Ббк 65. 428я73

© О.П. Гребельник, 2008

© Центр учбової літератури, 2008

ЗМІСТ

Вступ......................................................................................................................... 5

Розділ 1. Зовнішньоекономічна діяльність та її роль в розвит­
ку національної економіки.................................................................. 6

1.1. Характеристика причин та передумов розвитку зовні­
шньоекономічної; діяльності................................................................... 6

1.2. Суть та особливості зовнішньоекономічної політики
країни.................. '.......................................................................................... 11

1.3. Основні положення теорій управління зовнішньоеко­
номічною діяльністю.................................................................................. 17

1.4. Показники функціонування зовнішньоекономічної сис­
теми країни................................................................................................... 28

Розділ 2. Система регулювання зовнішньоекономічної діяль­
ності в Україні........................................................................................... 46

2.1. Принципйчювнішньоекономічної діяльності України... 46

2.2. Класифікація суб'єктів та видів зовнішньоекономічної
діяльності...................................................................................................... 48

2.3. Характеристика системи регулювання зовнішньоеко­
номічної діяльності......................................................... ■........................ 51

2.4. Систематизація методів регулювання зовнішньоеконо­
мічної діяльності......................................................................................... 54

Розділ 3. Митно-тарифна система регулювання експортно-
імпортних операцій................................................................................. 73

3.1. Характеристика системи митного регулювання в
Україні............................................................................................................ 73

3.2. Митний тариф як інструмент економічної політики
країни.......................................................................................,..................... 79

3.3. Характеристика системи митного оподаткування....... 106

3.4. Митний контроль як складник митно-Т^рифної політи­
ки;:............................................................................ 128

3.5. Митне оформлення при здійсненні зовнішньоекономі­
чної діяльності... /...................,_{к..............................................................................................} 138

Розділ 4. Нетарифні методи регулюванні "зовнішньоекономіч­
ної діяльності............................................................................................. 156

4.1. Суть та класифікація нетарифних методів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності.........................-................................. 156

4.2. Характеристика системи кількісних обмежень експор­
тно-імпортних операцій............................................................................ 161

4.3. Порівняльний аналіз використання імпортної квоти і
митного тарифу як засобів регулювання імпорту............................. 168

4.4. Приховані методи протекціонізму................................................. 174

і* ^

II

Розділ 5. Орендні операції, як вид зовнішньоекономічної дія­
льності.......................................................................................................... 189

5.1. Суть та економічне значення лізингових операцій.................. 189

5.2. Характеристика функцій лізингу................................................... 193

5.3. Систематизація видів лізингових операцій................................. 199

Розділ 6. Зустрічна торгівля як форма виходу підприємств

на зовнішній ринок................................................................................. 216

6.1. Причини існування та сутність зустрічної торгівлі.................. 216

6.2. Бартерні операції як вид зустрічної торгівлі.............................. 218

6.3. Операції за участю продавця у сфері зовнішньоеконо­
мічних відносин.......................................................................................... 221

6.4. Характеристика операцій промислового співробітниц­
тва 225

Розділ 7. Суть і структура зовнішньоторговельного договору

купівлі-продажу....................................................................................... 235

7.1. Тактика і стратегія проведення переговорів при укла­
данні зовнішньоекономічної угоди........................................................ 235

7.2. Зміст та структура зовнішньоекономічного контракту... 239

7.3. Характеритика базисних умов контрактів.................................. 244

7.4. Ціна товару та загальна вартість контракту............................. 248

7.5. Механізм міжнародних розрахунків та фінансові умови
зовнішньоторговельних угод.................................................................. 249

Розділ 8. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяль­
ності............................................................................................................... 268

8.1. Сутність валютних відносин........................................................... 268

8.2. Валютні умови зовнішньоторговельних контрактів................. 282

8.3. Валютні ризики та способи їх усунення..................................... 286

Розділ 9. Організація та функціонування підприємств з інозе­
мним капіталом в Україні.................................................................... 301

9.1. Сутність функціонування підприємств з іноземними
інвестиціями................................................................................................. 301

9.2. Порядок створення спільних підприємств.................................. 304

9.3. Ефективність функціонування підприємства з інозем­
ним капіталом.............................................................................................. 309

Розділ 10. Економічна ефективність зовнішньоекономічної дія­
льності......................................................................................................... 319

10.1. Сутність та розрахунок економічної ефективності зо­
внішньоекономічної діяльності країни................................................. 319

10.2. Характеристика показників ефективності зовнішньо­
економічної діяльності підприємства................................................... 327

10.3. Визначення ефективності експортних угод при виході
підприємства на зовнішній ринок.......................................................... 337

Глосарій................................................................................................................... 351

Список рекомендованої літератури................................................................ 427

ВСТУП

формування ринкової економічної системи в Україні потребує її ін­тегрування до світового економічного простору. Це можливо тільки за умов створення високоефективного механізму функціонування суб'єк­тів зовнішньоекономічної діяльності, належної підготовки фахівців у даній галузі. Тому трансформація системи економічного навчання з ме­тою підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних ефективно працювати не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку, пе­редбачає викладання цілого комплексу фахових дисциплін. Дисципліна «Основи зовнішньоекономічної діяльності» є базовою у підготовці ме­неджерів зі спеціальності «Менеджмент зовнішньоекономічної діяль­ності». Вона є підґрунтям, що формує систему професійних навичок майбутніх спеціалістів у сфері зовнішньої торгівлі.

