Уява-мііслешія-ночуття-психомоторнка-енергонотенціал. 3 page

У процесі створення предмета людина втілює в нього свої здатності і надає йому антропоморфних рис. Так, коли ми його розглядаємо, то відчуваємо деякі властивості того, хто його творив - вгадуємо почерк і руку творця, його стан і мету, якої він прагнув досягти.

Людина, занурюючись у предмет, перетворює його властивості на власні здібності. Цими - таки здібностями, збагаченими продуктами мислення, почуттів та уяви, створює нові образи, психомоторикою ма­теріалізує їх у досконалу форму предмета. І те, що людина додає від себе суто людського - збагачення образу, думки, почуття, стає культу­рою, самодостатньою цінністю.

Відкриття - це використання чужих думок, як цс робив Тесей, повер­таючись з лабіринту Мінотавра. Але для відкриття потрібен упорядник і організатор дії. Що він собою являє? Це логічні схеми дій - розв'язані задачі і доведені до форм інструкцій, вказівок, порад, зведень правил і умов їх здійснення, детальні установки. Тобто це - допоміжний матеріал для активізації пошуку в предметах (або у перетвореній сировині) від­повідних почуттів, образів та думок і їх відповідності кращим зразкам.

Діючи, людина просто впізнає образи і почуття на підставі знань про них за їх логічними схемами. Ось та причина, завдяки якій чужі думки стають регуляторами рухів дій.

Схематизм логічних конструкцій - спрощених зображень дій, ви­кладених у загальних, основних рисах. Схеми передають лише основну ідею дії словесними позначеннями елементів, періодів, етапів її вико­нання чи будови. Але все цс позбавлене почуттєвого змісту, образності і відповідних переживань. І лише практична дія здатна наповнити суху логічну схему живими рухами думок, почуттів та образів.

Отже, успіх відкриття властивостей предметів залежить від логіч­них схем? Не зовсім так. Бо ретельне використання цих схем дій ви­кликає схильність до мислення спрощеними конструкціями думок, що і призводить до догматичного і начотницького способу регуляції дії і поведінки.

Втілення можна визначити як процес перетворення одного пред­мета на інший під впливом образу і почуттів рухів, а відкриття, - як «занурення» думкою в предмет з метою його пізнання, виявлення не­відомого і наповнення свідомості змістом - думками.

Що людину спонукає до творчої дії?

За класифікацією здоров'я людини, за Авіценною, стан людини з гармонійним механізмом творчості відповідає його формулі: тіло здо­рове до межі.

Дводігочий механізм творчості

Учнів з дводіючим механізмом творчості - 50,25 % і 6 типів.

Вияви домінантності такі: переважає сильніший механізм, а йому підпорядковується слабший, заблокований двома домінуючими. Спіль-нодіючі складові підсилюють одна одну, вбираючи й охоплюючи вели­ку кількість інформації і енергії для збільшення потужності.

Дводіючі учні розподіляються на три групи: естети, мислителі та моралісти. У естета механізм творчості діє за допомогою ослаб­леного мислення, а тон йому задає потужне естетичне почуття. Його домінанта - естетичні почуття + уява. Але, ставлячи "плюс" між психічними явищами, ми ні у якому разі не масмо на увазі суму їх влас­тивостей. Це - синтез двох психічних механізмів, що створює нове функціональне утворення, у якому зберігаються властивості кожного й додається щось таке, чого немає ні у жодного з них. Але синтез двох

механізмів містить у собі функціональний дефект - дисгармонію,

що обмежує продуктивність механізму творчості, а отже і психічне здоров'я людини. Так от, серед естетів іноді знаходять і вундеркінда, диво-дитину.

Найбільш трагічна серед них - це доля вундеркінда.

Вундеркінд (нім. ШшкІсг-чудо і Кіпсі- дитина) -дитина, що вияви­ла винятковий для свого віку розвиток розуму і обдарованість у науці, мистецтві, спорті, конструюванні тощо. Отже, вундеркінд... Хто він? Звідкіля береться? Куди щезає, не залишаючи очікуваних досягнень?

