінцевих споживачів, фінансового результату прибуткових підприємств та доходів населення.

Першу групу – податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості – складають податок на доходи фізичних осіб та податок на прибуток підприємств, обсяг яких безпосередньо залежить від рівня життя населення (доходів домогосподарств) та фінансових результатів діяльності підприємств (корупційна та тіньова складова у даному випадку не розглядається). Тому у разі рецесії або економічної кризи в країні податкова база зазначених податків має тенденцію до зменшення, що свідчить про уразливість дохідних джерел та пряму залежність обсягів надходжень до бюджету від темпів розвитку економіки. При цьому практично відсутній часовий лаг у прояві виявлених взаємозв’язків.

Другу групу – внутрішні податки на товари та послуги – складають податок на додану вартість та акцизний податок, обсяг яких залежить від купівельної спроможності кінцевих споживачів та, якими, у більшості випадків, виступають фізичні особи (домогосподарства). Тому існує пряма залежність між рівнем життя населення та обсягом спожитих товарів, робіт, послуг. У разі скорочення споживання всередині країні, зокрема під час економічних криз, відбувається зменшення податкових надходжень до бюджету за цими видами податків (у даному випадку не враховується інфляційний податок). Особливістю адміністрування податку на додану вартість є те, що у разі реалізації продукції на експорт, відповідно до міжнародних норм права у сфері оподаткування, справляння цього податку відбувається за принципом «країна призначення», що передбачає сплату ПДВ до бюджету у країні кінцевого споживання продукції з одночасним його відшкодуванням підприємству-експортеру з державного бюджету у країні походження цієї продукції (товарів, робіт, послуг). Тому переорієнтація економіки на випуск продукції на експорт не призведе до значного зростання доходів бюджету від адміністрування ПДВ, а навпаки збільшить суму невідшкодованого ПДВ, яку, у разі падіння внутрішнього попиту, проблематично буде «перекрити» надходженнями від справляння ПДВ за продукцію (як вітчизняну, так й імпортовану), що була спожита у середині країни.

Щодо акцизного податку, то його запровадження має менш виражену фіскальну спрямованість та виконує регулюючу функцію податкової системи, а саме: обмеження споживання шкідливих для життя людини товарів (продуктів), перенесення податкового тягаря на більш заможні верстви населення при оподаткування товарів розкоші, високорентабельних товарів або товарів стратегічного імпорту (нафти та газу). Шляхом емпіричних досліджень було доведено, що протягом 2009-2013 років частка акцизного податку у кінцевих споживчих витратах домашніх господарств коливалася в діапазоні 3,5-4,1% та є результатом корегування переліку підакцизних товарів та законодавчо визначених ставок податку, які схильні до частих переглядів з боку фіскальних органів влади. Прогнозується, що в подальшому частка акцизного податку у доходах бюджету буде зростати, оскільки підвищення ставок цього податку не спричинить загострення соціальної напруги у суспільстві, оскільки підакцизні товари не є товарами першої необхідності та споживаються обмеженим колом осіб.

Третя група – неподаткові надходження – складають доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, власні надходження бюджетних установ та інші неподаткові надходження. Найбільша частка у цих доходах припадає на доходи від власності та підприємницької діяльності та власні надходження бюджетних установ, спрогнозувати обсяг яких на довгострокову перспективу проблематично через відсутність усталеної бази для їх нарахування. Щодо першого виду доходів, то через активізацію процесів приватизації залишків державного майна у період кризи в економіці України мало вірогідно, що буде зростати обсяг нарахованих дивідендів на акції господарських товариств, у статутному капіталі яких є державна (комунальна) власність, або частина чистого прибутку державних (комунальних) унітарних підприємств, що вилучається до бюджету. Що стосується власних надходжень бюджетних установ, то у разі внесення змін до чинного законодавства, що регламентує надання платних послуг бюджетними установами, або заміну їх сплатою відповідного податку, аналогічного за суттю державному миту, що також призведе до зменшення обсягів неподаткових надходжень до бюджету. Крім того, неподаткові платежі – це елемент “ручного” управління бюджетом та неринкових методів формування доходів держави. Питома вага зазначених доходів відрізняється значною волатільністю у структурі доходів бюджету, джерела їх формування є нестабільними та в окремих випадках мають разовий характер. Тому прогнозувати їх надходження на тривалу перспективу проблематично через можливу значну похибку у розрахунках.

