Гроций Г.О праве войны и мира -М.: Ладомир, 1994. -Пролег. XXX. -С. 52. 3 page

типу відносин. Якщо далі законність і правопорядок розглядати як самоціль, то тоді фашистська чи будь-яка інша тоталітарна держава може вважатись ідеалом правової держави. Функції права визнача­ються і розвиваються відповідно до його призначення. Кінцева ме­ні, нарешті, зумовлює й наше розуміння сутності права, а певне її концептуальне бачення уточнює формулювання поставлених соці-іип.цих цілей права. Так чи інакше, але були всі підстави для заува­ження Р. Ієринга про те, що "мета є творчою силою всього права".¹

Проте вказана проблема і сьогодні не всіма теоретиками права (•приймається однозначно. Дехто взагалі вважає її не правовою проблемою, а суто філософською. Так, практично відразу ж після инходу в світ знаменитої праці Р.Ієринга "Мета в праві" почали і'янлятися критичні публікації на адресу такого розуміння природи права.² Як основний контраргумент висувалася теза про те, що пра-мо - явище не телеологічного, а каузального, природного порядку, що його сутність визначається не зовнішніми цілями, а діючими у ін.ому самому причинами. Поступово дослідження вказаних проти­лежних напрямів, висвітлення "юридичного відношення як кау-ішлшого і як етико-тєлеологічного",³ призвели до потреби визнати Наявність причинно-цільової антиномії у праворозумінні.

Хоча в критиці Р.Ієринг завжди поставав прибічником телео­логічної сторони, усе ж таки, враховуючи чимало його непослідов­них висновків, важко однозначно стверджувати, чи сам він усвідо­млював антиномічний характер причинно-цільових поглядів на право. Працюючи над "Метою в праві", він сам відверто зізнавався: "Якщо я коли-небудь жалкував про те, що період мого розумового розвитку збігався з часом, у якому філософія позбулася належного Кредиту, то це був час саме даної праці"⁴

І справді, проблема цілей хоч і визнавалася ним як джерело ротитку права, однак за своєю онтологічною структурою вона є і суто філософською, оскільки постулює трансцендентні цінності Ідеальної природи. Мета завжди знаходиться за межами існуючого 'ану як ідеал, до якого потрібно наближатися. Усвідомлення ідеа- також є раціональним, інтелектуальним процесом. Отже, мета є Иішщем ідеальним, і постулювання права на її основі є ідеалістич-

¹ Неринг Р. Цель в праве. - СПб.: Издание ШШуравьева, 1881. - С. П.

" Кистяковский Б.А. Причина и цель в праве. (Задачи науки о праве) // Кисіяковский U.A Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории Щита -М.,1916.-С. 660-683.

¹ Савальский В.А. Основы философии права в научном идеализме. Марбургская школа
(Ьи.'юсофии: Коген, Наторп, Штаммлер и др. - М.: Типография Императорского Московского
У... юрситета, 1908. - С. 222.

¹ Иеринг Р. Цель в праве. - СПб.: Издание Н.В.Муравьева, 1881. - С. III.

It

ною концепцією права. У Р.Ієринга ж право виводиться з чисто ма| теріальних потреб та інтересів людини, цілі права формуються основі індивідуальних і соціальних інтересів, право і є захищеь інтересом.¹ Тобто в його теорії протилежність ідеальної прирол мети і матеріального походження інтересу не дістає належної лексії,² хоча динаміка їх постійного взаємопереходу ілюструє численними прикладами. Недаремно вважається: для того, щоб орія стала знаменитою, вона має бути суперечливою.³ Теорі Р.Ієринга атакувалася з обох ідейно протилежних таборів, навіт визнано, що вона значною мірою вплинула на розвиток філософсь ких досліджень природи цілей.

