Система законодавства

Інкорпорація — це спосіб систематизації зако­нодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в од­ному збірнику. •••'•;

Види інкорпорації:

1) за юридичним значенням — офіційна (підготовка і видання правотворчими органами або упов­новаженими, за їх рішенням, організаціями збірни­ків чинних нормативно-правових актів: наприклад, Зібрання законодавства України) і неофіційна (під­готовка і видання збірників нормативно-правових актів не правотворчими органами або будь-якими іншими організаціями чи особами);

2) за обсягом — загальна (генеральна), галузе­ва, міжгалузева, спеціальна (за окремими інсти­тутами однієї галузі законодавства);

3) за критерієм об'єднання нормативно-пра­вових актів — предметна, хронологічна, суб'єк­тивна (залежно від органу, яким видано інкорпо­ровані акти) та ін.

Кодифікація законодавства — це спосіб його сис­тематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання групи юридичних норм та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті.

Отже, така систематизація законодавства завж­ди має офіційний (правотворчий) характер.

Види кодифікації:

1) за обсягом — галузева, міжгалузева, спеці­альна;

2) за формою вираження — основи (основні за­сади) законодавства, кодекс, статут, закон, по­ложення та ін.

Тема 16 Правові (юридичні) норми

У кожному випадку, в кожній ситуації суб'єкту доводиться так чи інакше мати справу з певною «одиничною» юридичною нормою, яка становить первинну клітину всієї системи об'єктивного юри­дичного права. І лише знаючи закономірності по­будови і «життя» цієї частинки права, можна до­

могтися її правильного застосування і здійснення, забезпечити юридичну правомірність поведінки. Наприклад, не встановивши диспозиції норми, не можна скласти уявлення про те; які дії дозволя­ються, або вимагаються, або ж забороняються дер­жавою; якщо не знайти гіпотезу норми, зали­шається невідомим, в яких ситуаціях можуть виникнути передбачені нею права, обов'язки, забо­рони, а не відшукавши її санкцію, неможливо з'я­сувати, в який спосіб гарантується загальна обов'язковість диспозиції.

Що ж до класифікації юридичних норм, то во­на розкриває саме такі їх видові особливості, які зумовлюють специфіку діяльності щодо їхнього за­стосування і реалізації.

1. Загальна характеристика правової норми

Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний ха­рактер, встановлюється або санкціонується дер­жавою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки загального характеру правової норми

Правова норма:

а) регулює групу кількісно невизначених су­спільних відносин;

б) адресована колу не персоніфікованих суб'єктів;

в) діє в часі безперервно;

г) не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

д) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

2. Структура правової норми

Структура (або внутрішня форма) правової нор­ми — це об'єктивно зумовлена потребами право­вого регулювання Ті внутрішня організація, яка ви­ражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними.

Елементи правової норми (обов'язкові) — дис­позиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція — це частина норми, в якій зазна­чаються права або обов'язки суб'єктів. Це — цен-г тральна, основна частина юридичної норми, яка власне і вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (несолідну) й заборонену (неприпус­тиму) поведінку суб'єкта.

Гіпотеза — частина норми, в якій зазначають­ся умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обста­вини відображаються спеціальним поняттям «юридичні факти». Призначення гіпотези — виз­начити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Санкція — частина норми, в якій зазначають­ся заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Факультативний елемент юридичної норми — за­охочення. Це — частина норми, в якій зазначають­ся певні цінності, блага. Їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції.

Види диспозицій, гіпотез, санкцій:

1) за складом — прості і складні;

2) за ступенем визначеності змісту — абсо­лютно визначені і відносно визначені (зокрема» оцінні, альтернативні).

Крім того, санкції поділяються на каральні (штрафні) й відновлювальні.