Головна мета навчальної дисципліни полягає У дослідженні системи
функціонування суб'єктів господарської діяльності у сфері зовнішньо­
економічних відносин, вивченні основних законів і закономірностей,
що застосовуються при здійсненні підприємствами експортно-імпорт­
них операцій. Вивчаючи систему регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, студент ознайомлюється з основними нормативно-право­
вими засадами функціонування підприємств на зовнішньому ринку,
специфікою митного регулювання при здійсненні експортно-імпортних
операцій, методами нетарифного регулювання експортної і імпортної
політики країни. Отримані знання щодо особливостей маркетингових
досліджень зовнішнього ринку та форм і методів зовнішньоекономіч­
них зв'язків надають можливість правильно оцінити кон'юнктуру по­
тенційних світових ринків, виробити найбільш оптимальну стратегію
виходу на зовнішній ринок. Дослідження широкого спектра різнобіч­
них форм співпраці з іноземними партнерами дає можливість ефектив­
но реалізувати економічний потенціал суб'єктів господарської діяльно­
сті через зовнішньоекономічні зв'язки. -^

Фахівець з управління зовнішньоекономічною діяльністю має ово­лодіти конкретними знаннями з особливостей валютно-фінансового за­безпечення експортно-імпортних угод, та специфіки кредитно-розрахункових відносин-, у сфері зовнішйі'вайонюмічних зв'язків. При цьому важливим моментом є вироблення професійних навичок щодо проведення повноцінного аналізу діяльності підприємства, виявлення факторів, що впливають на ефективність функціонування суб'єкта зов­нішньоекономічної діяльності, з метою прогнозування стратегії виходу на зовнішній ринок.

Підручник призначено для студентів економічних факультетів, нау­ковців і практичних працівників.

РОЗДІЛ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1. Характеристика причин та передумов розвитку зов­
нішньоекономічної діяльності.

1.2. Суть та особливості зовнішньоекономічної політики
країни.

1.3. Основні положення теорій управління зовнішньоеконо­
мічною діяльністю.

1.4. Показники функціонування зовнішньоекономічної сис­
теми країни.

Ключові слова та поняття: зовнішньоекономічні зв'язки, зовнішньоекономічна політика, зовнішньоторговельна полі­тика, валютна політика, порівняльні переваги, міжнародна вартість, абсолютні переваги, витрати заміщення, розміщен­ня факторів виробництва, парадокс Леонтьєва, вільна торгі­вля, автаркія, протекціонізм, платіжний баланс.

1.1. Характеристика причин та передумов розвитку зовнішньоекономічної діяльності

Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господар­ського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнаро­дної взаємодії та переплетіння. Тому нині важко назвати країну, яка б не була суб'єктом міжнародних економічних відносин і не за­знавала б впливу зовнішнього (міжнародного) середовища.

Якщо розглядати економіку країни з точки зору функціональ­ної орієнтації, то вона складається з двох-секторів: внутрішньої та зовнішньої економіки. Призначення внутрішньої економіки — задоволення потреб споживачів за рахунок внутрішнього вироб­ництва, зовнішньої — вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою підвищення загальноекономіч­ного добробуту країни. Таким чином, основний критерій виді-

лення цих двох секторів — наявність економічних зв'язків між господарськими одиницями, які репрезентують різні країни.

Виходячи з цього, можна дати визначення зовнішньоекономічних зв'язків як комплексної системи різнобічних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб'єктів у різних галузях економіки.

В історичному аспекті зовнішньоекономічні зв'язки є продук­том цивілізації, так як виникають з появою держави і еволюціо­нують водночас з її розвитком. В економічному — зовнішні еко­номічні зв'язки — це операції, пов'язані з обігом товарів, послуг, грошей і капіталу між різними економічними і валютними зонами.

Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньо­економічних зв'язків, слід виділити такі: нерівномірність еконо­мічного розвитку різних країн світу; відмінності в сировинних ресурсах; відмінності в людських ресурсах; нерівномірність роз­міщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; рі­зний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географіч­ного положення, природних і кліматичних умов.

Нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Кожна держава проводить власну економічну політику, що базу­ється на певному розвитку промисловості, сільського господарс­тва, транспорту, сфери обслуговування та інших галузей еконо­мічної системи, спеціалізуючись при цьому в тих сферах еконо­міки, які дозволяють мати значні переваги.

Відмінності в сировинних ресурсах. Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з вели­ким сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експорту потенціалу.

Відмінності в людських ресурсах. Щорічно в"' результаті пошуку роботи у світі переміщується більше двадцяти п'яти мільйонів чоло­вік із країн, що мають надлишок трудових ресурсів: Індія, Китай, Бангладеш, Пакистан, Нігерія. В> основноі^^Ьй потік направлений у регіони, які потребують додаткового притоку робочої сили: Західна Європа, СІЛА, Близький Схід. Тому даний процес носить об'єктив­ний характер і сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв'язків.

Нерівномірність розміщення фінансових ресурсів. Однією з зако­номірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функці­онування світового інвестиційного ринку. В 90-х роках у світі сталося значне підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули олизько 300 млрд дол СІЛА щорічного інвестиційного потоку.

Характер політичних відносин. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків стимулює пошук оптимальних форм розв'язання супереч­ностей між країнами. При цьому вони дозволяють погасити полі­тичну конфронтацію, яка, як правило, призводить до негативних на­слідків (розрив економічних відносин, економічна і політична блокада, війна і т. п.). У свою чергу, політична стабільність створює сприятливі умови для розвитку міжнародних економічних відносин.

Різний рівень науково-технічного розвитку. При посередницт­ві зовнішньоекономічних зв'язків країни вирішують проблеми не тільки модернізації процесу виробництва, а й завдання диверси­фікації товарної номенклатури (асортименту), отримання нових технологій, ноу-хау. Обмін між країнами студентами, науковими співробітниками, спеціалістами дозволяє підтримувати високий інтелектуальний і технологічний рівень у країні, стимулює роз­виток наукоємних виробництв, допомагає реалізувати інтелекту­альний потенціал країни на світовому ринку.

Специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов. Реалізація економічного потенціалу країни на світовому ри­нку можлива не тільки завдяки різному рівню виробничих умов країн, а й завдяки особливостям природно-географічного поло­ження. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямках, що до­зволяє їм отримати значні валютні надходження (Швейцарія, Іта­лія, Єгипет, Франція, Угорщина). Вигідне географічне положення країни дає можливість їй отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію (Польща, країни Прибалтики).

Таким чином, більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для та­ких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необ­хідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу.

Отже, необхідність існування зовнішньоекономічних зв'язків обумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої про­дукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній країні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості.

