Гроций Г.О праве войны и мира -М.: Ладомир, 1994. -Пролег. XXX. -С. 52. 4 page

Отже, метою правового пізнання є саморозвиток права у зазначе­ному вище розумінні, для окремого ж соціального суб'єкта, який, вла- і здійснює пізнавальні процеси, право постає гносеологічною эрмою самореалізацц та самопізнання.

У цілях права проявляється його гуманістичний смисл, а смисл -зняття гносеологічного плану. Тому "мета права" і "пізнання права" -йняття однопорядкові, онтологічно однорідні й невіддільні одне від іііого. Право пізнається тому, що без пізнання воно перестає бути іівом. Особа відкриває і використовує право тому, що без інтелекту-ьно-правової орієнтації вона немислима як особистість.

¹ Там само. - С 143.

² Радбрух Г. Введение в науку права. - М., 1915. - С. 130.

³ Мамардашвили М.К Природа мысли // Человек. - 1999. - № 2. - С. 35.

ГЛАВА 3

Пізнання як сутність права 3.1. Нормативна трансформація пізнання

Право випливає з пізнання. Життєздатність людини і суспільс- j тва зумовлюється рівнем зорієнтованості їх у навколишньому сере-і довищі, в предметно-силовому оточенні, в бутті, яке є умовою їх| існування. Буття нав'язує свої закони і правила існування, не-_:| прийняття яких загрожує знищенням і перетворенням у небуття.] Перед людиною стоїть завдання виявити ці закони і перетворити i'xj на правила своєї діяльності, в норми поведінки. В такий спосіб пра-1 вила буття стають правилами людини. Чті норми, які суперечать І законам буття, буттям же і знищуються. Вони не сприяють вижи-| цванню індивіда й соціуму, неконкурентоспроможні з масивністю^ буття. Тому правила поведінки, норми пов'язані з буттям, ним зу-J мовлені. Тому й право, побудоване на нормах, - онтологічне, bohoj вкорінене в бутті. Зв'язок онтології з правом здійснює пізнання. ' Онтологія через гносеологію перетворюється в право. Буття через засоби пізнання стає правовим.

Залежно від характеру процесів пізнання буття може адекват-J но чи спотворено відобразитись у правовій нормі. Буття, неначе субстанційна "речовина", переливається в норму, а процеси пізнай-; ня тут постають специфічними фільтрами, залежно від якості і ■ яких ми й отримуємо різноякісні та різнотипні норми. Нас норма визначається буттям, настільки вона визначається й тзнан-J ням> що переводить буття в норму.

Пізнання пород жує HopMaraBjHJcjnbjjrojMyBjg^ воно саме нор мативне. Його нор1іії^шсть~зумовлюється самим буттям, яке| воно пізнає.³ Відомий принцип "предмет зумовлює метод" якраз ц випливає із зумовленості пізнання буттям. Право ж зумовлюється не тільки буттям, ай пізнанням. Тому воно є подвійною нормати? вністю. Закони буття зумовлюють нормативність пізнання, а нор-|

міігивність права зумовлюється як законами буття, так і нормати-и и істю пізнання.

Про що свідчить подвійна нормативність права? Вона є його перевагою, але й визначає складність його функціонування. В зу­мовленості подвійною нормативністю розкривається складний ме­ханізм функціонування права взагалі. Норма права постає як синтез норм буття і норм пізнання, і синтез цей динамічний, діалектичний,

