Зміст соціального управління

Управління у філософії є одвічно старою і одвічно новою проблемою. І хоч засновники філософії не надали управлінню статусу окремої суттєвої категорії, проте, його не обходить увагою філософія, як і свого часу міфологія та релігія. Проблема управління не є новою в соціальній філософії. Різні її аспекти були поставлені і досліджені не тільки філософами, але й економістами, юристами, психологами, культурологами та ін. Не заперечуючи значущості зробленої роботи, в той же час доводиться констатувати факт, що поза полем філософського аналізу опинилася проблема взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування, її філософсько-методологічний аспект.

Незважаючи на те, що проблеми управління червоною ниткою пройшли через всю історію філософської думки, вони залишилися у достатній мірі нерозкритими.

На початковому етапі становлення філософії проблеми управління розглядалися в рамках космогонії і космології стосовно всього універсуму. Надалі в зв'язку з диференціацією філософії привернули увагу та одержали переважне висвітлення різні види соціального управління: політика, мораль, релігія, наука, мистецтво, право та ін., хоча вони не можуть розглядатися тільки в даній якості, а серед видів особистісного самоврядування – проблеми самопізнання.

Під впливом інтеграційних процесів у науці в XIX і XX століттях у західній соціальній філософії стали приділяти більше уваги проблемам управління суспільством у цілому, що одержало висвітлення в працях Р. Арона, М. Вебера, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, О. Конта, Т. Парсонса, Б. Рассела, П. Сорокіна, Г. Спенсера, І. Фіхте, К. Ясперса та ін., хоча сам термін "соціальне управління" ще не одержав широкого розповсюдження.

Специфіка соціального управління полягає саме у тому, що його об’єктами виступають не лише певні соціальні, державні чи комерційні структури, а й методи, механізми і форми дистанційного впливу на них для поліпшення їхньої суспільно корисної діяльності, оптимізації виробничих процесів, підвищення ефективності праці, справедливого розподілу благ. Воно передбачає встановлення певного порядку, відповідно до вимог якого мають взаємодіяти суб’єкти господарської діяльності. Форма, як порядок, що запроваджується в інтересах управління діями і поведінкою суб’єктів господарювання, є об’єктом державного управління та соціального регулювання виробничих, культурних і політичних процесів. Суб’єкти управління, тобто держава і суспільство, розробляють для об’єктів управління відповідні „правила гри" – систему дозволів і заборон, які регламентують поведінку останніх.

Cаме управління можна розглядати як механізм впливу на суб’єктивних носіїв об’єктивних властивостей, здатних ініціювати соціальну активність, видозмінювати перспективу, засади і принципи управлінських відносин.

Під впливом науково-технічної революції і бурхливого розвитку промислового виробництва центром притягання управлінської проблематики стало виробниче управління або менеджмент, що одержав первісний розвиток за кордоном.

Завдяки зусиллям вчених одержали філософське обґрунтування основні аспекти теорії: принципи, функції, методи соціального управління, способи вироблення управлінських рішень, перспективи суспільного самоврядування, взаємодії галузевого і регіонального видів управління, знайшли змістовну розробку такі проблеми, як сполучення господарських, соціально-політичних, соціально-психологічних, організаційних і інформаційних аспектів управління, можливості моделювання та експериментування в соціальному управлінні та ін.

Багато в чому завдяки їм широке висвітлення одержали проблеми формування всебічно розвиненої особистості, шляхи самовдосконалення людини, гармонічного поєднання різних аспектів його становлення, суспільних і особистих інтересів, росту освітнього рівня, поліпшення професійних умінь і навичок, розвитку соціальної активності особистості.