Рудольф Ієринг

Гносеологічна точка зору в праві ототожнює його розвиток з напруженим пізнавальним процесом. Більше того, пізнання тут постає не тільки однією з функцій права, а й необхідною передумов вою його виникнення, ефективного функціонування і розвитку. В гносеології права пізнання розуміється як фундаментальна, найіс­тотніша риса права, з утратою якої воно стає дисфункціональним, нерелевантним і неправовим. З іншого боку, найвищі досягнення світових національно-правових систем є водночас проявом макси­мальної гносеологічної інтенсивності в праворозумінні і правореа-лізації того чи іншого народу. Вершини права - це завжди і верши­ни пізнання, а видатні досягнення в пізнанні з необхідністю вира­жаються у правових формах.

Однією з таких історичних вершин у розвитку права і пізнання є система римського права. На різних етапах її еволюції вона постає класичним прикладом дії того гносеологічного принципу, згідно з яким право, щоб постійно прогресувати й адекватно реалі­зовувати ідеали справедливості, повинно завжди бути пізнавальним правом, завжди функціонувати у формі правового пізнання. Змен­шення пізнавальної активності права з необхідністю веде до змен­шення його нормативної регулятивності.' РІєринг зауважував; "Наскільки загальне вчення про природу права просунеться вперед шляхом філософії права і дослідного порівняння й збагатиться но­вими ідеями і точками зору, настільки ж розшириться знання іс­тинної сутності римського права".^ З нашого погляду, гносеологіч­ний підхід здатен певною мірою змінити акценти в існуючих тра­диціях дослідження проблем романістики і, отже, подати, здавалося б, відомі факти у дещо іншому світлі, отримати цікаві експлікації унікального історико-правового матеріалу.

¹ Див.: Косарев АЖ Римское право и изучение закономерностей правового развития //
Методология исгорико-правовых исследований. - М,1980, - С. 80-85.

² Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развитая Ч. 1. - СПб, 1875. -
С. 20.

Адже у римському праві ми маемо яскравий прояв дії всіх складових гносеологічного процесу: функціонування національно-психологічної, соціально-історичної, логічної та аксіологічної кон­стант правового пізнання, його емпіричної і теоретичної стадій, філософської методології, герменевтичної техніки тощо. Коли ж розглянути вказані складові у їх взаємодії, то стає очевидним, що римське право розвивалось як єдина гносеологічно-правова система, яка у найінтенсивніші періоди свого функціонування про­дукувала такі правові цінності, що мають всезагальне і позаістрри-чне значення і слугують людству й понині.²

І дійсно, вже на рівні найбільш загальних характеристик рим­ського права (наприклад, перевага приватного права над публіч­ним) очевидна гносеологічна дія національно-психологічної конс­танти в його розвитку, формуванні основних інститутів, специфіці праворозуміння й тодішньої юридичної науки. Особливості нації та національної психології завжди накладають свій відбиток на харак­тер світобачення, способи пізнання світу і практичної активності в ньому, а в кінцевому підсумку визначають загальний малюнок іс­торії народу, пояснюють як періоди визначних досягнень, так і пе­ріоди ісриз, поразок і падінь. У розвитку світового духу Гегель вба­чав всесвітньо-історичне завдання римлян у реалізації ідеї права, але спосіб розв'язання її залишив на собі сліди характеру народу, який це завдання розв'язував. Інакше й неможливо, адже за прин­ципом гегелівської філософії історії тільки той народ здійснить пе­вний внесок у розвиток світового абсолютного духу, який зможе максимально розкрити свій національний потенціал і в такий спосіб піднести його до рівня всесвітньої значущості, тобто тільки через націю лежить шлях до позанаціональногр і позаісторичного зна­чення Нація ж завжди має своє обличчя, і воно проявляється у найрізноманітніших формах її життя, передусім у праві як формі самоорганізації життя нації. Взаємодія і взаємозв'язок тут зворот­ній, що може бути виражено у такому пізнавальному принципі: як психологічні особливості нації знаходять своє відображення в сис­темі права, так і вона свідчить про найважливіші особливості нації, які не завжди очевидні. Як нація тлумачить своє право, так і право

¹ Гносеологічна природа вказаних констант аналізується в другому розділі даної роботи.

