Місце та роль технічних наук у розвитку суспільства

Появі науки передував колосальний період формування людини, розвиток її суспільно-трудової і пізнавальної діяльності.

Наука – це вже система знань про природу, суспільство, мислення та про об’єктивні закони їх розвитку.

Отже, це сфера людської діяльності, функцією якої є напрацювання та теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність, і одна з форм суспільної свідомості.

Поняття “ наука ” включає в себе діяльність з отримання нового знання і результат цієї діяльності – суму одержаних на даний момент наукових знань, які утворюють в сукупності наукову картину світу.

Мета науки – опис, пояснення та передбачення процесів і явищ дійсності, які складають предмет її вивчення на основі законів, які нею ж і відкриті, тобто теоретичне відображення дійсності.

Наука опирається на практику і є результатом розвитку пізнавальної діяльності людей. Її поява та розвиток можуть базуватися лише на певних досягненнях техніки. Тому формування зародків наукових знань стало можливим лише з розвитком письменності, а особливо – книгодрукування.

Конкретні історичні умови, в яких відбувається розвиток науки, визначаються конкретними виробничими силами суспільства, способом виробництва. Відповідно, задачі, які ставить суспільство перед наукою та відношення до науки залежать від досягнутого етапу суспільного розвитку, властивих йому засобів виробництва і виробничих відносин.

Наука своїми коренями відходить в практику ранніх людських суспільств, але протягом тривалого періоду часу вона займала скромне положення в суспільстві, а наукові знання відігравали мізерну роль в суспільному усвідомленні. Диференціації наук практично не існувало. Вони входили до складу філософії, яка включала в себе крім наукових знань і великі масиви ненаукових уявлень.

Первісні знання носили лише практичний характер, виконуючи роль методичних вказівок конкретними видами людської діяльності.

У країнах Стародавнього Сходу (Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай) вже була накопичена значна кількість таких знань, які й склали важливу, але лише передумову майбутньої науки, тому що багато в чому базувалися на релігійних міфах і забороні їх критики.

Соціальні умови для виникнення науки (високий рівень виробництва і суспільних відношень, який би забезпечував розділення розумової і фізичної праці; та необхідні для вільного висловлення думок культурні традиції) склалися лише, приблизно, в VI ст. до н. е. в стародавній Греції, коли наука почала зароджуватися в Європі.

Тут виникли перші теоретичні системи (Фалес, Демокріт та ін.), які на противагу міфології, пояснювали дійсність з точки зору природознавства.

Стародавньогрецька наука (Аристотель та ін.) дала перші, хай не завжди недосконалі, описи закономірностей природи, суспільства та мислення; ввела в практику систему абстрактних понять, що відносилися до світу в цілому; заклала традиції пошуку об’єктивних законів природи та суспільства; заклала основи доказового способу викладення матеріалу, що склало найважливішу рису науки.

В цей період почали відособлюватися окремі області знання та створюватися перші теоретичні системи в галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей).

В епоху середньовіччя значний внесок в розвиток науки внесли вчені арабського Сходу і Середньої Азії (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та ін.), які зуміли зберегти й розвинути Старогрецьку традицію та збагатити її в ряді областей знання.

В Європі ця традиція була сильно трансформована пануванням християнської релігії, що породило специфічну середньовікову форму науки – схоластику, значно підпорядковану потребам релігії.

Створенню бази для науки в сучасному розумінні сприяв розвиток; алхімії, яка заклала традицію вивчення природних речовин та з’єднань; астрономії, яка стимулювала систематичне спостереження за небесними світилами, сприяючи розвитку досліджень.

У сучасному її розумінні наука почала складатися лише в новий час в епоху становлення капіталізму, тобто, приблизно з XVI–XVII ст.

У цей період починається її досить інтенсивний розвиток. Крім накопичених в минулому традицій, цьому сприяли дві обставини.

По-перше, в епоху Відродження було підірване панування релігійного мислення і наука почала перетворюватися в самостійний фактор духовного життя та реальну базу формування світогляду (Леонардо да Вінчі, М.Копернік).

По-друге, крім спостереження, наука починає використовувати експеримент, який стає ведучим методом дослідження і радикально розширює сферу пізнавальної діяльності, тісно поєднуючи теоретичні розмірковування з практичними випробуваннями.

Це глибоке перетворення науки в XVI–XVII ст. стало першою науковою революцією (Г. Галілей, У. Гарвей, І. Кеплер, Р. Декарт, Х. Гюйгенс, І. Ньютон та ін.).

Швидке зростання успіхів науки привело до того, що в новий час наука почала виступати як найвища культурна цінність, на яку почали орієнтуватися більшість філософських шкіл та напрямів: “Мыслящий рассудок стал единственным мерилом всего существующего”.

Засновуються наукові товариства, створюються наукові журнали, виникають філософські вчення про людську природу, суспільство, державу.

До кінця XVII ст. успіхи механіки привели до формування світогляду універсальної механістичної картини світу (Л. Єйлер, М. Ломоносов, П. Лаплас та ін.), в тому числі і пояснення людини як цілісного організму (концепція “людини-машини” Ж. Ламетрі).