Зовнішньоекономічні зв'язки можна класифікувати за двома ознаками:

• за напрямком товарного потоку;

• за структурною ознакою.

«

И

З?

О

З

О

І

Я

В)

О

Р) 03 Оч >>

н >

&

О

Залежно від напрямку товаропотоку зовнішньоекономіч­ні зв'язки класифікуються на експортні, коли товари виво­зяться із країни, імпортні — ввезення товарів до країни та транзитні, тобто товаропотік йде через країну до інших держав.

За структурною ознакою взаємозв'язки з суб'єктами господа­рювання інших країн поділяються на кілька груп: зовнішньотор­говельні, фінансові, виробничі, інвестиційні.

Якщо взяти за критерій об'єкт зовнішньоторговельної опе­рації, то даний вид взаємовідносин систематизується на това­рні операції, надання послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності та операції з інтелектуальною власністю. Зовніш­ньоторговельні операції з товаром можуть здійснюватись у різних формах. Це може бути купівля-продаж, тобто безпосе­редній перехід права власності на товар від продавця до по­купця, або опосередкована торгівля (консигнаційні, дилерсь­кі, агентські й под.) Різнобічні форми операцій зустріч­ної торгівлі (бартер, компенсаційні угоди, зустрічні закупки й под.)

Останнім часом у сфері зовнішньоекономічної діяльності зро­стає питома вага не продажу товарів, а надання різного виду по­слуг: інжинірингових, страхових, послуг зв'язку, діяльність у сфері інформаційного обміну та транспортного обслуговування, роялті та ліцензійні послуги.

Але найбільш прогресуючим видом зовнішньоторговельних операцій є торгівля інтелектуальною власністю — франчайзинг, ноу-хау, консалтинг.

Серед фінансових операцій у сфері зовнішньоекономічних зв'язків домінують взаємовідносини з міжнародного кредитуван-. ня, страхування, обслуговування міжнародних платежів, депози­тні та інші банківські операції.

До виробничих операцій відносяться взаємовідносини з орен­дного використання промислового обладнання (лізинг), різного виду кооперація при випуску спільної продукції та спільне під­приємництво.

Досить поширеними на сучасному етапі розвитку зовнішньо­економічної діяльності є відносини у найміжнародніших інвести­цій. При цьому вони існують у самих різнобічних формах: пряме інвестування, тобто вкладення капіталу в підприємництво та не­рухомість, портфельні інвестиції, вкладення капіталу в цінні па­пери.

1.2. Суть та особливості зовнішньоекономічної політики країни

Процес ефективного функціонування будь-якої еконо­мічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є такі: вибір оптимальної моделі господарювання; визначення го­ловних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку; відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Всі ці питан­ня вирішуються при формуванні економічної політики держави.

Однією з основних складових економічної політики є зовніш­ньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика — це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задо­волення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

Оскільки зовнішньоекономічна політика є складником еконо­мічної політики, то від загальної концепції побудови економічної системи залежить напрямок руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економі­чних зв'язків. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні, оскільки зовнішньоекономічна політика є частиною зовнішньої політики.

Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин — це водночас, і еволюція розвитку та вдосконалення системи держав­ного регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки у суку­пності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємо­пов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із ос­новних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

Централізовано-планова модель господарювання передбачала досить жорстку ієрархічну систему регулювання економікою, тому основним постулатом, на якому базувалася зовнішньоеко­номічна політика, була монополія, держави на проведення будь-яких операцій у сфері міжнародних екоігомлних'відносин. Тобто тільки держава могла наділити певні органи правом дієздатності на зовнішньому ринку.

Ринкова модель передбачає зовсім іншу побудову системи го­сподарювання. У даній моделі для суб'єктів господарювання не­має принципової різниці, на якому ринку працювати — внутріш­ньому чи зовнішньому, — головне — реалізація економічних Щтересів згідно з існуючим правовим полем.

Ю

При визначенні зовнішньоекономічної політики як економіч­ної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному. Ефективність функціонування зов­нішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функ­ціональних завдань. Неможлива реалізація наступальної функції без чіткого відпрацювання захисної. На наш погляд, це глибоко взаємопов'язані процеси.

Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економіч­ного потенціалу країни на світовому ринку.

З великого спектра проблем, які розв'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету. Йдеться не стільки про полі­тичну незалежність, скільки про економічний суверенітет країни, який означає свободу держави у виборі форм і шляхів збережен­ня та захисту своєї національної економіки від будь-якого втру­чання з боку іноземних держав, зокрема їхньої економічної дія­льності, в тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.

Захисна функція реалізується з метою формування народно­господарської структури у відповідності до національних інтере­сів і цілей зовнішньоекономічної політики. Основними причина­ми введення і підтримання захисних заходів є:

• створення системи регулювання імпорту з метою захисту ві­
тчизняного ринку від іноземної конкуренції;

• необхідність захисту певних галузей і підприємств у період
становлення нових виробництв, структурної перебудови і подо­
лання кризових явищ. Такий протекціоністський захист, як пра­
вило, носить вибірковий і тимчасовий характер і є результатом
компромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з од­
ного боку, і місцевими імпортерами і споживачами — з другого,
відповідно до ступеня їхнього впливу на структури влади, які ви­
значають зовнішньоекономічну політику;

• необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегі­
чних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність
процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т. п.) або
обороноздатність країни. Через міжнародні домовленості такий
державний контроль покриває також оборот продукції і техноло­
гій подвійного призначення;

• необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок
в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для ві­
тчизняного експорту. Потреба в цьому є особливо нагальною при

тупі до Світової організації торгівлі (СОТ) та приєднанні до її ^В°авової системи, основу якої становить Генеральна угода з та-пифів і торгівлі (ГАТТ), і проведенні періодичних раундів пере-оворів про лібералізацію умов торгівлі. Тому імпортний режим більшості країн світу диктується, як правило, розумним протек­ціонізмом. Цей самий резерв використовується також і у внутрі­шній політиці з метою залучення ділових кіл, які зацікавлені в протекціонізмі, як союзників партій і рухів, що знаходяться при

владі; _

• сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом прове­
дення вибіркової структурної політики, ніж джерелом поповнен­
ня державного бюджету, хоча, безперечно, дані фіскальні заходи
відіграють значну роль у країнах, які розвиваються;

• необхідна реалізація даної функції при розв'язанні проблеми
екстерналізації, тобто перекладання на інші національні госпо­
дарські системи своїх проблем, витрат, складнощів. Це проявля­
ється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують
свої витрати шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери,
імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і
капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на те­
риторію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогос-
подарській периферії.