² Див.: Иеринг Р. Значение римского права для нового мира.- СПб., 1875; Берман Г.Дж.,
Реіщ Ч.Дж. Римское право и общее право Европы // Государство и право. -1994. - № 12. - С.
103-109; Зашищинов Ш.Ш. Апология римского права // Вестя. Междуяар. акад. бизнеса и
банк. дела. Сер.: Юриспруденция. - Тольятти, 1996. - № 6. - С.38-40; Хаусманингер Г. О
современном значении римского права // Сов. государство и право. - М., 1991. - № 5. - С. 98-
104; Поленак-Аювдовска М. Осврт на некой становидпа за местото на римского право во
правните студии //Правна мисла. - Сколие, 1986. - Г. 36, бр.4/5/6. - С. 287-292.

'V

Г

І

репрезентує свою націю. В римському праві цей пізнавальний принцип проявляється повною мірою. "Право є завжди вираженням цілого характеру народу, - підкреслював відомий правознавець XIX ст. ГАренс, -...Основний характер римського народу в найбільш виразних і ясних рисах проявляється у правовій системі"

Які особливості римського народу істотно вплинули на особ­ливості розвитку його державності й права? Відомо, що в архаїч­ний період (753-367 pp. до н.е.) ми вже застаємо Populus Romanus Quirithim як результат об'єднання шляхом війн трьох племен: ла­тинян, сабінян та етрусків, розділених у складі римської общини (civitas) на три триби.² Войовничий, загарбницький, вольовий і жорсткий характер утвореного народу проявляється в легенді, що розповідає про заснування міста Рима двома братами, Ромулом і Ремом, а також у традиціях і звичаях, особливо правових, згідно з якими, наприклад, символом власності був спис: публічний акт власності демонструвався втиканням списа у землю. Під час цен-тумвирального суду, публічного продажу (sub hasta vendere), від­пущення рабів на волю символом здійснення цих та подібних актів був спис. Навіть наречений під час укладання шлюбу пробивав во­лосся нареченої списом. "Мечем заснований римський світ, - пише Р.Ієринг, - і меч або спис є стародавнім символом римського пра­ва" Власністю спочатку було не те, що куплене, а те, що завойо­ване силою, те, що взяте там, де знайдене. Тому абсолютно не ви­падково, що первинне розуміння власності тут було виражене в інституті jus primae occupations (право першого захоплення), що розрослось у загальне й розгалужене право власності, в основі яко­го спочатку все ж таки лежала ідея гарантованого захисту справед­ливо захопленого в боротьбі силою.

Історики ретельно досліджували, які етнопсихологічні риси -чи гірського народу сабінян, або народу приморського узбережжя та рівнин - латинян, або досить розвинутих і культурних етрусків -більшою мірою визначили загальний характер римського народу.

¹ Арене Г. Юридическая энциклопедия, или органическое изложение науки о праве и
государстве на основе принципов этической философии права. -Москва, 1863. -С. 190,221.

² "Про глибоку стародавність такого потрійного складу общини, - пише Т. Моммзен,-
найяскравіше свідчить той факт, що римляни, особливо у тому, що стосувалося державного
права, постійно використовували замість слів "ділити" і "частина" слова "потроювати" та
'^третина"". (Моммзен Т. История Рима. В 4 томах. Том первый. - Ростов н / Д.: Феникс, 1997.
- С. 58-59); див. також: Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. - М.,1963; Штаер-
ман Е.М. К проблеме возникновения государства в Риме // Вести, древ, истории. - М., 1989. -
№ 2. - С. 76-94; Мгніїтенко А.В. О начале государственности в Риме: (К вопр. возникновения
полит, власти) // Античная древность и средние века. - Свердловск, 1988. - С. 29-43.

