Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Annotation 8 page. Я пишу ці рядки на прохання мого друга Волтера Гартрайта





I

Я пишу ці рядки на прохання мого друга Волтера Гартрайта. З них має скластися опис деяких подій, що завдали великої шкоди інтересам міс Ферлі й відбулися вже після від'їзду містера Гартрайта з Ліммеріджа. Немає потреби говорити тут про те, яка моя особиста думка з приводу розголошення цієї незвичайної родинної історії. Важлива її частина буде розкрита в моїй оповіді. Містер Гартрайт узяв на себе відповідальність за це розголошення, і, як буде видно з обставин, описуваних мною, він цілком заслужив право чинити в цьому випадку на свій розсуд. А щоб ця історія постала перед читачами в найправдивішому та найцікавішому вигляді, потрібно, щоб її розповідали, згідно розвитку подій, саме ті особи, що були безпосередніми їх учасниками. Ось чому я з'являюся тут в ролі оповідача. Коли в Камберленді гостював сер Персіваль Глайд, я приїздив туди й особисто брав участь в одній важливій справі, заради якої він, власне, й прибув у дім містера Ферлі. Тож мій обов'язок полягає в тому, щоб додати нові ланки до ланцюга подій і підхопити самого ланцюга в тому місці, де містер Гартрайт тимчасово випустив його з рук. Я прибув до Ліммеріджа в п'ятницю другого листопада. Намірявся я дочекатися тут приїзду сера Персіваля Глайда. Якби внаслідок його візиту було призначено день одруження сера Персіваля з міс Ферлі, я повинен був, діставши необхідні вказівки, повернутися в Лондон і зайнятися складанням шлюбного контракту для молодої леді. Містер Ферлі не зволив прийняти мене в п'ятницю. Протягом багатьох років він був чи то уявляв себе інвалідом і тому звелів переказати мені, що він не досить здоровий, щоб побачитися зі мною. Першу з усієї родини я побачив міс Голкомб. Вона зустріла мене біля парадних дверей і познайомила з містером Гартрайтом, що якийсь час уже проживав у Ліммеріджі. Міс Ферлі я побачив аж за обідом. Я засмутився, завваживши, що виглядає вона не так добре, як раніше. Вона чудова, мила дівчина, уважна й люб'язна до всіх довкола, схожа в цьому на свою матінку, але, як на мене, то вона більше вдалася в батька. Місіс Ферлі мала темні очі й чорні коси, і старша її дочка, міс Голкомб, мені дуже її нагадує. Міс Ферлі грала для нас того вечора на роялі, але мені здалося, що не так добре, як звичайно. Ми зіграли у віст, всього один робер, та це була чистісінька профанація такої благородної гри. Містер Гартрайт при нашому першому знайомстві справив на мене гарне враження, але незабаром я переконався, що й він не вільний від притаманних його віку вад. Теперішні молоді люди не тямлять трьох речей: посидіти за вином, зіграти у віст і зробити дамі комплімент. Містер Гартрайт не був винятком із загального правила. А втім, щодо всього іншого, то навіть тоді, в перший день нашого знайомства, він видався мені скромним і вельми порядним молодим чоловіком. Так минула п'ятниця. Я не зачіпатиму тут поважніших питань, якими я займався того дня: анонімного листа до міс Ферлі, заходів, яких я вирішив ужити, коли мені розповіли про цю справу, і моєї цілковитої певності, що сер Персіваль Глайд готовий дати всі необхідні пояснення цього прикрого випадку. Все це вичерпно викладено, наскільки я розумію, в попередній оповіді. В суботу містер Гартрайт поїхав раніше, ніж я зійшов униз до сніданку. Міс Ферлі цілий день не виходила зі своєї кімнати. Міс Голкомб начебто була не в настрої. Дім був уже не той, що за містера й місіс Ферлі. Після сніданку я пішов погуляти, глянути на ті місця, які вперше побачив літ тридцять тому, коли мене запросили в Ліммерідж стати повірником родини. Все виглядало вже не так, як колись. О другій годині містер Ферлі переказав через слугу, що почуває себе досить добре, щоб мене прийняти. Хто-хто, а він ніскільки не змінився, відколи я його знаю. Як завжди, він говорив тільки про себе — про свої нерви, про свої чудові старовинні монети й про незрівнянні офорти Рембрандта. Ледве я заговорив про справу, заради якої приїхав, він заплющив очі й заявив, що я йому «дошкуляю». Але я все-таки продовжував дошкуляти йому, знов і знов повертаючись до головної теми нашої розмови. Я тільки впевнився, що на майбутній шлюб своєї небоги він дивиться як на вирішене питання: батько, помираючи, благословив дочку, й він, дядько, її благословляє. Це був вигідний шлюб, і містер Ферлі особисто був би тільки радий, коли б усі пов'язані з цим клопоти швидше зосталися позаду. Що ж до шлюбного контракту — я міг порадитися з його небогою, покопатись як завгодно глибоко в моїх знаннях про справи родини Ферлі. Власне, я мав сам підготувати шлюбний контракт, а його роль опікуна звести до мінімуму — сказати в потрібний момент «так». А взагалі він був ладен, не ворухнувши пальцем, самовіддано йти назустріч і мені, і всім іншим «із безконечною насолодою». А тим часом хіба я не бачу, що переді мною немічний