Уява-мііслешія-ночуття-психомоторнка-енергонотенціал. 1 page

Уява - психічний процес і механізм, продукт активності у створен­ні людиною нових образів, уявлень, думок. Уява та її дії пов'язані з абстрагуванням, яке виконується разом з мисленням та енергетикою

почуттів. Завдяки уяві людина може передбачати свої майбутні дії та результати: в кінці процесу праці вона отримує продукт, який на по­чатку був створений уявою, у формі образу, системи думок або концеп­ції. Процеси уяви треба розглядати як дійову репетицію майбутнього.

Ллє уява — це інструмент руйнування стереотипів, який торує шлях до відкриття, винаходу і художнього образу.

За осмисленістю нових образів розрізняють: а) мимовільну уяву; б) довільну; в) захисну уяву, за допомогою якої людина абстрагується від руйнівних впливів і зберігає свою енергію від спалювання негатив­ними почуттями (цей феномен відомий: учень сидить у класі, але його немає на уроці).

Уява - трансформатор нових образів

Уява і її процеси тісно пов'язані із сприйняттям, емоціями, пам'ят­тю, мисленням, мовою. К. Д. Ушинський зауважував: розвинена уява є приналежністю великого розуму.

Уява - це не здатність фантазувати, будувати гіпотези, а інтуїтив­на можливість бачити сутність предметів - їх природну логічність. В оптимальному стані уява користується почуттями гармонії- кодами "золотого перетину". Уява комбінує образи ще не існуючих предметів, процесів, явищ, користуючись при цьому не лише матеріалами пам'яті і почуттів. У діях уяви бере участь і мислення.

З почуттями предмети І явища нам надаються. Переживаючи їх, люди­на дає їм оцінку, потім залучається до роботи мислення, яке здійснює:

а) перетворення невідомого на відоме; б) попередження або подо­лання аморального вчинку; в) перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії.

Коли мислення, стикаючись із невідомим, моральним або руйнів­ним у житті або діяльності, буває безсилим у розв'язанні цих задач, на допомогу приходить уява.

Уява створює образ невідомого як образ відомого, тобто його гіпо­тезу - предметний зміст і сенс, в якому відбувається саморух почуттє­вого і смислового начал.

Механізм уяви синтезує почуття в думку, наслідком чого є створен­ня нового образу або судження про невідоме в задачі. І це все відбува­ється в розумовому, ментальному плані.

Тому уява має, природно, практичне, а не споглядальне значен-

ня. Вона - інструмент практичного цілеутворення, перетворення пред­метів. Уява людини - її здатність побачити, розгледіти новий предмет у його майбутньому стані і в новій формі.

Уява - ключ до створення майбутньої реальної форми і змісту ба­жаного, того, що треба створювати. Отже, образ уяви — початок здійс­нення мети.

Наше минуле в кожний даний момент, тобто пам'ять, існує для нас у зв'язку з нашою потребою і її спрямованістю на майбутнє. Минуле, якщо воно претендує на дієвість, а не виконує роль досвіду (позитив­ного і негативного), - завжди існує лише в формі майбутнього.

Як це зрозуміти? Адже в уяві бажаний предмет - мета - передбача­ється нами як уже існуючий, реальний. Діючи, людина трансформує предмет не просто уявно, а насправді. Причому у згоді з його природною міркою, яку в ньому визначають почуття. Зрозуміло, мірка може бути точною або помилковою, і тому під час дії зі створюваним предметом постійно визначається відповідність його властивостей певній мірці.

Уява -виявник гармонії, прихованої в сировині майбутнього пред­мета. Уява відшукує і уточнює разом з почуттям природні мірки - гар­монії предметів і діє, користуючись ними; виробляє разом з мисленням правила роботи психомоторики зі створюваними предметами.

Продуктивна уява вперше створює предмет. Конструює в образі його до того, як він стане реальним, зробленим. Уява передбачає те, чого ще не існує. Вона допомагає робити відкриття, знаходити нові шляхи розв'язання задач і проблем. А кожному із нас - доцільно працювати.

Сказане про функції продуктивної уяви стосується і створення уяв­лення про свій життєвий шлях, погляду на самих себе суб'єктивно. Адже ми - центр бачення світу, сучасного і прийдешнього, і себе в ньо­му. Хто не бажає подивитися на себе через якийсь час і чітко побачити плани на майбутнє?