³ Иеринг Р. Дух римского права.., - С. 95-102.

⁴ Див.: Behrends О. Anthropologie juridique de la jurisprudence classique romaine // Rev. hist,
de droit fr. et stranger, - P., 1990. - A. 68, N 3. - P. 337-362.

В усякому випадку загальноприйнятим у романістиці вважається, що саме такі риси національного характеру римлян істотно вплива­ли на особливості розвитку римської правової системи: це переду­сім воля та енергія, що випливають з усвідомлення особистої суб'єктивності й свободи; розсудливість і цілеспрямованість, спрямовані на використання зовнішніх життєвих відносин для до­сягнення зовнішніх практичних цілей; егоїзм, основним мотивом якого є возвеличення особистості з метою панування і зміцнення могутності самих по собі. Ці національні риси зумовили ту обста­вину, що в основу права був покладений узагальнюючий їх "принцип суб'єктивної волі, побудований на тій ідеї, що індивід має підстави свого права в собі самому, в своєму відчутті права і в своїй енергії та силі...". У III ст. н.е. цей принцип у трансформова­ному вигляді формулюється Ульпіаном уже як загальноправовий принцип: "Приписи права такі: жити чесно, не шкодити іншому, надавати кожному своє".³ Але й у визначенні знаменитого юриста проглядається національне коріння цього принципу. Так чи інакше, "положення, що особиста діяльна сила та енергія виступає джере­лом права,* одним з первинних історії римського права".

Усі виділені вище риси національного характеру римлян істо­тно зумовили особливості як основних правових інститутів, так і всієї системи римського права. Найбільш показовим у цьому від­ношенні є згадуваний уже інститут власності— центральний у сис­темі інститутів римського права.⁵ Можна стверджувати, що саме потреба в удосконаленні й деталізації відносин власності призвела до виникнення та розвитку інших правових інститутів, таких як

' Арене Г. Юридическая энциклопедия... - С. 160-163, 221-229; див. також: Бобин МЛ. Индивидуализм в римском праве // Врем. Демид. юр. лиц. - Ярославль, 1902. - Кн. 85. - С. 1-17; Яблочков Т.М. Понятие вины в римском праве: (Черты индивидуализма в учениях римс­ких юристов о вине). М., 1907; Дозвдев Д.В. Индивидуализм правосознания в архаическом Риме // Стили мышления и поведения в истории мировой культуры. - М., 1990. Иеринг Р. Дух римского права... - С. 92.

³ ТЛр., 1 reg, D. 1, 1,10,1. (див.: Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институ­ции Гая. Дигесты Юстиниана. - М.: Зерцало, 1997. - С. 159). Иерииг Р. Дух римського права... - С. 93.

⁵ Див.: Иеринг Р. Теория владения. - СПб.,1895; Дождей Д.В. Основание защиты владе­ния в римском праве. - М.: Инст. гос и права РАН, 1997; Савельев В.А. Право собственности в римской классической юриспруденции //Сов. государство и право. - М, 1987. - Х° 12. - С. 121-126; його ж: Право собственности и владение в древнем Риме: (Теорет. аспекты) // Воп­росы истории права и правовой политики в эксплуататорском государстве. - М., 1989. - С. 3-22; його ж: Юридическая концепция собственности в Древнем Риме и современность // Сов государство и право. - М., 1990. - № 8.- С. 135-140; Коптев АЛ. Античная форма собственно­сти и государство в Древнем Риме// Вест древ, истории. - М, 1992. - N 3. - С. 3-28. Диошди Г. Собственность в древнем и доклассическом римском праве // Вопр. истории груз, права. -Тбилиси, 1986. - NIV. - С. 179-197; Milosbvic М. Neka zapazanja о rimskom shvatanju svojine // Arh. zapravneidrastvenenauke.-Beograd, 1989. - Knj. 45, N 1/2. -S. 105-114.