страдник, навіки прикутий до своєї хвороби й своєї кімнати? Невже схоже на те, що він просить, щоб йому докучали? Ні. То навіщо ж йому докучати? Коли б я не був досить добре обізнаний із справами родини, я б, може, подивувався такій цілковитій байдужості містера Ферлі до своїх обов'язків опікуна. Але я чудово пам'ятав, що містер Ферлі неодружений і лише пожиттєво зацікавлений у маєтку й прибутках з нього. Зважаючи на все це, мене ані здивували, ані засмутили наслідки цієї нашої зустрічі. Містер Ферлі просто виправдав мої сподівання, та й годі. Неділя минула нецікаво. Мені надійшов лист від повірника сера Персіваля Глайда: колега підтверджував одержання пересланої йому копії анонімного листа й мого опису всіх супровідних обставин. Міс Ферлі вийшла до нас пополудні бліда й печальна, якась сама на себе не схожа. Я трохи поговорив з нею і спробував делікатно перевести розмову на сера Персіваля. Вона промовчала. Охоче підтримуючи розмову на інші теми, вона ухилилась від цієї. Я подумав, чи не шкодує вона про свої заручини, як це часто буває з молодими леді, коли вже пізно шкодувати. Сер Персіваль Глайд прибув у понеділок. Мені він здався вельми привабливим і зовнішністю, і манерами. Виглядав він трохи старішим, ніж я сподівався; рано полисіла спереду голова й ледь стомлене, змарніле обличчя старили його. Але він був жвавий та бадьорий, як молодик. Любо дивитися було, як він зустрівся з міс Голкомб, — щиро, невимушено. Коли йому відрекомендували мене, він прийняв мене так просто й люб'язно, немовби ми були давні друзі. Міс Ферлі не була з нами, коли його зустрічали. Вона увійшла до кімнати хвилин через десять опісля. Сер Персіваль підвівся і привітав її з надзвичайною вишуканістю. Очевидно, його стурбував нездоровий вигляд молодої леді, бо поводився з нею так ніжно та шанобливо, з такою скромністю, делікатністю і в тоні, і в голосі, і в манерах, що це робило честь як його вихованості, так і розуму. Тож я ніяк не міг збагнути, чому міс Ферлі в його присутності й далі була стримана та ніякова і скористалася першою нагодою, щоб піти з кімнати. Сер Персіваль начебто й не завважив ні її стриманості при зустрічі з ним, ні її раптової втечі від нашого товариства. Поки вона була з нами, він не нав'язував їй своєї уваги, а коли вона пішла, не збентежив міс Голкомб жодним натяком на дивну поведінку її сестри. За весь час, який мені довелося пробути разом із ним у Ліммеріджі, такт і вихованість ні разу не зрадили його. Щойно міс Ферлі вийшла з кімнати, він сам заговорив про анонімного листа, позбавивши нас цієї прикрої необхідності. Він заїхав у Лондон по дорозі з Гемпшіру, побачився із своїм повірником, прочитав документи, які я надіслав, і поспішив до Камберленду, бажаючи якомога швидше дати нам найповніші та найзадовільніші пояснення. Почувши, як він висловлюється про цю справу, я запропонував йому прочитати оригінал листа, якого я зберіг для нього. Він подякував мені й відмовився глянути на листа, запевнивши мене, що йому було досить бачити копію і що він бажає, щоб оригінал зостався в наших руках. Не зволікаючи, він зробив нам заяву — просту й логічну, саме таку, якої я сподівався від нього. Місіс Катерік, повідомив він, у минулому зробила чимало послуг членам його родини та йому самому, й тому він вважав себе певним чином у боргу в неї. Вона була подвійно нещаслива, бо мала чоловіка, що покинув її, і дитину, чиї розумові здібності були в розладнаному стані з самого малечку. Хоча після весілля місіс Катерік переїхала в ту частину Гемпшіру, що знаходиться далеко від маєтку сера Персіваля, він не хотів губити її з виду. Його дружнє ставлення до тієї нещасної жінки, що колись була така віддана його родині, тільки зміцніло, коли він довідався, з яким терпінням і мужністю вона зносить усі лиха, що випали на її долю. З часом ознаки розумового розладу в її нещасної дочки стали такі явні, що необхідно було віддати її під належний медичний нагляд. Місіс Катерік сама визнала це необхідним, але водночас через упередження, притаманні шанованим людям, вона нізащо не хотіла, щоб її дочка попала, мов жебрачка, до громадської лікарні. Сер Персіваль із повагою поставився до цього її упередження, адже він взагалі поважає всякий чесний прояв незалежності в людях усіх класів суспільства, і вирішив на знак вдячності за відданість місіс Катерік його родині взяти на себе витрати на утримання її дочки в солідній приватній лікарні. На превеликий жаль її матері і його самого, бідолашка якимось чином довідалась, що він брав участь у її відданні в лікарню, і пройнялася до нього неприязню, яка переросла в люту ненависть. Одним із проявів ненависті й підозріливості, що набували у неї різних форм ще в притулку, став той анонімний лист, якого вона написала після втечі з лікарні. Якщо міс Голкомб і містер Гілмор, що пам'ятають зміст того документа, вважають його пояснення непереконливими чи недостатніми або ж захочуть знати якісь