Старожитня та сумна мелодія

Об'єктивний підсумок роману виявив деякі суперечності. Припущен­ня стосовно протиставлення, яке автор спробував проілюструвати, між лицарським кодексом та феодальними звичаями, дає нам змогу відкрити механізм цих суперечностей. Час розпочати дослідження справжнього сюжету легенди.

За прихильністю автора до лицарського кодексу приховується любов до романної оповіді. За любов'ю до романної оповіді приховано любов до кохання як такого. А це передбачає таємні пошуки найвідповіднішої для кохання перешкоди. І тут приховано любов до перешкоди як такої. А найвища перешкода - смерть, яка стає досконалим завершенням приго­ди, бажанням, з якого й починається пристрасть, винагорода за призна­чення, яке змушує страждати і яке, врешті-решт, вдається відкупити.

Аналіз первісного міту виявляє кілька таємниць, важливість яких можна оцінити, але їхня інтимна очевидність руйнується пересічною свідомі­стю. Відчуваю, що сухість оповіді, яка зводиться до спостереження за манівцями внутрішньої логіки роману, може здатися дещо образливою, але мене втішить точність висновків.Я безболісно визнаю, що про деякі припущення можна сперечатися, але якщо на те існуватимуть докази. Що б не думали про інтерпретацію, яку я тут накидав, очевидним є, те, що вона дає нам змогу виявити зародження кількох засадничих взаємозв’язків, які приховують наше призначення.

Якщо кохання-пристрасть відроджує міт у нашому житті, то відте­пер ми не можемо не здогадатися, яку сильну загрозу воно становить для шлюбу. З міту ми зрозуміли, що пристрасть - це аскеза. Вона успішно протистоїть земному життю, бо набирає форми бажання, а це бажання перетворюеться на фатальність.

Побіжно ми вказали, що таке кохання глибоко пов' язане з нашою схильністю до війни.

Нарешті, якщо пристрасть та потреба пристрасного болю справді є виявом західного типу свідомости, слід позначити - принаймні, як пи­тання - останній, можливо найважливіший, зв'язок. Чи пізнання через страждання не є прагненням та відвагою наших найпросвітленіших містиків? Шляхетна еротика та містика - незважаючи що з них є на­слідком, що причиною, або ж, чи мають вони спільне джерело - розмов­ляють однією мовою і, можливо, співають для нашої душі ту саму "старо­житню і сумну мелодію", оркестровану драмою Вагнера:

"Колись вона прозвучала в мені і досі промовляє до мене. Для якого призначення я народився? Для якої долі? Старожитня мелодія повторює мені: Для любовного бажання та смерти! Для смерти від бажання!"

Виходячи із зовнішнього огляду форм та структур роману, ми можемо встановити первісне значення міту, у його монументальній та старожитній чистоті. Тепер нас ваблять два шляхи: один стосується історичного та релігійного тла міту, інший - веде від міту до наших днів. Вирушимо поволі спочатку одним, згодом іншим шляхом. Зупиняти­мемося тут і там, аби перевірити якесь чітко локалізоване джерело, чи якийсь непередбачений наслідок тих зв' язків, які ми виявимо.