Павук – пастух

Все менше й менше зустрічаю

Своїх ровесників в селі,

І солов’ї не так співають,

Як це було у наші дні.

Не ті вже верби і тополі,

Не те Провалля вже і Здвиж,

І вже немає дроф у полі,

Як це було в ті дні колись.

От тільки каркають ворони

Й собаки виють цілу ніч,

І кожен тиждень нові дзвони,

Нові закони, нова річ.

Й не чуть пісень тих, що раніше,

А може просто я оглох?

Й те, що було колись колгоспне,

Пасе один павук‑пастух.

І всі мовчать, як при Шевченку,

Тільки шепочуть ясени,

А на землі козацькій нашій –

З’явились вже нові пани.

22.9.2006 р.

ВІДЖИЛИЙ СВІТ

Снігом світ заметений, затрушений,

Чорні дні розгулюють в містах,

Бо життя бандитами спаплюжене

Тими, що гасають по світах.

Мати Божа, що ж ти наробила,

І кому довірила наш світ!?

Тим, що нашу Неньку розорили

Й наводнили криками сиріт.

Де ж ти є і чому не караєш

Тих, які шельмують мій народ?

Тих, що Україну обдирають,

Щоб собі напхати повний рот?

Де ж та кара, де ж та справедливість,

Про яку говорять стільки літ?

А пани на джипах роз’їжджають

І плюють на совість і сиріт.

9.12.1997р.

СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ

Всі ми ніби залякані діти,

Так на нашій землі повелось,

Як до влади дорвуться бандити –

То усіх ми тоді боїмось.

А чому? Бо так всіх нас привчили.

Чи ж не маємо власних ідей,

Чи немає чим всім нам гордитись,

Чи не так, як всі, родим дітей?

Та хіба ж в нас не сонячне небо,

Чи простору не досить думкам?

Скільки ж можна уже плазувати,

І лизати гудзиці панам?

З нас уже навіть кури сміються,

Вся Європа над нами гуде,

І кивають в наш бік, мов, погляньте,–

Недороблений вуйко іде.

Вже й качки, як раніше, не крячуть,

Навіть коні – і ті не іржуть,

А пани, ніби пси, нахабніють,

Ну а бідні солому жують.

І по світу ідуть жебраками –

Тільки б хто їм подав на обід,

І сміється вже й небо над нами,

І невже це козацький наш рід?

4.12.1997 р.