Слід акцентувати увагу на важливому методологічному поси­ланні — зовнішньоекономічна політика є каталізатором ринко­вих перетворень у країні, вона, безперечно, стимулює рух у да­ному напрямку, але основний фундамент створення ефективної економічної системи — це функціонування внутрішніх економі­чних відносин. За рахунок ефективного функціонування зовніш­ньоекономічних відносин можливе вирішення цілого ряду лока­льних завдань, але питання стратегії реалізуються на рівні внутрішніх економічних взаємовідносин.

Використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономіч­
ної політики має передбачати аналіз механізму їх реалізації та
наслідків їх дії як для світового співтовариства в цілому, так і для
економіки конкретної країни зокрема. -Ори цш м,у дана проблема
має кілька аспектів. ■*—

По-перше, всі інструменти зовнішньоекономічної політики мають власні механізми дії.

По-друге, реалізація того чи іншого інструменту зовнішньо­економічної політики супроводжується як певними здобутками, так і певними видатками. У кожному конкретному випадку той ^чи інший інструмент впливу на експортні чи імпортні потоки

приносить одним зовнішньоекономічним суб'єктам реальний ви­граш, тоді як економічне становище інших погіршується.

По-третє, економічні наслідки використання інструментів зо­внішньоекономічної політики доцільно розглядати в двох основ­них вимірах:

• безпосередні зміни, які відбуваються на ринку того товару,
що є об'єктом державного регулювання;

• опосередковані зміни (вторинні ефекти) ринку інших това­
рів. Такі зміни є результатом того, що оскільки кожний окремий
ринок товарів є елементом національної економічної системи,
який тісно взаємодіє з іншими її складниками, то очевидно, що ці
складники (ринки інших товарів) також реагують на відповідні
зміни на ринку окремого товару.

Тому приймаючи рішення про використання тих чи інших ін­струментів зовнішньоекономічної політики, уряд країни повинен оцінювати їх сукупний вплив на характер економічної політики і можливі дії у відповідь за принципом «дія— протидія» з боку інших країн.

При застосуванні того чи іншого інструменту зовнішньоеко­номічної політики необхідно проаналізувати цілий ряд питань, відповідь на які дадуть можливість спрогнозувати наслідки його використання: Який очікується економічний виграш для галузі або фірми і яку кількість робочих місць буде створено або збере­жено в результаті здійснення даного заходу? Наскільки збіль­шаться доходи бюджету або які потрібні будуть бюджетні видат­ки на здійснення того чи іншого заходу? Наскільки збільшаться внутрішні ціни і скоротиться споживання в результаті застосу­вання даного заходу? Який вплив матиме даний захід на структу­ру відповідного ринку і на конкуренцію на ньому? Чи дозволить даний захід у перспективі забезпечити структурну перебудову галузі і вивести її на конкурентоспроможний рівень, чи він лише законсервує існуючу відсталість? Який вплив матиме даний захід на суміжні галузі, особливо ті, які купують і продають свою про­дукцію в ті галузі, на захист яких він спрямований? Як відреагу-ють інші країни на застосування даного заходу і який його поте­нційний вплив на них? Чи відповідає очікуваний захід багато­стороннім і двостороннім угодам, в яких бере участь країна?

Основні складники зовнішньоекономічної політики держави:

• Зовнішньоторговельна політика;

• Валютна політика;

• Політика у сфері залучення іноземних інвестицій;

• Митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика — це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулю­вання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між краї­нами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють екс­портну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зов­нішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні пе­реваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних під­приємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розши­рення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спря­мована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовніш­ніх ринках.

При цьому під експортним потенціалом розуміють певний об­сяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.

Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного роз­витку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конку­ренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів інозем­ного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи сто­совно товарів іноземного виробництва. При цьому основними ін­струментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

Валютна політика — це сукупність дій. держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складни­ками валютної політики є дисконтна таИЙІСіанагтюлітика держави.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуван­ні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована, передусім, на коригування валютного курсу з метою регулюван­ня грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.

Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.

Валютна інтервенція — це цільова операція Національного банку України з купівлі-продажу іноземної валюти для обмежен­ня динаміки курсу національної валюти певними рамками його підвищення або зниження. Валютні обмеження є системою еко­номічних, правових, організаційних засобів, що регламентують операції з національною і іноземною валютою, золотом.

Диверсифікація валютних резервів

Валютне субсидування

Рис. 1.2. Складники валютної політики

Політика у сфері стимулювання іноземних інвестицій —

це комплекс заходів держави для залучення і використання іно­земних інвестицій на території країни і регулювання вивезення інвестиції за кордон. Така політика передбачає реалізацію таких цілей:

• створення конкурентного середовища;

• привнесення в країну передової технології і досвіду ринко­
вого господарювання;

• додатковий інвестиційний капітал;

• розширення масштабів вітчизняного накопичення за раху­
нок зовнішніх джерел фінансування;

• збільшення національного виробництва за рахунок інозем­
них вкладень;

• збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безро­
біття;

• сприяння структурній перебудові економіки;

• створення передумов для поєднання вітчизняного та інозем­
ного капіталів.

Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного су­веренітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зов­нішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

Положення, що митні відносини є одним із складників сукуп­ності всіх ринкових відносин, дає змогу зробити висновок, що ці­лі митно-тарифної політики є похідними від загальноекономіч­них цілей і визначаються пріоритетами останніх.