Феномен вундеркінда психологією майже не вивчався, а чинники його привабливості і гнівного відчуження - невідомі. Критерій В. - вік дитини (чим вона молодша, тим вище оцінюється створене нею - не­залежно від дійсної цінності її творіння): порівнювання і оцінювання здібностей дітей і дорослих (згадуючи себе в такому ж віці, міркують собі: він уже все може, а я, коли був таким, майже нічого не умів), і ранній вияв здібностей приводять дорослого в стан шоку; природний - гетерохронія розвитку механізму творчості: у 8 років серед його складових - мислення, уяви, психомоторики та енергопотенціалу домінуючою стає почуття - регулятор процесів творчості, а оточення через його здобутки відкриває вундеркінда.

Вундеркінд - це дитина, в якої раніше, ніж у перевесників, проявля­ється дія механізму почуттів, зокрема естетичних, лише цим вона від них відрізняється. їй досить одного-двох повторювань, щоб запам'ята­ти вірша; створити римоване речення, музичну мелодію, картину тощо; її тіло на все життя легко засвоює найскладніші рухи і дії. Ми бачимо і чуємо від неї те, чого навчили. Вирізняємо тих, кому найкраще вда­ється повторити нас. Маленьке тільце, по суті, зовсім ще нетямуще, а слова, і які слова, і дії - як у дорослого. Ось що нас вражає: те, що нас і дивує.. А він всього-на-всього просто демонструє хорошу пам'ять і наслідування творам талантів і геніїв.

У восьмирічному віці з'являється вундеркінд, який випереджає ро­весників у розвитку почуттів та уяви. Вундеркіндом стає дитина, яка:

а) вперше відчуває межу між відомим і невідомим;

б) здогадується, що десь там, за межею, є загадкове, дивовижне,
навіть чудо;

в) уявляє картину майбутнього, прагне визначити, опанувати його;

г) робить дивне для людей, користуючись почуттям гармонії;

д) стверджує діями свою значущість - самоцінність.

В оптимальному стані людина здатна силою своєї уяви:

1) руйнувати стереотипи, формули, канони (чужі і власні), звіль­
няючи простір для створення незалежних образів, що відповідають
меті дій;

2) усвідомлено або неусвідомлено користуватися законами пере­
творення образів: а) комбінуванням, б) підкреслюванням в образі рис,
що призводить до зміни його пропорцій і смислів; в) гіперболізацією
образів; г) типізацією: зведенням багатьох образів до мінімальної кіль­
кості раціональних типів; д) законами символізації - поєднанням об­
разу і смислу предмета тощо;

3) користуватися мірками "золотого перетину", перетворюючи
образи на інші форми.

Якщо властивості уяви виявляються часто, але домінують шаблони, стереотипи тощо, то уява скута ситуацією, розумове перетворення чогось спричинює неподоланні труднощі. У цьому стані уява слабосила і не мас енергії, щоб разом, почуттями та мисленням, створити творчий процес.

Переважанням бездіяльної і порожньої мрійливості людина, як сер­панком фантазії, закриває собі шлях до виконання реальних творчих справ. Наявність постійної мрійливості свідчить про занепад творчої функції уяви.

Перевесники вундеркінда за розумовим розвитком - все ще малюки, а він уже вирвався на рівень дорослих. Вражаючий контраст. Через якийсь час і всі інші зроблять такий самий ривок, оволодіють естетичними по­чуттям як регуляторами дій. Але вундеркінда їм уже не наздогнати. Він уже натренований на розрізненні якостей і станів гармонії оточуючого і долає перші сходинки творчості. І тому кожному незацікавленому спо­стерігачеві уявляється, що він на три голови вище інших.

Естетичне почуття у вундеркінда стає інструментом творчості, і він здатен втілювати їх у свою продукцію - образи й почуття, в матері­альні конструкції. Вияв творчості - це такс явище, яке не можна не помітити і не спостерегти. Головне тут - не яскраві здібності, а зовсім інше: помітили його чи ні. Вундеркінд - явище соціальне. Відкриває його соціум, навколишні люди. Вигадують для нього особливу, часто непосильну для нього роль - теж вони. Якщо нікому розглядіти в ди­тині вундеркінда, то ані вона сама, ані навколишні ніколи про нього і не дізнаються. Отже: вундеркінда створює його оточення; всі здорові діти обдаровані однаково; безталанних дітей створює їх оточення; вун­деркінд - це дитина, що розвивається нормально; існує момент істини, коли ми відкриваємо, що дана дитина вище інших на три голови.