(ЦІНІТЬ аНТИНОМІЧНИЙ.,; ■:; і

Нормативізація права пізнанням випливає з природи самого иігшавального процесу, який завжди має нормативний характер. / І ІЬнання ніколи не починається від початку₈ "з чистого листа", во- (но завадигрушуетьсїн^іікихось попередніх досягненнях, які й '.шдають правила подальшого пізнавального процесу. Кожен попе­редній результат стає передумовою^ методом_для отримання на» Сіупних. ТеориГяк результат використання певних наукових мето-дії) сама стає науковим методом розробки більш загальної теорії.¹ Метод породжує теорію, теорія породжує метод,² Однак сам метод Іівжди нормативний. Сутність будь-якого методу саме в його норма-"гівності. Метод - це завжди пізнавальна норма. Поза нормою немає й тоду. Нормативність задає також структуру і порядок використання згоду. Отже, пізнання наскрізь структуризований і нормативізований юцєс, зумовлений як гфийнятими настановами і принципами, так і гіродою і структурою об'єкта і предмета пізнання. Нормативність пізнання є основою і механізмом його розвитг У нормативності закріплюються попередні досягнення пізнан­ії, від яких відштовхуються в подальших дослідженнях. Цей про-нагадує закріплення в звичаях і традиціях накопиченого соці-ьного досвіду, форм ефективної поведінки. Тільки якщо вказаний зцес нормативізації досвіду правильних форм поведінки 'язаний з його соціалізацією, то в пізнанні закріплення досяг-ііь і загальний розвиток пов'язують з його раціоналізацією. Пі-і ставить собі за мету раціонально пояснити світ, але для цьо-івоно саме намагається стати раціональним, обгрунтованим. Ра-Ьіалізм стає основою пізнавального процесу.⁴ Сам собою ж рацТ-

¹ Aniselek P. Ontologie du droit et logique deontique // Rev. du droit publ. et de la science!
polit. en France et a l'etranger. - P., 1992. - N 4. - P. 1005-1042; Perehhan Ch. Ontologiei
juridique et raisonnement juridique // Die Philosophie in der modernen Welt. - Frankfurt a. M.f
etc., 1988.-T.2.-P.911-921. 1

² Вивдельбавд В. Нормы и законы природы // Виндельбавд В. Избранное. Дух и исто-1
рия. - М.: Юрист, 1995. - С. 184-208.

³ Мотрошилова Н.В. К проблеме научной обоснованности норм // Вопросы философии. §
-1978. - № 7. - С. 112-123; Архангельский Л.М. Наука и нормы: альтернатива или единство?!
// Вопросы философии. - 1979. - № 3. - С. 119-127.

Метод в науках. - СПб., 1911; Рузавин Г.И. Метод научного исследования - М.,1974; Иоззренческие и методологические проблемы научного познания. - М.,1983. Иодкорытов Г.А. О природе научного метода. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, ■С. 29-41.

' Ліцреев ИД. О методах научного познания. - М., 1964; Бьжов В.В. Методы науки. -Ілука, 1974;

і Никифоров А.Л. Научная рациональность и цель науки // Логика научного познания іьішіе проблемы). - М.: Наука, 1987. - С. 259-272; Ньютон-Смт В. Рациональность // Современная философия науки: Знание, рациональность, ценности в трудах злей Запада. - 2-е изд. - М.: Логос, 1996. - С. 246-294.

70

оналізм є нічим іншим, як логічною нормативізацією природних і соціальних процесів. Приймається фундаментальна гносеологічна настанова, згідно з якою логіка в своїй основі тотожна з буттям, випливає з буття і не тільки не може суперечити йому, а й саме буття вже не може суперечити логіці. Логіка стає первинною щодо буття в гносеологічному процесі, і тепер уже саме буття має узго­джуватися з логікою. Логічним, тобто раціональним, повинен бути і процес пізнання, який є ніщо інше, як саморозкриттям буття за допомогою логіки, яка тільки й може забезпечити цей процес, оскільки вона тотожна з буттям. Тому раціоналісти - це завжди лю­ди порядку, правильності, непримиренні борці з хаосом, який і їм, і суспільству в цілому завжди приносить безліч негараздів. Право, як основний і найефективніший засіб упорядкування суспільства, та­кож намагається бути максимально раціональним. Сама ідея спра­ведливості в праві раціоналізується, набуває форми максимально можливої логічної обгрунтованості. "Теорія справедливості, - пише Д.Ролз, - є частиною, скоріш за все, найбільш значущою, теорії ра­ціонального вибору".³ Прийнявши ж раціоналізм як основну гносе­ологічну настанову, право також намагається бути максимально логічним і несуперечливим.⁴ У такий спосіб нормативність пізнан­ня засобами логіки трансформується в нормативність права.⁵

Однак раціоналізм як методологічний і нормативний вираз пі­знання, як форма закріплення і розвитку його досягнень має свої межі, чим визначається й обмеженість ефективності нормативно-правового регулювання суспільних відносин.⁶ Обмеженість пізнан­ня як форми раціональності полягає в тому, що ефективність мето­ду, породженого певною теорією, має дискретний характер, обме­жується полем, заданим цією теорією. Сформована й обгрунтована теорія завжди визначає й поле своєї дії та обсяг валідної проблема­тики. Тобто теорія явно чи неявно визначає гносеологічні переду­мови своєї ефективності. Будучи переформульованою у метод, вона починає розв'язувати певну сукупність завдань, що утворюють

¹ Введенский А.И. Логика как часть теории познания. 3-е изд. - Пг., 1917. - С. 17-46;
ЛосскийН.О. Гносеологическое введение в логику. - Харбин, 1921. - С. 29.

