Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






загальнотеоретична характеристика





1. Поняття і структура юридичної науки

Юридична наукаце система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності пра­ва і держави (державно-правові закономірності}. Оскільки право і держава належать до соціальних явищ, остільки й юридична наука входить до скла­ду суспільних наук — до загальної системи суспільнознавства.

У зв'язку з тим, що державно-правові явища мають зазвичай складну будову, характеризуються наявністю різних сторін, граней, аспектів, юридич­на наука (юриспруденція) — це багатопрофільна, системна дисципліна.

У системі юридичної науки (юриспруденції) можна виділити такі елементи'.

1) за формою відображення державно-правових явищ — судження про минулі, теперішні і май­бутні (прогнозовані) факти державно-правової дійсності, уявлення про державно-правові явища,

правові категорії і поняття, державно-правові концепції й теорії;

2) залежно від безпосереднього предмета дослід­ження — науки теоретико-історичні, галузеві, міжгалузеві (наприклад, наука екологічного пра­ва), прикладні (наприклад, судова психіатрія), міжнародно-правові (науки міжнародно-публічно­го і міжнародного приватного права);

3) залежно від конкретного елемента предме­та дослідження — вчення про право, вчення про правове (юридичне) регулювання, вчення про дер­жаву, вчення про правосвідомість, вчення про юридичну науку (теорія правознавства);

4) залежно від аспекта вивчення державно-правових явищ — онтологія права і держави (вивчення їх існування як реальних феноменів у «статиці»): філософія держави і права (вчення про їх необхідність, призначення для людини і су­спільства, їх місце у соціокультурній системі, серед здобутків людської цивілізації); аксіологія права та держави (вчення про значущість, цінність цих явищ для особи і суспільства); соціологія права і держави (знання про «динаміку», механізм і соці­альні результати функціонування зазначених фе­номенів); гносеологія права й держави (знання про методологію і методику дослідження держав­но-правових явищ);

5) за гносеологічним (пізнавальним) статусом знань — фактологічна або емпірична частина науки (знання про державно-правові факти), тео­ретична частина (категорії, поняття, теорії, кон­цепції державно-правових явищ), практична час­тина (рекомендації, пропозиції стосовно удоскона­лення держави і права, правового регулювання).

2. Предмет юридичної науки

Як і будь-яку науку, юриспруденцію з-поміж ін­ших суспільних наукових дисциплін вирізняє своє­рідність її предмета, тобто тих особливих закономір­ностей, об'єктивних законів, що нею вивчаються.

Таким предметом виступають специфічні законо­мірності права і держави (державно-правові зако­номірності).

Державно-правова закономірністьце об'єк­тивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами, який безпосередньо обумовлює і впрова­джує якісну визначеність цих явищ, що прояв­ляється в їхніх юридичних властивостях. Інакше кажучи, це такий зв'язок, котрий юридичне опосе­редковує: а) соціальну детермінованість; б) струк­туру функціонування і розвиток; в) соціальну ак­тивність, дієвість державно-правових явищ.

Наявність специфічних державно-правових за­кономірностей якраз і виступає об'єктивною осно­вою для виділення юриспруденції у самостійну на­уку в усій системі суспільнознавства.

Види державно-правових закономірностей:

1) за змістом, типом зв'язку — генетичні (за­кономірності виникнення державно-правових явищ), структурні (закономірності побудови, формування, організації державно-правових явищ, наприклад, зв'язок між елементами юридичної норми), функціональні закономірності «життя», взаємозв'язку, взаємовпливу державно-правових явищ (наприклад, зв'язок між матеріальними і процесуальними юридичними нормами), законо­мірності зміни, розвитку державно-правових явищ;

2) за дією закономірностей у соціальному просторі — внутрішні (зв'язок державно-правових явищ між собою, наприклад, зв'язки між держа­вою і об'єктивним юридичним правом) і зовнішні (зв'язки державно-правових явищ з іншими соціальними феноменами, наприклад, взаємоза­лежність політики і права);

3) за сферою дії закономірностей у державно-правовому просторі — загальні, дія котрих поши­рюється на всю державу в цілому і на всю її право­ву систему, і окремі, які діють лише на частині, на «фрагменті» державно-правової дійсності (ска­жімо, закономірності методу правового регулюван­ня суб'єктів майнових відносин в умовах ринкової економіки);


4) за історичними межами дії — всезагальні (які стосуються права і держави за будь-яких істо­ричних умов, у будь-якому місці й за всіх відтинків часу), формаційні (які діють на право й державу лише визначеного історичного типу) і особливі (притаманні тільки конкретній державі чи певній групі держав);

5) за способом здійснення, формою прояву — так звані динамічні (їх дія проявляється одно­значно у кожному конкретному, одиничному зв'яз­ку державно-правових явищ — наприклад, за­лежність юридичної сили нормативно-правового акта від місця правотворчого органу, яким його прийнято, в апараті держави) і «статистичні», дія котрих проявляється лише на значному масиві, множині державно-правових явищ як багатознач­ний, так званий стохастичний зв'язок останніх (наприклад, залежність рівня, динаміки правопо­рушень, злочинності від стану й змін тих чи інших соціальних явищ).