Прибічники природно-каузального, причинного розумії права виступили з критикою даної концепції, оскільки вбачали ній загрозу неокантіанського панування в правовій науці. (І сг ді, пізніше Р.Штаммлер, представник марбурзької школи неокантіі анства, підхопив прапор телеологічного обгрунтування права)! Право у розумінні позитивістів і соціологів права - це явище при! чинного порядку. Суспільство породжує, воно є причиною виник| нення права з чисто об'єктивних підстав. З іншого боку, право причиною соціальних перетворень за допомогою законодавства і державного примусу. Саме примус і визнається тут істотною ознаї кою права. Примус постає правовою причиною соціального розви| тку. Тому немає ніяких підстав притягнення трансенденталь цілей для інтерпретації соціальної динаміки, яка є об'єктивною з| своєю природою, і пояснення її може обмежитись об'єктиві причинами,

У руслі даних міркувань, до речі, була розроблена і марксист! ська концепція права, позитивістська за своєю суттю. В марке право дістає матеріалістичну інтерпретацію, виводиться з еконол чного базису суспільства та інтересів пануючого класу, що взага нагадує погляди Р.Ієринга. "Людство ставить собі завжди лише та завдання, які воно може розв'язати, оскільки при найближчою розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає лише коли матеріальні умови його розв'язання вже наявні вочевидь, аЈ

¹ Марчук В.П. Вчення Рієринга про право як захищений інтерес // Науковий вісник^т
рнівецького університету. -Сер. "Правознавство". -Вил. 1. -Чернівці: Рута, 1996. - С 55-61.

² Хабермас К). Познание и интерес // Философские науки. -1990. - № 1. _ С. 88-99.

³ Богомолов А.С. Введение //Канти кантианцы. - М: Наука, 1978. - С. 4.

⁴ Кистяковекий Б.А. Причина и цель в праве. (Задачи науки о праве) // Кистяков
Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теор
права - М., 1916. - С. 666.

принаймні, перебувають у процесі становлення", - писав КМаркс, і, отже, давав суто матеріалістичну інтерпретацію природи цілей.¹

Однак послідовно інтерпретувати цілі лише з матеріалістич­них позицій досить важко й методологічно некоректно. Адже існує не одна якась мета, а ієрархія цілей, де досягнення попередніх слу-Глі лише засобом для вищих, а ті - для ще вищих. Відбувається іігініа динаміка переходу мети у засіб і навпаки. Лише найближчі цілі ще більш-менш можна вивести з безпосередніх потреб людини •їй соціального розвитку, віддалені ж цілі поступово втрачають цей йн'іпок, а найвищі в ієрархії цілей уже взагалі мають чисто ідеаль­ну, духовну природу і ніяк не зумовлюються фізіологічними потре-(інми чи матеріальними інтересами. В історії думки ми вже маємо Приклади подібних ієрархій: у Платона на вершині подібної пірамі­ди ідея блага, у середньовіччі вища ціль є водночас вищою при­чиною. Дана ієрархія функціонує досить злагоджено: більш висока ₍МОтп однозначно визначає нижчу. (Вказана структура нагадує субор-нпцію і залежність норм у концепції Г.Кельзена, де на вершині його литивної ієрархії - апріорна Grand-норма. Саме апріорна, а не ма-іішішо зумовлена, і, як видно, це не випадково). Отже, виходить, життєдіяльність людини і суспільства в цілому визначається суто Копиими трансцендентними цінностями апріорної природи. Апріо-Ьї тому, що вони ніяк не можуть бути виведені з недосконалої бу-тсої реальності, але водночас визначають її розвиток. Звичайно, обгрунтування трансцендентальної природи ціннос-иалежить І.Канту. Він стверджував, що як природа визначаєть-|Яеобхідністю й причинністю, так свобода людини визначається Dio та обов'язком. Природна необхідність і свобода людини гали у нього як дві самодостатні реальності, що взаємодіють, гинаються, але не можуть бути виведені одна з одної. Як під-|ок цих міркувань, Кантом була сформульована одна з відомих і антиномій - антиномія свободи й необхідності.² Філософсько-Вові системи, як правило, обирали якусь одну зі сторін вказаної їномії. Наприклад, у Сшнози і Гоббса мораль, право і держава авали як наслідок дії психічних процесів у людині за механіч-і законами руху на основі необхідності й причинності. Недолі-внтівського обгрунтування намагалися виправити і доповнити йнтіанці, сьогодні даною проблематикою займається феноме-ГІя, екзистенціалізм та ін. напрями сучасної філософії. Однак у

Ііркс К. К критике политической экономии. Предисловие // К.Маркс и Ф.Энгельс Со-И. 2-е изд. - М.: ИПЛ, 1959. - С. 7.