Уява - вимога людини до себе: бачити себе не тільки такою, як тепер, а й домагатися повноти і яскравості життя. Спроба бачити себе величною і найкращою - цс не примха, не допитливість, не розкіш. Це - не відрив від реальності, а навпаки - кроки до самої себе, до своєї досконалості.

Уява - продукт синтезу багатьох образів в один.

За змістом продукт уяви може бути в широкому діапазоні дійсності: від фантастичних мрій до творчих образів. Але так чи інакше вони як почуття, думки і поняття стають безпосередніми регуляторами:

- життєдіяльності людини на багато років вперед;

- вчинків - дій, що створюють соціально-культурні цінності;

- дій- процесу розв'язання розумових або психомоторних за­
дач, якими людина перетворює невідоме на відоме, нове для себе і для
інших.

Продукти уяви - образи, створені спільною роботою з почуттям, здатні прокладати шляхи із сучасного в майбутнє, будувати силами душі те, чого ще не було в даному місці і часі, але можливість існуван­ня якого передбачалась.

Ось чому минуле - знання, уміння та навички учня - в кожну мить життя повинні існувати у свідомості із спрямованістю в майбутнє.

Пам'ять, яка навантажується знаннями, уміннями та навичками, не може слугувати людині основою активності і дієвості. Пам'ять призна­чена бути сховищем досвіду, минулого. А творча людина спрямована на майбутнє - прагне вирватися із сучасного в майбутнє своїх створінь.

Здорова уява, не затьмарена фантазією, поза діяльністю людини просто не існує. Здорова уява завжди працює: в роботі людина транс­формує предмет або сировину не просто уявно, а й насправді - за допо­могою уяви людина прокладає шлях до бажаного, передбачає техноло­гію його втілення, контролює практичне її застосування.

Уява працює разом з інтуїцією І здатна не лише створювати об­раз майбутнього предмета або речі, а й відшукувати природну мір­ку предмета - логіку його будови.

І тому людина здатна творити так, як сама природа. Так започаткову­ються здатність до відкриттів, здатність до розвитку техніки і технологій, способи розв'язання задач і проблем, з якими щоразу стикається людина.

Уява, сенсорна сфера та інтуїція

Ми вивчали особливості процесу становлення образу залежно від ак­тивності сфер психіки - свідомості і процесів, що здійснюються під по­рогом свідомості. Вивчалися свідомі і сенсорні дії - якісно відмінні пси­хічні явища, не першорядні і другорядні, а механізми, які можуть працю­вати, підсилюючи один одного в розв'язанні задач творчості і життя.

Г. С. Костюк дійшов висновку, що становлення образу предмета відбувається шляхом трансформації гіпотез про невідоме - предмет, що сприймається в ускладнених умовах.

Досліджувані Г. С. Костюка сприймали предмет, який у темряві освіт­лювався спалахами імпульсної лампи. Кожний імпульс світла додавав нову інформацію, що уточнювала гіпотезу про справжній вигляд предмета.

Вихідна умова: людина зіткнулася з невідомим - задачею, яка спри­чиняє дискомфорт. Що з людиною відбувається? Почуття оцінило ситуацію - невідоме, що й спричинило стан дискомфорту; мислення задачу сформулювало - треба повернутися до приємного стану, пере­твориш невідоме на відоме. Але засобів розумових дій і енергії для швидкого розв'язання задачі в людини бракує - виникає стан мук під час втілення гіпотез: усвідомлюється задача і відбуваються пошуки можливостей її розв'язати.

На допомогу почуттям і мисленню приходить уява і створює ряд гіпотез-образів: а) бажаного предмета- розв'язаної задачі; б) дій ро­зумових і психомоторних, завдяки здійсненню яких вона буде розв'я­зана. Образ уяви порівнюється з наявною інформацією про оригінал і приймається рішення про міру їх адекватності. І цей процес продовжу­ється, поки в людини нагромадиться достатня енергія - і тоді образ-гіпотеза і предмет стануть адекватними, що й було метою, бажаним.

