Поняття консгитуційно-правового статусу людини і громадянина та його структура

Питання про права і свободи громадянина є складовою час­тиною проблем фактичного становища особи в суспільстві й державі. Воно визначається не тільки юридичними нормами, а й іншими соціальними нормами і називається суспільним статусом особи. Відповідно правовий статус особи є лише час­тиною її суспільного статусу і стосується тільки її зв'язків з державою.

Правовий статус - це юридично закріплене становище особи в державі й суспільстві.

Юридичне оформлення фактичного становища індивіда ре­алізується різними шляхами і способами, з допомогою специ­фічних засобів. Воно починається з того, що людина визна-ється суб'єктом діючого в суспільстві права і наділяється при цьому правоздатністю, після чого вона може вступати у відпо­відні правовідносини. В історії розвитку цивілізації далеко не всі люди визнавались суб'єктами права (наприклад, раби) або визнавалися лише частково (кріпаки).

Є кілька видів правового статусу: 1) загальний, або консти­туційний, статус людини і громадянина; 2) спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян; 3) індивідуаль-ний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан то­що; 4) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством; 5) галузеві правові статуси (адміністра­тивно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо).

Загальний правовий статус - це статус особи як громадя­нина держави, члена суспільства. Він визначається насампе­ред Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад, сімейного стану, посади, здійснюваних функцій. Цей статус є єдиним і однаковим для усіх, характе­ризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов'язки, які на­дані і гарантовані всім Конституцією. Сюди не входять чис­ленні суб'єктивні права і обов'язки, які постійно виникають залежно від трудової діяльності людей, характеру правовід­носин, в які вони вступають, від інших чинників. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших. По ньо­му можна судити про характер, соціальну природу і ступінь демократичності суспільства. Він не може бути змінений без відома держави, законодавця.

Спеціальний, або родовий, статус відображає особливості становища окремих категорій громадян (наприклад, студен­тів, військовослужбовців, пенсіонерів, вузівських працівни­ків, учителів, фермерів, селян, робітників, учасників війн то­що). Ці верстви населення на підставі конституційного стату­су громадянина можуть мати додаткові права, обов'язки, передбачені законодавством.

Індивідуальний статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан, виконувану роботу тощо). Цей ста­тус рухомий, динамічний, він змінюється разом зі змінами, які відбуваються з особою в процесі її життєдіяльності.

Зазначені три статуси співвідносяться між собою як за­гальне, особливе і одиничне. Вони тісно взаємопов'язані, прак­тично нероздільні. Загальний, тобто конституційний, право­вий статус у всіх один. Спеціальних статусів багато, а інди­відуальних -- рівно стільки, скільки громадян.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що правовий статус іноземця, особи без громадянства — це самостійні ка­тегорії. Але якщо вони формуються на основі правового ста­тусу українського громадянства (за винятком іноземців, які мають дипломатичний статус), є підстави говорити про право­вий статус особи в цілому.

У системі конституційного права України як галузі права особливе місце посідає інститут основ правового статусу осо­би, сутність якого викладена в розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». У нормах цього розділу розкривається основоположний принцип конституційного ла­ду України, згідно з яким права і свободи людини та їх гаран­тії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Крім Конституції України, норми інсти­туту основ правового статусу особи закріплені також у норма­тивно-правових актах поточного законодавства, в яких де­тальніше розкривається зміст і порядок реалізації основних прав та свобод людини і громадянина.

Цей конституційний інститут відображає найсуттєвіші за­сади, які встановлюють правовий статус людини в державі й суспільстві, принципи їх взаємовідносин. Конституційне пра­во України виконує особливу роль у визначенні правового статусу людини і громадянина. До його предмета належить закріплення не всіх прав і свобод, обов'язків, а лише основ правового статусу особи, які складаються в сфері відносин су­спільство — держава — особа. При цьому дані відносини ма­ють основоположний характер і відбивають взаємний зв'язок суспільства, держави і особи.

Структуру конституційного статусу особи в Україні як ін­тегративного поняття утворюють такі елементи: 1) громадян-ство; 2) правосуб'єктність, яка включає в себе правоздатність і дієздатність; 3) основні права, свободи, законні інтереси і обов'язки; 4) правові принципи; 5) гарантії правового стату­су, серед яких особливе значення має юридична відповідаль­ність. Основу правового статусу особи складають її права, сво­боди, законні інтереси і обов'язки. В їх єдності вони є базою для інших прав і свобод, які мають людина і громадянин.

