Підстави і форми набуття громадянства України

При розгляді питань громадянства будь-якої держави ви­никає необхідність з'ясувати, кого ж вважати громадянином цієї держави, оскільки визначення кола осіб, що належать до громадянства, є її суверенним правом. Згідно зі ст. З Закону «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно прожива­ли на території України; 2) особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набран­ня чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були грома­дянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у пас­порті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органа­ми внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з бать­ками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у п. 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 p., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 p., а у п. З — з моменту внесення відміт­ки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина Украї­ни; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; слу­жбовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення чле­на екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до ст. 6 закону громадянство України набува-ється на таких підставах: за народженням; за територіаль­ним походженням; у результаті прийняття до громадянства; поновлення у громадянстві; усиновлення; встановлення над дитиною опіки чи піклування; встановлення над особою, ви­знаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; шля­хом встановлення батьківства; за іншими підставами, перед­баченими міжнародними договорами України. Встановлені підстави набуття громадянства відповідають інтересам на­шої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Одержання громадянства за народженням (філіація) є го­ловною формою набуття особою статусу громадянина держа­ви. У будь-якій країні переважна більшість її громадян має такий свій статус саме за народженням. У Законі «Про грома­дянство України» (ст. 7) закріплюються такі форми набуття громадянства України за народженням. Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадяна­ми України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на закон­них підставах проживають на території України, є громадя­нином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народжен­ням громадянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народжен­ням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є грома­дянином України. Новонароджена дитина, знайдена на терито­рії України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадя­нином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

У нормах законодавства України, що регулюють питання набуття громадянства України, поєднуються принципи права крові та права ґрунту. Стаття 7 закону базується на положен­ні міжнародних документів щодо зменшення кількості осіб без громадянства, зокрема п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 1 ст. 1 Конвенції про ско­рочення випадків безгромадянства.

Набуття громадянства України за територіальним похо­дженням означає, що особа, яка сама або хоча б один з її бать­ків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших терито­ріях, що входили до складу Української Народної Респуб­ліки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Респуб­ліки, Закарпатської України, Української Радянської Соціа­лістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне грома­дянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Важливою підставою набуття громадянства України є при­йняття до громадянства України, яке визначається як нату­ралізація, або укорінення. Натуралізація — це надання орга­нами державної влади країни громадянства зацікавленій осо­бі на її прохання відповідно до визначеної законодавством процедури.

Є дві основні форми натуралізації: індивідуальна натура­лізація і натуралізація у результаті правонаступництва дер­жави. Останній вид натуралізації автоматично виникає в мо­мент утворення нової держави. Надання громадянства в поряд­ку натуралізації відбувається на основі вільного волевиявлен­ня особи. Індивідуальну натуралізацію поділяють на таку, що ґрунтується на особливому виборі, і натуралізацію у резуль­таті прийняття закону.

У ст. 9 Закону «Про громадянство України» визначається ряд вимог та умов, які є обов'язковими для прийняття особи до громадянства України. Це: визнання і дотримання Консти­туції та законів України; зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; отримання дозволу на постійне проживання в Україні; володіння державною мо­вою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, але ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі); наявність законних джерел існуван­ня. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок.

У Законі «Про громадянство України» (ст. 9) визначені об­ставини, за яких громадянство не може бути надане. Так, до громадянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнане законодавством України тяж­ким злочином. Особа, яка набула громадянство України і по­дала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зо­бов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповно­важених органів цієї держави. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених ст. 9 закону, є дата видан­ня відповідного указу Президента України.

Одним із способів набуття громадянства є поновлення у громадянстві України, яке прийнято визначати як репатріа­цію, або реінтеграцію. Цей спосіб є важливим для тих осіб, які раніше перебували у громадянстві України, але за яки­хось обставин його втратили. Закон передбачає, що така особа може бути поновлена у громадянстві України за її клопотан­ням. Репатріація відрізняється від натуралізації спрощеним порядком набуття громадянства. Згідно зі ст. 10 Закону «Про громадянство України» особа, яка після припинення грома­дянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обставин, передбачених частиною п'ятою статті 9 цього закону. Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство, повернулась в Україну на постійне проживан­ня, подала заяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підстав, передбачених частиною п'ятою ст. 9 цьо­го закону, реєструється громадянином України. При цьому особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з мо­менту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, ма­ючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї при­чин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. У громадянстві не поно­влюються особи, які втратили громадянство України внас­лідок подання неправдивих відомостей або фальшивих доку­ментів.

Датою набуття громадянства України у випадках понов­лення громадянства є дата реєстрації набуття особою грома­дянства України. Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до упов­новажених органів цієї держави.

Закон «Про громадянство України» регламентує підстави набуття дітьми громадянства України у результаті усинов­лення, внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклу­вання, у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її ба­тьків чи одного з них, у результаті встановлення батьківства, набуття громадянства України особою, визнаною судом не­дієздатною, у результаті встановлення над нею опіки грома­дянина України (ст. 11—15). Набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їх­ньою згодою.

Аналіз Закону «Про громадянство України» свідчить, що в ньому закріплено змішану систему набуття громадянства, за якої переважне значення надається принципу права крові, який поєднується із застосуванням принципу права ґрунту.

Відповідно до п. 10 ст. 6 Закону «Про громадянство Украї­ни» громадянство набувається і за підставами, передбачени­ми міжнародними договорами України. Таке набуття грома­дянства має місце: а) при об'єднанні двох і більше держав в одну і при розпаді великої держави; б) при укладанні мирних договорів, угод з питання репатріації, спеціальних угод з те­риторіальних питань, які пов'язані з переходом частини те­риторії від однієї держави до другої (цесія), обміну окремими частинами територій, продажу частини території.

У разі територіальних змін можливі оптація і трансферт. Оптація - це добровільний вибір особою громадянства шля­хом подання індивідуальної заяви про те, що оптант бажає жити на території держави, якій передається територія його проживання. Трансферт — автоматична зміна громадянства, коли разом з переходом території автоматично змінюється громадянство незалежно від згоди чи незгоди населення тери­торії, яка переходить під юрисдикцію іншої держави. Напри­клад, фактично трансферт відбувся при об'єднанні НДР і ФРН.