Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Легенда і косарі/триптих/ Косарі – ніби ключ журавлиний, Тільки коси в руках замість крил, Косять в лузі траву на долині, Підрізаючи гордий ковил. Розмахнуться направо, наліво, Ой! Яке ароматне сінце Перемішане з Сонцем ігривим І з веселим живим вітерцем! Кажуть: люди в косу вклали розум, В душі людям вселив хтось любов, Щоб могли кожен день люди в росах Провіряти любов до дібров. А навколо з трави перепілки: – Хвіть пііть, хвіть пііть, йдіть сюди. І спішать на той клич косарі всі, А за ними покоси‑сліди. А як вечір до хлопців приходить, Щоб натомлених з лугу забрать, То ті хлопці сміються, жартують, Тільки втомлені коси мовчать. Косарі сіли в полі спочити, Щоб послухати пісню полів, А навколо таке все чарівне, Ніби казка з’явилась з віків. В лузі квіточки дишуть медами, Є для бджілок в них свій коровай, Обнімаються квіти з вітрами, Ніби кажуть: ми ось, вибирай. І вигукує все в тому полі, Хтось викрикує, хтось шепотить, І сміються веселі тополі, Ніби хочуть весь світ полонить. А як ніч рукавами з лахміття Виглядає із вікон сільських, Пропливають над полем століття Мільярдами зір чарівних. А за ними, немов по команді, Чути звуки над полем нічні. Закривають на вікнах всі ставні, Всі, хто вірить у духи земні. А в пітьмі десь викрикує галка, Поруч грає на скрипці цвіркун, І виходить із жита Русалка Й прямо в дім, де хлопчина‑пустун. Тільки він, захопившися грою, Не помітив її, звісна річ, А за нею чорти із Ягою Шмигонули у хату під піч. Так в дитинстві бабуся‑сусідка Таємницю ту відала всім, Що живе Домовик десь, як дідько – Волосатий, страшніший за грім. А ми слухали те і одначе Бігли в жито волошки зривать, Бо хотіли Русалку побачить, Що любила діток лоскотать. Отоді ми якраз і навчились Самих себе, як сталь, гартувать, І нікого в житті не боялись: Загартованих – не залякать! А тепер хочу, друзі, додати: Хто боїться легенд старини, Ті ніколи народ не прославлять, Хоча б як намагались вони. А хлопчині, що з страхом боровся, Б’ю уклін свій сьогодні до ніг, Хто б за правду тоді заступився, Що б свій страх він був не переміг. 3.2.1970 р.
|