Загальна характеристика правового регулювання

Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина ви­користовується насамперед органами держави (а подекуди й іншими учасниками суспільного жит­тя) для здійснення специфічного впливу на су­спільні відносини. Він відображається поняттям пра­вового регулювання.

Правове регулювання — це здійснюваний дер­жавою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упо­рядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у про­цесі правового регулювання, так і поза ним). Оби­два ці різновиди впливу права на особу і на суспіль­ство відображаються поняттям дії (функціонування) права.

У процесі такої «інтегрованої» дії права реалі­зуються всі його функції (тема 12), наразі спеці­ально-соціальні функції виконуються тільки опосередком правового регулювання.

Щодо кожного типу держави і права, то правове регулювання підпорядковується певним типологіч­ним принципам. Стосовно правового регулювання (права) соціально-демократичної орієнтації, такі принципи вже розглядалися у темі 13. Тут лише за­уважимо, що «надзавданням» правового регулюван­ня згаданого типу слугує сприяння здійсненню, охо­роні й захисту прав людини і прав нації (народу).

Види правового регулювання:

1) за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон — загальнодозволенний («дозволено все, що прямо не за­боронено законом») і спеціальнодозволенний («до­зволено лише те, про що прямо зазначено в законі»);

2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання — централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єк­том є регіональний, місцевий чи інший територіаль­ний орган);

3) за обсягом суспільних відносин, на які поши­рюється правове регулювання,— загальне, або

нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно невизначеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву си­туацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні віднос­но визначених юридичних норм, коли існує мож­ливість обрати на власний розсуд,— проте в межах норм — конкретний варіант поведінки.

Стадії правового регулювання

Обов'язкові:

1) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Факультативні:

2а) офіційне тлумачення правової норми;

26) застосування правової норми.

Сфери та межі правового регулювання

Сфера правового регулювання — це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридич­них норм;

2) сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, по­треб суспільства і держави. Її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами ке­рівної частини суспільства, які відображає держава;

3) сфера законодавчого (легального) регулюван­ня — ділянка соціального простору, фактично рег­ламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання — ділянка суспільного жит­тя, в котрій фактично здійснюються правові норми;

межі її визначаються чинним законодавством.

2. Предмет, метод і типи правового регулювання

Предмет правового регулювання — це сукуп­ність суспільних відносин, урегульованих правом.

Властивості предмета правового регулювання:

- вольовий («ідеологічний») характер суспіль­них відносин;

- здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

- істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулювання — це специфіч­ний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юри­дичних засобів.

Метод правового регулювання характеризується:

- колом суб'єктів, яких держава визнає право­здатними і дієздатними;

- змістом та обсягом правового статусу суб'єк­тів певних відносин;

- порядком формування, встановлення юри­дичних прав і обов'язків суб'єктів;

- ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

- співвідношенням основних регулятивних за­собів впливу на поведінку — повноважень (дозво­лів), обов'язків та заборон;

- порядком (процедурою) здійснення Юридич­них прав та обов'язків;

- способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

Тип правового регулювання — це спосіб сполу­чення загальних юридичних дозволів та загальних.юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Види типів правового регулювання:

- загальнодозволенний: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

- спеціальнодозволенний: «дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі».

3. Механізм правового регулювання

Механізм правового регулювання — це систе­ма всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини.

Він не збігається повністю з правовою системою суспільства, є дещо «вужчим» від неї. Адже до ос­танньої так чи інакше входять і такі явища, в яких ні держава, ані суспільство не зацікавлені (зокрема, правопорушення).

Дія механізму правового регулювання супрово­джується, переплітається, пов'язується із впливом інших соціальних явищ, які в цілому можна відо­бразити поняттям загальносоціального механізму правового регулювання.

Елементи механізму правового регулювання:

Обов'язкові на відповідних стадіях регулю­вання:

- норми права (моделюють, регламентують сус­пільні відносини);

- нормативно-правові акти («організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпе­чують набуття ними чинності);

- юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юридичні права і обов'яз­ки персоніфікованих суб'єктів);

- правовідносини (конкретизують взаємні юри­дичні права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів);

- акти тлумачення (з'ясування) змісту право­вих норм;

- акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

Обов'язкові протягом усього регулювання:

- правосвідомість (ідеологічно, духовно забез­печує процес правового регулювання);

— законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу). Факультативні:

Види юридичної техніки. Юридична техніка відповідно, зокрема, до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності по­діляється на правотворчу, правотлумачну, правозастосовну та правореалізаційну. До кожного з цих видів юридичної техніки входять як загальні, так

і особливі, специфічні способи, прийоми, вміння праворегулятивної діяльності.

