Любов до смерти

Проте нам слід рухатися далі: атаbат aтare Августина - зворушлива формула, яка, зрештою, не влаштувала самого автора.

Чи не є перешкода, про яку ми часто говорили, та творення перешко­ди пристрастю обох героїв (наслідки якої збігаються з вимогами романної оповіді та очікуваннями читача) лише підставою для успішного розвитку пристрасти? Можливо, все-таки, перешкода поєднана з пристрастю знач­но глибше. Чи не вона є суттю пристрасті, якщо глибше зануритися у міт?

Ми вже побачили, що основна засада розгортання романної оповіді розлука та нові побачення закоханих[5] До того ж існує два види причин розлуки: ворожі зовнішні обставини та перешкоди, вигадані Трістаном.

Поведінка Трістана залежить від причини розлуки. Тому важливо було б розвинути цю діалектику перешкоди у романі.

Якщо закоханим загрожують соціальні обставини (присутність Мар­ка, недовіра баронів, Божий суд тощо), Трістан долає перешкоду (яскра­вий приклад - стрибок з одного ложа на інше). Він ладен страждати (відкривається його рана) та ризикувати життям (він знає, що за ним стежать). Але в цю мить пристрасть така шалена, така, я б сказав, дика, що у "сп'янінні" свого вчинку він забуває про біль та про небезпеку. Проте кров з рани зраджує його. Цей "червоний слід" наштовхує короля на думку про зраду. А нас - на шлях таємних намірів закоханих: вони самі шукають небезпеку. Доки існує лише зовнішня загроза, відвага, з якою її перемагає Трістан, є ствердженням життя. Тут Трістан підко­ряється лише феодальним звичаям лицарів: він доводить свою "вартість", свою силу чи хитрість. І саме це змусило його викрасти у свого короля королеву. А встановлене правило порушується тільки тому, що забезпе­чує новий поворот у романі.

Поведінка лицаря зовсім інша, коли немає жодних зовнішніх пере­шкод. Тоді все відбувається навпаки: оголений меч, який Трістан кладе між одягне ними тілами, - також вияв відваги, але відваги перед собою, собі ж на шкоду. Оскільки він сам створив перешкоду, то не може її подолати!

Не забуваймо, що ієрархія викладених подій докладно передає ієрар­хію уподобань оповідача та його читача. Найважча та перешкода, яка є найбажанішою. Це основний спосіб зростання пристрасти. Зазначмо та­кож, що для королеви бажання розлучитися набуває емоційної вартости, сильнішої, ніж сама пристрасть. Смерть, що є метою пристрасти, вбиває її.

Проте оголений меч ще не є остаточним виявом прихованого бажання чи навіть кінцем пристрасти (у подвійному значенні слова кінець: закін­чення і мети). На це вказує чудовий епізод обміну мечами. Коли король застав закоханих, він поміняв власний меч на меч суперника. Це свідчить про те, що замість бажаної та свідомо встановленої закоханими перешко­ди, він встановлює знак своєї соціальної могутности, законну та об'єктив­ну перешкоду. Трістан приймає цей виклик: звідси маємо новий розви­ток дії. Це набуває символічного сенсу: дія перешкоджає здійсненню пристрасти, бо пристрасть - це те, що провадить нас до межі страждань, до смерти. Інакше кажучи - дія стає новим зволіканням руйнації при­страсти через страждання, себто відтягуванням моменту смерти.

Спостерігаємо ту саму діалектику між двома шлюбами роману: шлюб Ізольди Золотоволосої з королем та шлюб Ізольди Білорукої з Трістаном.