Шляхом взаємодії відчуттів, почуттів, уяви та мислення людина створювала гіпотези, користуючись минулим і сучасним - неповним образом предмета до моменту розв'язання задачі: коли образ стане адекватним предмету. Свідома думка схильна користуватися стереоти­пами і пристосовує відомі способи розв'язання задач до нових умов. А щоб вийти за межі стереотипів, треба мати достатній рівень енергії. Причому трансформація гіпотез може бути вербалізованою на всіх ета­пах становлення образу предмета.

Становлення образу предмета через трансформацію гіпотез про невідоме - предмет, що сприймається в ускладнених умовах, може розглядатися як модель творчого процесу. У моделі визначені всі ме­ханізми перетворення невідомого на відоме: здійснюються відкриття, винаходи і створюються художні образи.

Разом з тим існує механізм перетворення змісту і послідовного зо­рового образу

Організація дослідження. Ми вивчали механізм створення сенсор­ною сферою цілісних образів із нецілісних предметів. За основу ви­пробувань бралися деякі уявлення про механізми пам'яті - надійного "сховища" знань, досвіду, смислів. Усе минає, але все залишається в пам'яті. Розглядатимуться несвідомі способи перетворення образів, того, що оминуло фокус свідомості і мимовільно запам'яталося й за­лишилося в сховищах пам'яті.

Послідовний образ - феномен сенсорики - дає змогу "бачити, чути, смакувати" тощо - зміст відображеного й нсусвідомлюваного. У змі-

нах послідовного зорового образу можна "бачити" природні, незалежні від свідомості і волі, перетворення його форми і змісту, спостерігати те, що відбувається відповідно до законів психіки. Послідовні образи характерні для сенсорних систем і з енергетичної точки зору вони -ме­таболічні хвости від енергії зовнішніх впливів.

Образу натуральному кольорі - перша фаза. У ній дублюється фор­ма бліцу й джерела світла - один до одного.

Сутність цього виражається так: 1) якийсь час образ утримує свою інтенсивність, 2) потім, замість того, щоб почати гаснути, - підвищує свою яскравість, нібито бере енергію з нових джерел.

Ми маємо тут справу із спалахом послідовного образу. У цьому об­разі нічого дивовижного і - тим більше - страшного. Душа й тіло ма­ють здатність боротися за збереження енергії та інформації.

Феномен спалаху образу близький до ремінісценції.

Спалах послідовного образу відбувається в лічені секунди (від 10 до 15 секунд), а ремінісценція виникає через більший проміжок часу - ра­хунок іде на дні.

Спалах послідовного зорового образу - явище енергетичного похо­дження. "Осяяння" - тс саме, хоча містить ще й інформаційну складо­ву. Людина, в якої з'являється спалах образу, має оптимальний енерге­тичний потенціал.

Отже, механізм інтуїції і "спалах" послідовного образу - явища спо­ріднені: вони елементи одного механізму.

Образ із перебігами додаткових кольорів - друга його фаза. З "тем­ряви" через деякий час - лічба ведеться на секунди - виникне послі­довний образ оригіналу в додаткових кольорах. У кожної людини за­барвлення образу різні.

Чому ми, сприймаючи ахроматичне світло - біле і всі відтінки до сірого й чорного- бачимо в послідовному образі хроматичні кольори предметів? Виходить, що людина, завдяки своєму органу чуття - оку, -здатна працювати як призма.

Природа дала людині здатність аналізувати сенсорне відображен­ня поза її свідомістю, волею й мисленням. Сенсорика людини може розкладати на складові сонячний промінь, пропускаючи його, нібито крізь призму, у спектр із семи кольорів. Але в послідовному образі можна аналізувати лише одне - світло, а ось синтезувати - нічого, бо світло - синтез різних електромагнітних коливань.

Отож, людина приречена на творчість над матеріалом від сенсорних об­разів І в тому числі від послідовних образів до абстрактних понять, у зміс­ті яких майже неможливо знайти чуттєві підвалини й усвідомлені зв'язки.

Негативний послідовний образ -третя його фаза. Він починаєть­ся із світання, перетворення енергії і інформації на сенсорний факт Із новим забарвленням образу.