Методологічне значення викладеної класифіка­ції державно-правових закономірностей полягає насамперед у тому, що вона:

- полегшує виявлення тих сфер державно-пра­вової дійсності, в котрих її закономірні зв'язки до­сліджені недостатньо;

- відіграє суттєву роль при виборі методу до­слідження;

- виступає необхідним засобом встановлення субординації, «ієрархії» об'єктивних державно-правових законів, а тим самим і їх тлумачення, інтерпретації;

- дозволяє конкретизувати уявлення про шля­хи здійснення основних функцій юридичної науки;

- дає об'єктивну основу для структурування всієї системи юридичних наук.

Так, спираючись на наведену класифікацію, слід дійти висновку, що предмет теорії права і дер­жави становлять тільки універсальні і загальні спе­цифічні закономірності виникнення, структури,

функціонування і розвитку державно-правових явищ. Своєрідність таких закономірностей серед інших зв'язків у сфері державно-правової дійсності якраз і є об'єктивною підставою для виділення особливої галузі знань, котра їх вивчає й відобра­жає,— загальної теорії права та держави в ок­рему, самостійну науку у системі юриспруденції.

Означеним предметом даної науки об'єктивно зумовлюються її статус у цій системі, її роль щодо інших наук — як юридичних, так і неюридичних. Ця роль концентровано відображається положен­ням про те, що загальна теорія права та держави е світоглядною, фундаментальною, методологічною юридичною наукою.

3. Функції юридичної науки

Функції юридичної науки — це основні напрям­ки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи.

Серед таких функцій вирізняються:

1) констатуюча виявлення, фіксація наяв­них державно-правових явищ;

2) інтерпретаційна пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін.;

3) евристична відкриття, формулювання невідомих раніше об'єктивних державно-правових закономірностей;

4) прогностична формулювання гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;

5) методологічна використання положень юридичної науки як дослідницьких інструментів для «нарощення» нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (особливо важливу роль у цьо­му контексті відіграють, як відзначалось, висновки загальної теорії права і держави);


6) практико-прикладна — формулювання ре­комендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

7) ідеологічно-виховна вплив на формування й розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб'єктів, на зміцнен­ня (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства.

Виконання юридичною наукою інтерпретаційної, евристичної та прогностичної функцій пов'я­зане з дослідженням механізму дії державно-пра­вових закономірностей, а виконання її практико-прикладної функції — з визначенням механізму їх використання.

Механізм дії державно-правових закономірно­стейце система соціальних явищ, які зумовлю­ють та опосередковують юридична значущу дія­льність суб'єктів.

Механізм використання державно-правової за­кономірностіце система активних, цілеспрямо­ваних дій зі створення умов і засобів для реалізації такої закономірності, а також їі безпосереднього використання на практиці. Це поняття, таким чи­ном, призначене відобразити діяльність щодо конст­руювання, виготовлення й «експлуатації» механізму дії державно-правової закономірності — діяльність, яка «організовує» здійснення останньої.

У кожному із зазначених блоків діяльності мож­на дещо умовно виділити «підмехнізми»: а) загальносоціальний та б) спеціально-соціальний (юридич­ний).

Юридичний механізм використання державно-правової закономірності — це система юридична значущих дій зі створення державно-правових умов і засобів для реалізації такої закономірності, а та­кож її безпосереднього використання у практиці.

Тема 23 Методологія юридичної науки

1. Поняття і склад методології правознавства

Методологія юридичної науки — це: а) систе­ма підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також б) вчення (теорія) про їх ви­користання при вивченні державно-правових явищ.

