Людини і громадянина

Для конституційно-правового регулювання основних прав і свобод людини і громадянина в Україні на сучасному етапі порівняно з минулим радянським етапом характерними є та­кі взаємопов'язані тенденції: 1) розширення каталогу прав і свобод, закріплених на рівні Основного Закону; 2) новелізація традиційних конституційних прав, свобод і обов'язків; 3) прі­оритетність не соціально-економічних, як це було раніше, а громадянських і політичних прав і свобод; 4) орієнтація конс­титуційно-правової регламентації правового статусу особи на міжнародні стандарти прав людини; 5) посилення гарантій основних громадянських і політичних прав і свобод і звужен­ня гарантованості економічних, соціальних і культурних (ду­ховних) прав; 6) звуження кола конституційних обов'язків; 7) посилення в цілому юридичних гарантій прав і свобод. Роз­глянемо ці тенденції.

Розширення каталогу основних прав і свобод людини і громадянина є позитивною тенденцією, яка йде в руслі праг­нення побудувати в Україні демократичну, правову державу. На конституційному рівні в Основному Законі України 1996 р. гарантується право кожного, хто на законних підставах пере­буває на території України, свобода пересування, вільний ви­бір місця проживання, право вільно залишати територію України, право на життя, право на повагу до гідності, на сво­боду об'єднання у політичні партії і громадські організації, на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван­ня завданої порушенням цього права шкоди, право націо­нальних меншин на навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Новелізація конституційних норм про права і обов'язки громадян. З урахуванням сучасних соціально-економічних і політичних реалій, інших чинників у Конституції України 1996 р. у новій редакції даються традиційні конституційні права і свободи людини і громадянина, в тому числі права на працю, на соціальний захист, на житло, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, на освіту тощо. Ці та інші статті краще відпрацьовані і в юридично-технічно­му аспекті, аніж у радянських конституціях.

У Конституції України 1996 р. на відміну від Конституції УРСР 1978 р. по-новому розташований порядок закріплен­ня основних прав і свобод. Якщо в старому Основному Зако­ні на першому місці були соціально-економічні права, то в чинному — громадянські і політичні, тобто в тій послідовно­сті, як ці права зароджувались історично. В епоху буржуаз­них революцій спочатку виникли громадянські і політичні права, тобто права першого покоління, а вже потім соціаль­но-економічні другого покоління. Це значною мірою підтверджує і відхід Української держави від своєї патерна-лістської ролі.

Спрямованість конституційно-правової регламентації ста­тусу людини і громадянина на міжнародно-правові стандар­ти є загальною тенденцією в нормативно-правовому закріп­ленні основних прав і свобод особи не тільки в Україні та в інших країнах СНД, а й у цілому в міжнародному співтовари­стві, що свідчить про намагання людства забезпечити права особи, її гідність, захист, в якій би країні вона не проживала. Історія свідчить, що людству невідома ситуація, коли б не бу­ло необхідності докладати зусилля для підтримки і захисту прав і свобод індивіда. Кожне покоління по-своєму відповідає на вічний виклик історії, пов'язаний з обстоюванням таких великих цінностей, як свободи і права людини. Конституція України, виходячи з ідеалів гуманізму і справедливості, за­кріплює широкий каталог прав і свобод людини і громадяни­на, який вже є загальновизнаним у світовому співтоваристві і є надбанням світового конституціоналізму. Права і свободи людини і громадянина визнаються і гарантуються в Україні згідно з загальновизнаними принципами і нормами міжнаро­дного права і відповідно до Конституції України. Найважли­вішими для доктрини і практики прав людини в Україні є За­гальна декларація прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.), ін­ші пакти про права людини, і особливо Європейська конвен­ція про захист прав і основних свобод людини (1950 p.). Укра­їна вступила в Раду Європи, підписавши при вступі Європей­ську конвенцію 1950 p., що зобов'язує сприймати її зміст з позиції європейського права в галузі прав людини.