Отже, наша почуттєва сфера користується знову-таки суто розумо­вим прийомом - запереченням: біле робить чорним. Прагне довести іс­тину математичним шляхом - доведенням від протилежного.

Оптимальний стан людини характеризується наявністю трьох фаз послідовного зорового образу: а) у натуральному кольорі предмета, б) у додатковому кольоровому забарвленні, в) в образі-негатив і - тем­ному на світлому фоні.

Якщо тривалість образу зростає до 2-4 хвилин і більше, виникає рухливість образу, порушується його структура, наближається або від­даляється джерело світла, повторюються одні й ті самі його фази або окремі фази відсутні тощо - усе це свідчить про надмірне навантажен­ня і його негативні наслідки - втому.

Тривалість "бачення" образу менша ніж 25 с. свідчить про енерге­тичне виснаження. Якщо ж образ триває менше 6 с. і людина не "ба­чить" додаткових кольорів, то це прихований дальтонізм - несприй-мання кольорів.

Підсвідоме навіювання мотивів. Наприкінці 60-х - початку 70-х років психологи на матеріалі кінематографа розробили спосіб впливу на маси людей. У кінострічку з 24 кадрами за одну секунду вмонту­вали 25 кадрик. У ньому був напис рекламного характеру: наприклад, "Пийте кока-колу!" або "Купуйте товари нашої фірми!" тощо. Зрозумі­ло, кадрик з'являвся на не вловиму свідомістю мить - 1/24 секунди. А коли фільм триває 1 години, то 25 кадриків перед очима побуває десят­ки тисяч разів. Але ніхто з глядачів його не побачить: око неспроможне засікати і усвідомлювати смисл тексту.

Після перегляду кінофільму глядачі, всупереч своїй волі, точно вико­нували заклики, запрограмовані інформацією 25 кадру. Люди купували товари, пили напої, з азартом виконували завдання. Потім отямлювали-ся в стані збентеженості. Аналіз вчинків, які вони чинили, не підлягав логіці: людина купувала товари, які їй не потрібні; вона виконувала чужу волю всупереч своїй. 1 людина доходила висновку: зі мною від­булося щось негарне, якась хвороба охопила мене, я втратила розум, бо

діяла всупереч собі. Багато "глядачів" потрапили до психіатричних клі­нік з душевними хворобами. Міжнародна асоціація кінематографістів заборонила "25 кадрик" у кінострічках як антигуманний спосіб впливу на маси людей.

Так от, сенсорна сфера у відображенні може:

а) читати тексти, які свідомість не сприймає, перетворювати зна­
кові системи в смислові структури - в установки, які стають регулято­
рами свідомих дій і вчинків;

б) синтезувати закодовані смисли в мотиви і образи дій, проти­
лежні свідомим потребам і здоровому глузду;

в) оцінювати власні дії відповідно до навіяної програми поведінки.

Усі ці сенсорні дії відбувалися так, як і свідомі розумові дії. Сенсор­не навіювання передбачає безконфліктний спосіб приймання інформації ззовні, оминаючи механізм критичності людини - її мислення, почуття та уяву, переживання навіяного як особистого надбання, спонуки до дії.

Факти створення нової інформації в сенсорній сфері. У резуль­таті проведених досліджень сприймання незавершених оригіналів встановлено, що їхній послідовний образ поступово або відразу стає замкнутим, цілісним. Краї розірваного кола "линуть", підкоряючись якійсь невідомій силі, назустріч одне одному і зливаються в цілісну фігуру - і коло стає повним.

У трикутника без вершини, кола з розривами країв, хаотично роз­киданих крапок, хаотичних ліній - існує феномен створення елементів у послідовному образі. У трикутника створюється вершина, а лінії і крапки перетворюються на замкнуті і цілісні фігури.

Сенсорна сфера людини генетично первинна: вона працює там, де немає ще сприймання, де немає усвідомлення предмета. Разом з тим сенсорика здатна до операцій аналізу, ремінісценції, інтуїції І запо­зичує у свідомості вміння читати тексти (парадокс 25 кадру в кінема­тографі з метою підсвідомої реклами), розуміти їх, регулювати дії і вчинки. Тому вона - дуже елементарна і висока теоретична активність душі, пов'язана з творчістю людини.