До складу цієї методології, зокрема, входять:

- філософсько-світоглядні підходи (матеріаліс­тичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафі­зичний, визнання чи заперечення об'єктивних со­ціальних, у тому числі державно-правових, зако­номірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

- загальнонаукові методи, тобто такі, що вико­ристовуються в усіх або у більшості наук (напри­клад, структурний, функціональний методи, сход­ження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);

- групові методи, тобто такі, котрі застосову­ються лише у певній групі наук, наприклад, тіль­ки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

- спеціальні методи, тобто такі, котрі прий­няті для дослідження предмета лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).


Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояс­нення, тлумачення зібраних даних, побудови по­нять, концепцій, прогнозів і т. ін.).

Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, заверше­ного державно-правового дослідження: кожна зних може знадобитись на якомусь етапі — тому навіть з цієї причини методологія має бути мно­жинною, плюралістичною. Проте їхня роль у на­уковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження. Його загальну спрямованість, орієн­тують на знаходження, відбір, накопичення ціл­ком визначених у соціально-змістовному відношен­ні фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтер­претації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе і непотрібне.

2. Сучасні проблеми перетворення методології вітчизняної юриспруденції

Радикальні зміни, котрих зазнали в останній чверті XX ст. державно-правові явища в усьому світі, особливо у країнах Східної Європи, зумовили необхідність адекватного «реагування» на них з бо­ку правознавства у цих країнах. Приведення цієї на­уки у відповідність із соціальними реаліями потре­бує передусім її методологічного «переозброєння». Воно, вочевидь, стає можливим головним чином шляхом звільнення її від колишньої адміністратив­но-командної заідеологізованості, демонополізації методологічних підходів, плюралізації використову­ваних методів дослідження. Це — необхідна перед­умова щодо об'єктивності пізнання державно-право­вих явищ, поступального розвитку юридичної на­уки, свободи наукової творчості.

Сучасна методологічна ситуація у всьому суспільнознавстві України та й інших країн колишнь­ого Союзу РСР, яка характеризується переходом від уніфікованої, єдино дозволеної, «одержавленої» методології до розмаїття методологічних за­сад, поширюється, так чи інакше, й на вітчизняне правознавство. Демонополізація, або, так би мови­ти, роздержавлення методології,— безперечно, плідний процес, який збагачує, демократизує пошуки істини, вивільняє та стимулює дослідницьку енергію, дозволяє більш повно і всебічно осягнути предмет дослідження — специфічні державно-пра­вові закономірності. Вже сьогодні можна зафіксу­вати позитивні результати цієї методологічної тен­денції, втілені, зокрема, у переосмисленні «класич­них» і запровадженні нових понять вітчизняного загальнотеоретичного правознавства — таких, як «права людини», «права нації», «правова держа­ва». Ці результати відображені і в фундаменталь­них нових законах — Конституції України та ін.

Але методологічний плюралізм не повинен пе­ретворюватись на методологічний анархізм, на ме­тодологічну нерозбірливість, сваволю, «всеїд­ність». Означена ситуація (а її симптоми можна подекуди спостерігати як у правознавстві, так і в інших суспільних науках сучасної України) не на­ближає, а віддаляє від положень, адекватних пред­мету пізнання, гальмує формування практично ко­рисних висновків. Запобігти таким небажаним «витратам» у ході дослідницького процесу можна, як видається, за умов дотримання принаймні та­ких трьох загальнометодологічних постулатів:

- об'єктивна обумовленість обраних методів дослідження його предметом. Саме предмет дослід­ження (тобто певна грань, сторона, аспект об'єкта дослідження) «веде» за собою дослідницький ме­тод, визначає межі його застосовуваності, придат­ності та прийнятності. Наприклад, якщо йдеться про можливості застосування у правознавстві мате­матичних методів, то навряд чи можна не погоди­тись із твердженням: перш ніж рахувати, треба визначити, а що ж власне слід рахувати. На ос­таннє запитання не зможе дати відповідь будь-яка суто математична наука;

необхідність встановлення єдиної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити за допомогою певного об'єктивного критерію. Щоправ­да, не можна не бачити того, що у разі, коли понят­тя істинності інтерпретувати як відповідність сус­пільствознавчих положень об'єктивним інтересам (потребам) окремих людей або окремих частин

соціальне неоднорідного суспільства, тоді доведеть­ся визнавати плюралізм істини: їх буде стільки, скільки існуватиме видів таких «часткових», групо­вих інтересів. Та чи не буде такий «плюралізм» своєрідним проявом агностицизму й виправданням будь-яких акцій, аби тільки вони відповідали чиїмось інтересам?