Основними цілями цієї політики є:

• забезпечення найбільш ефективного використання інстру­
ментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній
території України;

• участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо за­
хисту внутрішнього ринку;

• стимулювання розвитку національної економіки;

• сприяння проведенню структурної перебудови та інших за­
вдань економічної політики України.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з ураху­ванням довготермінових цілей розвитку країни, забезпечення ма-кроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завдан­нями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній тери­торії; участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки; спри­яння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших за­вдань економічної політики; забезпечення належного рівня над­ходжень до Державного бюджету країни.

1.3. Основні положення теорій управління

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЩЦЙ&ТЮ

В економічній теорії виділяють два полюси моделю­вання зовнішньоекономічної політики: ліберальна система (ві­льна торгівля) і автаркія (національна самодостатність). За умови лібералізації зовнішньої політики економічні відносини з іншими країнами характеризуються відсутністю державних перешкод у даній сфері діяльності. Система автаркії, навпаки,

і 6

спрямована на позбавлення країни всіх форм залежності від світової торгівлі та міжнародного виробництва, тобто орієнта­ція на політику економічного відособлення, яка характеризу­ється повною відсутністю зовнішніх економічних відносин з іншими країнами.

Тому всю сукупність економічних теорій, які досліджували проблему побудови певної моделі зовнішньоекономічної політи­ки країни можна систематизувати на дві групи. Згідно з теоріями першої групи зовнішньоекономічна політика країни повинна ґру­нтуватися на вільній грі ринкових сил з мінімальним державним втручанням (теорії фритредерства). Другий тип теорій передба­чає обов'язкове державне втручання у сфері зовнішньоекономіч­них відносин з метою реалізації національних економічних інте­ресів (радикально-дирежистські концепції побудови зовнішньо­економічної політики країни).

Як правило, держави комбінують різні форми проведення зов­нішньоекономічної політики, але закономірністю для них є полі­тика захисту національного ринку від іноземної конкуренції. Централізовано-планові системи господарювання Грунтуються на монополії держави на будь-який вид зовнішньоекономічних від­носин, а ринкові системи господарювання передбачають політи­ку протекціонізму. Способи при цьому можуть бути найбільш рі­знобічними: обкладення імпорту високим митним тарифом (та­рифна політика); кількісні обмеження імпорту (політика квот); субсидії власним експортерам; складна митна процедура (митна політика); жорсткі технічні і санітарні стандарти щодо імпорту (нетарифні регулятори); валютні обмеження імпорту товарів (ва­лютна політика).

В економічній літературі застосування протекціоністських за­ходів вважається доцільним за існування таких причин:

• Необхідність забезпечення обороноздатності країни (війсь-
ково-політичний аспект)

Захисне мито потрібне для збереження і посилення ролі галу­зей, що спеціалізуються на виробництві стратегічних товарів і матеріалів, необхідних для обробки.

• Збільшення внутрішньої зайнятості

Сукупні витрати у відкритій економіці складаються із витрат споживачів (С), капіталовкладень (У), державних витрат, чистого експорту (Хп). Чистий експорт — це різниця між експортом (X) і імпортом (М). Збільшення сукупних витрат внаслідок скорочення імпорту стимулює внутрішньоекономічний розвиток, оскільки збіль­шуються доходи і зайнятість).

• Диверсифікація заради стабільності

Доходи високоспеціалізованих економік знаходяться у прямій залежності від міжнародних ринків. Захист митом і квотами по­трібен для стимулювання промислової диверсифікації, що змен-щує залежність країни від світових процесів.

• Захист молодих галузей

Тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої конкуренції іноземних корпорацій дозволяє галузям, що утворю­ються, зміцніти і стати ефективними виробниками.

• Захист від демпінгу

Тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими ніж собівартість.

• Дешева іноземна робоча сила

Вітчизняні фірми і робітники повинні бути захищені від кон­куренції з боку тих країн, де заробітна плата низька. Якщо не бу­де захисту, то дешевий імпорт заповнить вітчизняний ринок і ці­ни на внутрішні товари, як і заробітна плата, знизяться, що призведе до зниження рівня життя в даній країні.

Основними видами протекціонізму є:

♦ селективний протекціонізм, за якого захисні інструменти
спрямовуються проти окремих країн або окремих товарів;

♦ галузевий протекціонізм, що допускає захист від інозем-
' ної конкуренції не всього національного виробництва, а його

окремих галузей;

♦ колективний протекціонізм як політика інтеграційних
угрупувань, торговельних об'єднань держав стосовно третіх країн;

♦ прихований протекціонізм, що використовує методи вну­
трішньої економічної політики і являє собою одночасне скоро­
чення мита і розширення кількості нетарифних обмежень;

♦ монопольний протекціонізм — одноосібне здійснення
державних зовнішньоторговельних відносин⁴ з використанням
обмежень, спрямованих на захист державних інтересів (домінує в
країнах із централізованим управлінням).

Вибір конкретної форми Протекці*ІЯ€ш>кеї політики перед­бачає зобов'язання щодо вільної або змушеної підтримки струк­турної політики, яку здійснює країна без орієнтації на світові структурні зрушення. Така політика, якщо вона не має тимчасо­вого характеру, сприятиме закріпленню технічного і технологіч­ного відставання, ослабленню абсолютних і відносних переваг країни, зниженню міжнародної конкурентоспроможності як окре­мих товарів, галузей, так і всього національного господарства. У

2*

кінцевому підсумку, позачасова політика протекціонізму, в якій би вона формі не проводилася, посилює деформацію народно­господарської структури, що виявляється у зростанні її невідпо­відності вимогам науково-технічного прогресу та міжнародного поділу праці й обумовлює низькі якісні показники зовнішнього сектора економіки та економічного розвитку країни загалом.