Сенсорна сфера здатна перетворювати і доповнювати образи дета­лями, яких бракує в оригіналах: із хаотично розпорошених елементів сприйняття створює цілісності. З наших дослідів випливає, що інтуїція здатна не лише допомагати людині вгадувати дійсний стан предмета, а й а) підсилювати, б) доповнювати і в) трансформувати послідовні образи.

Продуктом роботи інтуїції і уяви є перетворені чуттєві і почут­тєві образи предметів, думки і почуття, те, чого не існувало ані в досвіді людини, ані в реальному житті, в діяльності.

Уява - процес свідомий. А от шляхи інтуїції і уяви до перетворен­ня - різні, хоч вони користуються одним і тим самим матеріалом - об­разами, почуттями, думками.

Інтуїція працює самопливом, саморегулюючись і без свідомого контролю за цим процесом, без попереднього плану дій і всередині нас - підсвідомо. Завдяки цим процесам задача розв'язується мимо­вільно, і її результат - перетворений зміст, або смисл, або форма пред­мета - самочинно "випливає" у сферу свідомості. Відбувається її ося­яння: неочікуваним поглядом на події, схемою наступних дій, новим образом або думкою, що відразу перебудовує людину, змінює її спря­мованість, потреби, інтереси, почуття і бажання.

Уяву скеровують і контролюють наші потреби й інтереси, почуття і бажання, що викликають перетворення образів і думок - відображень умов і смислу задачі.

Отже, продуктом інтуїції і уяви є перетворені почуттєві образи, яких не Існувало в досвіді, житті, діяльності.

Вони користуються одним і тим самим - матеріалами образів, по­чуттів, думок. А засоби перетворень інтуїцією і уявою - різні:

а) регулятори свідомих дій - образи, почуття І думки.

б) регулятори сенсорних процесів (ремінісценція, інтерферен­
ція, інтуїція) - гармонія і її властивості: цілісність, гармонійність,
пропорційність тощо.

Дія сенсорних регуляторів виражається в природному прагненні тіла і душі до стану гармонії в собі, а відтак - до всього, що оточує,

У кожній створюваній дії, предметі, явищі ми прагнемо, не усвідом­люючи цього, до цілісності, завершеності, симетрії - гармонії.

Рука, яка пише літери з максимальною швидкістю, прагне до гар­монійних рухів і змінює їх форму відповідно до того, що диктує їй по­чуття гармонії; око, яке розглядає найпростішу частку світу - лінію, і прагне її поділити в пропорції "золотого перерізу"; око, яке миттєво сприймає фігуру із зруйнованою формою - чинить так само: добудовує зруйноване, те, чого в ній бракує, "робить" цілісним і гармонійним; людина, стикаючись з дисгармонією поза собою, прагне перетворити її на більш гармонійне явище.

Інтуїція працює без свідомого плану і контролю за процесом, са­мопливом, саморегулюється мірками гармонії- підсвідомо.

Вона розв'язує задачу мимовільно, а її результатом є перетворений на відомий зміст, або смисл, або форма предмета, що самочинно ви­пливає у сферу свідомості, її осяюючи. У результаті створюються нсо-чікуваний погляд на події, схема дій, новий образ або думка, що пере­будовує предмет дій, людину.

Інтуїція - механізм і продукт сенсорного відображення гармонії в предметах і явищах; вона - самовисловлення почуттів та уяви, які ді­яли разом і усвідомили гармонію в предметі, отже - знайшли з ним спільну мову, адекватність. Єдність почуттів та уяви - думка! - яка може реалізуватися зовні у слові, висловлюванні.

До виникнення думки єдність змісту почуттів та уяви - сенсорних здобутків - існувала поза свідомістю, автономно. А коли вони стають ві­дображенням гармонійної цілісності предмета, нагромаджують енергію критичної маси - відбувається вибух: поріг свідомості розривається, сен­сорні здобутки звільняються від стереотипу мислення і "висаджуються" у сферу свідомості суверенною цілісністю - новим образом предмета.

Так виникає нова домінанта, несумісна з попередньою — смисло­вою. У людині порушується рівновага. Починається внутрішня бороть­ба, яка нагадує зіткнення протилежних мотивів. А людина усвідомлює дискомфорт і страждає. Одна з них - муки слова.

