Загальна характеристика періоду. Початковий етап історії людства – первіснообщинне стадо, яке пристосовувало для житла печери, існувало за рахунок збирання та полювання і вперше почало

Початковий етап історії людства – первіснообщинне стадо, яке пристосовувало для житла печери, існувало за рахунок збирання та полювання і вперше почало використовувати прості знаряддя праці.

У розвитку технічних знань в найстародавніші часи можна виділити три періоди: ранній період кам’яного віку – палеоліт (гр. Palaios – древній); середній період – мезоліт (гр. Mesos – середній); пізній період кам’яного віку – неоліт (гр. Neos – новий).

Палеоліт охоплює час від2,5 млн до 8 тис. р. до н. е., неоліт – від 6 тис. р. до н. е. до 1,3 тис. р. до н. е. Слід відмітити, що хронологічні межі періодів відрізняються для різних регіонів.

Характерна особливість первіснообщинного ладу – низький рівень виробничих сил, що вимагало зрівнювального розподілу матеріальних благ. Виробничі відносини засновані на общинній власності на найважливіші засоби виробництва, колективній праці і зрівнювальному розподілі предметів споживання. Тому це була перша соціальноекономічна формація, яка не знала експлуатації людини людиною і не мала держави – організації класового насильства.

Наука вважає, що першимкроком від мавпи до людини було те, що в результаті зміни природних умов і зменшення кількості їжі людиноподібні мавпи спустилися з дерев і почали вести наземне життя.

Другим кроком стало виготовлення знарядь, за допомогою яких люди почали вести боротьбу з природою не пасивно, як тварини, а активно – у формі праці, що підкорювала природу людині.

Самі перші знаряддя людина просто брала у природи, знаходячи міцну палицю або гострий камінь. Лише потім первісні люди придумали першу кам’яну сокиру, прив’язавши гнучкими стеблинами рослин загострений камінь до палиці.

Перехід до виробництва – це та межа, що виділила людину з тваринного світу. Саме з цього моменту починається процес перетворення людиною природи.

Винахід знарядь праці означав дуже важливий момент в історії людства, який означав, що об’єкт природи (камінь, палка, кістка, мушля) перетворений орган діяльності людини. Для цього рука повинна вміти виконувати сотні операцій, які недоступні тварині.

Найбільш стародавні із залишків першої людини – австралопітека датуються відстанню в 2,5 млн років. Відрізнялися від мавп тим, що ходили прямо, зуби в них подібні до зубів сучасної людини, мозок вдвічі менший. Від них виникли розвинені австралопітеки, а потім – випрямлені люди, які вміли виготовляти ручні рубила і користуватися вогнем. Від випрямлених – виникли ранні люди, які вже значно відрізнялися від мавп.

150–350 тис. р. тому з’явилися неандертальці – більш подібні до сучасної людини (зріст близько 160 см, зуби та мозок мали як у сучасних людей). Вони виготовляли знаряддя з каменю, дерева, кістки, полювали на великих тварин, користувалися примітивною мовою, ховали померлих сородичів.

Різка зміна фізико-географічних умов, рослинного і тваринного світу прискорили еволюцію людства. Від нетипових неандертальців (близько 100 тис. р. тому) виникли люди розумні, які мало чим відрізнялися від сучасних. Вони розселилися на території Азії, Африки, Європи, Австралії, Америки. Їх назвали кроманьйонцями (вперше їх скелети знайдені в гроті Кроманьйон у Франції). Вони виготовляли досить досконалі знаряддя: кістяні списи з кам’яними наконечниками, стріли, пращі з кам’яними ядрами, гострі кинджали, скребки, рубила, шила, голки. Навчилися тертям добувати вогонь. Виготовляли прикраси, музичні інструменти (бубони з стовбурів дерев, флейти з кісток).

Зміни клімату та рослинності, яки відбувалася в результаті відступу льодовиків, привела до того, що епоха кроманьйонців (палеоліту) з грубим, погано обробленим знаряддям змінювалася епохою неоліту – відшліфованого знаряддя, яке вже мало правильну форму.

На місці льодовика, що розтанув утворилося багато озер. Це дало розвиток рибальству, люди винайшли човен та вудочку.

Зміна клімату до більш сухого призвела до зменшення кількості диких тварин. Люди навчилися робити запаси (висушувати рибу, м’ясо, плоди), утримувати і розводити тварин, займатися землеробством.

З точки зору розвитку техніки цього періоду можна відмітити два важливих етапи відносно прискореного розвитку технічних засобів.

