Носиться смерть

Наді мною промчавсь ураган

Своїм чорно‑кровавим потоком:

Арзамас, Єреван, Фергана

І Чорнобиль з прожареним боком.

Над планетою носиться смерть,

І всі люди уже задихаються,

А над нами летять журавлі

І назад вже до нас не вертаються.

Над планетою носиться смерть,

Невидима, без смаку, з апатії,

І руйнує довіру вщент

До Москви, комунізму, до партії.

5.4.1990 р.

ЖИВУ, ЯК МАТРОСОВ

Я був поза часом і поза людьми,

На світ наваливсь, як Матросов грудьми,

На світ казнокрадів і світ брехунів,

Щоб більше наш світ від брехні не чорнів.

24.8.1997 р.

ЦАР – ЯНИЧАР

Якісь думки неповноцінні

Обсіли мій духовний трон,

І ніби я – не я вже зовсім,

А цар якийсь, чи фараон.

І віддаю геть всім накази,

Щось на зразок: піди, подай,

А по палацу ходять Ази

І всі заманюють в свій рай.

Навколо скрізь одні лакузи,

Де не поткнись – одні раби,

І всі вовтузяться на пузі,

Що з ними вже що хоч роби.

Й мені їй‑богу бридко стало:

– Невже це мій такий народ,

Якому б що не говорили –

А він мовчить, закривши рот?

Та що ж це, вибачте, за царство

Та і який із мене цар?

Певно, якщо такий народ мій,

То я в тім царстві – яничар?

20.1.1997 р.

КУДИ БІЖИТЬ МІСЯЦЬ?

Коли дивлюсь, як Місяць в хмарах

По небу синьому біжить,

То так і хочу запитати:

– Куди ж це він всю ніч спішить?

Куди біжить, куди несеться,

Що й не присяде ні на мить,

Невже і в нього є проблеми,

Чи на партзбори десь спішить?

А може в нього є кохана,

І на побачення біжить,

Й себе не хоче, так сказати,

Від злого ока засвітить?

Коли дивлюсь, як Місяць ясний

По небу синьому біжить,

То з кожним днем мені все більше

Бажання в світі цьому жить.

20.1.1997 р.

ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ

Не любила наша влада

Ні п’яниць, ані ханиг,

А де бачили тверезим

Хоч одного ви із них?

І хоч зроду для робочих

Не творила милості,

Та любила повторяти:

– Всім по – справедливості!

5.6.1990 р.