У

I

інститут позову, зобов'язань, спадкового права та ін., які саме й були призначені в кінцевому підсумку забезпечити суб'єкту мак­симально повну реалізацію його права власності. Чому власність посідала таке місце у римлян, чудово пояснюється специфікою їх національної психології, зорієнтованої на досягнення зовнішніх цілей (передусім могутності) за допомогою зовнішніх засобів, тобто за рахунок розширення власності. Звідси і природна відсут­ність специфічно національної філософії права, завжди побудова­ної на основі внутрішніх цінностей. Коли пізніше виникла потреба у філософських джерелах праворозвитку, римські юристи знайшли їх у Греції, тобто знову ж таки у зовнішньому світі. Постійне роз­ширення кордонів імперії, яке супроводжувалося прибутковими загарбницькими війнами - також не випадкова риса римської істо­рії, вона теж пояснюється вказаною психологічною зорієнтованіс-тю на зовнішні критерії могутності. Єдиним найбільш очевидним і переконливим показником досягнутої влади, можливості панування постає тільки власність: Ніщо не може порівнятися з нею в забез­печенні зовнішньої свободи людини. Римлянин ототожнював себе зі своєю власністю. Саме тому історія розвитку Риму - це складна історія розвитку інституту власності. Зовнішня природа власності та зовнішня природа ціннісних орієнтирів римлянина у даному ви­падку чудово збігалися.

У зовнішнення як механізм реалізації в інститутах права націо­нальних особливостей психології, світобачення та ефективних спо­собів господарювання функціонувало не тільки у класичний період римської юриспруденції. Цей механізм використовувався спочатку несвідомо в стародавній період (легісакційний процес), а потім уже як геніальне завершення римської правової історії - в кодифікації Юстиніана.

Відомо, що на початкових етапах розвитку римське право ви­ступало ще значною мірою в релігійних формах.² Правосуддя від­правляли понтифіки, що належали до певного розряду жерців і вважалися знавцями божественного і людського права. Сам циві­льний судовий процес, який у ті часи називався легісакційним, що означало складену за визначеною формою позовну заяву, мав чітко

¹ Див.: Radovcic V. Poznati Celov tekst d.33, 10, 7, 1 і 2 - svjedocanstvo utjecaja grcke
retoricko-gramaticke raislina rimske ptedklasione і klasicne pravnike // Zb. Prav. fak. u Zagrebu. -
1995. - G. 45, br. 4/5. - S. 515-529.

² Див.: Косарев А.И. Раннеримское право. - Калинин, 1977.

³ Див.: Яковкин И. И. К вопросу о роли понтификов в древнеримском легислационном
процессе//XLV Академику Н. Я. Марру. -Л., 1935. - С. 779-787.

формалізований характер.¹ Зміна певної послідовності слів під час розгляду справи, або порядку дій, наприклад, під час відчуження речей, автоматично скасовувала чинність самої угоди.² Зокрема, це стосувалося манципованих (res mancipi) речей та стшгуляцій, ста­родавньої форми контракту. Манципація, як свідчить Гай, вимагала складної та урочистої обрядовості. Угода укладалася "за допомо­гою міді й терезів" при п'яти свідках і власникові терезів. Покупець проголошував у присутності всіх формулу: "Стверджую, що цей раб за правом квіритів належить мені і що він повинен вважатися купленим мною за цей метал і за допомогою цих терезів", після чого покупець гримав міддю по терезах і передавав її тому, у кого купляв щось засобом манципації. При стипуляції, яка могла здійс­нюватися тільки щодо неманщшованих речей, вимагались урочиста клятва (spondeo), що супроводжувала запитання кредитора про пе­вні зобов'язання боржника, і відповідь останнього тими ж словами. "Форма в цей період домінувала над його змістом, а судовий про­цес - над матеріальним правом".³