г И. Критика чистого разума // Кант И. Собрание сочинений в восьми томах. Т 3. -, 1994,-С. 474-475.

будь-якому випадку основним наслідком цих досліджень є розу-J міння неоднозначного характеру природи цілей людської життєдія-і льності, неможливості їх редукції до чисто матеріальних інтересів фізіологічних потреб. Людина, на відміну від тварини, істотно від-j різняється тільки духовністю, яка й визначає її сутність і призна-ї чення, зумовлене трансцендентальними цілями. Тому й не вдається повністю звести право, зумовлене цілями, до простого прагматич-j ного засобу соціальної організації, до чистого примусу. Завжди правовій реальності виявляється ціннісний надлишок, який і дозво| ляє міркувати про справедливість використаних засобів або пре межі допустимості примусу. Цей трансцендентний надлишок зав| жди і був полем теоретичної активності прибічників природної правової думки.

Те, що право необхідно вивчати не тільки з боку його причин| ності, айв аспекті його раціональності, усвідомлювалося багатьл теоретиками, хоча сама причинно-цільова антиномія не постава так загострено, як це було у Канта. "Потрібно досліджувати тільки мету, - писав Б.А.Кістяківський, -ай причину в праві".¹ Піз ніше така настанова стала початком формування синтетичного на| пряму в правознавстві, який, на жаль, з певних мєтодологічї причин не отримав достатнього розвитку.²

Водночас аспект духовно-раціональної природи права під ic тотним впливом відповідних філософських концепцій кінця ХГХ початку XX століття все більше ставав предметом особливої увагї теоретиків права. Той же БАКістяківський зазначав: "Розум, як та, досить різнобічно визначає сутність права, зумовлюючи і йог форму, і його зміст. Особливо важливе значення мають ті логіч цілі, які безперервно діють у праві й, усе більше відточуючи і вдрс| коналюючи його форму, постійно оживляють і відроджують його ді внутрішнього самотворення....Праву притаманна мета бути в логіч| ному відношенні довершено і досконало узагальненим, розчленова ним і систематизованим. Поряд із цим раціональні цілі, що зумов! люють сутність права, містяться в тому, що право у свєму зміс

¹ Кистяковский Б.А. Причина и цель в праве. (Задачи науки о праве) // Кистяков Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей • права. -М., 1916. -С. 660.

Див.: Ящеико А.С. Синтетическая точка зрения в юридических теориях. - СПб, його ж: Опыт синтетической теории права. - Юрьев, 1912; Кистяковский Б.А. Социальны! науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. - М., 1916. С. 680-683; Кудрявцев В.Н., Васильев А.М. Право: развитие общего понятия // Советі государство и право. - 1985. - № 7. - С. 3-13; Козлов В.А. Правопонимание и общая ' права: логико-методологический аспект // Правоведение. - 1987. - № 6. - С. 21-27; Обіі теория права и государства / Под ред: В.В.Лазарева. - М.: Юрист, 1994. - С. 92-94; ВЛПОКИІ1 Т. Систем синтетичке правие филозофще.- Београд, 1959.

І

втілювало все розумне у спільному існуванні людей". У то-ж раціоналістичному дусі розмірковував відомий теоретик права Ілм'н: "Кажучи про завдання подальшого правотворення та про;'«подальшого праворозвитку, можна було б, очевидно, встано-і'н як мету і як дійсну тенденцію - поступове висвітлення й зміц-иі їй логічного елементу в "діючих" правових нормах".²