Що ж є нормою розвитку? Тіло і душа людини розвиваються за про­грамою, закладеною в генотипі. Наприклад, феноменальні дитячі голо­си - так гадають - щезають зі статевим визріванням. Історія Робсртіно Лоретті - всім відома: але головна причина його поразок в тому, що його увесь час підстьобували, не давали відпочинку, добуваючи з його виняткових здібностей великі гроші. До 13 років його виснажили до краплини, а коли ломка голосу закінчилася, в душі і тілі співака уже не було сил і енергії для повторного сходження на досягнуті вершини.

Парадокс у тому, що великі співаки - всі до одного - у 13 років пе­режили ломку голосу, що не завадило їм стати тими, ким вони стали; наприклад, "уламки голосу" Шаляпіна зачаровували увесь світ. Мож­ливо, їм просто поталанило: з них не створювали вундеркіндів, а мудрі учителі лише визначали шлях до висот майстерності.

Енергія генотипу частіше за все підводить вундеркінда. Яким би по­тужним не був цей заряд- він усе-таки має межі. Навіть якщо втілення ге­нотипу відбувається природно, енергія вікового розвитку починає вичер­пуватися десь у 16-19 років. Якщо ж енергію визискують надмірно, пере­вантажуючи організм роботою, то його потенціал спустошується раніше. Бракує пального, щоб здійснювався бажаний рух почуттів і думок; тс й інше, що дитина вільно робила вчора, - сьогодні вона перестає уміти.

Поки вундеркінда підтримує достатній потенціал енергії, почуття гармонії та психомоторика - він перебуває на гребені хвилі розвитку механізму творчості: він, діючи, разом із дією розвиває цей механізм; генотип дає вундеркінду енергію, психомоторними діями він її ще і заробляє.

Почуття гармонії не самітне у своєму походженні: йому передувала чутливість, слідом за перетворенням чутливості на почуття виникає спроможність дитини не тільки перетворювати предмети і явища до­вкілля в думці, але і матеріалізувати образи й думки в предмети і яви­ща, які набувають нових властивостей, від її дій. Почуття гармонії засі­кають задачі (до речі, завдання надходять ззовні, а задачі відчуваються, так би мовити, ізсередини себе - від дискомфорту), - він їх вирішує.

Ланцюжок: чутливість-почуття-думка -три послідовні сходинки, які подолав вундеркінд і випередив своїх ровесників. Чутливість і по­чуття фіксують предмети у довкіллі: кожен прояв і вплив того, що поза нами: люди, запахи, дії - усе те, що можна побачити чи почути, помаца­ти руками. Почуття створюються в той момент, коли ми знаходимо кон­такт із предметом. Між ним і нами встановлюється: а) контакт із пред-

метами поза нами, б) канал зв'язку між нами і предметом, по якому в) у прямому й зворотному напрямі циркулюють енергія й інформація.

Сила почуттів і переживання предмета усвідомлюється, коли по­тужність енергії та інформації, що надходять до нас, переходить поріг свідомості, і ми Його оцінюємо як: відоме - невідоме, моральне - амо­ральне, гармонійне - дисгармонійне, спотворене.

Але досить чомусь у цьому механізмі здібностей зламатися - і кі­нець успіхам. Успіхам вундеркінда батьки дитини, вчителі, довколишні чи він сам надають винятковість, надмірну обдарованість і претенду­ють на великі успіхи, яких насправді немає.

Якщо, нарешті, зрозуміти, чому згасають вундеркінди, то проясня­ється, коли метою вундеркінда вибирають першість: стати першим! - в школі, в районі, в державі, у світі... Навіщо? Щоб бути першим? Бо­ротьба за будь-яку першість - це завжди біг наввипередки з часом. А значить, це - форсаж, втома і, як результат, - руйнування внутрішньої гармонії механізму творчості.

У 13-літньому віці домінуючим у механізмі творчості замість по­чуттів стає мислення. Завдяки цьому підлітки не бувають здатними тверезо оцінювати свої творіння - більшість вундеркіндів ламаються назавжди, сходять із дистанції, так і не дійшовши до вершини. Але і переможцеві не краще! На шпилі успіху він раптом робить відкриття: його дитяча творчість порівняно з творами талантів і тим паче гені­їв - ніщо. А які були веселкові аванси - майбутній талант, або геній, лише дочекаймося свого часу! Вундеркінд усвідомлює: попереду один шлях - униз. І це на початку життя...