Перший шлюб - фактична перешкода. Її символізує конкретне існування чоловіка, якого зневажає куртуазне кохання. Можливість для кла­сичного подвигу та легких поворотів дії. Чоловік, як перешкода подружній зраді, - перша можлива, найприродніша у нашій уяві, найзгідніша з щоденним досвідом причина. (Романтизм знайде згодом вишуканіші при­чини). Подивіться, як її перемагає Трістан, і як залюбки він у це бавить­ся! Без чоловіка кохання Трістана та Ізольди не протрималося б більше трьох років. Справді, великою була мудрість старого Беруля, яка зводить дію любовного напою до трьох років: "Мати Ізольди його заварила. - На три роки його сильним зробила".

Якби не було чоловіка, двом закоханим довелося б одружитися. Важко проте уявити собі, що Трістан одружується з Ізольдою. Вона належить до тих жінок, з якими не одружуються, бо тоді зникнуть будь-які почуття до неї, тому що вона стане іншою. "Уявіть собі: пані Трістан! Це нищить пристрасть, принаймні ту, якою ми захоплюємося. Спонтанний запал ко­хання, який досяг успіху і не долав жодних перешкод, по суті, нетрив­кий. Це полум'я, яке згасає у момент свого запалення. Але випалену ним рану неможливо забути, і саме це відчуття прагнуть втримати та безмеж­но відновлювати закохані. Звідси й нові небезпеки, яким вони кидати­муть виклик. Проте лицарська відвага їх неодмінно здолає. Тому Трістан і вирушає на пошуки таємніших та глибших, я б навіть сказав, внутрішніх пригод.

Коли Трістан стиха зітхає за втраченою Ізольдою, брат Ізольди Білору­кої думає, що приятель закоханий у його сестру. Ця помилка - зумовлена подібністю імен обох жінок - єдина "причина" одруження Трістана. Оче­видно, Трістанові неважко все пояснити. Але знову втручається гідність, аби завадити Трістанові відмовитися. Закоханий передчуває у цьому ново­му випробуванні, яке він сам встановлює, змогу розгортання пристрасти. Цей фіктивний шлюб із жінкою, яка йому здається гарною, - перешкода, яку можна подолати лише через перемогу над собою (і над шлюбом, який він руйнує зсередини). Трістан стає жертвою власного героїзму! Чистота одруженого лицаря відповідає оголеному мечу між тілами закоханих. Од­нак чистота добровільна, це - символічне самогубство (тут виявляється прихований сенс меча). Це перемога куртуазного ідеалу над здоровою кельтською традицією, яка стверджує радість життя. Це спосіб очищення від залишків спонтанного, тваринного та активного, що було у любовному бажанні. Це перемога "пристрасти" над бажанням. Перемога смерти над життям.

Любов до бажаної перешкоди - це ствердження смерти, це хода до смерти! Але до смерти від кохання, смерти добровільної, що є завершен­ням усіх випробувань, з яких Трістан виходить чистим; смерти, що є перевтіленням, а не брутальною випадковістю. Йдеться про те, аби зовніш­ню фатальність перетворити у фатальність внутрішню, яку вільно обирають закохані. Вони викуповують свою долю через смерть від кохання; це відповідь їхньому любовному напоєві.

Беремо участь, іп extremis, у переверненні діалектичної пари: пристрасть - перешкода. Бо, насправді, перешкода вже не служить зміцненню фа­тальної пристрасти, а стає її метою, її бажаним завершенням. А пристрасть відіграє роль очисного випробування, навіть покути перед смертю, що ви­дозмінює саму пристрасть. Перед нами відкривається остання таємниця.

Любов до кохання приховувала набагато страшнішу пристрасть, у якій неможливо зізнатися і яку зраджують лише символи: оголений меч або ж небезпечна чистота. Не визнаючи того, закохані завжди прагнули тільки смерти! Не визнаючи того, обдурюючи себе, вони завжди шукали відкупу та покути за те, "що вони відчували" - за пристрасть, пробуджену любов­ним напоєм. У найпотаємніших куточках їхніх сердець ховалася воля до смерти, активне прагнення Ночі, яка диктувала їм свої фатальні правила.