Реалізація Конституції України

Прийняття Конституції є лише початковим етапом консти­туційного регулювання. Конституція формулює відповідні вимоги до поведінки суб'єктів права. Якщо зміст цих вимог не визначає спрямованості діяльності органів державної вла­ди і є нормами поведінки людей, то конституція залишається красивим фетишем, який вимагає шанування, а не виконан­ня. Конституція живе тільки тоді, коли вона втілюється в практичній діяльності державних і громадських органів, у поведінці різних суб'єктів правовідносин. Реалізація конституційних приписів має велике значення, виходячи з юридич­них властивостей Конституції і насамперед із того, що вона володіє найвищою юридичною силою у правовій системі на­шої держави. Предмет правового регулювання Конституції -не одна якась сфера суспільних відносин, а всі сфери, і в кож­ній із них проявляється її активна роль. І якщо конституцій­ні норми «не працюють», то це негативно впливає і на норми галузевого законодавства. Тому активно використовуючи за­кладений у Конституції України потенціал, можна суттєво вплинути на весь спектр соціальних процесів.

Реалізація Конституції - - це втілення на практиці закла­дених у ній демократичних цінностей для забезпечення прав і свобод особи. Демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами кон­ституційних приписів. Саме Конституція юридично оформ­ляє основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об'єднання правами і покладає обов'язки, створює правові передумови забезпечення в країні демократичного політичного режиму.

Реалізація конституційних норм — це втілення приписів Конституції в правомірних діях громадян, юридичних осіб, державних органів, їх посадових осіб.

їх виконання відбувається в чотирьох формах: дотриман­ня, використання, виконання і правозастосування. Реаліза­ція цих норм пов'язана з правомірною поведінкою суб'єктів державно-правових відносин, поведінкою, яка відповідає конституційним приписам.

Механізм реалізації конституційних норм - - це сукуп­ність правових і інституційних елементів, з допомогою яких забезпечується на практиці втілення конституцій­них приписів.

Механізм їх реалізації не обмежується суто юридичним блоком, оскільки на даний процес суттєво впливають соціаль­но-економічна і політична ситуація, рівень правової і загаль­ної культури, моралі, соціально-психологічна ситуація в кра­їні, історичний етап розвитку держави і суспільства, геополітичний чинник. Важливим елементом механізму реалізації Конституції є державні структури, органи місцевого самовря­дування, які забезпечують застосування конституційних норм у процесі нормотворчості, правозастосовчої і правоохо­ронної діяльності (інституційний блок).

Дотримання конституційних норм — це така форма їх реа­лізації, за якої суб'єкти державно-правових відносин утриму­ються від здійснення дій, що суперечать нормам Конституції України. Так, ст. 68 Основного Закону встановлює, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Це модель пасивної поведінки суб'єктів правовідносин. У цій формі реалізуються заборонні конституційні норми, в їх основі знаходяться заборонні диспозиції. Заборонна диспози­ція — це вимога до суб'єктів права утримуватись від відповід­ного варіанту негативної поведінки. Вимога дотримання конс­титуційних приписів адресована всім без винятку суб'єктам права. У конституційному праві не так багато заборон. Це сто­сується і Конституції України, яка спрямована на забезпечен­ня активної поведінки суб'єктів правовідносин.

Виконання конституційних норм — це активна поведінка суб'єктів правовідносин, яка випливає із конституційних приписів. Їх виконання на відміну від дотримання зумовлює не пасивну, а активну поведінку суб'єктів права. У Конститу­ції встановлені такі способи виконання норм: а) всі суб'єкти права мають виконувати Конституцію і закони; б) Українська держава зобов'язана виконувати міжнародні договори, якщо вони ратифіковані Верховною Радою України; в) громадяни повинні виконувати свої обов'язки.

Використання конституційних норм - - це форма їх реа­лізації управомоченими суб'єктами права шляхом реалізації наданих їм суб'єктивних прав у вигляді дозволу або правомоч-ностей. При цьому цей дозвіл суб'єкт реалізовує на свій роз­суд і своїми діями. Наприклад, громадянин може брати участь у виборах і референдумах, а може це право не реалізо­вувати. Так, згідно з Конституцією України (ст. 71) вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є віль­ними, і відповідно ніхто не може примушувати громадянина брати участь у виборах і визначати за кого голосувати. Вико­ристовуючи конституційні норми, громадяни реалізують надані їм Основним Законом право на працю, на освіту, на жит­ло та ін. Таким чином реалізуються уповноважуючі конститу­ційні норми. Прикладом такої норми є: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» (час­тина перша ст. 41 Конституції України).

Застосування конституційних норм — це владна організу­юча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав і обов'язків, а також гарантувати контроль за даним процесом. Застосування цих норм як форма реалізації Конс­титуції України має місце в правозастосовчій діяльності орга­нів державної влади та інших суб'єктів і відбувається у вста­новленому законом порядку.

Таким чином, у конституційно-правовій сфері виконання і використання конституційних норм суб'єктами державно-правових відносин нерідко є недостатнім для їх реалізації. У відповідних випадках необхідні позитивні дії державних органів та органів місцевого самоврядування, громадських формувань, інших суб'єктів права.

Для застосування конституційних норм принципове зна­чення має ст. 8 Конституції України, згідно з якою норми Конституції України є нормами прямої дії. Це положення вперше закріплене в конституційній практиці нашої держа­ви. Але нормативний блок механізму реалізації Конституції передбачає можливість як безпосереднього застосування її норм, так і опосередкованого, тобто через норми галузевого законодавства. Застосовуючи конституційні норми, немає сенсу і необхідності протиставляти безпосередню і опосеред­ковану форми їх реалізації, оскільки найчастіше норми Кон­ституції України реалізуються разом з нормами різних галу­зей національної правової системи. Це пов'язано з тим, що самих норм Конституції не завжди буває достатньо для вті­лення на практиці конституційних приписів. Специфіка конституційних норм полягає в тому, що вони недостатньо захищені власними санкціями на відміну від інших галузей права.