Адже до того часу, коли вундеркінда відкрили, він розвивався сам. Точніше - реалізував себе, свої здібності діями: пізнавальними, мо­ральними чи естетичними, а не словами. І неабияк у нього все ви­ходило, доки його не помітили і не запрягли у гонку з часом!

Отже, індивідуальний підхід, обережність і терпіння, терпіння, тер­піння. Робота з вундеркіндом - на багато років.

Від них відрізняється мислитель із таким же слабеньким мислен­ням, але розвиненими пізнавальними почуттями + уява. Він здатен серед відомого відшукувати невідоме. Воно й штовхає його до пошуку задач, які він у невідомому хутко і точно фіксує, але ще не може їх розв'язувати: механізм творчості у нього до цих дій не здатен.

їх сусіда - мораліст мас той самий профіль і дефект, але спеціалі­зується на оброблюванні іншого матеріалу. Його домінанта -моральні

почуття +■ мислення. Вони ведуть мораліста на боротьбу за торже­ство добра, блага і їх втілення в життя. Але він діє реактивно, тому що його мислення ще не здатне якісно розв'язувати задачі морального типу, вирішувати гострі суперечності, внаслідок яких виникає стан, що нагадує "боротьбу мотивів" - вибір способу дії з двох можливих. Це створює внутрішнє напруження, що перетворюється на дистрес. На­приклад, почуття своєю енергією допомагають мислити потужніше і точніше, але інформація, що сприймається почуттям, ігнорує докази мислення.

А як поводиться третя складова серед них?

Ослаблена складова механізму творчості блокується; до інформації, яку вона сприймає і переробляє, ніхто з двох сильних не прислухається і не бере до уваги. Тому остаточне рішення приймає домінантна скла­дова механізму.

Ось чому однодіючі учні намагаються уникати труднощів і всюди шукають лише джерела насолоди; а дводіючі потрапляють у перма­нентний пригнічений, депресивний стан.

Однодіючий механізм творчості

З однодіючим механізмом творчості - 20,21% звичайних учнів. За Авіценною, цей стан має формулу: тіло і не хворе, і не здорове, і тому учень спрямований на самозбереження.

Серед них 18,21% учнів з домінуючою пам'яттю - "зубрилок". Вони -окрема група учнів, працюючих переважно силами пам'яті. Бе­сіди з ними з'ясували, що ще з початкової школи вони натреновані на запам'ятовування великих обсягів інформації без осмислення її змісту, запам'ятовують, зберігають і відтворюють матеріал як копію оригі­налу. Діють з установками на буквальне відтворення завченого. Вони не знають, який саме матеріал засвоюють через механізм творчості, а який - процесами пам'яті. До того ж, пам'ять - не механізм творчості, а її умова, сховище матеріалу. Виняткове панування механізмів пам'яті як окремо взятого елемента психіки є шкідливим і згубним для функ­цій механізму творчості

Людина з однодіючим механізмом творчості має особливий склад. У ній одна складова є домінуючою, всевладною (дві інші виключені з активності, безробітні). Будь-яка альтернативна домінанта, наприклад, почуттєва або уяви, придушується. Те саме стосується й інших пооди­ноких домінант.

Дефект у стані механізму творчості - цс наслідок єдиновладдя од­нієї з його складових над іншими, до складу яких дана складова вхо­дить. Утворений дефект визначає поведінку, манеру дій у спілкуванні і навчанні. Цс - не патологія, не хвороба, а штучно створені труднощі розвитку: навчання вимагає однобічних навчальних дій. Наприклад, трудність розвитку мислення в тому, що до 13 років у дітей пам'ять випереджає мислення. Вона, як губка, всмоктує в себе все, не розби­раючись у захопленому, у цінностях. Якщо до цього часу мислення не активізоване (малосильне або бракувало його навантаження), то він придбає, можливо, на все жиггя - звичку виконувати пізнавальну ро­боту силами пам'яті, стане "зубрилкою", якій простіше й надійніше створити мнемосхему матеріалу, ніж його осмислити.

Отже, навчання в освітніх закладах не дуже виразно впливає на стан механізму творчості, бо засвоєння навчального матеріалу не вимагає від учнів активності психічних утворень, які ним розвиваються. На­вчання розбудоване на функціях пам'яті (закріплення, збереження та відтворення того, що заучене) підкоряється золотому правилу теорії інформації. При передачі інформації вона втрачається: на виході мен­ше, ніж на вході, а енергія - витрачається і розпорошується. З обміном енергії в людині відбувагться те ж саме: наприкінці дії її менше, ніж на початку. Але нагромадження інформації та енергії відбувається без витрат при владарюванні в організмі людини золотого правила опти­мального снергопотенціалу: за цієї умови під час дії енергія накопи­чується, інформація скупчується у великі згустки, їх стає більше, ніж на початку роботи. Такого роду розширеному відновленню енергії та скупченню інформації майже немає меж.