Логічний, раціональний, інтелектуальний і,,зрештою, духов­ій потенціал права стає переконливим аргументом на користь по-іиду, 'ігідно з яким право не можна зводити тільки до одного зі Іііцидь соціальної інженерії. Право - явище духовного порядку, і і) його духовна природа визначає можливість використання цьо-сиціального феномена як засобу реалізації свободи людини, свободу в даному випадку не треба розуміти тільки у ву-, чисто прагматичному розумінні як свободу шдприємниць-діяльності, фізичну недоторканність чи невтручання в особисте ггя людини. Всі ці речі надзвичайно важливі для людини і скла-гь левову частку функцій права, але вони усе ж таки є лише Лами для реалізації більш високих цілей людини. Недоторкан-життя і здоров'я чи підприємницька діяльність не можуть бу-,моціллю людської діяльності, вони мають смисл, якщо тільки нюються заради чогось, для чогось вищого, духовного, заради роння передумов духовної, творчої самореалізації особистості іоволення вищої потреби і призначення людини. У цьому від-:іні важко однозначно погодитись із формулюванням Р.Штам-„, який вважає основною метою права розбудову суспільства ікування вільно бажаючих людей", маючи на увазі захищену іом свободу задоволення своїх повсякденних потреб і праг-, Навряд чи термін "вільно бажаюча людина" точно відображає вні ідеї концепції його автора, неокантіанця за духом. У даній інології зовсім не видно духовної субстанції людини, яка є її иною сутністю. Більш точно, на наш погляд, відображає го-і кінцеву мету права "суспільство духовної самореалізації tcmocmeu". Не задоволення потреб людини, яке межує з само-іВоленням, а реалізація її як людини, що означає творчу саморе-ію. Створення умов для подібного типу соціального співісну-право і має ставити собі за кінцеву мету, яка також постає

яковский Б.А. Причина и цель в нраве. (Задачи науки о праве) // Кистяковский циальш.іе науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории • М., 1916. -С. 679.

ьни И.А. Понятие права и силы (Опыт методологического анализа) // Ильин И. А. ч. в 10 тт. Т.4. - М.: Русскаякнига, 1994. - С. 16-17. Цтаммлер Р. Сущность и задачи права и правоведения. - М., 1908. - С. 76.

основним критерієм правотворчості.' Ефективність її необхі; перевіряти саме зорієнтованістю на виконання цього основног завдання й характером досягнутих у цьому плані результатів.

Отже, проблема мети у праві не є однозначною. Утворена зв'язку з її розв'язанням причинно-цільова антиномія впливає розв'язання інших проблем телеологічного характеру. Загальк. головна, кінцева й визначальна мета зумовлює динаміку функціє нальних і предметних, формальних і матеріальних, актуальних потенційних, загальних і спецефічних цілей.

Окрім того, АД.Екімов пропонує розрізняти правові цілі та ції в праві й враховувати їх співвідношення. Дане розрізнення збіга' ться з критичними зауваженнями Б.О.Кістяківського на адресу з даної праці Р.Ієринга, якому "цілком грунтовно можна зробити, кірі що він досліджує не "мету в праві", а "мету поза правом', Звичайно, необхідно розрізняти внутрішньоправові цілі, зумовлеї саме внутрішнім розвитком права як самостійного соціального ф& номена, і цілі права, стосовно яких воно постає тільки засобом ї| досягнення, як зовнішній орієнтир і загальний напрям розв права. Водночас не можна розривати і протиставляти вказані т ологічні виміри права. Зовнішні цілі не можуть бути пов'язаними з внутрішніми, як і навпаки, одне виявляється чере інше й зумовлюється іншим. Тому звинувачення, нібито "Р.Ієрши змішав загальнотеоретичне дослідження з юридико-догматичним'І не зовсім виправдане, оскільки саме врахування їх взаємозв'язку! взаємозумовленості тільки й може дозволити розкрити телеології ну динаміку права, його осмислено спрямований розвиток. Уд<| сконалення юридичної догматики не має сенсу без людського ві міру, проте внутрішній логічний розвиток правових норм та інст тутів у тенденції дозволяє уточнювати перспективні цілі праві окреслює реальш техшко-юридичні можливості втілення їх у й, отже, не тільки зовнішні соціальні стратегії зумовлюють праве вий розвиток, а й саморозвиток правової догматики впливає еволюцію суспільства. Класичною ілюстрацією даного проце

може слугувати рецепція римського права та використання фено-мональних досягнень його юридичної техніки у правових системах Оучіїсних розвинених країн.¹ Правові цілі й цілі права співвіднося­ться як зовнішнє і Внутрішнє, вони не можуть бути відірваними Одне від одного. ''''Внутрішнє визначене як форма рефлектованої бі' тосередності або сутності на 'противагу зовнішньому як формі буття, - підкреслював Гегель, - але обоє утворюють лиш одну то--1\)жг(їсть... Зовнішнє, згідно з цим визначенням, не тільки однакове 'Лі імістом із внутрішнім, але обоє складають лише одну суть екра­ни Сама ж суть справи - це не що інше, як єдність обох".²

