Про Бога, батюшку і гріх

Невже Господь світ так створив,

Щоб кожен з нас одну любив?

І якщо вийшов за поріг

Й на іншу глянув – то вже – гріх?

Та щоб на них ми не дивились,

Жінки б крізь землю провалились,

Бо що б то вже була за фея,

Щоб не дививсь ніхто на неї?

Та й Бог нам всім заповідав,

Щоб кожний кожного кохав.

Бо як не як – повчав нас Бог –

Найбільша заповідь – ЛЮБОВ.

– Навіщо ж Бог створив повій?–

В Петра з Павлом спитав Андрій.

– Світ грішним Бог створив навмисно,

Щоб рай від нечисті очистить.

Для того й сотворив він діву,

Щоб ми могли ходить наліво.

Та як створив Адаму діву,

Й самого потягло наліво.

А щоб Адам не заважав,

То з раю взяв його й прогнав.

Отак і мучиться Адам.

Сьогодні тут, а завтра – там.

10.1.2003 р.‑ 22.3.2003 р –

6.4.2003 р.

В ДЕНЬ ПОВНОЛІТТЯ

Литвину Івану, товаришу по роботі

Роботи за вік свій, браточок,

Ти стільки державі зробив,

Що склом, щоб зібрать в одне ціле,

То певно б, все небо засклив.

Тому, я від щирого серця

Бажаю, браточок, кріпись!

Проте, на роботу, як досі,

Неначе на свято, не рвись.

– А діти? – А діти, то – прірва,–

Нехай береже нас Господь.

Їм скільки не дай – то все мало,

Така вона – кров наша й плоть.

– Ну що тобі, брате, я можу

Іще у цей день побажать?

Нехай тебе люблять дівчата

Отак, як колись – в двадцять п’ять.

Щоб мав чим від них відбиватись,

Як десь ще, гляди, нападуть,

І так, як це личить джигіту,

Щоб кожну з них й міг ще... чуть‑чуть.

Тому, давай вип’єм за тебе,

За небо завжди голубе,

За радість, за щастя, за ніжність,

Щоб друг не підводив тебе.

26.1.1997 р.

Я ТВІЙ ДО КРАПЛІ

Я все життя, як після бою,

Сумую, люба, за тобою,

І все життя біжу до тебе,

Бо цього, певно, хоче небо.

Ноги на плечі – й навпростець,

Неначе з поля вітерець.

І все, що маю я в душі,

Несу, любов моя,– тобі.

Бери мене! Я твій до краплі,

Хоч я не Чарлі і не Чаплін.

26.4.1998 р.