Якості психічного здоров'я

Отже, перед кожною людиною завжди стоїть задача - знайти: кри­терії оптимального здоров'я душі і тіла; засоби для його підтримки на оптимальному рівні; критерії робочого навантаження для здобуття максимального ефекту при мінімальних витратах часу і енергії; та умо­ви збереження творчої дієздатності на довгі роки.

Ми дослідили критерії психічного здоров 'я, способи його збере­ження і розвиток усіх вимірів здоров'я здорової людини.

Назвемо гіпотетичні судження про критерії психічного здоров'я, зо­крема:

- якісна характеристика людини, параметр її життя;

- психічний стан людини у тріаді: гармонія-норма-патологія;

- здатність до творчості як елемент структури особистості - умо­
ва розвитку;

- гармонійність взаємодії психіки (душі) і тіла (соми) визначає
продуктивність розумових і психомоторних дій;

- дієве, творче ставлення (не споглядальне) до діяльності і життя.

Отже, психічні стани - здоров'я душі і тіла - повинні стати пред­метом психогігієнічного дослідження і розвитку здорової людини, предметом пристрасної уваги психологічної науки і гігієни, а синтез цих наук повинен вилитися у самостійну практичну сферу діяльнос­ті - психогігієну, педагогічну психогігієну, оскільки вона стосується учнів, навчально-виховних технологій.

Зрозуміло, що людина з гранично можливим станом психічного здо­ров'я і наукою, і практикою пов'язується з особливими станами люд­ської душі і духу. Здоровий дух - неодмінна умова благополучно іс­нуючого тіла. Хвороба для людини - зло, обмеження її можливостей, викликане захворюванням, що підсилює первісний недуг відповідним розладом психічного оптимуму.

Для деталізації станів психічного здоров'я, скористуємося відомою шкалою Мооса для визначення його якостей. Цю шкапу застосовують у мінералогії для визначення твердості мінералів. Критерії твердос­ті - здатність одного мінералу дряпати інший - залишати свій слід від взаємодії. Чим твердіший мінерал, тим більше число йому надається. В шкалі Мооса твердість тальку оцінюється 1, а алмазу - 10. Алмаз дряпає всі інші речовини (і природні, і штучні), а також сам себе. Тому і можливе перетворення алмазу на діамант - рукотворні предмети. Із сказаного неважко зрозуміти, що вимірювання є досить розвинутим методом кількісного дослідження.

Враховуючи це, придивімось уважніше до класифікації станів здо­ров'я Авіцснни і спробуймо його метафоричні визначення перекласти мовою сучасної психологічної науки. Що ж ми одержимо? Нові назви психічних станів і їх предметне визначення. А раз предметне, то воно відкриває можливість для психодіагностики тих чи інших елементів структури цих предметів, які, у свою чергу, складаючи цілісність здіб­ності, мають між собою певні розбіжності.

Отож, розбіжності станів - критерій якості психічного здоров'я.

Цілісність, упорядкованість і узгодженість тіла, здорового до межі, відповідає поняттю «досконала гармонія», а ті стани, що мають від-

хилення: порушення упорядкованості, розлагодженість, непропорцій­ність тощо, - відповідатимуть іншим станам гармонії. А таких станів гармонії, як уже відомо, п'ять:

1) гармонія в стані зародження;

2) гармонія, що розвивається;

3) досконала гармонія - вершина розвитку;

4) гармонія в стані руйнування;

5) зруйнована, втрачена гармонія.

Порівняймо стани здоров'я з метафоричними назвами і науковими, і ми впевнимося, наскільки точно Авіцснна зрозумів людину, її твор­чу силу - психічне здоров'я, способи відновлення сил, які повертають людину до природного стану: психічного здоров'я до межі. Оскільки йдеться про стани дітей, їх віковий розвиток, а не лише про процеси росту душі і тіла, необхідно розглянути перебіг станів здоров'я, що ха­рактерні для психічного розвитку людини.