На завершальному етапі розвитку римського права дія націо­нально-психологічного чинника також зумовлювала ту обставину, що саме зовнішня, формальна сторона права була предметом уваги юристів. Мова йде про кодифікацію візантійського імператора Юс­тиніана.⁴ Логіко-гносеологічного її аспекту ми торкнемося далі, а тут лише зазначимо, що під час проведення систематизації існую­чого законодавства (528-534 pp.) під керівництвом видатного юрис­та Трібоніана Римська імперія вже розпалась. У Візантії, звичайно, вже не було тих національних джерел розвитку права, які породили видатну систему римського права. Юристам залишалася лише зов­нішня систематизаторська робота в упорядкуванні правового мате­ріалу. На той час, за відсутності національних джерел розвитку права, це була єдино можлива форма його вдосконалення. Більше того, романісти відзначають, що у звіті законів Юстиніана (Corpus

¹ Див.: Томсинов В.А. Юриспруденция в древнем Риме (классический период) // Веиник
Московского университета. - Cep.ll. - Право. - 1995. - № 2. - С. 35; див. також: Krynen J.
L'encombrante figure da legiste: Reirmrques sur la fonction du droit romain dans la genese de l'Etat //
Debat. - P., 1993. - № 74. - P. 45-53; Foldi A. Megjegyzesek a legis actiok kerdesehez // Acta Fac.
polit -iuridicae Univ. scientiarum budapestinensis. -1987. - T. 39. - 47-64.

² Див.: LitewsW W. Rzymskiproces cywilny. - Warszawa; Krakow: Panst wydaw. nauk, 1988.
' Див.: Жіедков O.A. Римское право //История государства и права зарубежных стран

Часть 1. - Москва: НОРМА, 1996. - С. 165-167.

⁴ Див.: Гиббон Э. Римское право в своде Юстиниана // Римская империя: Сб.ст. в пер. А.С. Милюковой. М.,1900; Перетерский И.С. Дигесты Юстиниана: Очерки по истории сос­тавления и общая характеристика. М., 1956; Савельев В. "Преклоняйтесь перед этими зако­нами" Дигесты Юстиниана//Человек и закон.-М., 1991.-№ 10. -С. 107-112.

-v

¹¹ l\

L,...

.і....... і..,:|.;.-„■:»:!:. л

juris civilis) значною мірою відображені риси тогочасного візантій­ського суспільства і права.

Якщо підвести невеликий підсумок гносеологічної дії націо­нально-психологічної константи у розвитку правової системи рим­лян, то можна сказати, що основні риси римського народу знаходи­ли своє відображення у специфіці виникаючих правових інститутів, у розміщенні акцентів їх функціонування і розвитку, більше того, можна зробити таке припущення, що саме виділена абсолютною більшістю романістів така риса римського народу, як цілеспрямо­ваність, спрямована на досягнення зовнішніх цілей зовнішніми за­собами, зумовила інтенсивний розвиток правової системи, її видат­ні досягнення та позаісторичне значення, оскільки ця риса чудово збіглася з низкою істотних рис права, таких як формальна (зовніш­ня) визначеність, регулювання поведінки (зовнішньої) суб^?єктів права. Право не регулює внутрішній світ людини, це прерогатива моралі. В загальному плані мораль і право розрізняють саме за до­помогою категорії внутрішнього і зовнішнього. Римляни були пе­редусім нацією зовнішніх досягнень, може тому вони стали видат­ною правовою нацією.