Природа конституційних прав і свобод людини визначаєть­ся тим, що в якій би країні особа не проживала, вона перебу­ває під захистом світового співтовариства, а також держави, громадянином якої є. Стан свободи не дарується публічною владою, а належить людині від її народження і реалізується через суб'єктивні права, які мають природно-правовий харак­тер, а тому є невід'ємними. Конституція України (ст. 21) встановлює, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними й не­порушними.

На шляху свободи стоїть держава, яка створюється людь­ми для підтримки можливості реалізації самої свободи. Дер­жава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює пра­ва і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для осо­би. Таким чином, права людини виникають з природного права, а права громадянина — з позитивного. Але і ті, й другі мають невідчужуваний характер. Права людини є вихідними, оскільки вони притаманні всім людям незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають; а права громадянина - це права, які закріплюються за особою лише в силу її належності до держави (громадянство).

Конституційно-правовий статус громадянина дещо відріз­няється від статусу не громадянина, який проживає на тери­торії України, але не має права обирати і бути обраним до ор­ганів державної влади, брати участь у всеукраїнському та міс­цевих референдумах, займати державні посади тощо. Права громадянина - - це своєрідне обмеження рівності між людь­ми, оскільки іноземці і особи без громадянства не мають усьо­го комплексу прав і свобод, насамперед політичних, якими в повному обсязі володіють громадяни України. Такий стан з правами іноземців відповідає міжнародним стандартам і зу­мовлений правомірним бажанням кожної держави надати своїм громадянам усі права і свободи, а також можливості ви­конувати всі обов'язки, насамперед військову службу. Але це не означає, що іноземці, особи без громадянства не мають ніяких обов'язків (наприклад, вони повинні дотримуватись Конституції та законів України, сплачувати податки).

Деякі права і свободи встановлюються на рівні конститу­ції, інші - - в поточному законодавстві. Вибір форми їх за­кріплення визначається рядом чинників, до яких належать: а) значущість відповідного конституційного права, свободи для людини і суспільства; б) вихідний або похідний характер належності людині цього права і свободи; в) особливі юридич­ні якості основних прав і свобод та специфіка їх реалізації.

Конституція України закріплює ті права, свободи і обов'яз­ки, які життєво важливі і соціально необхідні для окремої людини і нормального функціонування суспільства, держави. Конституційні права і свободи є ядром правового статусу осо­би, основою інших прав, які встановлюються іншими галузя­ми права України.

Основні права і свободи закріплюються за кожною люди­ною і громадянином. Усі інші (неосновні) права і свободи по­в'язані з різними статусами, яких набуває особа. Так, якщо галузеве законодавство, характеризуючи учасників правовід­носин, звертається до них як до робітників, депутатів, покуп­ців тощо, то конституційно-правова норма, присвячена пра­вам і свободам, адресована кожній людині і громадянину або кожному громадянину України незалежно від того, чи реа­лізують вони ці права в конкретних правовідносинах. Харак­терною рисою основних прав, свобод і обов'язків є те, що вони рівні і єдині для всіх без винятку для кожної людини, грома­дянина, не набуваються і не відчужуються за волею громадя­нина, а належать йому за фактом належності до громадянст­ва, вони невіддільні від правового статусу і можуть бути втра­чені лише з втратою громадянства.

Конституційні права і свободи розрізняються за механіз­мом їх реалізації. Вони є передумовою будь-яких правовідно­син у конкретній сфері. На відміну від неосновних прав і сво­бод основні фіксуються в Конституції України, яка в правовій системі має найвищу юридичну силу. Це також підкреслює особливі місце і роль конституційних прав і свобод.

Конституційні (основні) права і свободи людини і громадя­нина — це невід'ємні права і свободи, які належать особі від народження, є основою правового статусу, закріплені в конс­титуції держави і мають найвищий юридичний захист.