Щоб механізм творчості формувався повноцінно - він повинен розвиватися природно і вільно. Але чи означає це, що цей розвиток в ідеалі є прямою висхідною лінією? Аж ніяк. Тому що прямолінійний графік означає повторення, копіювання, нехай і з нагромадженням, по­чаткового стану душі і тіла.

Наші дослідження дають підставу для розгляду станів здоров'я душі і тіла, а також означення його стандартів, взірців, мірил, відповідних певним вимогам якості, складу, властивостей, які зводяться до типових психічних станів.

Зокрема, ми розрізняємо п'ять самостійних станів:

1) оптимальний - найкращий із всіх можливих;

2) стан норми - деяка середня кількість і якість здоров'я душі і
тіла, що вимагають регулювання, приведення до оптимуму;

3) стомленість - короткочасне зниження функцій душі і тіла вна­
слідок виконання великого обсяі7 розумової чи психомоторної роботи;

4) утома - знижена працездатності, для відновлення якої потрібен
тривалий час відбудови витраченого непосильною роботою;

5) перевтома - стан на межі норми і патології.

Таким чином, другий і третій стани, за Авіценною, ми диференці­юємо тонко і точніше визначаємо. Звідси і мета діагностики в психо­логічних дослідженнях - опрацьовувати і впроваджувати методи вияву негативних психічних станів, вивчати вплив різних психогенних чин­ників і депресорів на здоров'я душі і тіла людини, продуктивність її роботи і потужності механізму творчості.

А на що впливають психогенні чинники і дспресори? Відповісти на цс запитання неважко: на механізм творчості людини.

Норма ~ регулятор активності людини. Щоб зрозуміти сенс по­няття «здоров'я», окреслимо, хоча б у загальних рисах, концепцію здоров'я І його трансформації, пов'язаної зі змінами, перетвореннями його істотних властивостей залежно від впливу способів життя і умін­ня організовувати індивідуальний оптимум одного з таких способів. Тобто вважається, що людина може перебувати в одному із станів, що містяться у шкалі "норма - патологія".

Під поняттям «норма» розуміємо його первісний смисл: норма - ке­рівне начало, зокрема, психічного розвитку, правило і взірець у навчан­ні, у якому людина стає здатною до відкриттів, винаходів і створюван­ня художніх образів: у дитинстві - для себе, в юності - для інших, а у віці дорослості - для людства, тобто стати творцем.

Гармонійний стан механізму творчості - цс сплав, коли всі п'ять компонентів перебувають у гармонійній пропорції. Напевне, існує і найкраще, ідеальне сполучення, яке єдине гарантує можливість само­вираження людини - творчості.

Узагалі кількість допустимих, працюючих сполучень - величезна, кожна складова забезпечує позитивний показник сплаву. Доки вони іс­нують в оптимальному діапазоні активності, вони нівелюють недоліки одна одної. Проте ледь одна вийде за межі допустимого - цілісність руйнується, механізм припиняє творчу роботу, стає дефективним. Тому будь-яка система норм передбачає:

1) визначені стимули дій і вчинків у формі мсти, ідеалу, цінностей;

2) взірці й правила «нормальної» для освітнього процесу поведін­
ки його суб'єктів і меж допустимих станів механізму творчості;

3) заходи впливу, спрямовані на відновлення втрачених функцій,
гармонізацію його складових.

Норма - загальновизнане правило, міра, призначення якої- бути орієнтиром для регулювання станів, їх нормалізації.

Але поняття норма відображає у своєму змісті середню міру здо­ров'я, а не показник, притаманний здоров'ю конкретної людини. Нор­ма визначається - і тому є суб'єктивною вказівкою, що позначає зразок, а не дійсний стан людини. Тому людина, яка не переживає болю, не страждає, не відчуває душевного неспокою, автоматично опиняється поза сферою уваги не лише практичної медицини. Коли людина втом­лена, де вже їй розраховувати на високі результати. Утома і перевтома

заважають повному використанню потенцій механізмів мислення, по­чуттів, уяви і психомоторний. Відсутність свіжості позначається і на мотивації уміння: людина втрачає бажання учитись, а позитивні уста­новки одразу змінюються на протилежні.

Результати ж вимірювання здоров'я людини, що виходять за межі норми, дають привід розглядати її як хвору особу. Цс - пастка, в яку потрапляють лікарі, психологи і педагоги. А якщо показники вищі за норму? Не вписуються в розміри стандартів? Виникає запитання: чи можуть у людей стани вище норми класифікуватись як патологія?