² Невважай И.Д. Философия права: проблема рациональности права // Изв. вузов. Пра­
воведение. - 1995. - № 3. - С. 67-75; Weiirnb E.J. Legal formalism: on the immanent rationality of
law // Yale law j. - New Haven, 1988. - Vol. 97, N 6. - P. 949-1016.

³ Ролз Д. Теория справедливости. - Новосибирск, 1995. - С. 30.

⁴ Левин И.Д. Право и логика // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. -
1944.-№1-2.

⁵ Ивин А.А. Логика норм. - Москва: МГУ, 1973. - С. 3-7, 51-54, 89-100; його ж: Логика
норм и теория права//Правовая кибернетика. -М.,1973. -С. 116-126.

⁶ Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения. - М.: Аспект
Пресс, 1998. - Раздел "О понятии рациональности" - С. 58-66.

сферу її "пізнавальної юрисдикції". У термінах концепції Т.Куна можна сказати, що метод задає спосіб розв'язання "головоломок", місі утворюють обсяг певної парадигми. Метод поступово вичерпує себе, коли основна маса "проблем-головоломок", заданих цією па­радигмою, вже розв'язана.

Так, наприкінці XIX ст. здавалося, що фізика як наука не є перспективною, оскільки вже вичерпала себе, і на фундаментальні шдкриття немає сенсу сподіватися. Такі уявлення вчених мали до-с і атні підстави і вони дійсно справдились, але стосовно лише кла­сичної фізики XVII-XIX ст. Розв'язання проблем, заданих парадиг­мою класичної фізики, в основному було вичерпано. З відкриттям kмакта дії (h) Максом Планком розпочався новий етап у розвитку сучасної фізики, започаткувалася парадигма некласичної фізики зі сііоіми специфічними методами розв'язання "головоломок". Осно-ш и результати застосування цих методів усім відомі - теорія відно<-сі іості, квантова механіка, єдина теорія поля.²

У праві аналогічні зміни парадигм з відповідними методами розв'язання "правових головоломок" можна пов'язати з концепція­ми природного права, історичною школою права, юридичним пози­тивізмом і т. д. Зміна правових парадигм і відбувається саме тому, що сформульовані юридичною теорією методи на певному етапі ничерпують свій евристичний потенціал і наштовхуються на проб­леми, які принципово ними не можуть бути розв'язані. Такі проб­леми для парадигми постають як аномалії (в термінології Т.Куна). Аномалії поступово накопичуються і призводять до концептуаль­ного вибуху, революції, народженню нової парадигми, яка й про­понує методи їх розв'язання.

Отже, пізнання, як і розвиток права, має еволюційно-революційний, дискретно-континуальний характер. Раціоналізм, як концентрований вираз нормативності пізнання, є панівним і ефек­тивним саме на етапах еволюційного, континуального розвитку анання: сформульовані проблеми, задані методи їх розв'язання, в пізнавальному процесі уточнюються, раціоналізуються самі проб­леми і вдосконалюються та раціоналізуються відповідні методи.⁴

¹У Т.Куна парадигму може утворювати й певна сукупність теорій. Див.: Куй Т. Струкгу-|і.і научных революций. 2-е изд. - Москва: Прогресе, 1977. - С. 28-30.

² Пахомов Б.Я. Становление современной физической картины мира. - М: Мысль 1985 С 131-214.

¹ Jorgensen S. Fragments of legal cognition / Transl. by Puckering G. - Aarhus: Aarhus univ |и ess 1988.

Хахлвек К., Хукр К. Эволюционная эпистемология и философия науки // Современная философия науки: Знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада. - 2-е изд -М Логос, 1996.-С. 61-82.