Усі вони мають бути розділені на:

- соціологічно-дослідні (використовуються, наприклад, при з'ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у закони та інші нормативно-правові акти, або ж при визна­ченні доцільності, своєчасності, ефективності пра­вового регулювання);

- мовні (використовуються щодо юридичної термінології, стилю викладу змісту правових актів);

- логічні (використовуються, зокрема, при по­будові юридичних моделей, «конструкцій», при тлумаченні правових норм, при систематизації за­конодавства);

- психологічні (використовуються, наприклад, у правозастосовній діяльності, зокрема, при при­тягненні правопорушників до юридичної відпові­дальності);

- педагогічні (використовуються, для прикла­ду, з метою впливу на правосвідомість суб'єктів при застосуванні і реалізації юридичних норм);

- організаційні (зокрема, щодо забезпечення про­цедурного аспекта праворегулятивної діяльності);

- економічні (наприклад, при визначенні «собі­вартості», витрат на певні праворегулятивні акції, дії);

- технічні (використання сучасних технічних засобів, електронно-обчислювальної техніки в юри­дичній діяльності).

5. Ефективність правового регулювання

Характер і «якість» регулятивного впливу пра­ва на суспільні відносини відображаються насампе­ред такими поняттями:

— цінність правового регулювання;

— економність правового регулювання;

— ефективність правового регулювання. Цінність правового регулювання — це його ре­альна позитивна (корисна) значущість для існуван­ня і розвитку особи, соціальних спільнот, груп,

об'єднань, для всього суспільства загалом. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загальносоціальну цінність пра­вового регулювання (кожна з яких має щодо цього специфічні показники і критерії).

Економність правового регулювання — це обсяг соціальних витрат (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів та ін.), потреб для досягнення мети закону. Йдеться, отже, неначе про «собівартість» досягнення за допомогою закону потрібних результатів, змінювань.

Ефективність правового регулювання — це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі резуль­тати виразити в однотипних показниках, які мо­жуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обра­ховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити в кількісній формі за допо­могою вказаного співвідношення.

Мета правового регулювання (мета закону) — це передбачувані і бажані для правотворчого орга­ну результати здійснення закону. Мета закону мо­же бути, зважаючи на наявність засобів і умов її досягнення, найближчою (прямою) або перспек­тивною. За сферою суспільного життя, якої сто­сується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі.

У тих випадках, коли зміст мети закону стано­влять саме юридичні наслідки (тобто зміни у пра­вовому статусі певної групи суб'єктів або у кон­кретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), е підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх же інших випадках йдеться, так би мовити, про загально-соціальну (економічну, політичну, екологічну, ду­ховну та ін.) ефективність правового регулювання.

Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розріз­няють результати здійснення закону очікувані й неочікувані (несподівані), позитивні (корисні) і негативні (шкідливі).

Щоб дістати повне уявлення про ефективність правового регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які переслідувались законодавцем, а також встановити і співставити, «зважити» усі види ре­зультатів здійснення закону стосовно кожної ме­ти. Це завдання розв'язується за допомогою спеціальних дослідницьких процедур.

Такі процедури можуть використовуватись для «вимірювання» ефективності регулювання, здій­снюваного на основі одного або декількох законів. Якщо ж ідеться про ефективність цілого інституту права чи окремої галузі права, а тим більше права в цілому, то така результативність правового регу­лювання узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері суспільних відносин, що зумов­лені юридичними чинниками і мають вияв у суспільній практиці.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується:

- ефективністю самого закону;

- ефективністю процедурно-процесуального ме­ханізму застосування закону;

- ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону.

Якщо перші дві позиції стосуються ефектив­ності правотворчості, то остання — ефективності правозастосування (правореалізації). Кожна з цих «ефективностей» має свої передумови (як загально-соціальні, так і юридичні) і характеризується своєрідними показниками.

До загальносоціальних передумов ефектив­ності юридичної норми (ефективності правотвор­чості) слід віднести:

- відповідність норми об'єктивним законам (за­кономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;

- відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливос­тям її здійснення (матеріальним, духовним, часо­вим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей;

- відповідність юридичної норми реальним по­

требам та інтересам тих суб'єктів, відносини між яки­ми вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів;

- відповідність юридичної норми стану право­свідомості і моралі, рівню загальної культури, гро­мадській думці згаданих суб'єктів:

- відповідність норми права висновкам тих на­ук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, що перебувають у сфері правового регулювання;

- відповідність юридичної норми загальним за­кономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої органі­зації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

До юридичних (спеціально-соціальних) перед­умов ефективності юридичної норми належать:

- відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулю­вання (наприклад, законам системності, яка несу­місна з неузгодженістю, суперечливістю, на­явністю прогалин між структурними елементами кожної правової системи, або обов'язковим зв'яз­кам між структурними елементами кожної юри­дичної норми, або ж залежностям між процедур­но-процесуальними та матеріальними нормами);

- наявність у суспільстві режиму законності, неухильне втілення принципів юридичної відпові­дальності (зокрема принципу її невідворотності);

- домінування в суспільній свідомості, у гро­мадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних служ­бовців та більшості населення.

Дотримання усіх зазначених передумов дозво­ляє забезпечити не тільки суто управлінську ефек­тивність, але й зазвичай цінність та економність закону, тобто його високу якість.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

ПРАВОЗНАВСТВО ТА ЙОГО МЕТОДОЛОГІЯ

Тема 22 Правознавство (юридична наука):

Date: 2015-11-15; view: 410; Нарушение авторских прав