Яке місце посідає гносеологічний підхід у визначенні мети Ирина й правових цілей, тобто яке значення мають процеси шзнан-- Ян у розв'язанні телеологічних проблем права? їх роль і значення Випливають із природи самого права. Якщо вважати правильним вформульований вище кінцевий орієнтир правового розвитку, -f Суспільство духовної самореалізації особистостей",- то стає оче-ІМліюю неможливість досягнення такої мети без напруженої інте-Окгуально-пізнавальної роботи суб'єкта правовідносин. Видатний Йсик права і засновник історичної школи Ф.К.Савіньї зазначав, на шляху закону з кодексу в життя має стояти наша духовна пьність. "Ця духовна діяльність має за мету пізнати закону його НинностіГ.

Творча самореалізація як мета особистості є формою її духов-активності, духовної напруги і праці. Творчість і духовність є Зжними субстанціями, а точніше - двома сторонами однієї и тієї Ісубстанції. Неможливо собі уявити бездуховну творчість або ррчу бездуховність, що є абсурдом. Творча бездуховність є лише Правильною назвою саморуйнації особистості у формі шаленої ґівності хворобливого егоцентризму. Відсутність духовності в ь-якій сфері діяльності зводить ЇЇ в кінцевому підсумку нані- знецінює її, перетворює з засобу на самоціль, а потім, відпо-вже й самого суб'єкта перетворює на засіб. Де діяльність и перестає бути засобом духовної самореалізації, там сама і стає засобом цієї діяльності, зникаючи як особистість.

¹ Див.: Михайлова М. Целіа като аспект на правната свобода на личността // Го^

на Софийския университет "Климент Охридски": Юридически факултет. - С, 1986. - Т. 1983. Кн. 1.- С. 5-46.

² Керимов Д.А. Познание цели права // Керимов Д. Л Основы философии права. - '
1992.-С. 148.

³ Экимов А.И. Категория цели в науке права // Философские проблемы государства ]
права. - Л.: Изд-во Ленингр.ун-та., 1970. - С. 56.

⁴ Кистяковский Б.А. Причина и цель в праве. (Задачи науки о праве) // Кисхяков
Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей :
права. - М,1916. - С. 665.

⁵ Там само.

' Див.: Муромцев С.А. Рецепция римского права на Западе. -М., 1886; Соколовский П.

(щші римского гражданского права у современных народов и его прямое значение для

НИ // Киев. унив. изв. - 1891. -ВыпДО; Карасев А.И. Этапы рецепции римского права //

кое государство и право. - 1983. - № 7; Берман Г.Дж., Рейд ЧДж. Римское право и

! право Европы//Государство и право. - 1994.-№ 12. - С. 103-109.

ІГеїсль Г.В.Ф. Отношение внешнего и внутреннего // Гегель Г.В.Ф. Наука логики. В 3-х

■ М.: Мысль, 1971. - С. 164-170.

f Savigny. System. - B.I. - S.207. - Цит. за: Гредескул Н.А. К учению об осуществлении Интеллектуальный процесс, требующийся для осуществления права. - Харьков,

■ С. ПО.

Духовність як основа творчого самоздійснення завжди постає; формі напруженого інтелектуального пізнавального процесу. Духов ність - це завжди пізнання. Адже сутністю творчості є винайде відкриття, виготовлення чогось принципово нового, оригінальної того, що ще ніколи не існувало і не має аналогів. Без принципов новизни немає творчості. Створити щось нове надзвичайно ва оскільки всі інші суб'єкти також дбають про творчу самореаліза і, відповідно, про щось принципово нове, тому стають ког у цій боротьбі самореалізацій. Успішна творчість, успішне самотвс рення є завжди перемогою себе та інших у пошуку, пізнанні нов шляхів до вищих цінностей. Тому творчість є найвищою, але вo^ і найнапруженішою формою пізнання. Вона вимагає кое всього духовного потенціалу особистості, що тільки і дозволяє ї| трансцендувати, тобто подолати, перевершити себе і вийти за сталого рівня соціальних досягнень. Творчість, Духовність, Пізнання; поняття одного порядку. Як творчість неможлива без духовності, духовність неможлива без процесів пізнання та самопізнання. Ось чс му, коли стверджується мета розбудови суспільства духовної саморе лізації особистостей, необхідною умовою і головною формою її pea зації передбачається саме Пізнання, напружені пізнавальні npot гносеологічна інтенсивність суб'єктів правовідносин.