Коли ж певний тип проблем вичерпується, а нові проблеми при­йнятими методами не розв'язуються, настає криза раціональності, а відповідно, і криза нормативності пізнання. Стає очевидним, що пізнання такою мірою вимагає нормативності, якою потребує й ви­ходу за межі прийнятих норм і методів дослідження. Адже сформо­вані норми, сформульовані раціональні методи завжди грунтуються ] на попередньому досвіді пізнання. Сам же досвід постійно розвива­ється, йговому досвідхш мюжульі?І5і^І5^віД5ї^и_^стаРІ методи. Норма як основа пізнання приводить до заперечення самоТсеое і вимагає анормативності, щоб зберегти саме пізнання.

Свобода, анормативність є такою ж сутнісною ознакою пі­знання, як і норматившс^Тметодолопчшстъ^"Без" свббодаГнемож-ливо уявити собГрозвйток пізнанняГДолання застарілих поглядів і стереотипів, творче осмислення нової соціальної та пізнавальної ситуації, рішучість у висловленні нових поглядів, - усе це вимагає сміливості, висоти духу і внутрішньої свободи. "Істина завжди пов'язана зі свободою і дається лише свободі",² - пише М.Бердяєв. Але більше того, вона й народжується в свободі, є породженням самої свободи. Все принципово нове - позаметодологічне, оскільки метод є лише структуроване старе.

~ Вважають, що ЬсновгаГ функція методу саме й полягає в об­грунтуванні й структуризації вже зроблених відкриттів. Існує цілий напрям у методології науки, який у розвитку пізнання робить став­ку на свідоме порушення всіх і всяких методологічних правил, на f дослідницькі "відхилення", "помилки" і "хаотичність", які є запо­рукою прогресу. "Без "хаосу" немає пізнання", - проголошує осно­вний принцип цього напряму - ешстемологічного ан архізму - його відомий представник і засновник П.Фейерабенд- "Наука є більші "розмитою" та "іраціональною", ніж її методологічні зображення, -стверджує він. - І вони слугують перешкодою для її розвитку, оскільки... намагання зробити науку більш "раціональною" і більш точною знищує її".³ "Навіть та наука, котра опирається на закон і порядок, буде успішно розвиватися лише тоді, коли в ній хоча б інколи будуть відбуватись анархістські рухи".⁴ Очевидно, що П.Фейерабенд не збирається знищити науку, як анархісти-революціонери збиралися це зробити з державою, зовсім навпаки.

¹ Агасси Дж. Революции в науке - отдельные ообьгшя или перманентные процессы //
Там само.-С.136-154.

² Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт лерсоналистяческой философии //
Бердяев Н.А. Царство Духаи царство Кесаря. - Москва: Республика, 1995. - С. 41.

³ Фейерабецд П. Избранные труды по методологии науки. - Москва: Прогресс, 1986. -
С. 321-322.

⁴ Там само. -С. 158.

І І|юдметом його уваги є момент розвитку знання, як провідний у І номинальному процесі. Цей момент завжди пов'язаний з методоло-Оними порушеннями й відхиленнями, з відмовою від старих про­їду р і норм дослідження. Пізнання не може існувати без розвитку. Ш ниток і є формою існування пізнання. А забезпечуватися він ікс тільки завдяки доланню існуючих пошукових настанов, спо-iii і правил. Світ значно різноманітніший, ніж невеличка сфера ішого досвіду (закріпленого у нормах), і тільки відкрившись не­чемності, можна розширити сферу свого буття й міцніше закрі­пися у ньому. Структуризація й нормативізація нового знання, іриформулювання його у форму методів засвоєння, кодифікації та Цостовірення (доказовість, несуперечливість, простота, повнота), -і цс процедури наступного, еволюційного етапу розвитку знання, їмо на цьому етапі панівним стає метод, норма дослідження, рогі критерії науковості, саме на цьому етапі евристичні гіпотези з і ворюються в обгрунтовані теорії і складають міцний і вража-Чіий фундамент науки. Враження це може бути настільки глибо-що саму науку й пізнання починають ототожнювати з мето-4, з методологічністю, нормативністю, процедурністю й логічні-ї, тобто з тими рисами, які характерні для неї тільки на певному fii. І тоді, як протест проти такого розуміння науки, як реакція на истичну вичерпаність усталених методів можна почути заяви на Гіілт: "Нам потрібні божевільні ідеї!" (Н.Бор) або спостерігати іккення концепцій відповідного розуміння науки як, приміром, Втсмологічний анархізм П.Фейерабенда. Отже, ми бачимо, що пізнання породжує; нормативність, а по-і саме набуває форми нормативності. Водночас пізнання -рмативне за своєю природою, оскільки нове завжди народжує-через долання нормативності, через вихід за межі сталого, ві-№о. Шзішння_створює ноцму й водночас руйнує її. Динаміка (іитивнсРанормативної природи пізнання зумовлює як постій-1 розвиток знання, так і (за І. Лакатосом) його селекцію, перевір- \ закріплення в сталому "ядрі" науки.'