Відмінність між поняттями «право» і «свобода» значною мірою умовна, оскільки вони означають юридично визнану можливість для особи вибирати вид і міру своєї поведінки. Але поняття «свобода» переважно розуміється як невтручан­ня у внутрішній світ людини і громадянина (свобода совісті, світогляду, віросповідання, свобода думки, свобода літератур­ної, художньої, наукової творчості). Розуміння поняття «право» більшою мірою пов'язане з тим, що для його реаліза­ції необхідні позитивні дії з боку держави або правомочність людини на участь у діяльності окремих політичних і економічних структур (право на відшкодування за рахунок держа­ви чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи мо­ральної шкоди; гарантування кожному знати свої права і обо­в'язки; право на безпечне довкілля; право на освіту; право на охорону здоров'я тощо). Нерідко для розуміння терміна «пра­во» застосовується термін «свобода».

Конституція України містить вихідні положення щодо ви­значення як структури інституту основ правового статусу осо­би, так і місця кожного його складового елемента.

Конституційні права і свободи — це закріплені в Консти­туції України і гарантовані державою можливості, які да­ють кожній людині і громадянину вільно і самостійно обира­ти вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і загальних ін­тересах.

Конституційний обов'язок - це встановлена державою в інтересах всіх членів суспільства і закріплена в Конститу­ції необхідність, що встановлює кожному громадянину відпо­відний вид і міру поведінки і відповідальність за належне йо­го виконання.

Конституційні обов'язки встановлюються як для реалізації інтересів усього суспільства, держави, так і в інтересах кож­ного окремого громадянина, їх, як і конституційні права і свободи, не слід відривати від цілей, вираженням яких є ін­тереси.

Конституційно-правовий статус особи в Україні на сучас­ному етапі характеризується рядом ознак.

По-перше, під правовий статус особи підводиться сучасна законодавча база: прийнята нова Конституція України, зако­ни про громадянство, про Конституційний Суд України, про політичні партії, про Уповноваженого Верховної Ради Украї­ни з прав людини, інші закони та нормативно-правові акти, які безпосередньо пов'язані з визначенням прав людини і гро­мадянина в політико-правовій сфері.

По-друге, завдяки Конституції, і насамперед ст. З Основно­го Закону України, закладена нова концепція взаємовідносин людини і громадянина з пріоритетом прав особи, оскільки «держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Патерналістські засади цих відносин поступаються місцем партнерству і співробітництву відповід­но до принципів громадянського суспільства.

По-третє, конституційний статус людини і громадянина на сьогодні має під собою не моноідеологічне підґрунтя марк­сизму-ленінізму, як це було раніше, а базується на принци­пах плюралістичної демократії, основи якої закладено в ст. 15 Конституції, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманіт­ності», що «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова». Правовий статус особи, як і інші конститу-ційно-правові інститути, «відчищається» від класового дог­матизму, апологетики, тоталітарної свідомості і мислення ін­дивіда як носія конституційного статусу, і відповідно цей ста­тус починає адекватніше відображати існуючі реалії.

По-четверте, відбувається перехід від командно-заборо-нюючих методів регламентації правового статусу особи до до­звільного, від бюрократичного централізму до розумної авто­номії і самостійності. Конституція (ст. 19) встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповід­но до яких людина не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством. Конституція виходить з того, що держава повинна бути гарантом не тільки прав та свобод людини і громадянина, як це випливає зі змісту частини дру­гої ст. З Конституції, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання в життя і діяльність осо­би та примусового впливу на неї. Українська держава має ви­ступати гарантом особи від свавілля, беззаконня, самоуправс­тва, зловживання посадових осіб.

Правовий статус людини і громадянина безпосередньо по­в'язаний зі статусом державних інституцій і самоврядних ор­ганів. Конституція України встановлює, що органи держав­ної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зо­бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга ст. 19 Конституції). Таким чином, діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування має бу­ти спрямованою на служіння особі й суспільству, і будь-які прогалини, колізії та інші недоліки в законах, інших норма­тивно-правових актах мають тлумачитись і використовувати­ся на користь людини і громадянина. Ніщо не може бути під­ставою і ніхто не може примусово робити те, що не передбаче­но законодавством.

Сучасний конституційний статус особи в Україні ґрунту­ється на концептуально новій основі, де права людини визна­ються найвищою соціальною цінністю.

Date: 2015-09-23; view: 529; Нарушение авторских прав