Загальна характеристика тлумачення правових норм

Об'єктивна необхідність тлумачення юридич­них норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, багатозначних слів (термінів), які за різних умов різні суб'єкти можуть розуміти досить неоднозначне. Для того, щоб запобігти такому «різночитанню» закону або подолати його неодна­кове тлумачення за одних і тих самих умов, якраз і необхідно вдаватися до тих чи інших видів, способів правотлумачення, котрого, як відзначалось, не можна уникнути при застосуванні будь-якої юридичної норми. Тому, крім уяснення як обов'яз­кової стадії правозастосування, може виникати по­треба ще й у роз'ясненні суб'єктам правозастосу­вання і правореалізації правильного розуміння змісту юридичної норми.

Отже, соціальне призначення будь-якого тлума­чення права — забезпечити правильне, однозначне (уніфіковане) розуміння змісту юридичної норми всіма, хто має її застосовувати або реалізовувати.

Тлумачення правової норми — це діяльність щодо з'ясування або роз'яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосуван­ня і реалізації.

Тлумачення-з'ясування — це внутрішня інте­лектуальна діяльність суб'єкта щодо встанов­лення змісту нормативно-правового акта, яка не виходить за межі його свідомості; це, так би мо­вити, тлумачення норми «для себе».

Тлумачення-роз'яснення — це вже зовнішня, об'єктивована інтерпретація змісту правової норми, так би мовити, «для інших». Тому воно мусить бути певним чином виражене назовні, «матеріалізоване» у тій чи іншій формі, доступ­ній для сприйняття іншими особами.

Види тлумачення-з'ясування:

1) за способом — філологічне (текстове, грама­тичне), тобто з'ясування змісту правової норми шляхом аналізу її тексту на основі використання законів філології; систематичне, тобто з'ясуван­ня змісту правової норми на основі встановлення її системних зв'язків з іншими правовими нормами;

історичне, тобто з'ясування змісту правової нор­ми на основі пізнання конкретно-історичних умов її прийняття; цільове (телеологічне), тобто з'ясу­вання змісту правової норми на основі виявлення цілей її прийняття;

2) залежно від співвідношення тексту норми та й змісту (інакше кажучи, «за обсягом») — бук­вальне (адекватне, точне), якщо зміст норми ціл­ком відповідає його «словесній оболонці»— тексту

норми; обмежувальне, якщо зміст норми вужчий від її тексту; поширювальне, якщо зміст норми більш широкий, ніж її словесний вираз, текст.

Зміст уяснення правової норми, яка застосо­вується, його інтелектуальний результат фіксується здебільшого опосередковано, неявне — через відпо­відний правозастосовний акт, в якому таке уяснен­ня начебто «заховане», використане. Проте іноді во­но може виражатися в окремому, самостійному до­кументі (акті), якщо потрібно спеціально роз'ясни­ти іншим особам своє розуміння правової норми.

Види тлумачення-роз'яснення (інтерпретації):

1) за сферою дії — нормативне (загальне), роз­раховане на всі випадки застосування, реалізації роз'яснюваної норми; казуальне (індивідуальне), розраховане тільки на той випадок застосування, реалізації юридичної норми, з приводу якого роз'яснюється її зміст;

2) за юридичним значенням — офіційне (роз'яс­нення змісту юридичної норми, яке здійснюється компетентними суб'єктами і є формально-обов'яз­ковим для всіх її адресатів); офіціозне (роз'яснен­ня змісту юридичної норми, котре є формально-обов'язковим тільки для осіб та організацій, адмі­ністративне підпорядкованих суб'єкту роз'яснення (інтерпретатору); неофіційне (роз'яснення змісту юридичної норми, яке не є формально-обов'язко­вим для будь-кого).

Отже, офіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, яке здійснюється компетентними органами і є формально-обов'язковим для всіх суб'єктів її застосування та реалізації.

Залежно від того, ким встановлена юридична нор­ма, яку тлумачить певний суб'єкт (або, інакше кажу­чи, залежно від того, «чию» норму він тлумачить), офіційне тлумачення буває автентичним (влас­ним, «авторським»), коли норма тлумачиться тим са­мим органом, який її встановив (суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи), або ж делегованим (легальним), коли норму тлумачить орган, який її не приймав, але спеціально уповнова­жений законом давати Гі обов'язкове роз'яснення.

Неофіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'­єктом і не є формально-обов'язковим. За рівнем компетентності, обґрунтованості неофіційне тлумачення правових норм поділяється на доктринальне (науково обґрунтоване тлумачення вче­них), професійне (тлумачення юристів-практи­ків). буденне (тлумачення не юристів).

2. Інтерпретаційно-правові акти

Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загальним (нормативним), воно завжди вира­жається в самостійному спеціальному (юридично­му) документі — інтерпретаційно-правовому акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним (казуаль­ним), тоді воно може включатися, «вписуватися» у відповідний правозастосовний акт, викладатись у його мотивувальній частині або ж фіксуватися в окремому документі (наприклад, у письмовій від­повіді компетентного органу на запит зацікавлено­го суб'єкта про те, як правильно слід розуміти за­кон стосовно конкретної життєвої ситуації).

Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правової норми) — це спосіб зовніш­нього прояву встановленого компетентними орга­нами формально-обов'язкового правила розуміння змісту юридичної норми.

Види інтерпретаційно-правових актів:

1) за «авторством» норми, яка є предметом тлу­мачення, — акти автентичного тлумачення; ак­ти делегованого (легального) тлумачення,

2) за суб'єктами тлумачення — акти тлу­мачення державних органів (органів державної влади, управління, суду, прокуратури та ін.); ак­ти тлумачення уповноважених органів гро­мадських об'єднань,