ріраво, як залежне від соціального розвитку і таке, що його /говує", не може не сприймати особливостей цього розвитку, не залежати від ідеологічних, культурних і ментальних іур, які в даний час панують у суспільстві і виражають харак-і взаємодії з природою, навколишнім світом, специфіку ро-ия цього світу і рівень його пізнання. Саме рівень пізнання та

Цнкатос И. История науки и её рациональные реконструкции // Структура и развитие - М., 1978; його ж: Методология научных исследовательских программ •// Вопросы Ьии,- 1995. -№4.

пізнавальних настанов у суспільстві і визначає характер його б> напрям його культури і способи його існування, які вира праві. "Пізнання і відображення об'єктивних законів... розгл лось як "об'єктивна передоснова" законотворчості"¹ практичні усі часи, а не тільки в концепції історичного матеріалізму, як| уважує Ю.А.Тихомиров. Інша справа, що ця об'єктивна осг завжди розумілася по-різному. Отже, право неминуче ас* загальний рівень культури і тип пізнавальних процесів, які: у суспільстві на певному етапі його розвитку. Пізнан ня як фс соціальної активності неминуче ^^^PJS^YS^Olj'SEMSJS^??, активності.³ Водночас туди переносяться і певні особливості и| природи. Право неминуче стає пізнавальним, гносеологічним і буває цілої низки типових ознак, властивих пізнанню та порол них пізнанням. Можна сказати: наскільки право стає пізнавали настільки й пізнання стає правом. Пізнання переживає прв трансформацію, нормативізується і постає у формі пізнавал динаміки правових норм.

Уже на рівні онтологічних джерел права видно, як відбуває ся гносеологічна трансформація, своєрідний пізнавали "перехід" природних закономірностей у соціальну та правову мативність. Норма - не вигадка людини, вона задається самою родою.⁴ Закони природи диктують, "нав'язують" предме об'єктам, явищам їх просторове розташування, напрями і епосе руху, пересування, розвитку й руйнування. Неможливе ігаорув| ня, наприклад, закону гравітації. Він "нормативізує" рух і взає дію тіл, упорядковує їх положення і місцеперебування, задає св| рідне "право космічних тіл". Але так само існують закони матерії, які неможливо ігнорувати і які теж задають своє "право живого організму" з відповідними можливостя обов'язками і, звичайно, санкціями у випадках порушення, неві

' Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. - Москва: Норма, 1996. - С 4.;|

² Мотрошилова Н.В. Познание и общество. - М.Д969; Иванов Н.Б. От истории)
туры к истории познания // ЛОГО2. Ленинградские международные чтения по фи
культуры. Книга 1. Разум. Духовность. Традиции.- Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 19!}
С. 33-50.

³ Сучасний варіант цього явища ми можемо бачити на прикладі згаданої вище і
механіки - основи ядерної нуки, - яка своїм практичним застосуванням викликала форму
ня ядерного права. Див.: Балюк Г.І. Ядерне право України: стан і перспективи розви
Правові аспекти радіоекології. - К., 1996. - С 5-31; Про зумовленість права пізнанням)
також: Ионрыш А.И. Научно-технический прогресе и новые проблемы права. - Mo
1981. - С. 7-13; Явич Л.С. Научно-техническая революция, право и юридическая нау
Правоведение. -1973. - № 5. - С. 34-43.

⁴ Вивдельбавд В. Нормы и законы природы // Виндельбанд В. Избранное. Дух и йй
рия. - М.: Юрист, 1995. - С. 184-208.

