Міжнародні конфлікти: міждержавні конфлікти, національно-визвольні війни, внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти, збройні конфлікти, акти агресії

Підґрунтям міжнародно-правового конфлікту, як і будь-якого “внутрішньоправового” конфлікту, є зіткнення протилежних інтересів, цінностей, цілей. Але це, мабуть, єдине, що є між ними спільного. Усі інші елементи міжнародно-правових конфліктів (причини, зміст, суб'єкти, особливості перебігу, способи врегулювання та розв'язання) властиві лише для сфери міжнародних відносин. Отже, специфічним предметом міжнародно-правового конфлікту є зіткнення інтересів суб'єктів міжнародних відносин, яке спричиняє боротьбу між ними і врегульовується за допомогою міжнародно-правових процедур.

Причини та зміст міжнародно-правових конфліктів стосуються не приватних особистісних чи особистісно-групових інтересів, а інтересів безпеки, територіальної цілісності та суверенітету держав.

Сторонами таких конфліктів можуть бути:

а) окремі держави;

б) групи, об'єднання, коаліції держав;

в) міжнародні, суспільно-політичні, профспілкові організації;

г) політичні, релігійні рухи.

Міжнародно-правові конфлікти виникають, коли один із суб'єктів міжнародних відносин намагається нав'язати свої інтереси іншим, зачіпає, обмежує чи ігнорує їхні потреби.

Е. І. Скакунов, приміром, розглядає такі види міжнародних конфліктів [131, с. 178–184]:

• міждержавні конфлікти;

• національно-визвольні війни;

• внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти.

Міждержавні конфлікти, сторонами яких виступають держави, традиційні для сфери міжнародних відносин. Традиційною є й функція міжнародного права — бути регулятором міждержавних конфліктів. Завдяки виробленим людською цивілізацією міжнародно-правовим механізмам конфліктна взаємодія держав сьогодні відбувається переважно відповідно до юридичних норм. Саме міждержавні відносини є сферою дії принципу незастосування сили, встановленого у ст. 2 Статуту ООН.

Застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, згідно з визначенням Генеральної Асамблеї ООН 1974 р., є актом агресії. Визначення агресії (ст. 3) до актів агресії зараховує такі міждержавні дії:

• вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона мала, чи будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

• бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

• напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили або морські та повітряні флоти іншої держави;

• застосування збройних сил однієї держави, які перебувають на території іншої держави відповідно до угоди з іншою державою, з порушенням умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території по завершенню дії угоди.

Національно-визвольні війни — це особлива категорія міжнародних конфліктів. Згідно з Додатковим протоколом № 1 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. “збройні конфлікти, у яких народи борються проти колоніального та расистського панування й окупації, за здійснення їхнього права на самовизначення є міжнародними збройними конфліктами”.

Внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти або змішані (“внутрішні зі значним зовнішнім залученням”) війни почали розглядатися як вид міжнародних конфліктів після Другої світової війни. Раніше їх вважали суто внутрішньою справою держави. Практично всі великі міжнародні кризи після 1945 р., що мали своє коріння у громадянських війнах, переростали у змішані війни. В теорії й практиці міжнародного права по-різному розцінюють допомогу, яку в таких випадках надають треті країни сторонам внутрішніх конфліктів. Серед основних поглядів на цю проблему можна виокремити такі:

• неправомірною вважається будь-яка (за винятком гуманітарної) допомога повстанцям проти законних урядів;

• лише “прохання і згода” уряду, що репрезентує державу, дає підстави для вступу іноземних військ на територію країни та надання інших видів матеріальної допомоги;

• правомірною є підтримка законних урядів грошима та зброєю, але забороняється направлення військ для допомоги урядам, за винятком випадків протидії “підривному втручанню” ззовні;

• якщо правлячий уряд втратив підтримку з боку народу і тримається лише завдяки іноземній підтримці, то зовнішня підтримка повстанців є правомірною;

• сам факт громадянської війни ставить під сумнів компетенцію уряду та його правомочність діяти від імені держави. Уряд і повстанці — це рівноправні сторони конфлікту, що нарівні претендують на владу й представництво свого народу;

Агре́сія (від лат. aggressio — напад) — поняття міжнародного права, яке означає протиправне, пряме чи опосередковане, застосування збройної сили однієюдержавою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави.

Поняття агресії, як збройної інтервенції включає як обов'язкову ознаку першості застосування зброї чи прояву ініціативи (щодо застосування якою-небудь державою озброєної сили першою).