додаткові подробиці про ту лікарню (адресу він згадав, так само як і прізвища двох лікарів, на підставі чиїх висновків пацієнтку було прийнято в будинок для божевільних), він готовий відповісти на будь-яке запитання чи висвітлити будь-яку неясність. Він виконав свій обов'язок щодо нещасної молодої жінки, давши вказівку своєму повірникові знайти її, не шкодуючи витрат на пошуки, й знов віддати під медичний нагляд. І нині він мав єдине бажання: так само відкрито й чесно виконати свій обов'язок щодо міс Ферлі та її родини. Я був перший, хто відповів йому. Моя лінія була мені цілком ясна. В тому й полягає краса юриспруденції, що вона може піддати сумніву будь-яку заяву будь-якої людини, хоч би за яких обставин і хоч би в якій формі вона була зроблена. Коли б мені офіційно запропонували порушити справу проти сера Персіваля Глайда на підставі його власної заяви, я зробив би це без будь-яких сумнівів. Але обов'язок мій полягав не в цьому — за даних обставин я мав бути строго безстороннім. Я повинен був зважити щойно вислухане нами пояснення, враховуючи високе суспільне становище та бездоганну репутацію джентльмена, який дав нам це пояснення. Я повинен був чесно вирішити, чи обставини, як їх висвітлив сер Персіваль, за нього, чи проти нього. Особисто я був глибоко переконаний, що вони неспростовно за нього, і відповідно до цього переконання заявив, що, на мою думку, його пояснення цілком задовільне й не викликає заперечень. Міс Голкомб, пильно подивившись на мене, сказала від себе кілька слів у тому ж дусі, але якось невпевнено, що здалося мені не зовсім доречним і виправданим. Я не можу з певністю сказати, завважив це сер Персіваль чи ні. Гадаю, що завважив, бо він знов вернувся до теми нашої розмови, хоча з повним правом міг уже облишити її. — Коли б я викладав усі ці факти лише перед містером Гілмором, — сказав він, — я вважав би за недоречне й згадувати надалі про цей прикрий випадок. Від містера Гілмора, як від джентльмена, я можу сподіватись, що він повірить мені на слово, тож, коли він віддав мені належне, на цьому б і закінчити всяке обговорення цієї теми. Але я не можу повестися так само з дамою і вважаю своїм обов'язком зробити для неї те, чого не зробив би для жодного чоловіка: дати їй докази, що підтвердять істинність моїх слів. Вам не випадає просити в мене таких доказів, міс Голкомб, тож мій обов'язок щодо вас і особливо щодо міс Ферлі — самому дати їх. Дуже прошу вас негайно написати місіс Катерік, матері тієї нещасної жінки, й попросити її підтвердити пояснення, яке я вам щойно дав. Я побачив, що міс Голкомб перемінилась на обличчі, начебто зніяковіла. Пропозиція сера Персіваля, хоч як люб'язно він її висловив, здалася їй, напевне, як і мені, вельми тонким натяком, що він відчув вагання в її словах кілька хвилин тому. — Сподіваюсь, сер Персіваль, ви не настільки несправедливі до мене, щоб запідозрити мене в недовірі до вас? — швидко мовила вона. — Звісно, ні, міс Голкомб. Я запропонував вам це зробити лише на знак моєї поваги до вас. Чи пробачите ви мені таку впертість, коли я все ж наполягатиму на своєму? Сказавши це, він підійшов до письмового стола, приставив до нього стільця й висунув шухляду з письмовим приладдям. — Прошу вас, зробіть мені таку ласку, — сказав він, — напишіть коротеньку записку. Це забере у вас лише кілька хвилин. Поставте місіс Катерік тільки два запитання. Перше: чи її дочку віддано до будинку для божевільних з її відома і згоди? І друге: чи заслуговувала її вдячності моя участь у цій справі? У містера Гілмора не лишилось сумнівів щодо цього прикрого питання, у вас — теж, але благаю вас, заспокойте мої власні сумніви й напишіть цидулку! — Ви змушуєте мене поступитись вашому проханню, сер Персіваль, хоч я воліла б відмовити вам. — Із цими словами міс Голкомб підвелася із свого місця й підійшла до письмового стола. Сер Персіваль із словами подяки подав їй перо і відійшов до каміна. На килимку перед каміном лежала маленька левретка міс Ферлі. Він простяг до собачки руку й добродушно поманив її. — Іди сюди, Ніно, — сказав він. — Адже ми з тобою пам'ятаємо одне одного, чи не так? Собачка, боягузлива і вередлива, якими бувають ці пещені улюбленці, зиркнула на нього, відсахнулась від простягненої руки, заскавучала, затрусилась і сховалась під диваном. Хто б міг подумати, що така дрібничка, як прийом, показаний йому собачкою, може вивести його з рівноваги, одначе я спостеріг, що сер Персіваль зараз же швидко відійшов до вікна. Може, іноді він буває дратівливий. Що ж, я можу йому поспівчувати. Я теж буваю іноді дратівливий. Міс Голкомб недовго писала записку. Дописавши, вона підвелась і подала списаний аркуш серові Персівалю. Він уклонився, взяв записку, тут-таки, не читаючи, склав її, запечатав, надписав адресу й мовчки повернув їй. Це було зроблено з великою чемністю й гідністю — нічого подібного я в житті не бачив! — Ви наполягаєте, щоб я відіслала листа, сер