Види правових норм

Правові норми розрізняються:

1) за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче* влади; норми гла­ви держави; норми органів державної виконавчоївлади; норми органів місцевого самоврядування;юридичні норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, насе­ленням (народом або територіальною громадою);

2) за предметом регулювання — конституцій­ні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін. (ця класифікація збігається з поділом структу­ри права на галузі);

3) за способом встановлення диспозиції норма ми — імперативні (диспозиція формулюється ор­ганом держави); диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитись щодо правила взаємної пове­дінки), яке вона буде забезпечувати, але передба­чає ще й «резервне» правило поведінки на той ви­падок, якщо суб'єкти не скористаються

зазначе­ним дозволом);

4) за характером диспозиції, — уповноважу-вальні (дозволяючі), які вказують на можливу, припустиму поведінку; зобов'язальні, що вказу­ють на необхідну з точки зору держави поведінку; забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;

5) за ступенем визначеності змісту — абсолют­но визначені; відносно визначені (альтернативні, си­туаційні, норми з оціночними поняттями та ін.);

в) за роллю, призначенням у правотворчості — первинні; похідні (доповнюючі, конкретизуючі);

7) за функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони); процесуальні (встановлю­ють порядок, процедуру, “регламент” здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у ма­теріальних нормах);

8) за дією в часі — постійні (Норми невизначеної в часі дії); тимчасові (норми визначеної в часі дії);

9) за сферою територіальної дії — загальні (загальнодержавні); місцеві (локальні);

10) за дією на коло суб'єктів — загальні ( діютьна всіх однойменних суб’єктів, наприклад, на всіх громадян ); спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, тільки на студентів); виняткові (у передбачених законом випадках вилу­чають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Специфічні регулятивні особливості юридичної норми, які виявляються, зокрема, за допомогою наведеної класифікації, конче мусять братись до уваги всіма, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу норму права.

Отже, засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у даному питанні те­ми? виступає неодмінним чинником формування практичних умінь впровадження її в життя.

Тема 17 Правомірна поведінка і реалізація

правових норм/ Законність та правопорядок

Практичне значення наукових уявлень з питань право реалізуючої діяльності зумовлюється насам­перед її універсальною поширеністю, життєвою необхідністю для всіх і кожного — адже жодна лю­дина або група людей у сучасному суспільстві не можуть її уникнути.

Проте результативність право реалізуючої діяль­ності, її ефективність та інші бажані показники без­посередньо залежать від дотримання низки умов і вимог, від рівня досконалості вмінь та навичок здій­снення найрізноманітніших право реалізуючих вчинків, акцій, операцій, Формуванню саме таких умінь і навичок активно сприятимуть теоретичні положення, викладені у даній темі.

Окрім того, викладений теоретичний матеріал покликаний озброїти всіх громадян, насамперед професійних юристів, а також інших службових осіб, чіткими критеріями, орієнтирами правомірно­сті поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири (зокрема, принципи соціально-демократичної законності) не тільки засвоювалися теоретично, а й беззастереж­но, неухильно запроваджувалися у практику.

Цьому найбільше сприятимуть положення про юридичні гарантії законності, оскільки засвоєння саме таких положень — неодмінна умова вироблення прак­тичних навичок забезпечення та захисту законності.

1. Загальна характеристика правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це такі вчинки (діян­ня), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Види правомірної поведінки:

1) за суб'єктами — діяльність громадян (лю­дей), державних організацій (зокрема, органів держави), громадських об'єднань, соціальних спільностей;

маргінальна, що пояснюється загрозою відпові­дальності у разі вчинення правопорушення;

5) залежно від зафіксованості у законодав­стві — врегульована законодавством, не врегу­льована законодавством;

6) залежно від ставлення держави до правомір­ної поведінки — схвалювана, стимульована (за­охочувана), допустима;

Основні принципи законності у державі со­ціально-демократичної орієнтації:

- єдність — однаковість нормативно-правово­го регулювання на всій території країни; то­тожність застосування юридичних норм щодо всіх однойменних суб'єктів права;

- соціально-демократична доцільність — відповідність закону цілям забезпечення прав лю-• дини і прав нації (народу), соціальної демократії і прогресивного розвитку суспільства; необхідність вибору в межах закону найбільш ефективного (оп­тимального) засобу досягнення мети закону;

- реальність — забезпеченість законності дієвими, досконалими гарантіями.

Наслідком законності є встановлення в суспіль­ному житті правопорядку.

Правопорядок — це режим (стан) упорядкова­ності, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

4. Загальносоціальні гарантії законності

Гарантії законності — це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджу­ється, охороняється і, в разі порушення, віднов­люється законність. Види загальносоціальних га­рантій законності: економічні, політичні, ідео­логічні.

Розглянемо докладніше лише останню групу га­рантій, зокрема правову культуру особи.

Правова культура — це така властивість осо­би, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною пра­вомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання — це цілеспрямована діяль­ність державних органів, громадських об'єднань і трудових колективів, а також інших суб'єктів щодо формування у громадян і службових осіб ви­сокої правової культури.

Засоби правового виховання: правове навчан­ня (зокрема юридичний всеобуч); правова пропа­ганда; юридична практика державних органів та інших організацій; правомірна поведінка грома­дян, їх особиста участь у здійсненні та охороні юридичних норм; самовиховання.

Юридичний всеобуч — це єдина загальнодер­жавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців.

Крім загальносоціальних гарантій законності, існують також гарантії спеціально-соціальні, зок­рема юридичні.

5. Юридичні гарантії законності

Юридичні гарантії законності — це передба­чені законом спеціальні засоби впровадження охо­рони і, в разі порушення, відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) за найближчими цілями — превентивні, або попереджувальні, (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслід­ків правопорушень);

2) за суб'єктами застосування гарантій — парламентські, президентські, судові, проку­рорські, муніципальні, адміністративні (управ­лінські), контрольні;