Перший етап пов’язаний з появою кроманьйонців, які відрізнялися від приматів вертикальним положенням тулуба, мали пристосовані для технічної діяльності передні кінцівки, були здатні цілеспрямовано виготовляти та використовувати штучні матеріальні засоби для задоволення власних потреб та удосконалення технології обробки каміння камінням за допомогою сколювання. Це дало більш продуктивне полювання, можливість обробки різанням дерева, шкіри, кісток і головне – панування над природою, розширення кругозору, розвиток органів почуттів, мозку та мислення. Така трудова діяльність сприяла розвитку виробничих сил.

Другий етап спеціалісти оцінюють як “неолітова революція”. Він відобразив другий стрибок в розвитку технічних засобів і технічного знання при переході людського суспільства з палеоліту-мезоліту в неоліт-енеоліт. Це перехід до виробничих форм господарства – хліборобству та скотарству і технічним засобам, які їм відповідали.

В цю епоху почали створюватися перші машини, які були дуже прості і приводилися в дію силою людини. Наприклад, зерна злаків спочатку просто розтирали між двома каменями. Але потім ці камені здогадалися обробити і почали обертати. Так з’явився ручний млин.

Відкриття та використання вогню, лука і стріл, поява гончарного виробництва створювали все кращі умови життя. Але виробничі сили і засоби праці того часу були примітивними і не забезпечували можливість боротьби в одиночку. Тому найважливіші засоби праці залишалися общинною власністю.

Общинна власність вимагала колективної праці, але поступово почали виникати перші елементи розподілу праці – спочатку за статевими ознаками і віком, потім – суспільний розподіл.

Найбільш сильно вплинув на техніку перший великий суспільний розподіл праці – відділення пастуших племен від землеробних.

Це вперше відбулося приблизно 30 тис. р. тому в міжріччі Тигра та Євфрату, коли люди перейшли до осілого образу життя, вирощуючи різні злаки. В степах Європи та Азії в цей час почало розвиватися тваринництво.

Це був початок історичної епохи. Розвиток людини відбувся завдяки удосконаленню знарядь праці, житла, одягу, використанню природи для її потреб. На зміну біологічній еволюції поступово прийшла соціальна, а невпинне удосконалення знарядь праці стало визначаючим у розвитку людського суспільства.

Скотарство дало нові продукти: молоко та вовну.

На основі регулярного використання молока розвилось виготовлення сиру та масла, виникла нова форма посуду – бурдюк.

Використання вовни призвело до появи повстини та тканини, винаходу веретена та найпростішого ткацького верстата.

Приручені тварини забезпечили можливість заміни сили людини тваринною тягою. Це поклало початок в’ючному, а потім гужовому транспорту (виникнення простої повозки – волокуші).

Скотарство привело до розведення кормових рослин і появи зародків землеробства. Перетворення скотарства в самостійне заняття збагатило техніку новими досягненнями: мотика розвилась в плуг, ніж – в серп, винайдена борона. Скотина замінила людину при волочінні плуга.

Переробка продуктів землеробства викликала обмолот зерна, його розмелювання ручним жорном, випікання хліба, виготовлення рослинного масла, варіння пива.

Займаючись землеробством, люди познайомилися з глиною і спочатку використовували її для обмазки плетених стін житла, а потім – при виготовленні плетеного посуду, що привело до виникнення гончарного виробництва.

Гончарна піч, яка спочатку була створена для обпалення глиняного посуду в процесі удосконалення дозволила освоїти температури вище 500°С, що відкрило людям шлях до використання металів: бронзи та заліза.

Залізо дало людству знаряддя такої твердості та гостроти, якої не мали інші метали та камінь – і зіграло революційну роль в історії техніки (залізний меч, плуг, сокира).

Розвиток суспільства та зростаюча потреба в більш складних знаряддях праці привели до поступового відділення ремесла від землеробства. Це був другий великий суспільний розподіл праці, викликав необхідність обміну продуктами, що стало життєвою необхідністю.

Розвиток виробничих сил в первісному суспільстві забезпечив значне посилення влади над природою, але в той же час почали виникати протиріччя між зростаючими виробничими силами та виробничими відносинами. Зростання продуктивності праці дозволило створювати надлишки і тому виникла можливість одержання надлишкового продукту.

Але первіснообщинні виробничі відносини виявилися несумісними з індивідуальним господарством. Тому община почала розпадатися на сім’ї. В них поступово виділявся голова, який спочатку розпоряджався засобами виробництва, а потім починав їх привласнювати. Так з’явився приватний власник засобів виробництва, зацікавлений в експлуатації полонених та своїх одноплемінників і привласненні створеного ними надлишкового продукту. Почали розвиватися нові рабовласницькі виробничі відносини, які були прямим результатом розвитку виробничих сил.