Персіваль? — спитала міс Голкомб. — Благаю вас це зробити, — відказав він. — А тепер, коли записку написано й запечатано, дозвольте поставити одне чи два останні запитання стосовно тієї нещасної жінки, про яку мова. Я прочитав повідомлення, що його містер Гілмор люб'язно послав моєму повірникові; там описано обставини, за яких була з'ясована особа автора анонімного листа. Але є подробиці, не згадані в тій заяві. Чи бачилась Анна Катерік із міс Ферлі? — Звісно, ні, — відказала міс Голкомб. — Аз вами? — Ні. — Отже, вона не бачила нікого з домашніх, крім такого собі містера Гартрайта, що випадково здибав її на тутешньому цвинтарі? — Більш нікого. — Містер Гартрайт перебував у Ліммеріджі, здається, як учитель малювання? Він член одного з художніх товариств? — Гадаю, що так, — відповіла міс Голкомб. Він помовчав хвилину, ніби обдумуючи у відповідь, а тоді додав: — Ви дізналися, де жила Анна Катерік, коли була в цьому краї? — Так. На фермі, яка називається Тоддів Кут. — Знайти її — наш спільний обов'язок щодо бідолашної, — вів далі сер Персіваль. — Може, вона зронила на фермі якесь слово, що допоможе нам у розшуках. При нагоді я прогуляюсь туди й розпитаю Тоддів. А тим часом, оскільки мені самому нелегко було б говорити на цю болісну тему з міс Ферлі, чи смію я просити вас, міс Голкомб, щоб ви ласкаво передали міс Ферлі мої пояснення, звісно, коли дістанете відповідь від місіс Катерік? Міс Голкомб пообіцяла виконати його прохання. Він подякував їй, мило вклонився і залишив нас, щоб відпочити у своїх покоях. Коли він відчинив двері, лиха собачка виткнула свій гострий писок з-під дивана й загавкала на нього. — Ми добре потрудилися зранку, міс Голкомб, — сказав я, коли ми з нею лишились наодинці. — Добре, що клопітний день кінчився добре. — Авжеж, — підтакнула вона, — безперечно. Я рада, що ваші побоювання розвіялись. — Мої! А ваші, після того як ви написали оцього листа, що тримаєте в руках, хіба не розвіялись? — О так, хіба може бути інакше? Я знаю, це неможливо, але мені так хотілося б, — провадила вона далі, розмовляючи більше сама з собою, ніж зі мною, — щоб Волтер Гартрайт був іще тут, щоб побув при цьому поясненні й почув, як мені пропонували написати цю записку... Її останні слова мене трохи здивували й, може, навіть зачепили. — Що правда, то правда, — сказав я, — надзвичайно цікаво склалися події навколо анонімного листа, які втягли містера Гартрайта, і я охоче визнаю, що в цілому він поводився вельми обачно й розумно. Але не можу збагнути, яким чином його присутність могла б змінити те враження, яке справили на нас із вами слова сера Персіваля? — Просто мені уявилось... — відказала вона неуважливо. — Нема про що сперечатися, містере Гілмор. Вам краще знати. Ви маєте такий досвід, що кращого проводиря годі й бажати. Мені не зовсім сподобалось, що вона так демонстративно перекладає всю відповідальність на мої плечі. Я не здивувався б, коли б так чинив містер Ферлі, але я ніяк не міг сподіватись, щоб розумна й рішуча міс Голкомб стала ухилятися від того, щоб висловити свою власну думку. — Коли вас непокоять іще якісь сумніви, чом ви негайно не викладете їх мені? — спитав я. — Скажіть прямо: чи маєте ви причини не вірити серові Персівалю Глайду? — Ніякісіньких причин. — Чи в його поясненні щось вам здалося невірогідним чи суперечливим? — Що я можу сказати після того, як він дав мені такий доказ правдивості своїх слів? Хіба в нього може бути кращий свідок, ніж мати цієї жінки, містере Гілмор? — Звісно, кращого свідка й бути не може. Якщо відповідь на вашого листа буде задовільна, особисто я не розумію, яких іще пояснень могла б вимагати від сера Персіваля будь-яка людина, що зичить йому добра. — В такому випадку відішлемо листа, — сказала вона, встаючи, щоб вийти з кімнати. — Не будемо більше говорити про це, поки не прийде відповідь. Не звертайте уваги на мої вагання. Я можу їх пояснити хіба тим, що надто тривожилась за Лору останнім часом, а тривога, містере Гілмор, може вивести з рівноваги і найдужчого з нас. І вона швидко вийшла з кімнати. Її завжди такий впевнений голос затремтів на останніх словах. Чула, пристрасна, палка натура — жінка, яких мало стрічаєш у наш ниций, поверховий вік. Я знав її змалечку, вона росла у мене на очах, я бачив, як вона поводилася під час різних родинних потрясінь, і моє тривале знайомство з нею змусило мене зважити на її нинішню невпевненість, на що я, звісно, не звернув би уваги, коли б на її місці була інша жінка. Я не бачив ніяких підстав для сумнівів чи вагань, але стривожився і трохи засумнівався. Замолоду я гарячкував і сердився, коли мене дратував мій власний незбагненний настрій, але на старість я порозумнішав і позбувався таких настроїв по-філософськи — от і цього разу я пішов розвіятись на прогулянці. II



Всі ми знов зустрілися за обідом. Сер Персіваль був у такому нестримно веселому настрої, аж мені не вірилося, що це той самий чоловік, чий спокійний такт, вихованість і врівноважений розум справили на мене таке сильне враження при ранковому побаченні. Його колишні манери проглядали, як мені здалося, тільки в його відношенні до міс Ферлі. Один її погляд, одне слово — й він уривав свій найгучніший сміх, найдотепніший потік свого красномовства; вся його увага вмить була прикута до неї і тільки до неї. Хоч він ні разу не спробував відкрито втягти її до розмови, але не пропускав найменшої нагоди, яку вона йому давала, щоб зробити це ніби випадково, сказати їй потрібні слова в сприятливий момент, а не так, як чинив би чоловік із менш витонченим тактом, кажучи дамі слова в ту мить, коли вони спадуть йому на думку. Мене трохи дивувало, що, хоч міс Ферлі, очевидно, помічала його увагу до неї, та увага її не зворушувала. Час від часу вона трохи ніяковіла, коли він дивився на неї чи говорив до неї, але не показувала ніякої теплоти до нього, ні в погляді, ні в словах. Знатність, багатство, чудове виховання, хороша врода, глибока шана джентльмена й відданість закоханого, — все це було смиренно покладене їй до ніг, і, здавалося, зовсім марно. Наступного дня, у вівторок, сер Персіваль, узявши собі за проводиря одного із слуг, пішов уранці на Тоддів Кут. Його розпитування, як я згодом довідався, нічого не дали. Повернувшись, він мав бесіду з містером Ферлі, а пополудні їздив кататися верхи з міс Голкомб. От і все, що сталося того дня. Вечір минув як звичайно. Ніякої переміни ні в сері Персівалі, ні в міс Ферлі. У середу вранці сталась така подія — пошта принесла нам відповідь місіс Катерік. Я зняв копію з цього документа, і наводжу її тут. Ось що там було написано: «Шановна пані! Сповіщаю Вас, що я одержала листа, в якому Ви запитуєте, чи була моя дочка Анна віддана під медичний нагляд з мого відома і згоди й чи була участь сера Персіваля Глайда в цій справі така, щоб заслужити мою вдячність цьому джентльменові. Прошу Вас прийняти мою ствердну відповідь на обидва ці запитання. Лишаюсь Вашою покірною слугою Джейн Анна Катерік». Сухо, коротко і ясно. По формі — надто діловий лист як для жінки, а по суті — повне підтвердження слів сера Персіваля, кращого й бажати годі. Така була моя думка і, з деякими застереженнями, думка міс Голкомб. Сер Персіваль, коли йому показали того листа, нібито й не здивувався його сухості й стислості. Він сказав, що місіс Катерік небагатослівна жінка, пряма, з ясним розумом, але позбавлена всякої фантазії, тож листи вона пише так само коротко і ясно, як і говорить. Тепер, коли ми дістали відповідь від матері Анни Катерік, належало ознайомити міс Ферлі з поясненням сера Персіваля. Міс Голкомб узяла цей обов'язок на себе і вже була вийшла з кімнати, щоб іти до сестри, але зненацька повернулась і сіла поруч мене. Я сидів у кріслі й читав газету. За хвилину до того сер Персіваль вийшов оглянути стайні, і в кімнаті, крім нас двох, нікого не було. — Чи й справді ми зробили все, що могли? — сказала вона, крутячи в руках листа місіс Катерік. — Ми зробили все й навіть більше, ніж було треба, якщо ми друзі сера Персіваля, що знають його і вірять йому, — відповів я, трохи сприкрений тим, що її побоювання знов вернулись. — Та якщо ми його вороги й підозрюємо його... — Ні, ні, про таку думку не може бути й мови! — заперечила вона. — Ми друзі сера Персіваля, і, якщо благородство і стриманість заслуговують на повагу, нам би годилося просто захоплюватись сером Персівалем. Ви знаєте, що вчора він бачився з містером Ферлі, а потім їздив кататися верхи зі мною? — Так, я бачив, як ви виїжджали разом. — Нашу прогулянку ми почали з розмови про Анну Катерік та про незвичайну зустріч із нею містера Гартрайта. Але незабаром ми облишили цю тему, і сер Персіваль заговорив про свої заручини з Лорою, показавши себе при цьому зовсім безкорисливим. Він сказав, що помітив її поганий настрій і саме цим ладен пояснити переміну в її ставленні до нього, якщо йому не скажуть іншої причини. Але якщо є на те інші, поважніші причини, він благає, щоб ні я, ні містер Ферлі ні до чого її не змушували. В такому випадку він тільки просить востаннє нагадати їй, за яких обставин відбулись їхні заручини та як він ставився до неї протягом усього цього часу. Якщо, поміркувавши належно над цими двома обставинами, вона серйозно побажає, щоб він перестав плекати надію стати її чоловіком, якщо вона сама, своїми устами, скаже йому це чітко і ясно, він пожертвує собою, надавши їй повну волю взяти назад свою обіцянку. — Жоден чоловік не зміг би сказати більше, міс Голкомб. Я з досвіду знаю, що небагато чоловіків учинили б так на його місці. Після цих моїх слів вона помовчала, дивлячись на мене з дивним виразом — сумішшю збентеження і скорботи. — Я нікого не звинувачую і нічого не підозрюю! — зненацька виголосила вона. — Але я не можу й не візьму на себе відповідальності умовляти Лору погодитися на цей шлюб. — Саме про це й просив вас сер Персіваль Глайд, заперечив я вражено. — Він молив вас