Інтуїція-механізмлюдини-здатний створювати гармонійні ціліс­ності з розпорошених елементів (сенсорних і смислових), які мислення, сила думки і логіка не можуть привести до спільного знаменника.

Відображення предмета у сфері свідомості піддається трансформа­ції системою дій "образ - почуття - мислення":

а) уява користується матеріалом: думок, образів, почуттів і може:
відокремлювати їх від дії, діяти з ними; звільняти їх від влади пам'яті
або ламати стереотипи та еталони свідомості і виходити за їх межі; пе­
ретворювати образи, почуття і думки про предмет, не торкаючись його
руками; вона має необмежену свободу дій у створенні нових форм і
якостей у предметному світі. Єдність почуттів та уяви - думка! - може
реалізуватися зовні у слові, висловлюванні;

б) почуттями - переживанням подій і ставленням до них; оцінкою
довкілля: предметів, явищ, подій, людей і самої себе. Задоволення і не­
вдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння - крайні

точки шкали їхньої потужності, того, що пробудило до життя інформа­ційний та енергетичний потенціал людини;

в) мислення встановлює зв'язок між відомим і невідомим; знахо­дить аналоги невідомого, створюючи новий образ, думку про нього; отриманий продукт: образ, думку, аналог з додатками нового перетво­рює на словесну або іншу знакову систему (наприклад, математичне рівняння) або на форму створеного матеріального предмета.

У сфері під порогом свідомості відображення трансформується в системі "образ - почуття - інтуїція":

а) сенсорний образ - форма і продукт відображення предмета,
енергія і інформація зовнішнього впливу, яка не стала здобутком і фак­
том свідомості;

б) почуття - пристосування, своєрідна жива ЕОМ, що обчислює
енергію та інформацію, яка до нас надходить, вимірює її внутрішнім
еталоном - образом-кодом "золотого перетину" - і оцінює (позитивно
або негативно) відповідно до стану власної гармонії. І ці дії можливі
лише за умови оптимального енергопотенціалу; в стані втоми образ-
код гармонії руйнується, а почуття помиляються;

в) інтуїція - механізм і продукт сенсорного відображення гармо­
нії (гештальту) в предметах і явищах; вона - самовисловлення почут­
тів та уяви, які діяли разом і усвідомили гармонію в предметі, а зна­
чить - знайшли з ним спільну мову, адекватність предмету, який був
відображений.

Глибинні психічні явища і регуляція дій людини

У людини існує сфера психіки, яка не підлягає прямому контролю свідомості за перебігом психічних процесів, тобто у взаємодії Я - не-Я утворюються внутрішні сили, здатні поза свідомістю спрямовувати і регулювати активність людини.

Мста дослідження - визначити особливості будови, функцій підсві­домо діючих регуляторів і норми їх активності у людини.

Дихотомічний поділ об'єму поняття "психічне відображення". Принцип дихотомії надає можливість поділу поняття на два супереч­ливі одне одному видових поняття: одне характеризується наявністю відомої ознаки, а друге - її відсутністю. Так поділ поняття "психіч­не відображення" дає дві групи його видів: "дискурсивно-логічне" і "чуттєво-інтуїтивне".

Підставою дихотомічного поділу поняття "психічне відображення" є не змінність ознаки свідомості, а її наявність або відсутність. Ознаки "свідоме - несвідоме" повною мірою вичерпують об'єм поняття, що по­діляється на дві частини. Якщо поняття "дискурсивно-логічне" розкри­те за допомогою принципу єдності свідомості і діяльності, то залиша­ється невизначеною та частина поняття, що містить у собі частку не.

Поділімо поняття "чуттєво-інтуїтивне" на два суперечливих понят­тя, що виражають дві нові групи. До першої групи входить поняття "ін­стинкти", а до другої - "не-інстинкти", які залишаються невизначеною частиною цього поняття. Вочевидь, це група психічних явищ, в яких відображається і безпосередньо виявляється чуттєве відображення Я і не-Я, але поза аналізом їх змісту засобами свідомості.

Отже, предметом нашого дослідження є своєрідні внутрішні сили людини, що надають динамічності її поведінки і спонтанно спонука­ють до певних дій.