Економічні теорії, які з'ясовували різні аспекти зовнішньо­економічної політики країни, можна диференціювати в три

групи:

• класичні (меркантилізм, абсолютних та відносних переваг);

• неокласичні (модель Хекшера-Оліна-Самуельсона, парадокс
Леонтьєва та неофакторні теорії);

• неотехнологічні теорії (технологічного розриву, економії на
масштабах виробництва, внутрішньогалузевої торгівлі, життєво­
го циклу продукту та ін.).

Перші спроби створення теоретичної концепції у сфері еконо­мічного розвитку держави та її зовнішньоекономічної політики мали місце в період ліквідації феодальної роздрібненості в Євро­пі, при створенні централізованих держав і формуванні націона­льних ринків.

Торговельна політика Середньовіччя (1500—1800 рр.) будува­лася на доктрині меркантилізму, згідно з якою збагачення нації ототожнювалося з грошовим капіталом і полягало в накопиченні золота та срібла. Меркантилісти вважали, що багатство у світі є величиною обмеженою. Звідси виходило, що багатство однієї країни може збільшитися лише за рахунок його зменшення в ін­ших країнах внаслідок його перерозподілу. Тому прихильники даної теорії вважали, що зовнішньоекономічна політика повинна бути орієнтована на накопичення дорогоцінних металів, шляхом проведення політики обмеження імпорту та стимулювання екс­порту.

З часом, в міру розвитку виробничих сил, політика мерканти­лізму поступово трансформується в політику протекціонізму, го­ловне завдання якої — не накопичення грошей для держави, а за­хист національної економіки через створення системи перешкод для імпорту товарів іноземного виробництва.

Наслідком використання перших машин у процесі виробницт­ва стало значне скорочення витрат і збільшення обсягів виробни­цтва товарів. Тому пошук нових ринків збуту, які в результаті перевиробництва не змогли знайти споживача на внутрішньому ринку, привів до необхідності реалізації національних інтересів через зовнішню торгівлю.

Дле на шляху розвитку зовнішньоекономічних зв'язків стали створені політикою протекціонізму перешкоди, які фактично поділили світову торгівлю на певні сектори, як правило, це об'єднання нових метрополій зі своїми колоніями. У свою чер­гу_; динамічний розвиток продуктивних сил на практиці потре­бував теоретичного обґрунтування більш ліберального ставлен­ня держави до зовнішньоекономічних відносин. Це проявилось у виникненні класичних теорій (абсолютних та порівняльних переваг).

Теорії абсолютних та порівняльних переваг можна розглядати як перші спроби побудови економічних моделей, в основі яких лежить теза про необхідність міжнародної торгівлі як форми вза­ємовідносин, яка потенційно є вигідною для всіх учасників. Ця вигода полягає у тому, що міжнародна торгівля дає можливість кожній країні зробити виробництво та споживання стосовно са­мостійними процесами, розширивши тим самим "безліч варіантів поведінки виробників та споживачів.

Об'єктивною основою такого виграшу від участі країни в міжнародних економічних зв'язках є спеціалізація виробництва згідно з принципами порівняльних переваг. Спеціалізуючись на виробництві певного продукту, згідно з принципом порівняльної переваги, та вступаючи в обмін з іншими державами, країна отримує позитивний ефект від міжнародної торгівлі, який реалі­зується у формі збільшення виробництва (виробничий ефект) та збільшення споживання (споживчий ефект).

Відповідно до теорії А. Сміта, міжнародна торгівля визнача­ється як вигідна лише у випадку такого товарообміну між краї­нами, коли країни торгують товарами, які в кожній з них вироб­ляються з меншими витратами, ніж у країні — торговельному партнері, тобто країні вигідно експортувати-ту продукцію, яку вона виробляє з меншими витратами або ефективніше, ніж інші країни, і імпортувати ту, виробництво якої є більш ефективним в інших країнах. Абсолютні перевада у виробництві товару, дають можливість країні спеціалізуватися на иоЛгвиготовленні й бути експортером цього товару на міжнародному ринку, а їх відсут­ність (що рівнозначно їх наявності у торгового партнера) пере­творює її на країну-імпортера. Принципово важливий висновок теорії абсолютних переваг, що має значення для формування зо­внішнього сектора економіки, міститься у твердженні, що від міжнародної торгівлі виграє кожна нація. Таким чином, на про­тивагу меркантилістам фактично вперше було обгрунтовано до-Щльність не лише експорту, а й імпорту.

І

■

Теорія порівняльних переваг. Подальший розвиток класич­на економічна теорія дістала у працях Д. Рікардо. Так, у роботі «Принципи політичної економії та оподаткування» він довів, що здобутки від зовнішньої торгівлі для окремо взятої країни не об­межуються лише абсолютними перевагами. Д. Рікардо ввів у на­уковий обіг поняття «порівняльних переваг».

На відміну від абсолютних переваг, порівняльні переваги мають місце завжди, коли для виробництва двох товарів необхід­ні різні витрати. Якщо виробництво характеризується різними витратами, то внутрішні альтернативні вартості двох товарів у рі­зних країнах не збігаються. У такому разі внутрішні співвідно­шення цін до виходу на зовнішній ринок також будуть різнитися. Виражені в цінах витрати праці є фактором, який визначає на­прям спеціалізації економіки, за якого кожна з країн отримує пе­вний виграш від взаємної торгівлі.

Таким чином, суть теорії порівняльних переваг така: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони мо­жуть виробляти зі стосовно більш низькими витратами в порів­нянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є виробництво в одній із країн абсолютно більш ефективним ніж в іншій.

Слід зауважити, що дана теорія базується на таких припущеннях:

• кожна країна має фіксовану кількість та структуру ресурсів
(факторів виробництва), причому всі ресурси одного виду повні­
стю ідентичні;

• фактори виробництва можуть вільно переміщуватися з одні­
єї галузі в іншу у межах країни. Це означає, що їхні ціни для да­
ної країни однакові;

• фактори виробництва не можуть рухатись у міжнародному
масштабі, тобто переміщатися з країни в країну. Внаслідок цього
їх ціна, очевидно, буде різною в різних країнах;

• модель базується на трудовій теорії вартості. Це означає, що
відносна вартість продукту визначається кількістю праці, витра­
ченої на його виготовлення;

• кожна країна може застосовувати різні технології виробниц­
тва, але при цьому технологічний рівень кожної країни залиша­
ється незмінним;

• виробництво характеризується постійними видатками, тобто
незалежно від обсягів виробництва на кожну одиницю продукту
витрачається одна й та сама кількість праці.