Стосовно інших видів доходів, зокрема податкових, то вони мають незначну питому вагу у структурі доходів і не відіграють у сучасних умовах значної ролі у формуванні державних фінансів, однак мають перспективи щодо їх збільшення. Розглянемо їх детально.

Податки на власність – виступають основним джерелом формування доходів місцевих та/або федеральних бюджетів у провідних країнах світу, за рахунок яких реалізується принцип соціальної справедливості податкової системи – хто має більше власності (майна), той і сплачує більше податків до бюджету. В Україні цей вид податків поки що не реалізував свого потенціалу, оскільки його питому вага у доходах бюджету менше 1% та після запровадження норм Податкового кодексу, який скасував податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, має тенденцію до зниження. Вважаємо, що після скасування мораторію на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та визначення економічно обґрунтованих розмірів об’єкта та ставки податку, його фіскальне значення суттєво збільшиться. Сума доходів від справляння цього податку безпосередньо не залежить від стану економіки в країні та рівня доходів громадян.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів. Питома вага від справляння зазначених зборів становить на рівні 4% доходів бюджету, що є недостатнім для компенсації втрат держави за використання вичерпних та рідкісних ресурсів. В умовах переходу більшості країн світу до “зеленої економіки” та ресурсозберігаючих технологій, доцільно посилити вимоги з боку держави до природоохоронних заходів, зокрема й за рахунок збільшення ставок податків (зборів), що призведе у перспективі до збільшення доходів бюджету. У разі падіння обсягів виробництва в країні або запровадження інноваційних технологій обсяг податкових надходжень від справляння зазначених зборів має тенденцію до скорочення.

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції. Частка зазначених податків складає 3% у структурі доходів бюджету та є сталою протягом останніх років. Розширення ринків збуту вітчизняної продукції за рахунок вступу України до Всесвітньої торгівельної організації та асоціації з Європейським Союзом було компенсовано зменшенням вивізного мита для українських товарів та ввізного мита для імпортних товарів в країну, що забезпечило сталість питомої ваги надходжень від справляння мита у структурі доходів бюджету. Загальною тенденцією сучасної митної політики держав є створення торгівельних (митних) союзів на регіональному рівні з метою продажу продукції без сплати мита, що збільшує товарообіг та зменшую ціну товарів (робіт, послуг). У довгостроковій перспективі частка податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції буде незмінною у структурі доходів бюджету або матиме тенденцію до зменшення.

Рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси були віднесені до податкових надходжень після прийняття Податкового кодексу України. Їх частка у структурі доходів схильна до коливань на рівні 5-4% та залежить від обсягів прокачаних ресурсів трубопроводами через територію України та встановленої плати за надані послуги, а також від розміру цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергії або на природний газ для споживачів. Розмір плати та надбавок визначається урядом та затверджується парламентом, залежить від умов укладених контрактів та діючих тарифів у середині країни. Оскільки надбавки та плати встановлюються у абсолютних величинах, то у разі зміни кон’юнктури на паливно-енергетичному ринку потребують перегляду. Прогнозувати надходження від справляння рентної плати та зборів на паливно-енергетичні ресурси на довгострокову перспективу проблематично через значний вплив на них суб’єктивних (інституціональних) чинників, що робить їх схожими на неподаткові надходження, які вважаються елементом “ручного” управління бюджетом.

Для остаточного висновку про фіскальну ефективність податкової системи та системи акумулювання бюджетних ресурсів у цілому, необхідно дослідити структуру доходів Зведеного бюджету України у % до ВВП (Табл. 5).

Таблиця 5

Date: 2016-02-19; view: 394; Нарушение авторских прав