ні до чого її не змушувати. — І водночас він зобов'язує мене зробити це, якщо я перекажу їй його слова. — Яким таким чином? — Ви ж самі знаєте Лорину вдачу, містере Гілмор. Коли я скажу їй, щоб вона згадала, за яких обставин відбулись її заручини, тим самим я звернуся до двох найсильніших її почуттів: до її любові до батька і до її несхитної правдивості. Ви знаєте, що ніколи в житті вона не порушила жодної обіцянки; знаєте, що вона вважає себе зарученою, відколи почалась батькова фатальна хвороба. Помираючи, батько Лори був щасливий надією на її одруження із сером Персівалем Глайдом. Признаюсь, мене трохи вразив такий її погляд на речі. — Чи не хочете ви сказати, що, коли сер Персіваль розмовляв із вами вчора, він розраховував саме на такі наслідки, на які ви натякаєте? Її відкрите, безстрашне обличчя відповіло мені швидше за її слова. — Невже ви гадаєте, що я зосталася б хоч на хвилину в присутності чоловіка, якого запідозрила б у такій ницості? — гнівно спитала вона. Мені сподобалось, як вона виплеснула на мене цей щирий спалах обурення. Наш фах так часто має справу із злобою і так рідко — з обуренням! — У такому разі, — сказав я, — даруйте, якщо я скажу вам нашою юридичною мовою: ви переступаєте межі дозволеного. Хоч би до чого це привело, а сер Персіваль має право сподіватись, що ваша сестра всебічно й розважливо поміркує над своїм зобов'язанням, перш ніж порушити його. Якщо її упередив проти нього той злощасний лист, негайно підіть і скажіть їй, що сер Персіваль цілком виправдався в моїх і ваших очах. Які ще в неї можуть бути заперечення проти шлюбу з ним? Чим може вона пояснити своє змінене ставлення до джентльмена, якого фактично назвала своїм чоловіком більш ніж два роки тому? — З погляду закону і здорового глузду, містере Гілмор, нічим, напевне. Якщо вона досі вагається і я вагаюсь досі, то ви можете пояснити нашу дивну поведінку примхою, а ми вже якось знесемо таке звинувачення. Сказавши це, вона підвелась і вийшла. Якщо розумна жінка ухиляється від прямої відповіді на поставлене їй пряме запитання, в дев'яносто дев'яти випадках із ста це означає, що вона щось приховує. Я знов зачитався газетою, так і не позбувшись серйозної підозри, що міс Голкомб і міс Ферлі мають якийсь секрет, який вони приховують від сера Персіваля й від мене. Це було негарно щодо мене й особливо — щодо сера Персіваля. Пізніше, того самого дня, мої здогади, чи, краще сказати, моя впевненість, підтвердилися поведінкою міс Голкомб, коли ми знов зустрілися з нею. Підозріло коротко й стримано вона повідомила мене про свою розмову з міс Ферлі. Виходило, що міс Ферлі цілком спокійно сприйняла правильне пояснення історії з листом, та коли міс Голкомб заговорила про те, що сер Персіваль приїхав у Ліммерідж, аби просити її призначити день весілля, вона попросила більше не згадувати про це й дати їй час подумати. Якби сер Персіваль згодився дати їй нині спокій, вона обіцяла, що дасть йому свою остаточну відповідь до кінця року. Вона благала про цю відстрочку з таким запалом і хвилюванням, що міс Голкомб пообіцяла зробити все від неї залежне, щоб допомогти їй цього добитися. Цим, на наполегливе прохання міс Ферлі, й закінчилось подальше обговорення питання про весілля. Ця тимчасова відстрочка, може, й непогано влаштовувала молоду леді, але авторові цих рядків вона трохи плутала справи. Вранці я дістав листа від свого компаньйона, який зобов'язував мене повернутися до міста наступного дня. Навряд чи до кінця року я зміг би ще раз побувати в Ліммеріджі. В такому разі, коли б міс Ферлі остаточно зважилась на заміжжя, нам із нею просто неможливо було б зустрічатись і радитись про умови шлюбного контракту, довелося б листовно обговорювати питання, які мають обговорюватися тільки усно при особистій зустрічі. Я нічого не сказав про ці труднощі, поки не порадяться з сером Персівалем із приводу бажаної для міс Ферлі відстрочки. А він був надто люб'язним джентльменом, щоб не піти назустріч побажанням міс Ферлі. Коли міс Голкомб повідомила мене про це, я сказав їй, що мені вкрай необхідно поговорити з її сестрою до мого від'їзду з Ліммеріджа. Домовилися, що я побачу міс Ферлі наступного ранку в її вітальні. Вона не зійшла вниз обідати, не прийшла до нас увечері у вітальню. Привід — нездоров'я. Мені здалося, що серові Персівалю це не дуже сподобалось. Наступного ранку, зразу ж після снідання, я пішов нагору до вітальні міс Ферлі. Бідолашна дівчина була така бліда й сумна, та й зустріла мене так ласкаво й привітно, що я не зміг вичитати їй за примхи та нерішучість, хоч і склав подумки нотацію, поки йшов до неї. Я відвів її до крісла, з якого вона підвелась, а сам усівся навпроти. Її вередлива левретка була в кімнаті, і я гадав, що ось вона загавкає і кинеться на мене. Та, як не дивно, примхлива тваринка не виправдала моїх побоювань: щойно я сів у крісло, стрибнула мені на коліна й ткнула свій гостренький писок мені в руку. — Коли ви