і іншим нимог норм і правил живого.¹ З живої природи виникає соці-7 ум, икий ще більш розширює свободу активності та взаємодії, але разом з новим рівнем свободи породжує також якісно нове, Иифічне право, що відповідає самій природі суспільства і законі його розвитку. Закони соціальної матерії так само мають при­чин характер, як і закони фізичної матерії, але вони знову ж та- I суто специфічні, як і закони живого. Якщо писані закони, юри-{цио і іраво не узгоджується з законами соціуму, останній або від-{' їх, або руйнується, як руйнується організм, який порушив, не "рішився "норм функціонування живого".

Отже, норми права вкорінені в природні норми, в норми, що ципься самою природою - фізичною, живою, соціальною. У Ми загальному плані природне право має космічне походження, пов'язує людину зі Всесвітом, що породив її і в якому сама цими постає як мікрокосм. Право юридичне випливає з онтологі-o "права буття" (Р.Марчич).² Воно визначається буттям, задає-ним. Коли позитивне право "не працює", це означає, що ми (стали відчувати буття, розуміти його, чути буття (М.Гайдеггер рин, що до буття треба прислуховуватися),³ і в законах відо-ІШшо не буттю, а ніщо. Таке ніщо перетворює і нас у ніщо, ІЬки ми порушуємо врешті-решт норми природи. ЦПрирода задає не тільки норму, а й її структуру, й елементи, усію про двочленну або тричленну структуру норми розв'язує їогія. Норма задає правило поведінки, певний спосіб діяльнос-) тому й сама норма не може не визначатися загальною струк-діяльності, яку вона ставить за мету спрямувати до певного Цитату. Діяльність же, котра завжди відбувається і розгортаєть-род буття, буттям і визначається. А йому властива фундамен-онтологічна структура - "причина - дія - наслідок" - яка й по є структуру діяльності.⁴ Неможливо уявити собі яку-форму активності, дію, яка б не мала певних наслідків і не іикликана певними причинами. Дія - це завжди реакція на ш, викликані певними умовами, яка з онтологічною необхід-має відповідні позитивні чи негативні наслідки. Так звані аичинні дії" чудово пояснюються цілою низкою конкретних

^ішіьков А.А. О понимании нормы в биологии и медицине // Философские вопросы

ІІіой биологии. - М.-Л.,1966.

оменологічний аналіз "права буття" здійснено в працях відомого західного дослід-ірчича. Див.: Marcic R. Rechtsphilosophie. - Freiburg і. Вг., 1969. - S. 114, 128 ff; див. r W. SeinundRecht- Frankfurt a/M., 1954.

кдеггсрМ. Время и бытие. -М.: Республика, 1993. -С. 194,218,232,266,270. Мі М.С. Человеческая деятельность. (Опыт системного анализа). - М.: ИПЛ, 1974. -

76

причин у психоаналітичній теорії, не кажучи вже про явища фізі ного світу й соціуму. Онтологія задає тричленну структуру ності, руху, дії, розвитку, котру неможливо ігнорувати в праві,¹ в своїй регулятивності ставить за мету спрямувати певні фо{ активності. Двоелементні структури є лише формами абстр зручними у користуванні. Стверджувати ж, що існують норм яких принципово відсутні гіпотези або санкції, це все одно, стверджувати наявність дії без наслідків, або дії в порожньому ^ сторі без наявних умов дії, що порушує елементарний перший кон Ньютона, згідно з яким тіло залишається в абсолютному сі кої, якщо на нього не діють ніякі сили. Про гносеологічне та лог не обгрунтування тричленної структури норми права мова буде і. далі, тепер же підкреслимо чисто онтологічний аспект проблеь Наявність гіпотези, диспозиції, санкції в структурі норми пра відповідає глибинній, онтологічній структурі природних взаємої - "причина - дія - наслідок".

У стародавній Греції Космос розумівся як боротьба Хаосу! Гармонії, а право - як засіб трансформації космічної гармонії в га монію соціальних відносин. Якщо прийняти цю чудову ідею, не суперечить ідеї природного права, то приходимо до виснові що гармонізація соціальних відносин за допомогою права можли й відбувається завдяки пізнанню законів буття і пізнанню саме права, яке з цього буття випливає, ним зумовлюється й визначає; ся. Право в кінцевому підсумку власне і є специфічною формі буття, тому не може суперечити буттю як такому. Право, що суі речить буттю, перестає бути правом, адже воно зраджує своїй < тології, своїй природі. Онтологія ж права і норми права розкрива ться через їх гносеологію.