Послідовний образ - феномен сенсорики - дає змогу «бачити, чути, смакувати» тощо - зміст відображеного й нсусвідомлюваного, «бачи­ти» природні перетворення форми і змісту, спостерігати тс, що відбу­вається за законами психіки незалежно від свідомості і волі. Ці образи характерні для сенсорних систем і з енергетичної точки зору вони -ме­таболічні хвости від енергії зовнішніх впливів, які виконують функції підсвідомих регуляторів активності людини.

Інтуїція. Виявлена здатність чуттєво-інтуїтивної сфери створювати з нецілісних оригіналів цілісні образи, формулою Я *-»■ не-Я. Тестовою фігурою у досліджені було коло із змінним розміром розриву. Піддо­слідні у послідовному образі спостерігають незвичайне явище - крайці розірваного кола "линуть" назустріч одне одному і зливаються у ціліс­ну фігуру. Виникає питання: чому ми бачимо в образі завершену фор­му, тоді як оригінал - інша, розірвана фігура?

За показниками самозамикання розриву кола виділено три групи станів залежно від потенціалу енергії людини: чим він більший, тим більші добудови образу. Люди з оптимальною енергією більш здатні, перетворюючи невідоме на відоме, користуватися почуттям гармонії: І) видобувати нову інформацію із сенсорного тла, 2) заповнювати по­рожнечі в мозаїчній картині предмета або світу, 3) створювати пред­мети і явища з гармонійними структурами.

Отже, око, яке миттєво сприймає фігуру із зруйнованою формою — чинить творчу дію: добудовує зруйноване, те, чого в ній бракує, «ро-

бить» цілісним і гармонійним; людина, стикаючись з дисгармонією поза собою, прагне перетворити її на гармонійніший предмет або явище.

Іитенції - внутрішня підсвідома активність, шо підсвідомо регу­лює дії і поведінку за формулою

Нами було розроблене оригінальне випробування ступеня розви­тку почуття гармонії, який визначає дієздатність механізму творчості. У випробуванні піддослідний: а) сам створює елемент навколишнього середовища; б) взаємодіючи Із середовищем, випробовує себе.

До розв'язання задачі слід підготуватися: візьміть аркуш паперу; олівець, лінійку. І більше нічого не треба, крім вашого почуття гар­монії. Предмет, який створюється, - звичайна лінія АВ, проведена від руки на папері. Рисками помічається початок і кінець лінії, довжиною від 12-15 до 20 см. Рисками помітьте початок (А) і кінець лінії (В). Та­ким чином розмічається лінія відповідно власному стану образу-коду гармонії. Точність поділу виявляє ступінь розвитку почуття гармонії і механізму творчості.

Треба, вдивляючись у площину аркуша утримувати у центрі уваги лінію цілком, немов обмацуючи її очима. Коли помітите, що начебто щось гальмує рух очей і намагається його зупинити: олівцем відмітьте на лінії ге місце, де з'явилася ця дивовижна світла крапка. Поставте там жирну позначку (точка С).

У цьому випробуванні почуття гармонії немає і натяку на довіль­ність трактування результатів, бо ніщо не залежить від дослідника, який керує процесом, а сам у нього не втручається. Випробування -аналог конкретної діяльності, на відміну од тестів, а ініціатива дій, оці­нювання і самооцінювання йдуть від піддослідної людини - від вас самих. Лінію-предмет дій можна принципово поділити на частини у всіх пропорціях «золотого перерізу»: точкою чистого золота- 0,618; зо-лоточленними похідними - 0,118; 0,236; 0,382; 0,764; 0,882.

Випробуваннями рівня розвитку почуття гармонії було охоплено 1,4 тис. осіб різного віку, статі, освіченості і професій. Близько 7% піддо­слідних майже точно відтворили пропорцію частин лінії і поставили точку С в зоні 0,608 - 0,630. Цей показник розвитку почуття гармо­нії чудовий і свідчить про те, що людина, не знаючи законів гармонії теоретично, користується ними інтуїтивно, як інструментами власних дій. Пропорцію частин цілісності визначає інтенція, яки працює ди­хотомічно, ділить її надвоє: перша - 0,618 тобто 0,5 + 0,118, а інша -0,5-0,118.