були малим дитям, моя люба, ви часто сиділи у мене на колінах, — сказав я, — а тепер ваша собачка надумала, мабуть, наслідувати спустілий після вас трон... Цей чудовий малюнок — ваш? — Я показав на альбом, що лежав біля неї на столі, — його вона, певне, розглядала, коли я зайшов до кімнати. На відкритій сторінці був зображений аквареллю якийсь пейзаж — дуже гарна робота. Малюнок і підказав мені, про що запитати. Дріб'язкове запитання. Не міг же я отак зразу повести мову про справи! — Ні, — відказала вона, трохи збентежено відводячи погляд від малюнка. — Це не я малювала. Я пам'ятав, що в неї ще змалку була звичка постійно щось крутити в руках, щось перебирати пальцями, коли хтось із нею розмовляв. Цього разу її рука потяглась до альбома й почала неуважливо перебирати краї аркушів. Печаль ще виразніше проступила на її обличчі. Вона не дивилася ні на альбом, ні на мене. Очі її ніяково блукали по кімнаті; очевидно, вона здогадувалась, про що я прийшов говорити з нею. Побачивши це, я вирішив приступити до справи без зволікання. — Я хочу попрощатися з вами, моя люба. Це одна з причин, що привели мене до вас, — почав я. — Я мушу сьогодні ж повернутися до Лондона, але, перш ніж поїхати, я хочу поговорити з вами про ваші справи. — Мені так шкода, що ви їдете, містере Гілмор, — мовила вона, ласкаво дивлячись на мене. — Коли ви тут, у пам'яті моїй оживають щасливі колишні дні. — Сподіваюсь, що ще приїду й знов нагадаю вам про чудове минуле, — продовжував я. — Але з огляду на те, що є деяка непевність стосовно вашого майбутнього, мені доводиться скористатись нашим сьогоднішнім побаченням і поговорити з вами про справи. Я ваш давній друг і повірник і мушу нагадати вам, сподіваючись не завдати цим прикрості, про можливість вашого шлюбу з сером Персівалем Глайдом. Вона відсмикнула руку від альбома, ніби раптом він став гарячий і обпік їй пальці. Вона стисла руки на колінах, опустила очі долу, й на обличчі її відбилось пригнічення, майже біль. — Невже конче необхідно говорити про моє заміжжя? — тихо спитала вона. — Необхідно торкнутися цього питання, щоб не розтягувати його надовго, — відповів я. — Давайте просто домовимося, що ви можете вийти заміж, а можете й не вийти заміж. У першому випадку я повинен заздалегідь підготувати ваш шлюбний контракт, і я не можу цього зробити, не порадившися з вами хоча б із чемності. Може, це у мене єдина нагода почути з ваших вуст, чого б ви хотіли. Тож дозвольте, припустивши, що ви виходите заміж, дозвольте мені викласти в кількох словах теперішній стан ваших справ та якими вони можуть стати в майбутньому Я пояснив їй призначення шлюбного контракту й потім з абсолютною точністю розповів, які її перспективи: по перше, коли вона сягне повноліття, і, по-друге, після смерті її дядечка, — наголошуючи на різниці між маєтком, яким вона володітиме пожиттєво, і капіталом, яким вона зможе розпоряджатись самостійно. Вона уважно слухала — з тим самим пригніченим виразом, так само нервово стискаючи руки на колінах. — А тепер, — закінчив я, — скажіть мені, що саме ви б хотіли обумовити в шлюбному контракті, — на той випадок, якщо він знадобиться. Звісно, якщо буде на те схвалення вашого опікуна, оскільки ви ще неповнолітня Вона неспокійно ворухнулася в кріслі, а тоді раптом дуже серйозно глянула мені в обличчя. — Якщо це станеться, — мовила вона слабким голо сом, — якщо я... — Якщо ви вийдете заміж, — прийшов я їй на допомогу — Зробіть так, щоб він не розлучив нас із Меріан! ви гукнула вона з раптовою пристрастю. — О містере Гілмор, нехай в контракті буде умова, що Меріан лишається жити зі мною! За інших обставин мене б, може, розсмішило таке суто жіноче тлумачення цього ділового питання, після мого докладного пояснення, але її вигляд, тон, яким вона це сказала, мене дуже стурбували. Ці кілька її слів засвідчили, як відчайдушно вона чіплялася за минуле, — погана призвістка для майбутнього. — Ви можете легко приватним чином домовитися, щоб міс Голкомб жила з вами, — сказав я. — Ви, здається, не зрозуміли мого запитання. Воно стосується до вашого капіталу, до того, як ви хочете розпорядитися вашими грошима. Припустімо, коли ви сягнете повноліття, ви захочете скласти заповіт. Кому б ви хотіли заповісти ваші гроші? — Меріан була мені і сестрою, і матір'ю, — сказала добра, любляча дівчина, і її чудові блакитні очі засяяли при цих словах. — Чи можу я залишити їх Меріан, містере Гілмор? — Авжеж, моє серденько, — відповів я. — Але згадайте, яка це велика сума. Ви хотіли б віддати усе міс Голкомб? Вона завагалась, почервоніла, потім зблідла, і рука її знов потяглася до альбома. — Не все, — мовила вона, — є ще хтось, окрім Меріан...