Конфлікти в державно-правовій сфері: поняття, види, особливості

Державно-правові конфлікти виникають на державному рівні, серед органів державної влади. Вони тісно пов'язані з політичними конфліктами, оскільки сферою їх прояву є політична система суспільства, але на відміну від останніх вони сконцентровані у ядрі цієї системи — державі. Надзвичайна значимість конфліктів у державно_правовій сфері зумовлена, по-перше, особливим складом їх суб'єктів (органи державної влади, регіони, політичні сили тощо) і об'єктів (суверенітет держави, територія, повноваження і дії владних органів тощо).

Наявність державно-правових конфліктів, як свідчить досвід України та інших країн СНД, зумовлена низкою загальносоціальних і юридичних чинників. До них, на думку В. Тація та Ю. Тодики, належать [100, с. 29]:

• перехідний стан суспільних відносин;

• відхід від однієї панівної ідеології, від керівництва суспільством однією політичною партією до політичної й ідеологічної різноманітності;

• відставання процесуальних конституційно-правових норм від матеріальних;

• прагнення законодавчої, виконавчої гілок влади, глави держави одержати для себе якомога більше владних повноважень;

• порушення суб'єктами державно-правових відносин норм Конституції і законів, міжнародно-правових актів, ратифікованих парламентом;

• різне тлумачення гілками влади конституційних норм;

• спроби окремих територій змінити свій правовий статус або ввійти до складу іншої держави;

• дії суб'єктів державно-правових відносин спрямовані на розпалювання національної та релігійної ворожнечі, підтримка державою певної конфесії, надання їй переваг перед іншими релігіями.

Серед основних і поширених видів державно-правових конфліктів слід назвати конфлікти між гілками влади, конфлікти у парламентській діяльності.

Конфлікти між гілками влади виникають у сфері відносин з приводу поділу владних повноважень. Згідно з Конституцією України систему органів державної влади становлять органи законодавчої,виконавчої і судової влади, які мають власну структуру, компетенцію й відповідне законодавство. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Саме законодавча функція дає змогу парламентові здійснювати значний вплив на всі політичні процеси, що відбуваються в державі і суспільстві.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. До системи центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети та органи виконавчої влади із спеціальним статусом.

Функцію здійснення виконавчої влади на місцях, тобто в областях і районах, покладено на місцеві державні адміністрації. Визначаючи специфіку виконавчої влади в системі поділу влад, і зокрема її взаємовідносини із законодавчою владою, зауважимо, що парламент має право остаточного рішення щодо законодавчої діяльності чи бюджетного контролю, але більшість інших рішень приймають уряд та місцеві державні адміністрації.

Важливою складовою системи державної влади є судова гілка влади.

Проблема поділу влад — це завжди проблема поділу базових функцій, повноважень, специфічних форм діяльності. У здійсненні своїх повноважень кожна з гілок влади відносно самостійна, кожна прагне бути незалежною від впливу інших. Проте надто велика концентрація влади в однієї з гілок за відсутності або неефективності контролю кожної влади з боку інших об'єктивно може стати причиною виникнення суперечностей між ними і, за певних умов, навіть призводити до диктату однієї гілки влади.

Конфлікти в парламентській діяльності. Верховна Рада України покликана виробляти й формулювати загальну волю українського народу, приймати єдині й обов'язкові для всіх рішення у формі законів. За своїм складом парламент відображає різні, у тому числі протилежно спрямовані, політичні сили суспільства. Тому досить часто виникають розбіжності й конфлікти між політичними фракціями, групами, окремими депутатами. Особливо жорстка боротьба точиться навколо прийняття актів конституційного рівня, законів про політичні партії, вибори, бюджет тощо. Конфліктні ситуації виникають на різних етапах законотворчого процесу. Бурхливий характер може мати обговорення гострих політичних питань на пленарному засіданні. Це стосується також роботи комітетів, комісій, депутатських груп. При голосуванні у зв'язку з посиленням емоційної напруги депутатів, а також через помилки й непорозуміння конфлікти набувають особливого загострення.