Право за самою своєю природою вимагає постійної інтелев альної "розумової роботи, здійснюваної для переходу від правог ложення до вчинку". Оскільки будь-яка нома права є абстрактной моделлю певного типу поведінки, то її конкретизація, пристосувг до конкретних умов з необхідністю вимагає пізнавальної активне суб'єкта. "Саме узгодження конкретного з абстрактним, - відз М.Гредескул, - має неодмінно здійснитися розумово, за допомого^ відповідних розумових зусиль, і без такого попереднього розумової узгодження немислима відповідність вчинку з правоположенням"! Важко уявити процеси правореалізації без подібних інтелектуаль процесів. "Розумові зусилля необхідні завжди у застосуванні за ну, - наголошував уже згаданий вище теоретик права.

Важливою ознакою пізнавальних процесів є те, що вони макп різноплановий характер, тобто спрямовані як на усвідомлення смі слу здійснюваної активності, так і на виявлення самого механізму! дозволених форм конкретної правової поведінки. Іншими слова

¹ Гредескул Н.А. К учению об осуществлении права Интеллектуальный процесе, ■:
бующийся для осуществления Права. Социально-юридическое исследование. - Харько^
1900. - С. 86.

² Там само.

³ Там само. - С 159.

розумовий процес має здійснюватись у двох напрямах: у напрямі до майбутнього і в напрямі теперішнього".¹ Ця особливість право-ного пізнання, як бачимо, збігається з телеологічною двоспрямова-іистю самого права, з зовнішньою і внутрішньою визначеністю ці­лий права і правових цілей. Реалізація права тут постає як реаліза­цій через пізнання його різноспрямованих і різноякісних цілей. От­же, пізнання і мета права у своїй реалізації збігаються. Звідси і ііипливає особливе значення гносеологічного підходу до розкриття су і пості цілей права і цілей правового пізнання.

Право для своєї реалізації, як було показано, неодмінно пере­дбачає цілу низку пізнавальних процесів, спрямованих як на смис-лішу, так і на техшко-юридичну його структуру. Тобто пізнання є сіімою основою правового функціонування, постає каталізатором динаміки усіх форм правовідносин. Без відповідної гносеологічної інтенсивності неможливо уявити здійснення будь-яких видів юри­дичних процедур, а тим більше формування суб'єктами цілеспря­мованої правової поведінки. Блокування пізнавальних процесів за. писальним правилом неодмінно призводить до блокування права як 1 Тіікого, оскільки реалізація справедливості може бути побудована Г Тільки на основі істинніших передумов пізнавальної природи. Спра­ведливість у сфері права як вища моральна категорія передбачає і ви-|щого рівня пізнавальну активность, передбачає істину як свою основу. Звичайно, в суспільстві пізнавальна активність, необхідна для равореалізації, розподілена не рівномірно, "вже a priori можна рипустити, що суспільне середовище не буде все загалом охопле-священним вогнем самого процесу дослідження".² Починаючи кола фахівців-теоретиків, суддів конституційних судів і закін-уючи адвокатурою та безпосередньо громадянами-учасниками зрів про право, глибина й теоретична обгрунтованість пізнаваль-процесів поступово послаблюється. Однак це аніскільки не асується інтенсивності даних процесів. Тут помітна протилежна ценція - особиста зацікавленість суб'єкта в реалізації свого пра-максимально активізує його пізнавальну активність, і ніщо не ке бути більш ефективним джерелом цієї активності, ніж особи-:іацікавленість. У взаємозв'язку вказаних протилежних тенден-проявляється певна соціальна закономірність гносеологічної івності суб'єктів правовідносин: розвиток соціальних взаємодій Іідгховідне розширення пізнавально-правових процесів у суспільс-гюстійно ставить проблему осмислення фундаментальних меха-ЇМІв функціонування права. З іншого боку, глибокі теоретичні

¹ Там само. - С 92. ' Там само. - С 174.