• економіка кожної країни характеризується повною зайня­
тістю;

• ринок кожної країни має досконалу конкурентну струк­
туру;.„

• виробничо-комерцшна діяльність на внутрішньому та зов­
нішньому ринках не обмежена різного роду бар'єрами (квотами,
ліцензіями, тарифами тощо);

• транспортні видатки дорівнюють нулю;

• світове господарство представлено двома країнами, які об­
мінюються двома товарами.

Рікардо доводить свою теорію на прикладі торгівлі між Англі­єю та Португалією (вино і тканини). Виробництво вина і сукна вимагає різної кількості праці в Англії та Португалії: 120 трудо­вих одиниць на одиницю вина і 100 трудових одиниць на одини­цю сукна в Англії; 80 трудових одиниць на одиницю вина і 90 тру­дових одиниць на одиницю сукна в Португалії.

Якщо дотримуватися концепції Адама Сміта, то Португалія одна повинна забезпечувати виробництво вина та сукна, які не­обхідні цим двом країнам. Якщо потреба кожної з двох країн до­рівнює одиниці кожного із двох продуктів, то необхідне вироб­ництво (дві одиниці кожного продукту) вимагає в цілому затрат 340 трудових одиниць у Португалії: 2 (80 + 90).

Перебравши всі варіанти, можна дійти висновку, що спеціа­лізація Англії на виробництві сукна і Португалії на виробницт­ві вина дозволяє отримати дві одиниці кожного із обох проду­ктів, необхідних для їх загального споживання. Отже, між­народний обмін ефективний з колективної точки зору. Однак він здійснюється не на основі абсолютної вигоди, яка б приве­ла його до практичної нездатності, а залежно від порівняльної вигоди.

Таким чином Давід Рікардо робить такі висновки:

• Кожна країна спеціалізується на тому виробництві, в якому
вона має найбільшу перевагу.

• Якщо капітал нерухомий, то на міжнародному ринку є мож­
ливість обміняти визначену кількість одиниць національної праці
на відмінну від неї кількість одиниць іноземної праці.

• Вільна торгівля необхідна, п гг~і тт гтЩігдгі оптимізує викори­
стання праці.

Віддаючи належне економістам кінця XVIII — початку XIX ст., які визначали основні характеристики міжнародного об­міну та описали головні напрямки його впливу на економіку окремо взятої країни, все-таки слід відзначити, що їхні погляди °Ули багато в чому обмежені трудовою теорією вартості та при­пущенням про незмінність видатків виробництва.

Неокласичні теорії. З моменту появи концепцій Д.Рікардо теорія міжнародної торгівлі отримала свій подальший розвиток завдяки поглибленню уявлень економістів про попит та виробни­цтво.

Рікардо довів, що міжнародний обмін можливий в інтересах обох країн, він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін бу­де вигідним для кожного. У своїй роботі «Принципи політичної економії» (1848 р.) Джон Стюарт Мілль розкрив, за якою ціною

здійснюється обмін:

• Ціна обміну формується на основі закону попиту і пропо­зиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплатити сукупність її імпорту. Цей закон міжнарод­ної вартості, який базується на принципах функціонування ри­нку в національній економіці, дозволяє Міллю ієрархізувати інтерес, який може представляти міжнародна торгівля для різ­них країн.

• Країни, які отримують найбільшу вигоду від зовнішньої
торгівлі, — це ті країни, товари яких користуються найбіль­
шим попитом за кордоном і які мають найменший попит на

іноземні товари.

• Природна тяга до міжнародної виробничої спеціалізації
приводить до встановлення рівноваги в перевагах, які отриму­
ють від спеціалізації країни. Умови повної і часткової спеціа­
лізації визначаються нерівністю в доходах, отриманих від ви­
робництва. Можливості повної виробничої спеціалізації
залежать від еластичності заміни в споживанні існуючої між і
виробленими товарами і тенденцією до відповідного вирівню­
вання абсолютних переваг держав, які беруть участь у міжна- ^]

родному обміні.

Нові дослідження міжнародного обміну виходили з більш складних вихідних положень, ніж трудова теорія вартості. Розви­ток економічної теорії наприкінці XIX та в XX ст. супроводжува­вся появою нових інструментів аналізу, які давали можливість значно підвищити ефективність дослідження проблем міжнарод­ної торгівлі, користуючись при цьому меншою кількістю вихід­них обмежень. Можна з повною впевненістю стверджувати, що саме використання неокласичної теорії як методологічної бази аналізу міжнародного обміну й подальший розвиток ідей та уто­чнення отриманих висновків і складає основу сучасної теорії

міжнародної торгівлі.

Основною теорією, на якій базується неокласична школа, є теорія розміщення факторів виробництва, фундаторами якої ста-

представники шведської школи Елі Хекшер та Бертін Олін. Основні положення даної теорії такі:

• Міжнародний обмін виникає із відносного достатку або від­
носного дефіциту факторів виробництва (капітал, праця, земля),
які знаходяться в розпорядженні різних країн.

• Кожна країна має тенденцію до спеціалізації на тому вироб­
ництві, для якого співвідношення факторів виробництва, якими
вона володіє, є найбільш сприятливим.

• Міжнародний обмін є «обміном надмірних факторів на рід­
кісні фактори». Мобільність товарів замінює мобільність факто­
рів виробництва.

Таким чином, згідно з даною теорією кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких має відносно надлишкові факто­ри виробництва, а імпортує ті, для виробництва яких відчуває ■відносну їх нестачу.

Дана теорія була також доповнена дослідженнями Поля Саму-ельсона, який зробив висновок, що у випадку однорідності фак­торів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.

