Капітан і ураган

Там, де ріс в селі каштан,

Стрів дівчину капітан.

Стрів дівчину капітан

І піднявся ураган.

Приспів:

Капітан, капітан,

Не дівчина – ураган.

Зупинився. Став стоїть,

Й так уже п’ятнадцять літ,

Перед ним шумить каштан

І душевний ураган.

Приспів все той же.

Думав зрушити він з місця,

Так над ним літає пісня.

Заіржали в серці коні,

А він й досі на припоні.

Приспів все той же.

Знов стоїть. Стоїть каштан

І лютує ураган...

Бунт такий в душі піднявся,

Що й каштан аж... захитався.

Приспів все той же.

Як хотів він відірваться,

Тільки як зробить це, братці?

Бо гарцюють в серці коні,

Він же й досі на припоні.

Приспів все той же.

6.1.1998 р.

АБИ ХИЛЬНУТЬ

Ти б подивилась, як літають бджоли,

І як хрущі над вишнями гудуть…

А ти біжиш все до Миколи,

Хіба не можна тут гульнуть?

19.6.1998 р.

ІДИ ВПЕРЕД!

Що вже пройшло – того не вернеш,

Минулий день спиши в архів

Так, як старі прогнилі верші,

Якими ти ловив лящів!

І йди вперед, не озирайся,

Поки зовсім не постарів.

16.6.1999 р.

ЯКЩО НЕ ПОВЕЗЕ

Якщо в житті не повезе,

Навіть любов на зло піде.

Візьмеш красиву – спать не будеш,

Це вже давно всі знають люди,

Візьмеш розумну і красиву –

Вважай, то жінка не твоя,

І будуть часто сниться сливи

І сльози ледве не щодня.

Візьмеш тупу – як Феська буде,

Тільки й повчатимеш всі дні,

Ото і всього будуть ГРУДИ,

І вічно болі головні.

А язикату – гірше грому,

Не дасть і слова вам сказать,

І буде вас весь день повчати,

Навіть тоді, як ляже спать..

Колись я думав, що кохання –

Щось неймовірне, так сказать,

Зараз скажу вам всім відверто:

Життя сімейне – мед і яд.

Але, якщо ти любиш мед,

Дивись, коли ідеш вперед,

Хай буде жінка і простенька,

Була б мовчазна й чепурненька.

Бо тих жінок, що більш мовчать,

І королі не проти мать.

14.6.1999 р.