Коли показники нижчі за норму, все зрозуміло: наявні деякі органіч­ні зміни у будові тканин чи органів, зумовлені захворюванням.

Скрутне становище... Раз не норма, значить, патологія... А чи не за аналогією з медициною до психології проникло відоме судження, яке іноді виявляється і в наукових висновках: талант і геній - патологія, форма безумства, страхітливий психічний стан, що лякає наслідками своєї діяльності звичайного обивателя...

Неможливо залишити осторонь або применшити значення того, що є природними критеріями психічного здоров'я, в чому воно виявляєть­ся у людей - від малечі до старечі.

Дефект і компенсація. Наступні стани здоров'я, за Авіценною: а) тіло хворе, але швидко відновлює і набирає сили; б) тіло хворе, але не до межі і в) тіло зовсім хворе. Зрозуміло: три стани психічного здоров'я - компетенція закладів охорони здоров'я і медичної науки.

Тут людина перебуває у стані хвороб, фізичних та психічних дефек­тів, на межі норми і патології.

Дефект - недолік, пошкодження, що надає механізму творчості або психічному явищу істотної вади, недосконалості будь-якої його скла­дової. Неповноцінність складової потребує або підйому активності тренуванням, або гіперфункцією повноцінних, які компенсують де­фект (органічний або придбаний).

Складова, що компенсує функції заблокованої або нерозвинутої, здобуває особливу лабільність і може сама стати неповноцінною. Ці процеси підлягають саморегулюванню, взаємній компенсації, щоб зберегти механізм у рівновазі. Заміна внутрішніх ресурсів механізму зовнішніми, переключення цілей - компенсація усуває перешкоди і перебудовує психіку людини. Компенсація залежить І від значимості дефекту. Але не завжди людина усвідомлює дефект і Його значущість, тому не завжди суб'єктивна потреба в компенсації виправдана.

Явища декомпенсації - ослаблення втрати ефекту компенсації-спостерігаються не тільки при органічних захворюваннях (наприклад, при декомпенсації пороків серця), а й у механізмі творчості. Компенсу­вання сили мислення здійснюється запам'ятовуванням, але воно саме припиняє активність інших складових, і тоді дефект у механізмі позна­читься ще різкіше, ніж до компенсації; людина зневірюється у значенні запам'ятовування, яке необхідне і для мислення.

Не варто ні применшувати, ні перебільшувати ролі компенсації в боротьбі із внутрішніми недоліками у механізмі творчості людини. Зменшення ЇЇ ролі означає ігнорування пластичності психіки, перебіль­шення - послаблює її прагнення до боротьби з недоліком.

Отже, зміст навчання в освітніх закладах мало впливає на розвиток механізму творчості, бо засвоєння навчального матеріалу не завжди ви­магає від учнів активності психічних утворень цього механізму. Хоча мислення розвивається мисленням, почуття - чужими почуттями, а у ява більш потужною уявою іншої людини.

Цей розвиток підкоряється закону психіки - функція органа бу­дує орган, і вона його розвиває*

Переважна більшість відмінників серед зубрилок; вони переважно користуються пам'яттю, ніж розумінням, мисленням, почуттями та уя­вою і вони перебувають в пасивному, а іноді "сплячому" стані.

Механізм творчості - механізм універсальний. Якщо він тільки ме­ханізм, йому байдуже, який матеріал він перетворює. Учора- матема­тику, сьогодні - літературу, завтра - біологію: на вході - дисгармонія (задача), на виході - розв'язана задача - гармонійна предметність.

Застосування системного підходу і принципу цілісності відкрило новий предмет дослідження -механізм психіки, що означає перехід від вивчення будови і формування вищих психічних функцій до актив­ності якостей і властивостей психіки і тіла людини під час розв'язання задач і створення предметів.

Психічне здоров'я характеризується не лише відсутністю хвороб та фізичних дефектів у людини, а й станом механізму творчості - наяв­ними якостями його складових: мислення, почуттів та уяви. В опти­мальному стані психічного здоров'я людина спрямована на творчість, яка й визначає продуктивність її дій; вищу насолоду, натхнення вона переживає не від результату роботи, а під час творіння наукової думки, художнього образу тощо, і цим творець не схожий на інших; творчість дає життю справжній смисл і обдаровує свободою.