У подальшому розвиток альтернативних теорій привів до зна­чного розширення предмета дослідження. Так, американський економіст В.Леонтьєв зробив висновок, що економічне зростання залежить не тільки від кількості задіяних факторів виробництва, а також від їхньої якості, ефективності їх комбінування, техніч­ного прогресу, попиту, характеристик ринку та інших елементів залежно від країни і кон'юнктури.

Більшість сучасних концепцій побудови зовнішньоекономіч­ної політики країни ґрунтуються на економічних школах кейнсі-анства та монетаризму.

Кейнсіанство виникло наприкінці 20—30-х років XX ст. Основна теза — ринок як система господарювання, має ряд недоліків, які приводять до економічних криз. У зв'язку з тим, що сукупний попит формується під впливом багатьох факторів, Кейнс відстоював жорсткий кашиюль держави над економічним життям, у тому числі й у сферГзовнішньоеконо-мічних відносин. Для регулювання даної сфери взаємовідно­син необхідне створення системи наднаціональних органів управління.

Монетаризм як економічна школа виник в 50-60-х роках у вигляді теоретичної розробки, а практична реалізація його відбувалася в 80-х роках XX ст. Представник даної школи

Мілтон Фрідман акцентував увагу на тому, що сукупний по­пит формується під детермінацією пропозиції грошей. Вна­слідок цього система регулювання світогосподарських зв'яз­ків повинна базуватися виключно на монетаристських засо­бах. На відміну від кейнсіанства, представники монетарист-ської школи виступали проти (надмірної) наднаціональної

директивності.

Розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей та стрі­мке пожвавлення міжнародного обміну їхньою продукцією при­вели до формування теорій неотехнологічного напряму, теорій, які поряд з основними факторами конкурентних переваг, якістю продукції та ефективністю виробництва виділяють третій фак­тор — технологічне лідерство. Визначаючи існування країн з різ­ним рівнем економічного та технологічного розвитку, прихиль­ники неотехнологічного напряму акцентують увагу на дина­мічних порівняльних перевагах, пов'язаних переважно з наукомі-сткими товарами.

Теорія технологічного розриву. При розгляді проблеми кон­курентоспроможності держав з обмеженими природними ресур­сами (порівняно з країнами, наділеними ними достатньою мірою) Дж. Такер у 50-х роках XVIII ст. у формулюванні моделі зовніш­ньоторговельної політики, яка базувалася на технологічному роз­риві, розрізняв ресурси із спадаючою віддачею від ресурсів із зростаючою віддачею. Тому відповідно до даної теорії країна є конкурентоспроможною щодо тих товарів, при виготовленні яких має бути певне поєднання складності процесу їх виготов­лення та загального розвитку держави, тобто бідні країни вигото­вляють прості товари дешево, тоді як більш складні товари є де­шевими у багатих країнах.

В 60-их роках XX ст. дана теорія була доповнена М. Познером ідеєю імітаційного лага, складовими якого є лаг попиту та лаг ре­агування. Лаг попиту — час, необхідний для розвитку попиту на новий експортний товар. Лаг реагування є час, потрібний вироб­никам імпортозаміщуючих галузей у країні-імпорту для реагу­вання на конкуренцію з-за кордону. Згідно з М. Познером сенс експортувати в іншу країну існує тоді, коли лаг попиту є корот­шим за лаг реагування.

Тобто дана теорія виходить з того, що більша частина міжна­родної торгівлі між економічно розвинутими країнами грунту­ється на представленні все нових продуктів та нових технологі­чних процесів. Однак одна й та сама технологія не завжди одночасно використовується в різних країнах, а її розповсю-

ння в міжнародних масштабах вимагає певного часу. Вна- Я. цього одна країна може користуватися тим чи іншим ^сЛоологічним нововведенням, тоді як до іншої країни це ново­введення ще не дійшло.

Концепція імітаційного лага, таким чином, говорить про те, _ш0 країна може утримувати позицію провідного експортера на світовому ринку лише за умови постійної інноваційної діяльнос­ті Тому дана тимчасова монополія країни чи фірми часто базу­ється на використанні патентів та авторських прав, які видаються для заохочення інновацій.

До теорій неотехнологічного напряму належить також модель
життєвого циклу продукту, запропонована Р. Верноном у
1966 році. Згідно з даною теорією виробництво нового експорт­
ного товару спочатку знаходиться в країні, в якій цей продукт
було винайдено, — так звана стадія появи. Даний період характе­
ризується високими затратами на працю — дорогою висококва­
ліфікованою робочою силою із знанням дослідження, розвитком
та дизайном нових продуктів. З часом продукт стає відомим, об­
сяги продажів зменшуються та його випуск переміщується з пер­
винного місця виробництва до більш дешевих місць розташуван­
ня за кордоном. Здебільшого перша фаза вимагає незначного
залучення капіталу. Наступна (зростання) пов'язана зьі збільшен­
ням використання капіталу та зменшенням залучення кваліфіко­
ваної робочої сили. Третя стадія — стадія насичення — характе­
ризується масовим виробництвом уже стандартизованого про­
дукту. Основними завданнями даної стадії є зниження виробни­
чих витрат, цінова конкуренція та автоматизація процесу вироб­
ництва. На перших трьох стадіях циклу цінова еластичність по­
питу на продукт зростає. Чуттєвість до цінових змін означає, що
місця виробництва продукції, пов'язані з високими затратами, не
можна використовувати для її довготривалого випуску на світо­
вий ринок. -;

Четверта стадія — спад — характеризується зниженням попи­ту в країні, де винайдено продукт, зростанням конкуренції з боку інших його виробників подібних товарів. Нщбхідність значних витрат на випуск і можливість переміститйтетЯйологію за раху­нок інвестицій в обладнання приводить до того, що фірми — ви­нахідники нових продуктів — переносять виробництво до інших країн, де більш дешеві умови виробництва.

Важливе місце серед теорій неотехнологічного напряму посі-Дає гіпотеза шведського економіста С. Ліндерта відносно внут­рішньогалузевої торгівлі. Згідно з даною теорією міжнародна

° ° ^

Г з і

я и *