Особливості класифікації юридичних конфліктів

Отже, можна стверджувати, що конфлікт наявний тоді, коли немає згоди між двома чи декількома суб'єктами, це зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи.

У теорії є така класифікація конфліктів:

• За ознакою результатів:

— функціональні — які підвищують ефективність діяльності організації;

— дисфункціональні — знижують рівень забезпечення власних потреб, зменшують роль групової співпраці і, відповідно, ефективність діяльності організації.

• За змістом:

◙ внутрішньо особистісні, зумовлені боротьбою мотивів, коли керівники ставлять суперечні й навіть протилежні вимоги;

◙ міжособистісні, що виникають під час розподілу ресурсів, робіт, матеріальних заохочень, обов'язків тощо; зумовлені різними рисами характеру, неоднаковим рівнем знань, кваліфікаційних особливостей, рівнів інтелекту тощо;

◙ між особистістю і групою, спричинений порушеннями групових норм, своїх обов'язків, загальних «правил гри», етики поведінки, культури взаємин тощо;

◙ міжгруповий, що виникає між лінійним і штабним персоналом, профспілкою і адміністрацією, формальними і неформальними групами тощо. Головною причиною є зіткнення інтересів різних груп.

Існує чимало варіантів типології конфліктів, зокрема поширений поділ за сферами прояву; за ступенем тривалості та напруженості; за суб'єктами конфліктної взаємодії; за масштабом; за соціальними наслідками тощо.

Політичні конфлікти пов'язані з боротьбою за владу. За певних умов вони можуть виходити за межі демократичних форм і переростати у масові заворушення, повстання, громадянські війни. Для багатьох сучасних політичних конфліктів характерні міжнаціональний та міжрелігійний (міжконфесійний) аспекти.

Ідеологічні конфлікти пов'язані із зіткненнями у соціально-політичних поглядах, установках, переконаннях людей. Вони можуть виникати як на рівні великих соціальних груп, так і на рівні малих груп, а також між окремими особами. Часто вони пов'язані з політичними та міжнаціональними відносинами.

Міжнаціональні конфлікти за ступенем загостреності, масштабністю та наслідками займають особливе місце. Зазвичай вони тісно пов'язані з іншими видами конфліктів, а інколи є національною оболонкою політичного, економічного або навіть кримінального конфлікту.

Соціальні (у вузькому розумінні) конфлікти виникають внаслідок суперечностей у сфері охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, надання пільг, у комунальній сфері, вони стосуються питань житла, користування побутовими послугами тощо.

Сімейно-побутові конфлікти виникають на ґрунті незгод та дисгармонії у сім'ї, на роботі, за місцем проживання.

Усі загальні підходи до типології соціальних конфліктів можуть застосовуватися і до конфліктів юридичних. Проте, як слушно наголошує В. М. Кудрявцев [131, с. 90–95], специфіка юридичного конфлікту визначається юридичними характеристиками. До них належать: галузь права, у сфері якої може перебувати конфлікт; структура норми, яка його стосується; різновид правозастосовної установи та ін.

Поділяючи конфлікти за галузями права, передусім зазначимо, що вони відбуваються в кожній із них. Поширені конфліктні відносини, пов'язані з питаннями цивільного, господарського, фінансового, трудового, екологічного, житлового, сімейного права. Найбільш небезпечні конфлікти — у сфері кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права. Окремі групи становлять конституційні конфлікти, вирішення яких відбувається в площині конституційної юстиції, та міжнародні конфлікти, які врегульовуються, крім внутрішнього (конституційного) законодавства, нормами міжнародного права. Процеси демократизації суспільного життя актуалізували потребу в окремому провадженні адміністративних справ. Судова реформа в Україні передбачає створення ланки адміністративних судів для розгляду конфліктних відносин у сфері адміністративного права.

Проте, як вже зазначалося, в реальному житті існує чимало “змішаних” конфліктів, які спочатку не мають правового характеру і лише згодом можуть набувати юридичних ознак. Крім того, деякі конфлікти можуть переростати з однієї сфери права в іншу. Так, конфлікт, що розпочався як сімейна сварка, розвиваючись, може набути правового характеру, наприклад, у таких випадках: а) звернення із заявою про розлучення (сфера сімейного права); б) звернення із заявою про поділ майна (сфера цивільного права); в) притягнення до адміністративної відповідальності за порушення тиші в громадських місцях (сфера адміністративного права); г) притягнення до кримінальної відповідальності за завдання побоїв (сфера кримінального права).

Юридичні конфлікти можна поділяти й залежно від характеру приписів (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі) правових норм, порушення (різне розуміння чи різне тлумачення) яких становить основу конфлікту. В разі дії уповноважуючих норм конфлікт зазвичай виникає між уповноваженим суб'єктом та особою (фізичною або юридичною), чиї інтереси порушені або можуть бути порушені. Звернімося до прикладу. Міськрада міста К. надала земельну ділянку нафтовій компанії під будівництво бензозаправки на шосе, що проходить територією житлового масиву. Це рішення міськради негативно сприйняли жителі масиву, які, вбачаючи в цьому будівництві загрозу навколишньому середовищу, розпочали акції протесту. Міськрада на вимогу громадськості змушена була скасувати своє рішення. Нафтова компанія на скасування міськрадою рішення про виділення земельної ділянки звернулася з позовом до суду про відшкодування матеріальних збитків, яких вона зазнала у зв'язку з розпочатим будівництвом бензозаправки. Суд своїм рішенням задовольнив цей позов і зобов'язав міськраду відшкодувати збитки, яких зазнала нафтова компанія. У цьому конфлікті крім двох сторін (сторони — уповноваженого суб'єкта і сторони, інтереси якої порушено) задіяні й інші учасники (міськрада та суд), як і має бути у юридичному конфлікті.

При застосуванні зобов'язуючих норм суб'єктами конфлікту можуть бути насамперед зобов'язані особи та держава. Зобов'язання пов'язують не лише фізичних і юридичних осіб, а й державу як гаранта їх виконання. У наведеному прикладі зобов'язаною судом особою є міськрада. Проте ролі суб'єктів у конфліктах такого типу, за певних умов, можуть змінюватися. Наприклад, в електричці контролер намагається оштрафувати безквиткового пасажира, який не хоче сплачувати штраф і втягує контролера в конфлікт. Якщо контролер, не

бажаючи конфліктувати з безквитковим пасажиром, відпустить його, то він сам входить у конфлікт з державою.

У разі дії забороняючих норм конфлікти головним чином полягають у порушенні цих норм певними фізичними або юридичними особами. Характерним прикладом можуть бути правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища.

Серед інших слід також назвати типологію юридичних конфліктів за системою правозастосовних та правоохоронних органів. Виходячи з компетенції цих органів, можна визначити, до якого органу слід звертатися у разі виникнення конфліктної ситуації. Чинне законодавство України (закони “Про судоустрій України”, “Про прокуратуру”, “Про міліцію”, “Про звернення громадян” та ін.) чітко визначає компетенцію правоохоронних органів та порядок прийому і терміни розгляду звернень громадян. Проте, як свідчить практика, такі конфлікти незрідка провокуються адміністративною плутаниною у різних відомствах, управліннях, відділах, затягуванням розгляду справ тощо. Реальну можливість запобігти таким негативним явищам надає гарантоване Конституцією України (ст. 55) право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.