У Конституції України 1996 р. набуло більшого посилення гарантування основних громадянських і політичних прав та свобод особи і звуження гарантій соціально-економічних і культурних (духовних) прав та свобод людини і громадянина. Це зумовлено, з одного боку, відходом від патерналістської функції держави, а з другого — з розумінням, що держава, на жаль, навіть у досить багатих країнах не в змозі в повному об­сязі гарантувати права людини в соціально-економічній сфе­рі. В економічних, соціальних і культурних правах розкрива­ється важлива грань соціальної правової держави. Держава не може і не повинна роздавати всім громадянам матеріальні, соціальні і духовні блага, але має забезпечити їм можливість захищати своє право на гідне життя. Для цього необхідно ро­зумно обмежити свободу інших, оскільки якщо держава не зробить цього, то суспільство постійно роздиратимуть со­ціальні суперечності. Із цього виходив український законода­вець, закріпивши в ст. 13 Конституції положення про те, що власність зобов'язує і що вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а в частині восьмій ст. 41 Основного Закону підкреслюється, що використання власнос­ті не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності гро­мадян, інтересам суспільства.

Соціально-економічні і культурні (духовні) права громадян України невіддільні від особистих і політичних, оскільки всі права і свободи взаємопов'язані і складають єдиний правовий статус людини і громадянина. Водночас захищеність соціаль­но-економічних прав, а відповідно і їх гарантованість не може бути такою ж, оскільки в суспільстві з ринковою економікою механізм розподілу благ перебуває не тільки в руках держа­ви, як це було за радянських часів.

Посилення в цілому юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Конституції України 1996 р. порів­няно з Конституцією УРСР 1978 р. випливає з прагнення по­будувати в Україні правову, демократичну державу, основою якої є права людини. В Основному Законі (ст. 55—64) уперше детально і чітко встановлюються юридичні гарантії прав осо­би. Гарантії — один із елементів основ правового статусу лю­дини і громадянина. Вони необхідні для правового статусу в цілому і для кожного його елемента. Але насамперед потребу­ють гарантування права і свободи. Конституція України за­кріплює гарантії захисту прав людини і громадянина судом, на відшкодування шкоди, на правову допомогу, неприпусти­мість зворотної дії законів та інших нормативно-правових ак­тів, презумпцію невинуватості тощо.

Звуження кола конституційних обов'язків, які закріплю­ються в Конституції України 1996 p., порівняно з Конститу­цією УРСР 1978 р. пов'язане насамперед з новим розумінням співвідношення прав і обов'язків між собою як парних кате­горій та правових явищ, і намаганням підкреслити демокра­тичний характер нового Основного Закону за рахунок зву­ження конституційно закріплених обов'язків. Так, у Консти­туції 1996 р. немає положень, які були в Конституції УРСР 1978 p., про те, що «обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина — сумлінна праця в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисцип­ліни» (ст. 58), що «громадянин України зобов'язаний оберіга­ти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету» (ст. 60), що «обов'язок кожного громадянина України -поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей України» (ст. 62), що «інтерна­ціональний обов'язок громадянина України - сприяти роз­витку дружби і співробітництва з народами інших країн, під­триманню і зміцненню загального миру» (ст. 67). Невключен-ня до Конституції України 1996 р. зазначених положень Основного Закону УРСР 1978 р. пов'язано і з труднощами га­рантування реалізації цих обов'язків. Але, мабуть, не всі ці обов'язки слід було вилучати, наприклад, повага національ­ної гідності інших громадян, адже Україна - - багатонаціо­нальна держава.

Водночас у Конституції України дещо розширилось коло обов'язків. Наприклад, у ній записано, що «кожен зобов'яза­ний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встано­влених законом» (ст. 67), шанувати державні символи Украї­ни (ст. 65). Таким чином, звуження кола конституційно за­кріплених основних обов'язків у Конституції України 1996 р. поєднується з процесом новелізації традиційних обов'язків і встановленням нових. Це діалектичний процес, який відпо­відає сучасному етапу державотворення в Україні.

Date: 2015-09-23; view: 387; Нарушение авторских прав