— Вона замовкла, знов ще дужче зашарілася, і пальці її почали щось легко вистукувати на берегах альбома — чи не якусь улюблену мелодію. — Ви маєте на увазі ще якогось родича, окрім міс Голкомб? — підказав я, бачачи, що їй нелегко висловитись до кінця. Краска залила вже їй не лише щоки, а й чоло, і шию, пальці судомно стисли альбом. — Є ще хтось, — сказала вона, не звернувши уваги на мої останні слова, хоч, напевне, чула їх, — є ще хтось, кому приємно було б одержати що-небудь на згадку, якщо... якщо я зможу щось дати. Не біда, якщо я помру перша... Вона знов замовкла. Рум'янці як запалали раптово, так само раптово й погасли на її обличчі. Рука, що стискала альбом, ослабла, затремтіла й відсунула його. Вона мовчки подивилася на мене, тоді одвернулась і впустила на підлогу хустинку. Потім зненацька затулила обличчя руками. Сумно! Пам'ятаючи її такою радісною, веселою дитиною, що сміялася цілими днями, як сумно було мені бачити її тепер, у розквіті юності й краси, такою розбитою і нещасною! Опечалений до глибини душі, я забув про літа, що збігли, про те, що вона вже не мала дитина. Я присунув ближче своє крісло, підняв її хустинку й лагідно відвів її руки від обличчя. — Не плачте, серденько, — сказав я, утираючи сльози, що стояли в її очах, от ніби вона була та маленька Лора Ферлі, яку я знав десять довгих років тому. Якось інакше навряд чи я заспокоїв би її — цей спосіб виявився найкращий. Вона поклала голівку мені на плече й ледь усміхнулася крізь сльози. — Пробачте, я не стрималася, — сказала вона просто. — Останнім часом мені щось нездоровиться, я ослабла, нервую, часто плачу без причини, коли буваю сама. Мені вже краще, і я зможу відповідати вам як слід, містере Гілмор, справді зможу. — Ні, ні, моя люба, — заперечив я, — будемо вважати, що на сьогодні ми закінчили нашу розмову. Ви сказали досить, щоб я міг якомога краще подбати про ваші інтереси, а про подробиці поговоримо колись при іншій нагоді. Досить уже про справи — побалакаймо про щось інше. І я перевів розмову на інші теми. Хвилин за десять вона повеселіла, і я підвівся, щоб іти. — Приїжджайте знову, — сказала вона дуже серйозно. — Я постараюсь бути достойнішою вашого доброго ставлення до мене й до моїх інтересів, якщо тільки ви приїдете ще раз. Знов вона чіплялась за минуле в моїй особі і в особі міс Голкомб! Так боляче й тривожно було бачити, що вона ще на початку свого життєвого шляху вже озирається назад, як я — наприкінці мого. — Якщо я приїду знов, то, сподіваюсь, застану вас у кращому настрої, — сказав я, — веселішою і щасливішою. Хай Бог благословить вас, серденько! На відповідь вона підставила мені щічку для поцілунку. Навіть у адвокатів є серце, і моє трохи щеміло, коли я попрощався з нею. Наша зустріч тривала не більше півгодини, й за цей час вона хоч би словом прохопилася про свою таємницю: чим викликаний весь її очевидний відчай і жах перед заміжжям? І все ж, не знаю, чому і як, вона зуміла схилити мене на свій бік у питанні про її одруження. Я входив до її вітальні, вважаючи, що сер Персіваль має підстави нарікати на її нелюб'язне ставлення до нього. А вийшов звідтіля, бажаючи в глибині душі, щоб вона піймала його на слові і взяла назад свою обіцянку. Звісно, людині в моєму віці й з моїм досвідом не годилося б бути таким непослідовним. Я не хочу виправдовуватись, я можу тільки чесно признатися: отак воно й було. Наближалась година мого від'їзду. Я послав сказати містерові Ферлі, що зайду попрощатися з ним, якщо буде на те його ласка, але зарані перепрошую, що мушу поспішати. Він відповів запискою — олівцем на клаптику паперу: «Щирий привіт і найкращі побажання, Гілморе. Всякий поспіх невимовно згубний для мене. Дбайте про своє здоров'я. До побачення». Перш ніж рушити в дорогу, ми з міс Голкомб перемовилися наодинці. — Ви сказали Лорі все, що хотіли? — спитала вона. — Так, — відповів я. — Вона дуже слабка й нервова. Я радий, що ви біля неї, що про неї дбаєте. Проникливі очі міс Голкомб уважно вивчали моє обличчя. — Ви починаєте міняти свою думку про Лорину поведінку, — мовила вона. — Сьогодні ви поблажливіші до неї, ніж учора. Жоден розумний чоловік без підготовки не стане до словесного герцю з жінкою. Я лише відповів: — Дайте мені знати про все, що станеться. Я нічого не починатиму, поки не матиму від вас вістей. Вона все ще пильно дивилася мені в вічі. — Мені хотілося б, щоб з усім цим було покінчено. Покінчено раз і назавжди, містере Гілмор. І ви хотіли б того самого. — Сказавши це, вона пішла. Сер Персіваль надзвичайно люб'язно наполіг, щоб провести мене аж до дверцят кабріолета. — Якщо ви коли-небудь опинитеся поблизу мого маєтку, — сказав він, — то не забувайте, що я щиро хочу підтримувати наше з вами знайомство. Давній, вірний друг цієї родини завжди буде бажаним гостем у будь-якому з моїх володінь. Справді невідпорний чоловік — люб'язний, уважний, чарівно простий і зовсім не пихатий, — джентльмен від голови до п'ят. По дорозі до станції я почував, що залюбки зробив би все заради інтересів сера Персіваля Глайда — все що завгодно, крім шлюбного контракту для його майбутньої дружини. III






Date: 2016-02-19; view: 107; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию