Опис вибірки досліджуваних

Всю сукупність потенційних досліджуваних, які можуть бути об'єктами даного психологічного дослідження, позначають як популяцію або генеральну сукупність. Безліч людей, що приймають участь у дослідженні, називають вибіркою. Склад експериментальної вибірки повинен моделювати, представляти (репрезентувати) генеральну сукупність, оскільки висновки, одержувані в експерименті, поширюються на всіх членів популяції, а не тільки на представників цієї вибірки. Вибір популяції залежить від цілей дослідження. Спеціаліст з психогенетики вибирає в якості досліджуваних моно- і дизиготних близнюків, а також їх батьків, дідусів і бабусь. Медичний психолог при вивченні агресивної поведінки осіб з синдромом посттравматичного стресу досліджує вибірку учасників АТО на Донбасі. Всі потенційні досліджувані можуть мати різні характеристики: стать, вік, соціальне становище, рівень освіти, стан здоров'я і т.д. Крім того, вони володіють різними індивідуально-психологічними особливостями, наприклад різними рівнями інтелекту, нейротизма, агресивності.

Для того, щоб вибірка представляла генеральну сукупність, потенційним досліджувальним повинні бути надані рівні шанси стати реальними учасниками дослідження. Техніка рандомизації полягає в тому, що всім представникам сукупності присвоюється індекс, а потім проводиться випадковий відбір в групу необхідної чисельності для участі в експерименті. У цьому випадку ми маємо три групи: 1) всю генеральну сукупність; 2) групу рандомизації, з якої проводиться відбір; 3) експериментальну рандомізовану вибірку.

Одна з вимог до вибірки – репрезентативність. Вибірка повинна якісно і кількісно представляти генеральну сукупність, основні типи потенційних досліджуваних, які існують в популяції. Досліджувані повинні бути правильно розподілені за експериментальною і контрольною групами, щоб всі групи були еквівалентними. Крім того, дослідник розподіляє групи щодо різних умов експерименту так, щоб контролювати або враховувати можливі ефекти послідовності, диференційованого перенесення та ін.

Розрізняють чотири основних види конструювання експериментальних груп. При першому варіанті дослідження проводиться з двома різними групами: експериментальною та контрольною, які ставляться в різні умови. Це найбільш поширений спосіб.

Другий варіант передбачає дослідження однієї групи в експериментальних і в контрольних умовах. Він застосовується, коли, немає можливості сформувати контрольну групу. Цей план використовується лише в тих рідкісних випадках, коли ефектом послідовності можна знехтувати.

Третій варіант – конструювання груп методом «парного дизайну». Для кожного суб'єкта групи підбирається еквівалентний (або схожий) йому, і вони розподіляються за різними групами. Відповідно контрольна і експериментальна групи стають схожими за складом досліджуваних. Звичайно, в цьому випадку неможливо дотримати повну еквівалентність груп в обох умовах експерименту, але даний спосіб значно краще, ніж експеримент за участю однієї групи в різних умовах.

Четвертий план є змішаним: всі групи ставляться в різні умови. При цьому утворюється кілька груп. Спосіб застосовується в умовах факторного планування експерименту.

Нарешті, існує ще один спосіб моделювання вибірки – стратометричний. В експериментальну вибірку відбираються досліджувані з відповідними характеристиками так, щоб у ній були однаково представлені особи з кожної страти. Найчастіше використовуються такі характеристики: стать, вік, політичні уподобання, освіта і рівень доходів.

Вважається, що найкраща зовнішня і внутрішня валідність досягається при страгегії підбору еквівалентних пар і стратометричнній рандомізації: індивідуальні особливості досліджуваних за допомогою цих стратегій контролюються максимально. В інших же випадках немає ніяких гарантій еквівалентності досліджуваних, контрольованості індивідуальних відмінностей.

Отже, формування вибірки досліджуваних – експериментальної групи – має підпорядковуватися низці правил.

1. Змістовний критерій (критерій операціональної валідності). Підбір експериментальної групи повинен визначатися предметом і гіпотезою дослідження. Безглуздо перевіряти ступінь розвитку довільного запам'ятовування у однорічних і дворічних дітей.

2. Критерій еквівалентності досліджуваних (критерій внутрішньої валідності). Необхідно врахувати всі значимі характеристики об'єкта дослідження, відмінності у вираженості яких можуть суттєво вплинути на залежну змінну. Припустимо, необхідно перевірити вплив ситуативної тривожності дітей на швидкість оволодіння шкільними навичками. У цьому випадку склад експериментальної групи повинен бути підібраний так, щоб до неї входили діти з однаковим рівнем розвитку інтелекту.

3. Критерій репрезентативності (критерій зовнішньої валідності). Група осіб, що беруть участь в експерименті, повинна представляти всю частину популяції.

Залучення добровольців або примусова участь в експерименті порушує репрезентативність вибірки.

Величина експериментальної вибірки визначається видом статистичних заходів та обраної точністю (достовірністю) прийняття або відхилення експериментальної гіпотези. Залежно від цілей і можливостей вона може варіювати від одного досліджуваного до декількох тисяч чоловік. Кількість досліджуваних в окремій групі (експериментальній або контрольній) в більшості експериментальних досліджень варіює від 1 до 100. Рекомендується, щоб чисельність порівнюваних груп була не менш 30-35 осіб з статистичних міркувань: коефіцієнти кореляції вище 0,35 при такій кількості досліджуваних значимі показники при а = 0,05.

Якщо ж для обробки даних використовується факторний аналіз, то існує просте правило: надійні факторні рішення можна отримати лише в тому випадку, коли кількість досліджуваних не менше, ніж в 3 рази, перевищує число реєстрованих параметрів. Доцільно збільшувати кількість досліджуваних, принаймні, на 5-10% більше від необхідного, оскільки частина з них буде «відбракована» в ході експерименту або при аналізі експериментальних протоколів (не зрозуміли інструкцію, що не взяли задачу, дали «девіантні» результати і т.д.).

Тоді, коли дослідження спрямовано на вивчення міжстатевих відмінностей в певному психічному явищі, краще планувати обстеження підвибірок чоловіків і жінок однакових за обсягом. Тоді при меншій загальній кількості досліджуваних можна буде виявити відмінності з більш високим рівнем достовірності. Якщо мета інша й немає певних припущень про статеві відмінності параметрів, що вимірюються, то краще формувати вибірку або однорідною, або приблизно рівною за кількістю осіб чоловічої та жіночої статі. Нерідко можна несподівано виявити статеві відмінності у вираженості тієї або іншої якості, яка при плануванні дослідження не відносилася до числа чинників, що мають статеву специфічність. В цьому випадку, ймовірно, буде необхідно оцінити вираженість та достовірність отриманих відмінностей.

Віковий склад визначається виходячи з цілей дослідження. Вікові параметри вибірки мають велике значення. Обов’язково слід спиратися в роботі на загальноприйняті періодизації віку. Якщо в роботі вивчаються вікові відмінності, то вибір віку досліджуваних звичайно не може бути випадковим. Коли відсутнє припущення про вікову групу треба добирати приблизно однакову кількість осіб. Якщо в завдання дослідження спеціально не входило вивчення вікової специфічності якого-небудь феномену, то найкраще, коли уся вибірка належить до одного вікового періоду. У всякому випадку не слід добирати без урахування вікової ознаки.

Наведемо приклади опису вибірки досліджуваних.

Вибірку склали студенти 1курсу факультету психології, економіки та управління Донбаського державного педагогічного університету у віці від 17 до 19 років. Усього в дослідженні брали участь 50 студентів, з них 25 осіб жіночої та 25 осіб чоловічої статі.

Дослідження проводилось на базі ЗОШ №1 м. Слов'янська. В експерименті брали участь 60 старшокласників, серед яких 40 – дівчат та 20 – хлопців. Середній вік досліджуваних 15,5 років.

Доказова база в емпіричному дослідженні може бути отримана тільки на адекватній і репрезентативній вибірці. Тільки тоді можна отримати досить повну і точну картину психічного феномену, що вивчається.