Не менший, ніж національно-психологічна константа, гносео­логічний вплив на розвиток римського права здійснювала соціаль­но-історична константа. Пізнання і розвиток правовідносин не­минуче зумовлюється особливостями і закономірностями соціаль­ного розвитку суспільства. А процес правового пізнання і розвиток права сприятливо впливає на загальний прогрес економічних і со­ціальних відносин. Взаємодія гноееологічно-правового і соціально-історичного чинників тут двостороння, але не завжди позитивна і не завжди рівномірна. Зміна характеру приписів правових інститу­тів може викликати негативні соціальні наслідки, а стагнація соці­альних відносин не сприяє вдосконаленню правовідносин. З іншого боку, у взаємодії соціально-історичного та пізнавально-правового факторів один з них може бути явно домінуючим. Так, в Україні сьогодні сподівання на вихід з економічної кризи пов'язується саме з розробкою досконалого й адекватного законодавства, тобто став­ка робиться на правовий фактор. В історії Риму (якщо дозволити собі таке порівняння) ми, навпаки, постійно спостерігаємо, що саме соціально-історичні умови вимагали і викликали появу та розвиток

певних правових інститутів, нових форм правового регулювання, що відповідали новим історичним умовам життя суспільства. Тут провідним і визначальним був саме соціально-історичний фактор у розвитку права. Іншими словами, якщо в Україні сьогодні соціаль­ний розвиток іде слідом за правом (пригадаймо чудові норми-побажання нашої Конституції), то в римському суспільстві право ішло за історією, намагалося відповідати постійним соціальним змінам. Римляни творили свою історію, а історія творила право ри­млян. Як зазначав відомий цивіліст і теоретик права Г.Ф.Шершенє-вич, правова політика римлян "складалася не з перетворень, а з по­слідовних поступок злободенним вимогам дня".¹

У цілому гносеологічна дія соціально-історичної константи була настільки визначальною, що в низці інших чинників пізна­вально-правового процесу її можна вважати основною в розвитку римського права. Навіть окремі історичні факти, які на перший по­гляд здаються випадковими, повністю пояснюються функціональ­ною дією соціально-історичної константи правового пізнання.

Наприклад, у IV ст. до н.е. сталася подія, яка значно вплинула на подальші шляхи римської юриспруденції. Гней Флавій, син ві­льновідпущеника і писар понтифіка Апія Клавдія Цека (цензора 312 р. до н.е., відомого своєю демократичною програмою) викрав у останнього й опублікував книжку, в якій були зібрані та системати­зовані позови і позовні формули (legis actiones), а пізніше і судовий календар, за яким потрібно було виконувати юридичні дії. Пізніше книжка стала називатись Jus Flavianum. Ця інформація ретельно охоронялася понтифіками, забезпечуючи їм монополію у відправ­ленні юридичних дій. Незважаючи на те, що мова йшла про еле­ментарну крадіжку, вдячний народ обрав Флавія в 304 р. в едили.² Цю історію вважають початком розвитку світської юриспруденції в стародавньому Римі, оскільки правові знання стали тепер доступні широкому загалу, почався інтенсивний розвиток і демократизація юридичної освіти, що не могло не вплинути позитивно на вдоско­налення самого правового процесу. А чи міг цей процес піти іншим шляхом, якби писар понтифіка не здійснив цього вчинку? Насправ­ді випадок Флавія зовсім не є випадковим, якщо розглядати його в контексті історичних умов і конкретної соціальної ситуації. В ін­ших умовах (передчасно) сама крадіжка втрачала сенс (не дала б

¹ Див.: Диль Ш. Юстиниан и византийская цивилизация в VI веке. - СПб., 1908; Лебеде­
ва Г.Е. Социальная структура ранневизантийского общества: (по данным кодексов Феодосия
и Юстиниана) / Отв. ред. проф. Г.Л. Курбатов. Л., 1980.

² Див.: ЧичеринБЛЇ. Философия права. - Москва, 1900. - С. 163- 223.

³ Див.: Брунс-Ленель. Внешняя история римского права / Пер. с нем. под ред. В. А. Крас-
нокутского. М., 1904.