Нормативність пізнання набуває свого концентрованого..,< вового виразу в нормі права. Норма права і є найбільш інтенсиві і цілісним проявом гносеологічної природи права, предметом на_ більшої пізнавальної напруженості суб'єктів правовідносин і суси льної саморегуляції в цілому. Норма права - це не статична стр) тура, а спосіб пізнання реальності. Вона є відповіддю й запита* про реальність водночас. Пізнавальні процеси, які відбувають^ суспільстві, поступово трансформуються в процеси правового знання. Динаміка норми права - це не що інше, як динаміка пі;

Кузнецов Э.В. Причинность в философии и праве // Философские проблемы госуд ваи права. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та.,1970. - С. 44-50.

² Про логічні аргумента тричленної структури норми права див. у гл.10. - "Юридична j
гіка^логічні константи права". ^ -

³ Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. - Самара, 1995. - Розд. "Космос и прав<і
- С. 24-34.

ми і і.ііих процесів. Без гносеологічної інтенсивності окремого; иуО'екта і всього суспільства норма права залишається мертвою, ^Нереалізованою, такою, що не виконала своїх соціальних функцій і ПО розкрила свого пізнавального потенціалу. Щоб норма права реа-ІІ'іуііалася, вона має розкрити перед суб'єктом усі свої пізнавальні Можливості, а це досягається тільки завдяки активності самого уімжта. Пізнання є.джерелом, рушійною рилою, структурою і на-(Іидком дії норми. Без пізнавальної інтенсивності немає й норми ванн. Це випливає з того, що вона сама не тільки є породженням Знання, але й у своїй структурі, у будові та, взаємодії елементів кс закладає умови, форми і необхідність пізнавальних процесів,

Отже, основним елементом, первинною субстанцією, з якої
ічинається формування системи права, є правова норма. Саме в
й первинній клітині правової матерії акумулюється регулятивний
Вс» ід суспільства як специфічний вираз складних пізнавальних
Юцесів, пов'язаних з пошуком і осмисленням найбільш ефектив<-
•х способів організації соціальних взаємодій¹. Але норма права є,
тільки гносеологічним результатом практичного соціального
ви іду. Своєю логічною структурою, складом і динамікою еле-
нтів вона об'єктивно передбачає необхідність пізнавальної акти-
всті суб'єктів правовідносин².,,

Так, у першому ж елементі норми права, гіпотезі, разом із ви­вченням умов і обставин її застосування, по-сугі, водночас фор-вюються й ті проблеми гносеологічного плану, які перед цим рбхідно розв'язати суб'єкту. Зокрема, визнання наявнреті юри-цного факту, що утворює саму основу гіпотези³, пов'язане з т- низкою питань пізнавального характеру. В епістемології вони гальнюються в проблему об'єктивності, а в праві - в проблему іьності. Філософська гносеологія виникла, існує і буде розви-

' 'Іахариев В. Познавателното еьдьржание на правните норми. - София: Наука и йзкусг-

Ю.15. - С 29,34,38; Остроумов Г.С. Правовое осознание действительности. -' М: Наука,

В, - С. 134-147; Бараков В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и

Пики. - Саратов, 1989. - С. 124-190;' Дражина И.В., Пономаренко Е.В. Правовое освое-

|ойствительности в системе юридических категорий. - Тюмень, 1995. - С. 13-19.

Гредесзгул Н.А- К учению об осуществлении права. Интеллектуальный процесс, тре-

ИЦийся для осуществления права. Социально-юридическое исследование. -Харьков, 1900.

М5-82; Чернобель Г.Т. Структура норм права и механизм их действия (логические аспек-

I// Правоведение. - 1983. - № 6; Teubner G. Haw the Law Thinks: Toward a Constructwist

4«mology of Law. - San Domenico di Fiesole: EUL 1989. - P.8.

pi Див.: Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования.- Сара-М80. - С. 9; його ж: Юридические факты в советском праве. - М.: Юрид. лит., 1984. -