ідеї та розробки фахівців-правознавців поступово поширюють свій вплив на існуючу юридичну практику і, отже, піднімають загаль­ний рівень правового мислення в суспільстві.

У будь-якому випадку правореалізаційні процеси неодмінно передбачають гносеологічні, пізнавальні, орієнтацшні інтелекту­альні операції і постають як специфічна форма мислення. Більше; того, "завдання застосування права до окремих конкретних випад- '< ків життя певною - більшою чи меншою - мірою творче"} Отже, право у своїй реалізації постає формою творчого мислення й одним із найважливіших засобів духовної самореалізації суб'єкта. Саме духовної, оскільки правове мислення передбачає не тільки логічне пристосування конкретної ситуації до існуючих нормативних актів чи, навпаки, тобто техніко-юридичну, внутрішню сторону правові­дносин, а й визначення свого правового місця в загальній структурі відносин у суспільстві, іншими словами, правове самовизначення суб 'єкта, усвідомлення ним свого Права у даному соціумі й харак- '■ теру своєї відповідальності перед ним, свого Обов'язку. Таке світо­глядне завдання не може бути виконане техніко-юридичними засо- ] бами, воно передбачає складну динаміку пізнавальних процесів, у| яких внутрішні цілі права постійно зумовлюються розумінням за-4 гальноправових, а останні уточнюються залежно від логіки й особ-і ливостей внутрішньоправових тенденцій. Пізнання стає не тільки! засобом визначення цілей права, а й, будучи нерозривно пов'я-f заним із ними, стає метою самого права. Більше того, право гносеологічною самоціллю. Істина і справедливість зливаються єдиному процесі функціонування права.

Про правову самоціль на початку століття говорив Г.Радбрух,! але в його розумінні проглядається повне ігнорування динаміки вну Л трішних і зовнішніх чинників правового розвитку, не кажучи уже| про роль пізнавального моменту в цьому процесі. "Мета є осново* створення, а не існування права,- наголошував він,- останнє, подібно до гомункула Вагнера, самостійним разом зі своїм наро­дженням, іде своїм власним шляхом і саме перетворюється на мету,| самоціль". Схожої думки М.Мамардашвілі: "Метою і продукто права, - зауважував він, - є право".³ В реальності будь-яка самоціль,] якщо не враховує (не пізнала) дію зовнішніх чинників, приречена в і кращому випадку на недореалізацію.

З усього сказаного логічно випливає, на наш погляд, і відповідь, на запитання "Для чого пізнається право?" Пізнання є не тільки засо-і

розвитку і функціонування права. У такому випадку воно викону-ііііло б суто інструментальні функції стосовно права, і не було б жод­них підстав говорити про гносеологічну природу права, про ігізна-ішльну функцію права, а тим більше про гносеологічну самоціль пра-іш. Пізнання не ззовні нав 'язується праву, а є формою самореалізації права. Розуміння права як гносеологічної самоцілі враховує дві його и іасмопов'язані сторони: інтенсивні пізнавальні процеси відбуваються нк у напрямі техніко-юридичного, системно-догматичного його вдос­коналення і розвитку, що свідчить про розгортання його внутрішнього ногіко-структурного гносеологічного потенціалу, так і в ціннісно-орієнтаційному, соціально-гуманістичному напрямі, в чому проявляє-П.СЯ пізнавально-смислова заангажованість, онтологічна вкоріненість і ірава у соціальне буття. А оскільки пізнання здійснюється не аботрак-іим суб'єктом, а живою людиною, то й право для неї постає формою самопізнання. Звертаючись до права, використовуючи право, людина, по-перше, відкриває для себе раціонально ефективні, соціально при­йнятні шляхи захисту своїх прав, а по-друге, визначає своє місце в шгальній структурі соціуму, соціально самовизначається, усвідомлює, На що вона може претендувати у суспільстві, в якому живе, і на які обмеження змушена погоджуватись у процесі самореалізації себе як особистості. По-іншому кажучи, право постає водночас істотною; формою самореалізації особистості, яка можлива, як бачимо, тільки за | умови інтелектуальної активності, гносеологічної напруги, пізнаваль-| мої інтенціональності свідомості суб'єкта правовідносин.