В XVII–XIX ст. сформувалися як самостійні науки: механіка, математика, фізика, хімія, біологія, політекономія, соціологія та ін.

На базі механістичної картини світу до початку ХІХ ст. був накопичений, систематизований та усвідомлений значний науковий матеріал, який все більше не вкладався в рамки механістичного пояснення природи й суспільства і вимагав нового і більш широкого осмислення.

Відкриття закону збереження й перетворення енергії (Р. Майер, Дж. Джоуль, Г. Гельмгольц) дозволили поставити на більш широку основу всі розділи фізики й хімію.

Створення клітинної теорії (Т. Шван, М.Шлейден) показало єдиноподібну структуру всіх живих організмів.

Еволюційне вчення в біології (Ч. Дарвін) внесло в природознавство ідею розвитку.

Періодична система елементів (Д.І. Менделєєв) довела наявність внутрішнього зв’язку між всіма відомими видами речовини.

В середині ХІХ ст. створюються соціально-економічні, філософські й загальнонаукові передумови для побудови наукової теорії суспільного розвитку, яка й була реалізована (К. Маркс, Ф. Енгельс).

Значні зміни в основах наукового мислення, а також низка нових відкриттів в фізиці (електрон, радіоактивність та ін.) призвели на рубежах ХІХ–ХХ ст. до кризи класичної науки нового часу, і перш за все краху її філософсько-методологічної основи – механістичного світогляду. Криза була розв’язана новою науковою революцією, яка почалася з фізики (М. Планк, А. Ейнштейн) та охопила всі основні галузі науки.

Найбільш бурхливе зростання наукового знання спостерігається в наш час. Особливо це помітно в зв’язку з розгортанням науково-технічної революції, коли починаючи приблизно з середини XX століття: на одне з перших місць в природознавстві вийшла біологія, в якій були здійснені фундаментальні відкриття (наприклад, Ф. Кріком та Дж. Уотсоном установлена молекулярна структура ДНК, відкритий генетичний код та ін.); почали створюватися нові джерела енергії та матеріалів; методи управління великими системами; космічні дослідження; оптимізація взаємовідносин людини з природою та ін.

Чим далі розвивається цивілізація, тим тісніше техніка і наука входять в потреби суспільства, все більше пронизаються його інтересами. За словами видатного німецького вченого XVII–XVIII ст. Лейбніца “Мета науки – благоденство людства, помноження всього, що корисне людям”.

Технічні науки в рамках сучасної науки є відносно самостійним підрозділом. В системі наука-виробництво вони належать до матеріального виробництва і забезпечують:

– переведення досягнень суспільних та природознавчих наук на мову технічних теорій і методів, які безпосередньо можна використовувати в сфері виробництва;

– узагальнюють та теоретично усвідомлюють емпіричні знання і практичні задачі, які виникають у процесі виробництва, для наступної передачі їх у сферу фундаментальних досліджень;

– самі продукують нові науково-технічні знання, користуючись власним науковим апаратом.

Здійснюючи активний двосторонній зв’язок між сферою фундаментальних досліджень і суспільною практикою, технічні науки перетворилися в специфічний інструмент суспільства, призначений для ефективного розвитку техніки, технології і виробничих сил в цілому.

Суспільству стає вигідним звертатися з вирішенням своїх проблем до науки. Тому доля витрат на науково-дослідні розробки в розвинених країнах світу сьогодні складає до 5–6% національного доходу.

Така практика обумовлена тим, що науково-технічна думка може створити найбільш ефективні шляхи промислового і соціального розвитку суспільства. Витрати на науку виправдовуються тим, що:

– одного разу отриманий науковий результат може неодноразово безкоштовно використовуватися;

– вартість відкриття звичайно вище ніж оплата наукової праці;

– витрати несуть одиниці, а результати доступні багатьом.

Держава в цілому зацікавлена в розвитку науки, тому що вона є однією з найбільш рентабельних структур народного господарства і діє в інтересах суспільства. Чим це обґрунтовується?

Сучасний стан людства це більш ніж 5 млрд населення планети. А кожна людина за добу на свої потреби використовує близько 300–400 л води, 2 кг їжі, 1 кг різних матеріалів (металу, паперу та ін.).

Щорічно з надр Землі видобувається більше 35 млрд т гірських порід і стільки ж літрів промислових стоків скидається у водоймища. З добутої сировини використовується лише 3–5% речовин, а все інше надходить у відвали, тому на одного землянина щорічно припадає близько 20 т відходів. Природні запаси корисних копалин планети майже вичерпані. Наприклад, міді – на 85%, заліза – на 87%. Як далі людство повинно вирішувати проблеми свого забезпечення та збереження придатних екологічних умов існування?

Залишається єдиний рецепт – це пошук обхідного шляху, як то заміна традиційних матеріалів, винайдення нових технологій, режимів виробництва. Тобто, потрібно використовувати потужність науки, посилювати її теоретичну значимість і практичну ефективність або, образно кажучи, сучасна економіка повинна опиратися менше на природні ресурси, а більше на голови вчених. Це єдино правильний засіб інтенсифікації економіки, основний шлях вирішення проблем соціально-економічного розвитку суспільства.