- неодмінним показником прийнятності, еври­стичності певного дослідницького підходу, методу є його спроможність наближувати, призводити до розкриття соціальної сутності явищ, що вивча­ються (а не до приховування, затушовування її). Такою сутністю, взагалі кажучи, є, як відомо, здатність явища задовольняти інтереси певної час­тини соціальне неоднорідного суспільства (а у дея­ких випадках — і всіх громадян держави).

Наведені положення видаються наукознавчими аксіомами: вони стверджені реальною дослідниць­кою практикою багатьох поколінь вчених. Проте в сучасних процесах плюралізації суспільствознавчих (зокрема, правознавчих) методів зазначені аксіоми іноді ігноруються, внаслідок чого якраз і виникають ситуації методологічного безладдя, еклектизму, «хаосу». Ці, можна сказати, методологічні аномалії найчастіше мають місце внаслідок:

1) використання певних загальнонаукових та інших методів дослідження поза межами їх засто­совуваності, тобто абсолютизації, гіперболізації їх евристичних можливостей (у тому числі внаслідок ігнорування закономірної залежності між предме­том і методом дослідження);

2) «оприродничування» законів соціальних явищ (зокрема, космізації, фізикалізації, біологізації дос­лідницьких засад щодо права і держави), тобто «ме­ханічного» виведення закономірностей останніх без­посередньо з положень природничих наук;

3) надмірної, тобто соціально-беззмістовної, «вихолощу вальної» абстрактизації понять про досліджувані соціальні явища (шляхом використан­ня загальнолюдських термінів без конкретно-істо­ричної сутнісної інтерпретації, розшифрування змісту понять, що такими термінами позначаються). Але те, чи мають ці поняття (скажімо, понят­тя прав людини) дійсно загально-, а не частково-людське значення, виявляється лише із їх «призем­ленням», тобто коли вони застосовуються у кон­кретних умовах місця й часу, якими власне й ви­значається соціально-змістовне розуміння, смислове «наповнення» відповідних загальнолюдських тер­мінів. А воно ж, як свідчить практика, нерідко бу­ває досить неоднозначним, неодноманітним:

4) факторної «зрівнялівки», тобто прокламуван­ня рівнозначності, однаковості впливу на досліджу­ване явище численних різноманітних чинників, від яких воно так чи інакше залежить. У такий спосіб затушовуються відмінності між необхідними й ви­падковими зв'язками явищ, створюється ґрунт для заперечення й дискредитації поняття об'єктивного закону або підміни його більш широким (але менш змістовним) поняттям залежності;

5) методологічної «зрівнялівки», тобто прого­лошення абсолютної рівнозначності, рівноцінності усіх методів дослідження, заперечення будь-якої їх субординованості, залежності, системності (у той час, як така субординованість об'єктивно зумов­люється наявністю різних рівнів, багатоаспектністю досліджуваних явищ);

6) термінологічної мімікрії, тобто словесного «перевдягання», як-то кажуть, зміни «вивісок» до­слідницьких підходів і методів. Йдеться про випадки, коли внаслідок своєрідної термінологічної алергії колишні назви (справді дискредитовані спотворе­ною практикою використання позначуваних ними понять) замінюються іншими, новітніми, які, хоча й звучать надто «модерно», проте реально викорис­товуються, інтерпретуються у тому ж значенні, зре­чення якого було задекларовано зовні.

Викладене свідчить про підставність вимоги до­тримання наукознавчої, методологічної дисцип­ліни (безперечно, не формально уніфікованої, не «одержавленої»). Звільнення методології від адмі­ністративно-командної ідеологічної запрограмова­ності не означає її свободу від фактологічної, логічної, і врешті-решт істиннісної дисципліни,

свободу від необхідності вдаватися до такого визна­чального критерію правильності методології, як реальні наслідки впровадження її результатів у суспільну практику. Саме ця практика й «вирішує», якою ж бути методології.

Ця ж практика, до речі, найпереконливіше до­вела й доводить, що ніколи не існувало, не існує і не існуватиме методологи соціального пізнання, абсолютно нейтральної у соціальне орієнтовано­му, соціальне змістовному відношенні, тобто ме­тодологи, так би мовити, соціальна дистильова­ної, «очищеної» від залежності, від впливу з боку загального світогляду, переконань і установок дослідника. А такий світогляд є конкретним про­дуктом певних соціальних і природних умов, об­ставин життя його носія або тієї частини суспільства, інтересам якої об'єктивно відповіда­ють, «слугують» результати дослідження.

Дотримання цих вимог — необхідна передумова евристичної ефективності плюралізації методології юридичної науки в сучасній Україні.

 

 







Date: 2015-11-15; view: 439; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.018 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию