Зніму спідницю.

Питає жіночка у Гриця:

– У чім, скажи, твоя любов,

Що тільки й лізеш під спідницю,

Замість, щоб нарубати дров?!

– Якщо ти хочеш щастя мать –

Навчись ти ніжить і кохать.

А на дрова хотів я чхать...

Хіба нема кому... рубать?

Бо там, де жінка верещить,

Навіть із дому й кіт збіжить,

А той, хто любить й ще бажає,

Про того й Бог не забуває.

– Ну що ж,– сказала жінка Грицю,–

Тоді пішли, зніму спідницю. –

На все я згодна, та прости,

Тільки ти їсти не проси.

23.1.1998 р.

НАЙРІДНІША ПІСЛЯ ЖІНКИ

Я хоч тебе і ревнував,

Але на тебе покладався,

Та й як би знав ціну тобі,

Щоб кум тобою не пишався?

Так само й я куму хвалив,

Неначе циган свого воза,

Й кума сміялась на весь рот,

Й моя, немов до паровоза.

Його під мене підліза,

Немов під голуба голубка,

От що таке, коли чужий

Або чужа підставить губки.

І кум сміється, й я сміюсь,

Що кожна з них, немов лілея,

Кум задоволений і я,

Бо кожна з них – ну звісно, фея.

Такі вони, такі і ми,

Не варто тут робить погоду,

Що ми не можем без куми,

Бо без куми – це як без роду.

24.11.1998 р.

ХАЙ ШЕПОЧУТЬ ДІБРОВИ

Не пройде і сто років,

Як життя пролетить,

Відсміються кохані,

І гайок відшумить.

Тільки вічно над степом

Будуть мчатись віки

У незвідані далі,

В невідомі світи.

Тільки ми вже з тобою

Будем десь панувать,

Ну а поки живі ми –

Хочу ще цілувать.

Хай сміються діброви

І сичі реготять,

Я люблю тебе, люба,

І не хочу чекать.

7.2.1998 р.

З МИНУЛОГО В МАЙБУТНЄ

Мурличе, ніби Котик – Холодильник,

Цілодобово пісеньки співа,

А я дивлюсь як хмарка, мов вітрильник,

Над Ірпенем поважно попливла –

Із Невідомого в Далеке Невідоме,

Під Місяцем, під Сонцем – ніччю й днем.

Отак і ми з тобою, дорогенька,

Колись в Майбутнє попливем.

7.5.1998 р.

ТРЕБА БРАТИ!

То весну, то літо –

Все життя чекаєм,

Як дівчина принца

У червоних штанях.

Не чекать, не спати,

А потрібно брати,–

Так казав мій батько,

І казала мати.

2.2.1998 р.